Рішення № 56915904, 31.03.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 р. Справа № 923/64/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Ковтун В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн", м. Львів

до приватного підприємства "Віжес", м. Херсон

про стягнення 128046 грн. 91 коп. та зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, уповн. представник, довіреність № 21 від 29.06.2015р.;

від відповідача: ОСОБА_2, уповн. представник, довіреність від 03.02.2016р.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (позивач) заявлено позов до приватного підприємства "Віжес" (відповідач) про стягнення грошових коштів на загальну суму 124 186 грн. 50 коп., зобов'язання відповідача забрати залишки нереалізованого товару на суму 124 186 грн. 50 коп. із торгових точок позивача або надати право позивачу самостійно утилізувати залишки нереалізованого товару та стягнення інфляційних збитків за простроченим зобов'язанням у сумі 3 370 грн. 41 коп. та 3% річних від простроченої суми у розмірі 490 грн. 00 коп.

Пізніше, на підставі ст.22 ГПК України позивач зменшив суму стягнення грошових коштів та просив стягнути 70 945 грн.05 коп. ( т.3 арк.129).

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 28.01.2016 р. порушено провадження справи та призначено розгляд справи на 16.02.2016 р. Ухвалою від 16.02.2016 р. розгляд справи відкладався до 11.03.2016 р. у зв'язку з необхідністю витребування у сторін додаткових документів.

Розгляд справи розпочатий 11.03.2016 р. з перервою до 24.03.2016 року відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України.

Ухвалою суду від 24.03.2016 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів за клопотанням позивача та відкладено розгляд справи до 31.03.2016 р.

Представник позивача у судовому засіданні надав додаткові письмові докази та підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити повністю з зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях підстав.

Представник відповідача проти позову заперечує, просить суд відмовити позивачу в його задоволенні, з підстав, які вказано у відзиві на позов. Відповідач вважає, що позовна заява подана і підписана особою, яка не має повноважень (недієздатна) на ведення справи, також не має повноважень (недієздатна) та ведення справи, також не має повноваження на ведення справи і у осіб, які ходять у судове засідання від імені Позивача, тому що не є належними представниками. Відповідач доводить, що якщо Постачальник (Продавець) виконав свої обов'язки по поставці товару (продукції) Покупцю належним чином (у визначені строки, належної якості і у визначеній кількості, тощо), відповідно до умов договору, а Покупець належно виконав (у визначених розмірах і визначені терміни, тощо) свої зобов'язання перед Постачальником по оплаті, то таке зобов'язання припиняється. Враховуючи вищевикладене, у разі якщо здійснено наступні дії:

1.Поставлено товар належної якості і у належній кількості;

2.Прийнято товар належної якості і у належній кількості;

3.Відсутні претензії покупця щодо якості, кількості, комплектності товару, тощо.

4.Проведено оплату у повному розмірі і у визначені строки, право власності на товар тепер належить покупцю, то, зобов'язання купівлі-продажу або поставки виконано у повному обсязі і у належний спосіб, а отже таке зобов'язання відповідно до ч. 1 статті 599 ЦКУ - припиняється, тому відповідач вважає, що у нього немає будь-яких не виконаних зобов'язань перед позивачем.

Відповідач звернув увагу суду, що до позовної заяви не надано жодного належного доказу на обґрунтування суми, яку вимагає сплатити позивач, яким чином вона розрахована та за що саме. Також із вимогою про зобов'язання вичинити дії - що саме, де і коли. Відповідач посилається на позицію, яка була викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2008 р. по справі N 20/48(05-6-20/220, згідно якої водночас наявність належних матеріально-правових підстав є обов'язковою передумовою для задоволення судом позовних вимог, тоді як їх відсутність призводить до відмови в позові.

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

03.05.2013 року між ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» та ПП «Віжес» був укладений Договір поставки № 30, згідно з яким Постачальник зобов'язується в порядки і терміни обумовлені в Договорі передати товар у власність Покупцеві, а Покупець повинен прийняти та оплатити товар.

За п. 10.5 договору Покупець має право змінити, розірвати або відмовитись від договору у одностронньому порядку, повідомивши постачальника письмово за 10 днів.

За п.10.6 договору при достроковому розірванні договору, Постачальник зобов'язується залишки нереалізованого товару, підписати акт взаєморозрахунків.

Відповідно п. 10.5. в узгодженій редакції протоколу розбіжностей до Договору, кожна з Сторін має право змінити, розірвати або відмовитися від цього Договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це іншу Сторону за 20 днів.

Відповідно до п. 10.6. Договору, відповідач зобовязаний забрати залишки нереалізованого Товару із підписанням актів взаєморозрахунків протягом 20 календарних днів.

Судом встановлено, що 06.11.2015 р. на адресу відповідача було направлено письмове повідомлення від позивача про розірвання Договору № 30 від 03.05.2013 р. в односторонньому порядку.

В ході розгляду справи, відповідач підтвердив факт отримання листа про розірвання договору в односторонньому порядку та підтвердив той факт, що також вважає, що договір на час звернення до суду є достроково розірваний.

Позивач, звернувся до суду з позовними вимогами, вважаючи, що відповідач не виконав зобовязання передбаченого Договором, а саме - не забрав залишки нереалізованого товару із підписанням акту взаєморозрахунку.

Позивач доводить, що виходячи із змісту п.8.8.10 Договору, якщо товар був сплачений Позивачем, відповідач повинен забрати товар та повернути грошові кошти, сплачені за товар Позивачеві, чого Відповідачем виконано не було.

За даними позивача станом на 13.01.2015 року в торгових точках Позивача залишається не повернутим Товар на загальну суму 124 186,50 грн.

Позивач доводить, що внаслідок не виконання зобовязань передбачених Договором у позивача утворилась дебіторська заборгованість в сумі 124 186,50 грн. Також позивач нарахував станом на 13.01.2016 року розмір інфляційних збитків за простроченим зобовязанням складає 3370 грн.41коп та 3% річних від простроченої суми 490.00 грн., які також просить стягнути з відповідача.

Позивач обґрунтовує свої вимоги нормами ст.690,509,625 ЦК України.

В ході розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що позивач не довів позовні вимоги, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до ст. 33 ГПК У країни кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.2 ст. 690 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк.

Відповідно до ч.2 ст. 690 ЦК України витрати покупця у зв'язку із зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як витікає із п.10.6 договору від 03.05.2013 р. при достроковому розірванні договору Постачальник зобов'язаний забрати залишки нереалізованого товару та підписати акт звірки взаєморозрахунків. Із огляду на умови цього договору, суд прийшов до висновку, що в ньому відсутній погоджений між сторонами порядок обліку нералізованого товару, механізм повернення такого товару, порядок складання акту взаєморозрахунків. Крім того, до договору не додано перелік торгових магазинів, де проводилася реалізація товару, яким чином вівся облік такого товару. Суд приймає до уваги доводити відповідача, що з його боку ведення такого обліку недоцільне, оскільки з моменту проведення розрахунків за товар право власності на товар переходить до Покупця.

За даними відповідача заборгованість перед ним за отриманий товар з боку відповідача відсутня. Представник відповідача не розуміє які дії він мав вчинити на виконання умов п.10.6 договору.

В ході розгляду справи, суд неодноразово пропонував позивачу надати розрахунок ціни позову, з якої можливо було визначити вартість якого саме товару (в асортименті та кількості) позивач включає в суму стягнення, однак останній не скористався таким правом.

За наявних матеріалів неможливо встановити, зокрема із видаткових накладних, доданих до справи за період з вересня по жовтень 2015 р. включно, який саме товар станом на 01.12.2015 р. (термін з якого слід вважати договір розірваним у урахуванням перебігу пошти та 20 денним терміном) був нереалізований в торгових магазинах позивача ( т1. арк.37-249, т.2 арк.1-250, т.3 арк. 1-73).

В ході розгляду справи, позивач додатково надав дислокацію залишків нереалізованого товару з розбивкою по магазинам станом на 10.03.2016 р. на суму 70 947 грн. 05 коп. Згідно дислокації вказаний перелік товару (продуктів харчування з вказанням назви та штрихкодів) в асортименті та із зазначенням магазинів, де вони знаходяться на реалізації. Однак, суд не може взяти зазначену дислокацію до уваги як доказ наявності товару, поставленого саме відповідачем, оскільки на дислокації відсутній підпис уповноважених представників останнього. Інших доказів, які б свідчили, що перелічений в дислокації товар поставлений саме відповідачем до 06.11.2015 р. позивачем не надано. Позивач не довів того факту, що окрім відповідача, інші постачальники харчових продуктів у магазини були відсутні, тому суд допускає, що згідно дислокацій вказаний товар міг бути поставлений іншими постачальниками після листопада 2015 року, адже продукти харчування мають обмежені терміни реалізації. Акт звірки, який складався сторонами станом на 30.11.2015 р., на суму 85 732 грн.88 коп. за даними ПП " Віжес" та 85303 грн. - за даними ТОВ " Партнер Дистрибьюшн", не містить переліку видаткових накладних та товар, вартість якого там відображена до дня винесення рішення міг бути реалізованим ( т.3 арк.125).

Таким чином, в ході розгляду справи позивач не довів, що у відповідача виникли договірні зобов'язання щодо повернення саме суми 70 945 грн.05 коп., сплати інфляційних втрат, річних, зобов'язання забрати залишки нереалізованого товару, а також не довів в якій кількості та асортименті та за якими поставками мав забрати відповідач зазначений товар.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 05.04.2016 р.

Суддя Л.М. Немченко