Рішення № 56915746, 28.03.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2016 р.Справа № 922/1123/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Української Державної академії залізничного транспорту, м. Харків про стягнення 34727,64 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю № 01-10/02 від 04.01.2016 року.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Української Державної академії залізничного транспорту про стягнення суми основного боргу у розмірі 2 116,98 грн., втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, що складають 14 911,50 грн., пені у розмірі 13 815,58 грн. та 3% річних у розмірі 3 883,58 грн.

Судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. позивач просив суд покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.04.2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Української державної академії залізничного транспорту на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 2 116,98грн. основного боргу, 1 827,00грн. судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 14 911,50грн. збитків від інфляції, 13 815,58грн. пені та 3 883,58грн. 3% річних відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2015 року у справі №922/1123/15 в частині позовних вимог про стягнення 13815,58 грн. пені, 14911,50 грн. інфляційних втрат, 3883,58 грн. 3% річних та розподілу судових витрат скасовано. Справу в скасованій частині позовних вимог передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2015 року з даної справи залишено без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2015 року справу №922/1123/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_2

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.12.2015 року розгляд справи призначено на 18.01.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2016 року розгляд справи було відкладено на 01.02.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.01.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 2938) про долучення до матеріалів справи документів та про відкладення розгляду справи.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено судом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.02.2016 року розгляд справи було відкладено на 15.02.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 10.02.2016 року від представника позивача надійшли пояснення (вх. № 4387/16) по справі.

12.02.2016 року на підставі розпорядження № 158 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями для розгляду справи №922/1123/15 було змінено склад суду та призначено суддю Добрелю Н.С., у зв`язку з хворобою судді Ольшанченка В.І.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.02.2016 року від представника позивача надійшла заява (вх. № 4885/16) про долучення до матеріалів справи пояснень щодо періоду нарахувань.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 15.02.2016 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 4890/16) про долучення до матеріалів справи документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.02.2016 року розгляд справи було відкладено на 29.02.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 29.02.2016 року від представника відповідача надійшли пояснення (вх. № 6794/16) по справі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.02.2016 року розгляд справи було відкладено на 15.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.03.2016 року розгляд справи було відкладено на 28.03.2016 року.

Представник позивача в судове засідання 28.03.2016 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка в протоколі судового засідання від 15.03.2016 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.03.2016 року проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

Як вже було зазначено, Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2015 року у справі №922/1123/15 в частині позовних вимог про стягнення 13815,58 грн. пені, 14911,50 грн. інфляційних втрат, 3883,58 грн. 3% річних та розподілу судових витрат скасовано.

Таким чином, з урахуванням приписів Постанови Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року, які є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, розглядаються позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 13815,58 грн. пені, 14911,50 грн. інфляційних втрат та 3883,58 грн. 3% річних.

Як вже було встановлено судом, 13.02.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) та Українською Державною академією залізничного транспорту (відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3196-ТЕ-32 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач прийняти та оплатити поставлений природний газ на умовах даного договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, організаціями та національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.1.2 договору)

Відповідно до п.3.1 договору позивач зобов'язався передавати відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3 договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язався надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язався повернути відповідачу та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4 договору).

Умовами п.6.1 договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позивач на виконання умов договору протягом січня-грудня 2013р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 250 224,76грн. Факт поставки газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати за отриманий природний газ виконував неналежним чином, платежі здійснював несвоєчасно.

У зв`язку з чим, позивачем було нараховано відповідачу 14911,50 грн. інфляційних втрат, 3883,58 грн. 3% річних та пеню в розмірі 13815,58 грн.

У своїй постанові від 25.11.2015 року Вищий господарський суд України зазначив про те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання, коли саме були відкриті позивачем рахунки зі спеціальним режимом використання, оскільки встановлення вказаних обставин впливає на період нарахування штрафних санкцій та те, що відмовляючи у стягненні інфляційних втрат та 3% річних, з підстав відсутності вини у прострочені виконання грошового зобов'язання, суди попередніх інстанцій не врахували, що інфляційні втрати та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України в постанові від 25.11.2015 року по справі № 922/1123/15 суд, вважає за необхідне зазначити наступне.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 14 911,50грн. збитків від інфляції, 3 883,58грн. 3% річних та 13815,58 грн., суд зазначає наступне

Як було зазначено судом вище, сторони у п.3.3 та п.3.4 договору погодили порядок приймання-передачі газу, передача якого оформлюється актом приймання-передачі газу, а саме: позивач зобов'язався не пізніше 8-го числа місяця повернути відповідачу один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідач, в обґрунтування своїх заперечень, посилається на те, що з боку позивача акти приймання-передачі газу, зокрема за січень-червень 2013р., вересень-грудень 2013р. своєчасно не підписувались, що підтверджується датою їх реєстрації канцелярією установи відповідача, а також датою їх реєстрації та взяття на облік Головним управлінням державної казначейської служби України в Харківській області (а.с.54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68).

Відповідач звертався на адресу позивача з проханням (лист вих. № 01-42/87 від 17.12.2013р.) прискорити підписання та надання актів виконаних робіт за спожитий природний газ за листопад та грудень 2013р. для своєчасної реєстрації фінансових зобов'язань академії в Головному управлінні державної казначейської служби України в Харківській області, однак дані акти були направлені позивачем лише 24.01.2014р.

Суд вважає обґрунтованими посилання відповідача на те, що установа відповідача є бюджетною, а безготівкові платежі та їх контроль здійснюється через Головне управління державної казначейської служби України в Харківській області, а тому необхідною умовою для оплати вартості поставленого газу є взяття відповідного бюджетного зобов'язання, що можливо тільки за наявності належним чином оформленого документа - у даному випадку акту приймання-передачі природного газу.

Також, суд звертає увагу, що сторони у п. 3.4 договору погодили, що саме акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Доказів того, що позивач направляв у строки, визначені п. 3.4 договору, підписані акти приймання-передачі поставленого газу, позивач суду не надав, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасній сплаті за отриманий за договором природний газ.

Крім того, судом встановлено, що позивачем не були своєчасно відкриті спеціальні рахунки, що також позбавило можливості відповідача здійснювати своєчасно розрахунки за отриманий за договором природний газ.

Згідно пунктів 2-4 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008р. № 1082 "Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ" плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів зараховується виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ комунальними підприємствами теплоенергетики, тепловими електростанціями, теплоелектроцентралями, котельнями та іншими суб'єктами господарювання, які провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії, крім підприємств, що належать до системи автономного та децентралізованого теплопостачання.

Визначено уповноваженими банками, які обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств теплоенергетики та їх відокремлених підрозділів, Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - уповноважений банк).

Затверджено Порядок відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природний газ, що додається.

Відповідно до п. 1, 3, 6, 7 Порядку відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, та проведення розрахунків за спожитий природній газ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року № 1082 суб'єкти господарювання, що провадять діяльність, пов'язану з постачанням теплової енергії (далі - підприємства теплоенергетики), та їх відокремлені підрозділи відкривають у десятиденний строк з дати набрання чинності цією постановою в установах ВАТ "Державний ощадний банк України" та ПАТ АБ "Укргазбанк" (далі - уповноважений банк) поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання, в порядку, визначеному Національним банком.

Базовий норматив відрахування коштів та норматив відрахування коштів, скоригований Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з урахуванням розрахунків підприємств теплоенергетики за природний газ, спожитий у попередніх періодах, оформлюються як реєстр нормативів відрахування коштів, що надходять від усіх категорій споживачів теплової енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, який подається щомісяця до 10 числа поточного місяця до Мінрегіону разом з документами, зазначеними у пункті 2 цього Порядку.

Усі категорії споживачів теплової енергії сплачують вартість отриманих ними послуг з теплопостачання шляхом перерахування коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в установах уповноваженого банку.

У разі коли в платіжному дорученні/касовому документі споживача теплової енергії реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого підприємством теплоенергетики або його відокремленим підрозділом в уповноваженому банку, установа, що приймає платіжний документ (установа банку, підприємство поштового зв'язку або орган Казначейства) повертає такий документ без виконання визначених у ньому вимог з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.

Згідно п.54.2 "Переліку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах ПАТ "Державний ощадний банк України" гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, а також підприємствами, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам, для зарахування коштів, що надходять за спожитий газ від усіх категорій споживачів", затвердженого постановою НКРЕ від 23.01.2012р. № 37, таким рахунком позивача для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від бюджетних установ є поточний рахунок № 260032304921 в ГОУ АТ "Ощадбанк", МФО 300465.

Судом встановлено, що під час укладання спірного договору позивачем у договорі було вказано інший рахунок № 26009304921 в ГОУ АТ "Ощадбанк", МФО 300465, що унеможливило проведення відповідачем розрахунків за отриманий природний газ.

Проте, як вбачається з Постанови № 37 від 23.01.2012 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики "Про затвердження Змін до Переліку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах ПАТ "Державний ощадний банк України" гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, а також підприємствами, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам, для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів", було затверджено перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах ПАТ "Державний ощадний банк України" гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, а також підприємствами, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам, для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Крім того, Постановою № 23 від 16.01.2014 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики "Про затвердження Змін до Переліку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах ПАТ "Державний ощадний банк України" гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, а також підприємствами, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам, для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів", відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 N 1059, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, було затверджено зміни до Переліку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах ПАТ "Державний ощадний банк України" гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, а також підприємствами, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам, для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів, затвердженого постановою НКРЕ від 23.01.2012 N 37.

Даною постановою було доповнено Постанову № 37 новими розрахунковими рахунками Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" із призначенням платежу - промислові споживачі та інші суб'єкти господарювання.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги Постанову № 23 про внесення змін, суд дійшов висновку, що позивачем були відкриті спеціальні розрахункові рахунки16.01.2014 року.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобовязання за рахунок іншої.

Враховуючи те, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ з огляду на особливості здійснення господарської діяльності, суд, дійшов висновку про відсутність у діях відповідача вини у простроченні платежів за газ, що згідно ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до відповідача штрафні санкції та здійснювати нараховування матеріальних втрат у вигляді інфляційної складової боргу та 3% річних.

Дані нарахування можливі лише після відкриття позивачем спеціальних рахунків, тобто з 16.01.2014 року.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 28.05.2014 року по справі № 910/352/13 та Постанові Вищого господарського суду України від 19.03.2014 року по справі № 910/2702/13.

Як вбачається з розрахунку позивача ним було нараховано 3% річних за період з 14.08.2013 року по 31.10.2014 року та інфляційні втрати за період з жовтня 2013 року по жовтень 2014 року.

Проте, суд не погоджується з такими розрахунками позивача, з огляду на наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства, розрахунок інфляційних втрат здійснюється не за окремі дні, а в середньому за місяць.

Стосовно розрахунку 3% річних, то на відміну від інфляційних втрат, вони розраховуються за кожен день прострочення грошового зобов`язання та будь-яких застережень щодо неможливості їх нарахування у вихідні чи святкові дні законодавством не передбачено.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що позивачем було невірно визначено період розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, оскільки Постанову № 23 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики "Про затвердження Змін до Переліку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах ПАТ "Державний ощадний банк України" гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, а також підприємствами, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам, для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів" було прийнято 16.01.2014 року.

Отже і спеціальні розрахункові рахунки Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" із призначенням платежу - промислові споживачі та інші суб'єкти господарювання було відкрито 16.01.2014 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач мав право здійснювати нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 17.01.2014 року, тобто після відкриття спеціальних розрахункових рахунків.

Оскільки відповідачем не було надано до суду розрахунку із урахуванням змін, внесених до Постанови № 23 від 16.01.2014 року, судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до вимог законодавства та встановлено період та суму нарахувань.

Таким чином період та сума нарахування 3% річних за прострочення виконання зобов`язання становить:

- за жовтень 2013 року 45,06 грн. (за період з 17.01.2014 року по 31.10.2014 року);

- за листопад 2013 року 822,18 грн. (за період з 17.01.2014 року по 31.10.2014 року);

- за грудень 2013 року 905,06 грн. (за період з 17.01.2014 року по 10.12.2014 року).

Період та сума інфляційних втрат за порушення зобов`язань становлять:

- за жовтень 2013 року 445,30 грн. (за період з лютого 2014 року по жовтень 2014 року);

- за листопад 2013 року 6495,08 грн. (за період з лютого 2014 року по жовтень року).

Отже, в даному випадку підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1772,30 грн. та інфляційні втрати в сумі 6940,38 грн.

Щодо стягнення з відповідача 2111,28 грн. 3% річних та 7971,12 грн. інфляційних втрат, то суд дійшов висновку про незадоволення позовних вимог в цій частині, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Стосовно стягнення з відповідача пені в сумі 13815,58 грн., нарахованої позивачем суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 7.2. у разі порушення покупцем умов п. 6.1. договору, покупець зобов`язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 14.02.2013 року по 13.07.2014 року, проте суд не погоджується з такими розрахунками позивача оскільки останнім при здійснення розрахунку не було враховано зміни внесені до Постанови № 23 від 16.01.2014 року.

Відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Отже судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням Постанови № 23 від 16.01.2014 року щодо відкриття спеціальних розрахункових рахунків відповідачем та встановлено, що період та сума пені нарахування має становити:

- згідно акту приймання-передачі природного газу за жовтень 2013 року 1750,77 грн. (за період з 17.01.2014 року по 13.05.2014 року);

- згідно акту приймання-передачі природного газу за січень 2014 року 2173,43 грн. (за період з 17.01.2014 року по 13.06.2014 року);

- згідно акту приймання-передачі природного газу за січень 2014 року 2966,64 грн. (за період з 17.01.2014 року по 13.07.2014 року).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині пені в сумі 6890,84 грн.

Щодо стягнення пені в сумі 6924,74 грн. суд відмовляє в їх задоволенні, як безпідставно нарахованих.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 932,26 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 714 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Української державної академії залізничного транспорту (61050, м. Харків, майдан Фейєрбаха, 7, код ЄДРПОУ 01116472 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 3% річних в сумі 1772,30 грн., інфляційні втрати в сумі 6940,38 грн. пеню в сумі 6890,84 грн. та 932,26 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 2111,28 грн. 3% річних, 7971,12 грн. інфляційних втрат та пені в сумі 6924,74 грн. в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 04.04.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

922/1123/15