Рішення № 56925191, 01.04.2016, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/8649/14-ц

Провадження № 2/635/222/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2016 року

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Токарєвої Н.М.,

при секретарі Браварець К.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області про усунення від права на спадкування, визнання права на спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2014 року ОСОБА_1звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила суд усунути ОСОБА_4 від спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлої 19 вересня 2004 року, визнати Позивача спадкоємцем першої черги за законом, а також вважати процесуальний строк на звернення до суду не пропущеним, а позовну заяву поданою вчасно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона та Відповідач є рідними сестрами, їх мати ОСОБА_5 померла 19 вересня 2004 року. Після її смерті залишилася спадщина, що складається з трикімнатної квартири АДРЕСА_1. За життя мати склала заповіт, яким своє майно заповіла ОСОБА_4 Позивач про існування заповіту дізналась після смерті матері, коли у встановлений шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та вважає, що Відповідач не має права на спадкування за вказаним вище заповітом, оскільки вона позбавила матір можливості отримувати постійну медичну допомогу цілодобово у лікувальному закладі. Позивач зазначила, що спадкодавець постійно скаржилася на головні болі та болі в спині, за наполяганням Позивача неодноразово знаходилася на амбулаторному та стаціонарному лікуванні і після отримання консультації онколога за наполяганням Позивача мати було переведено до Хоспісу для онкохворих. Проте, після смерті матері Позивач отримала медичні документи, з яких дізналася, що саме за наполяганням Відповідача та за її письмовою заявою матір було доставлено додому, де вона знаходилася без належної медичної допомоги. У 2005 році Позивач звернулася до суду із позовною заявою про визнання за нею права на спадкування, а також із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказану квартиру. Заява про накладення арешту була задоволена, проте, без прийняття рішення по справі, матеріали справи були утилізовані. Також, Позивач звернулася до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження по цій справі, але провадження за її заявою було закрито. Тому, Позивач вважає своєчасним звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області у справі № 635/8649/14-ц від 03 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1відмовлено.

З вищевказаним рішенням Позивач не погодилась та звернулась до апеляційного суду Харківської області із скаргою, де рішенням від 11 червня 2015 року її апеляційну скаргу задоволено частково та рішення суду першої інстанції змінено, а саме, виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на незастосування до позовних вимог ОСОБА_1 наслідків пропуску нею строку позовної давності, на відсутність заяви відповідачів про застосування позовної давності.

Далі, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 вересня 2015 року її скаргу задоволено і скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2015 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, в наведеній ухвалі колегія суддів судової палати у цивільних справах зазначила, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог, предявлених за ч. 1 ст. 1224 ЦК України, а саме, посилання у рішеннях на те, що не надання до суду доказів того, що умисними діями ОСОБА_2 позбавила життя спадкодавця ОСОБА_5, відповідають вимогам матеріального та процесуального законодавства. Проте, питання про усунення відповідача від права спадкування із підстав, передбачених ч. 2 ст. 1224 ЦК України, яке було поставлено у позовній заяві та в ході судового розгляду, по суті розглянуті судом не були.

В ході розгляду даної цивільної справи Позивач та її представник ОСОБА_6 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили їх задовольнити. У судове засідання не зявилися, до суду надали заяву, в якій просили справу розглянути за їх відсутності (а.с.223).

У судове засідання Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7не зявилася, до суду надали заяви, в яких просили справу розглянути у її відсутність (а.с.224, 225). В ході розгляду даної цивільної справи позовні вимоги не визнали, в судових засідання просили відмовити у їх задоволенні та пояснили, що підстав для усунення ОСОБА_2 від спадкування за заповітом після смерті матері не має. Докази, що надано позивачем на підтвердження наявності підстав для усунення ОСОБА_2 від спадкування за заповітом не свідчать про те, що нею скоєно будь-які дії чи бездіяльність, які направлено на умисне позбавлення життя ОСОБА_5 та відповідно настання наслідків передбачених ч. 1 ст. 1224 ЦК України. Окрім того, Відповідач у письмовому запереченні та в судовому засіданні підтвердила те, що самостійно за своєю заявою забрала матір - ОСОБА_5 до дому, однак хвора отримувала кваліфіковану допомогу медпрацівників. А також, зазначила, що Позивачу, як і Відповідачу нічого не заважало теж спілкуватися з матірю з приводу спадщини та змін умов заповіту. Позивач мала можливість у будь-який час відвідувати матір, але остання цього не робила. Крім того, Відповідачем було зазначено, що повідомляти про заповіт є її правом, а не обовязком.

Відповідач ОСОБА_3 селищна рада Харківського району Харківської області, в особі селищного голови ОСОБА_8, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.181).

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, а тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вислухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 19 вересня 2004 року померла ОСОБА_5.

ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Харківського міжміського бюро технічної інвентаризації 31 грудня 1998 року належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.5). Після її смерті залишилася спадщина, що складається із вказаної вище квартири.

Як вбачається з повідомлення Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області від 24.03.2005р., заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті матері зареєстрована 02.02.2005р., одночасно повідомлено, що згідно ухвали Харківського районного суду Харківської області від 24.03.2005р. на 1/2 частину спадкової квартири накладена заборона (а.с.8).

Згідно повідомлень цієї ж нотаріальної контори від 01.06.2012р. № 1460/02.14, від 17.12.2013р. № 02-14/3948, після померлої 19 вересня 2004 року ОСОБА_9, на протязі шестимісячного строку з дня смерті звернулася дочка спадкодавця ОСОБА_1. Про прийняття спадщини згідно заповіту, посвідченого 26.03.1999р. виконкомом ОСОБА_3 селищної ради, на протязі шестимісячного строку з дня смерті спадкодавця звернулася дочка померлої ОСОБА_2. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося (а.с.33).

Проте, як зазначає Позивач у позовній заяві та у своїх поясненнях, ОСОБА_2 своїми умисними діями позбавила життя спадкодавця, можливості спадкодавця скасувати чи змінити заповіт та її дії були направлені на отримання спадку, усунення від спадкування інших спадкоємців, а також виникнення у неї виключного права на спадкування за заповітом. На підтвердження своїх тверджень позивачем надано повідомлення ХО ЦПМ «Хоспіс» від 18.04.2005р., повідомлення КЗОЗ «Мерефянська центральна районна лікарня» від 06.03.2014р. № 14-02/216 та повідомлення КЗОЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Мерефа Харківського району» від 29.01.2014р. № 20.

Так, відповідно до повідомлення Харківський обласний центр паліативної медицини «Хоспіс» від 18.04.2005р., ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходилася на стаціонарному лікуванні у цьому закладі з 06 червня 2004 року по 16 вересня 2004 року з діагнозом «Метастатичне ураження шийного відділу хребта, костей черепу, легенів IV клінічної групи». Оформлення документів на госпіталізацію, питання щодо стану здоровя хворої та лікування вирішувала ОСОБА_1 За час знаходження в стаціонарі хвору відвідували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Хвора була виписана за заявою ОСОБА_2

Як вбачається з повідомлення КЗОЗ «Мерефянська центральна районна лікарня» від 06.03.2014р. № 14-02/216, ОСОБА_5 знаходилася на стаціонарному лікування в терапевтичному відділенні ОСОБА_3 дільничної лікарні у 1996 році з діагнозом ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз. Надалі на стаціонарному лікування не знаходилася, а лікувалася амбулаторно у терапевта.

Згідно повідомлення КЗОЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Мерефа Харківського району» від 29.01.2014р. № 20, історія хвороби ОСОБА_5 у вказаному закладі відсутня.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Діяння, зазначені у ч. 1 ст. 1224 ЦК України, є кримінально караними, вони повинні бути підтверджені вироком суду.

Враховуючи, що Позивачем не було надано суду доказів вчинення Відповідачем будь-якого кримінального правопорушення стосовно спадкодавця, суд вважає, що в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню

У відповідності до ч. 2 ст. 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що будь-які дії відповідача ОСОБА_2 були спрямовані на умисне перешкоджання спадкодавцеві внести зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування лише у неї одноособово.

Судом встановлено, що Позивачу нічого не заважало як і Відповідачу теж спілкуватися з матірю з приводу спадщини та змін умов заповіту. Позивач мала можливість у будь-який час відвідувати матір, але остання цього не робила з власних причин та обставин.

Позовні вимоги в частині визнання права Позивача спадкоємцем першої черги спадкування за законом, суд зазначає, що та обставина, що Позивач є донькою ОСОБА_5 та відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом, ніким не оспорюється. У разі доведення підстав для спадкування за законом, Позивач не позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права. Таким чином, у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити також.

Стосовно вимоги ОСОБА_1, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, суд зазначає, що Позивач двічі зверталася до суду із позовом про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна в порядку спадкування за законом, та позовні вимоги, які вона заявляє на разі про усунення спадкоємця від спадкування за заповітом є різними, як по суті, так і за предметом доказування, а тому не можуть ототожнюватись.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10-70/0/4-13 від 16.01.2013р. «Про окремі питання застосування строків позовної давності» визначено, що відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. У разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

Тому, звернення Позивача із цим позовом є першим звернення до суду та відлік позовної давності повинен розпочинатись за правилами ст.ст. 260-261 ЦК України, а отже, строк позовної давності на момент подачі позову (відмітка на позовній заяві - 25.09.2014) вже сплив. У заперечення на позовну заяву Відповідачем ОСОБА_2 на дану обставину було звернуто увагу (а.с.182-184), у звязку з чим суд розцінює, що Відповідач зробив заяву про застосування строків позовної давності.

З огляду наведеного, суд вважає за необхідне ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо усунення від права на спадкування, визнання права на спадкування за законом та строку звернення до суду не пропущеним з поважних причин, а позовну заяву подану вчасно відмовити повністю, оскільки не було надано достатніх та вичерпних доказів про наявність обставин наведених в позовних заявах від 25.09.2014р. та 31.10.2014р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 197, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 260, 261, 267, 1223, 1224, 1261 ЦК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 селищної ради Харківського району Харківської області про усунення від права на спадкування, визнання права на спадкування за законом відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Токарєва