Рішення № 56923059, 30.03.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/1211/15-ц Номер провадження 22-ц/786/186/16Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Панченка О.О., Прядкіної О.В.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року позивач ОСОБА_4 акціонерне товариство (далі ПАТ) «УкрСиббанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 згідно з кредитним договором № 11391448000 від 05.09.2008 року, отримав кредит від банку на суму 480000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних, строком користування до 04.09.2028 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобовязань між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №227530 від 05 вересня 2008 року, відповідно до якого остання зобовязалась відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_2 усіх зобовязань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальника і поручителя є солідарною.

У звязку із неналежним виконанням відповідачами умов зазначеного договору, позивач просив у позові стягнути на користь банку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в солідарному порядку суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту №11391448000 від 05.09.2008 року в розмірі 391669, 70 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.01.2015 року становить 6171917, 42 грн., з яких:

349999, 27 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.01.2015 року становить 5515276, 25 грн. кредитна заборгованість;

41670, 43 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.01.2015 року становить 656641, 18 грн. заборгованість по процентам;

та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам в розмірі 73166, 60 грн., з яких:

27290, 28 грн. пеня за прострочення сплати кредиту;

45876, 32 грн. пеня за прострочення сплати процентів;

А також ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути з відповідачів суму судового збору в розмірі 3654 грн.

У травні 2015 року позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути на користь ПАТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в солідарному порядку суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11391448000 від 05 вересня 2008 року в розмірі 391669,70 доларів США; та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам в розмірі 73166,60 грн. та стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму судового збору в розмірі 3654,00 грн., що сплачена згідно платіжного доручення № 00106717 від 17.01.2015 року.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2015 року позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в солідарному порядку, суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11391448000 від 05 вересня 2008 року в розмірі 391669,70 доларів США; та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту та процентам в розмірі 73166,60 грн. та судовий збір в розмірі 3654,00 грн.

ОСОБА_2 оскаржив рішення місцевого суду, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, оскільки вважає, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що апеляційна скарга від його імені правомірно підписана і подана його представником ОСОБА_5, тобто схвалив дії ОСОБА_5 щодо підпису та подачі апеляційної скарги ОСОБА_2

У запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» просив скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2015 року залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть слугувати підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

У відповідності з п.3 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення суду першої інстанції.

У відповідності до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 05 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року нове повне найменування банку стало: ОСОБА_4 акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту з Правилами № 11391448000, відповідно до яких останній отримав кредит від банку на суму 480000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних, строком користування до 04.09.2028 року.

Пунктом 1.1.1 кредитного договору передбачено, що підписуючи договір позичальник погоджується з викладеною у ОСОБА_6 (договірних умовах) споживчого кредитування пропозицією Банку надати кредит, на умовах встановлених в Договорі та ОСОБА_6.

Погашення нарахованих процентів згідно з п. 1.2.10 Кредитного договору відбувається з 01 по 25 (включно) число кожного місяця наступного за тим, за які були нараховані проценти.

Розділом 6 ОСОБА_6 передбачено право вимоги достроково кредитних коштів, в разі порушення позичальником термінів погашення кредиту .

Згідно з розділом 4 ОСОБА_6, за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/ або комісій, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобовязань ОСОБА_2 за кредитним договором, між банком та ОСОБА_3 05.09.2008 року було укладено договір поруки №227530, відповідно до якого остання зобовязалась відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_2 усіх зобовязань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність відповідачів є солідарною.

Всупереч умов кредитного договору ОСОБА_2 не здійснює платежів для погашення кредиту з квітня 2014 року, чим порушує взяті на себе договірні зобовязання.

14 листопада 2014 року відповідачам направлені вимоги про погашення заборгованості, однак вимоги банку залишені без задоволення. (а.с. 30, 31).

Станом на 12 січня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом, становить 391 669,70 доларів США (триста девяносто одна тисяча шістсот шістдесят девять доларів США 70 центів), з яких: - 349999,27 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.01.2015 року становить 5515 276,25 грн. кредитна заборгованість; - 41 670,43 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.01.2015 року становить 656 641,18 грн. заборгованість по процентам. Заборгованість ОСОБА_2 по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів станом на 12.01.2015 року складає 73 166,60 грн. (сімдесят три тисячі сто шістдесят шість грн. 60 коп), з яких: - 27 290,28 грн. пеня за прострочення сплати кредиту; - 45876,32 грн. пеня за прострочення сплати процентів.

Задовольняючи позов ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції вірно виходив з того, що ОСОБА_2 належним чином взяті на себе зобовязання не виконувались, у звязку з чим утворилась кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 з приводу того, що суд не мав права ухвалювати як звичайне рішення, так і заочне рішення, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.3 ст. 208 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Згідно ч.1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача заперечував проти оголошення перерви у справі та проти ухвалення у справі заочного рішення, а тому суд з урахуванням вимог ст. 213-214, 224 ЦПК України, після закінчення судового розгляду та зясування обставин справи, вірно ухвалив у справі рішення суду, як це передбачено ст. 208 ЦПК України.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо позбавлення ОСОБА_2 права на отримання правової допомоги.

Згідно матеріалів справи, інтереси ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді представляв та захищав ОСОБА_5, який в тому числі подавав заяви про проведення розгляду справи в режимі відеоконференцій (т.1 а.с. 104), а також клопотання про оголошення перерв у судовому розгляді. (т.1 а.с. 123, 139, 151, 162).

Задовольняючи заяву представника ОСОБА_2 ОСОБА_5, судом першої інстанції постановлювались ухвали про проведення судових засідань у справі в режимі відеоконференції (від 12.05.2015 року, від 25.05.2015 року), виконання яких доручалося Подільському районному суду м. Києва.

Однак, судові засідання не проводились, оскільки від представника позивача надходили клопотання про оголошення перерв у справі для надання часу з метою врегулювання спору між сторонами в позасудовому порядку.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та його представником не було приєднано до справи належно оформленого документу на підтвердження повноважень ОСОБА_5 для представлення інтересів позивача та прийняття участі у справі.

Щодо посилань апеляційної скарги ОСОБА_2 про неприйняття судом його зустрічної позовної заяви, необхідно зазначити наступне.

19.10.2015 року електронною поштою на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_3 про захист прав споживача, визнання пунктів кредитного договору недійсними та визнання недійсним та неукладеним кредитного договору вцілому. Ухвалою місцевого суду від 21.10.2015 року у прийнятті даного зустрічного позову відмовлено, оскільки зустрічний позов ОСОБА_2 не відповідає вимогам законодавства щодо його оформлення та поданий після початку розгляду справи по суті.

При цьому, відмова у прийнятті зустрічного позову не може бути підставою для скасування обґрунтованого та законного по суті рішення суду, а ОСОБА_2 не позбавлений можливості подати позовну заяву у загальному порядку.

Окрім того, слід зазначити, що справа перебувала у провадженні суду з лютого 2015 року, а тому, як представник відповідача, так і сам відповідач мали достатньо часу для того, щоб скористатися наданими їм процесуальними правами і подати зустрічну позову заяву, а також заявити про застосування строків давності.

Відносно доводів апеляційної скарги про незаконне нарахування та стягнення пені необхідно зазначити, що згідно з розділом 4 ОСОБА_6, за порушення термінів повернення кредиту, та/або процентів за кредит, та/ або комісій, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Разом з тим, підписуючи кредитний договір ОСОБА_2 погодився з усіма його умовами, а тому числі з п.1.1, відповідно до якого позичальник погодився з викладеною у ОСОБА_6 (договірних умовах) споживчого кредитування пропозицією банку надати кредит, на умовах, встановлених в договорі та ОСОБА_6.

У п.1.1.2 ОСОБА_6, після підписання сторонами договору, стають його невідємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в цьому договорі та ОСОБА_6.

Таким чином, доводи відповідача про те, що договором не передбачено обовязок сплати пені за порушення термінів повернення кредиту є безпідставними.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 на позицію, викладену у постанові ВСУ від 11.02.2015 року у справі №6-240цс14 щодо відсутності обовязку сплачувати пеню у разі непідписання боржником ОСОБА_6 споживчого кредитування, оскільки висновки, викладені у наведеній постанові стосуються правил застосування позовної давності, а також у справі, що переглядалася Верховним Судом, позивачем не було надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачала збільшення строку позовної давності.

Не можуть вважатися обґрунтованими твердження апеляційної скарги щодо неможливості виконання зобовязання в іноземній валюті, зокрема, стягнення відсотків у валюті.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тому стягнення заборгованості у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства і відповідає умовам договору, який був укладений між сторонами у іноземній валюті ( в доларах США).

Окрім того, ПАТ «УкрСиббанк» має право на здійснення банківських операцій в іноземній валюті, що підтверджується копією банківської ліцензії №75 від 24.12.2001 року та копією Дозволу НБУ №75-2 від 24.12.2001 року (т.1 а.с 241, 242).

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на постанову ВСУ від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, у якій викладена позиція про стягнення процентів у національній валюті гривні.

Як вбачається із тексту постанови Верховного Суду України вищезазначена правова позиція стосується процентів за договорами позики, а не кредитними договорами, які за своєю юридичною природою є відмінним за своїм субєктним складом, оскільки кредитором може виступати лише банк чи інша кредитна установа, яка має відповідну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15 вказано, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

При цьому, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Як вище зазначалося позивач має ліцензію на здійснення операцій у іноземній валюті, а на час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежність як доказу у справі виписки з рахунку, на який банком були перераховані кредитні кошти, оскільки відповідачами в ході розгляду справи не було надано будь-яких обґрунтованих та належних доказів того, що кредитні кошти ОСОБА_2 від ПАТ «УкрСиббанк» не отримувались і банк в цій частині порушив свої зобовязання по наданню кредиту.

Також не є обґрунтованими посилання ОСОБА_2 щодо невідповідності заяви про уточнення позовних вимог положенням ЦПК України. Згідно ч.1 ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Позивачем ПАТ «УкрСиббанк» було реалізоване його право, передбачене ст.ст. 27, 31 ЦПК України, шляхом подання письмового уточнення лише резолютивної частини позовної заяви.

Окрім того, дана обставина не потягла за собою ухвалення незаконного рішення та не може бути підставою для його скасування.

Таким чином, рішення суду у частині стягнення заборгованості із відповідача ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо незаконності судового рішення в частині поручителя ОСОБА_3

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 рішення суду не оскаржила тобто, погодилася із ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Частина 2 ст. 11 ЦПК України передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Тому суд апеляційної інстанції не вправі перевіряти законність судових рішень відносно осіб, які не подали апеляційну скаргу, оскільки в силу змагальності та диспозитивності ці особи самі визначають свою процесуальну поведінку: оскаржити рішення чи ні.

Разом з тим, розподіляючи судові витрати між сторонами, суд першої інстанції стягнув солідарно з відповідачів суму судового збору, сплаченого ПАТ «УкрСиббанк» при поданні позову у сумі 3654 грн.

Проте, колегія суддів з такими висновками місцевого суду погодитися не може з наступних підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Як розяснено у п.35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що сплачений позивачем судовий збір у сумі 3654 грн. необхідно стягувати з ОСОБА_2, ОСОБА_7 пропорційно по 1827 грн. з кожного, а не у солідарному порядку.

За таких обставин, рішення місцевого суду в частині розподілу між відповідачами солідарно судових витрат, понесених позивачем при оплаті судового збору у розмірі 3654 грн. підлягає зміні шляхом стягнення з відповідачів пропорційно по 1827 грн. судового збору з кожного.

У іншій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, п.4 ч.1 ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2015 року змінити в частині розподілу між відповідачами солідарно судових витрат, понесених позивачем при оплаті судового збору у розмірі 3654 грн., стягнувши з ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 1827 грн. судового збору з кожного.

У іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.О. Панченко

ОСОБА_8

Згідно оригіналу ОСОБА_1