Рішення № 56915740, 24.03.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2016 р.Справа № 922/556/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка", м. Харків до 1. Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", м. Харків; 2. Приватного акціонерного товариства "Колос.", смт. Пересічна про розірвання договору за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_2, дов. від 05.10.2015р.;

Представник першого відповідача - ОСОБА_1, дов. від 11.12.2015р.;

Представник другого відповідача - ОСОБА_3, дов. від 12.11.2015р.; ОСОБА_4, дов. від 02.03.2016р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Березовка", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до першого відповідача - Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", м. Харків, другого відповідача - Приватного акціонерного товариства "Колос", смт. Пересічна, в якому просить суд припинити договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 3702 від 27.07.2013р., укладений між Державним підприємством "Південна залізниця", правонаступником якого є Регіональна філія "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", та Приватним акціонерним товариством "Колос.", смт. Пересічана. Позивач також просить суд покласти на відповідачів судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 29.02.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.03.2016р. о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду від 15.03.2016р. розгляд справи відкладався на 24.03.2016р. о 10:15 год.

У судовому засіданні 24.03.2016р. оголошувалась перерва до 24.03.2016р. о 15:00 год.

У судовому засіданні 24.03.2016р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 9892, 9895), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник першого відповідача у судовому засіданні 24.03.2016р. проти позову заперечував, підтримав подане у попередньому судовому засіданні клопотання про припинення провадження у справі щодо першого відповідача - Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", у зв'язку з відсутністю предмету спору (вх. № 9345).

Представник другого відповідача у судовому засіданні 24.03.2016р. проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 9894), який наданого через канцелярію суду, досліджено судом та долучено до матеріалів справи. Також представник другого відповідача надав до суду додаткові докази по справі (вх. № 9893), які долучаються до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів (вх. № 9896), в якому другий відповідач просить суд витребувати у позивача і першого відповідача технічний паспорт залізничної під'їзної колії, що належить ТОВ "Березовка", відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.10.2013р.

Щодо клопотання другого відповідача про витребування доказів, суд зазначає, що позивачем був наданий для долучення до матеріалів справи технічний паспорт залізничної під'їзної колії, що належить ТОВ "Березовка", відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.10.2013р. (вх. № 9892), в зв'язку з чим у судовому засіданні 24.03.2016р. представник заявника-другий відповідач, просив суд не розглядати подане ним клопотання про витребування доказів, у зв'язку з його наявністю в матеріалах справи.

Розглянувши клопотання представника першого відповідача про зупинення провадження у справі до завершення перегляду Вищим господарським судом України в порядку касації господарської справи № 922/4679/15 (вх. № 8641), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Таким чином, підставою для зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов'язаної справи іншим судом.

Згідно з п.3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга -четверта статті 35 ГПК України). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасовано у встановленому законом порядку, перш за все повязана з виключністю судового рішення та його обовязковістю (п.9 ч.3 ст. 129 Конституції України).

Так, рішення, ухвали і постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України, що визначено ст. 115 ГПК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р. по справі № 922/4679/15 рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015р. залишено без змін. Таким чином рішення суду по справі № 922/4679/15 набрало чинності.

У тому випадку, якщо суд приймає позов щодо якого є судове рішення, що набрало законної сили, не виключено винесення ним зовсім протилежного рішення. Існування двох протилежних судових рішень по одному спору неможливо, оскільки судове рішення, що набрало законної сили, саме прирівнюється до закону, тому що носить обовязковий характер.

Враховуючи викладене, у господарського суду відсутні підстави для задоволення клопотання першого відповідача про зупинення провадження у справі.

Також у господарського суду відсутні підстави для задоволення клопотання першого відповідача про припинення провадження у справі по відношенню до першого відповідача - Регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (вх. № 8054), у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки даний спір стосується припинення договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 3702 від 27.07.2013р., стороною якого є Регіональна філія "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", що, в свою чергу, унеможливлює припинення провадження у справі по відношенню до першого відповідача, на підстав п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

У судовому засіданні 24.03.2016р. представники сторін наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

Відповідно до матеріалів справи, 27.09.2013р. між Державним підприємством Південна залізниця та Приватним акціонерним товариством КОЛОС. (відповідач-2) укладено договір про експлуатацію під'їзної залізничної колії № 3702 від 27.09.2013 р. (Договір).

01.12.2015р. Державне підприємство Південна залізниця було реорганізовано у регіональну філію Південна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (відповідач-1), у відповідності до ч. 6 ст. 2 Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, якою передбачено, що ПАТ Укрзалізниця є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, перелік яких визначено постановою КМУ від 25.06.2015р. № 200 Про утворення ПАТ Українська залізниця та таким чином всі права та обов'язки за Договором перейшли до ПАТ Укрзалізниця.

Згідно п.1 Договору експлуатується під'їзна залізнична колія, яка належить відповідачу-2 (на правах оренди), що примикає стрілками № 1 і № 2 до з'єднувальної колії TOB "Завод "Березівські мінеральні води" по станції Шпаківка Південної залізниці.

Як зазначається в п. 1. Договору, відповідач-2 - є орендарем під'їзної залізничної колії ТОВ "Завод "Березівські мінеральні води".

Розгорнута довжина під'їзної колії становить 892,75 погонних метра (п. 2 Договору).

У межах смуги відведення залізниці під'їзною колією і спорудами власника зайнято земельну ділянку (п. 3 Договору).

Відповідно до умов п.п. 6, 7 Договору, вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці на станційну колію № 5 або III головну колію станції Шпаківка. Подальший рух вагонів виконується локомотивом власника колії. Партії вагонів, що повертаються з під'їзної колії доставляються локомотивом власника колії на станційну колію № 5 або III головну колію станції Шпаківка. Приймання вагонів залізницею здійснюється на колії № 5 або III головній колії станції Шпаківка.

За подачу, забирання вагонів, здійснення маневрових робіт та за ділянку землі в смузі відведення, відповідач-1 отримує плату від відповідача-2 (п. 15 Договору).

Як свідчать матеріали справи, 01.07.2013р. відповідач-2 уклав з ТОВ "Завод "Березівські мінеральні води" договір про експлуатацію під'їзної залізничної колії № 2 (Договір № 2).

Матеріалами справи підтверджується, що 08.10.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю Березовка (позивач) набуло права власності на під'їзну залізничну колію, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 4197 від 08.10.2013 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до витягу № 10484410 від 08.10.2013р.

Право користування позивача земельними ділянками, що знаходяться під об'єктом власності підтверджується договорами: № б/н від 19.03.2015р. на земельну ділянку, розміром 3,0918 га, кадастровий номер 6322056501:00:000:0579; № б/н від 19.11.2014р. на земельну ділянку розміром 0,3973 га, кадастровий номер 6322056500:04:000:0130; № б/н від 19.11.2014 р. на земельну ділянку розміром 0, 6115 га кадастровий номер 6322056500:04:000:0131; № б/н від 19.11.2014р. на земельну ділянку, розміром 0, 0140 га кадастровий номер 6322057600:01:000:0535; № б/н від 19.11.2014р. на земельну ділянку розміром 0,1614 га, кадастровий номер 6322057600:01:000:0534.

Відповідно до наявних в матеріалах справи листах № 2-04 від 17.04.2015 р., № 01-07 від 27.07.2015 р., позивач звертався до відповідача-2 з пропозицією щодо укладання цивільно-правової угоди з новим власником.

Листами № 289 від 20.04.2015р., № 514 від 04.08.2015р., відповідач-2 заперечував проти укладання цивільно-правової угоди з новим власником, мотивуючи свою позицію тим, що Договір № 2 не розірвано.

03.11.2015р. господарським судом Харківської області по справі № 922/4679/15 винесено рішення, яке 18.01.2016р. Постановою Харківського апеляційного господарського суду залишено без змін та згідно цього рішення Договір про експлуатацію під'їзної залізничної колії № 2 від 01.07.2013р. визнано недійсним у повному обсязі.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач зазначає про порушення його права власника, оскільки не може використовувати належне йому на праві власності майно за його призначенням, в зв'язку з чим просить суд припинити договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 3702 від 27.07.2013р., укладений між Державним підприємством "Південна залізниця", правонаступником якого є Регіональна філія "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця", та Приватним акціонерним товариством "Колос.".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинам притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію загальної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 526 ЦК України та ст. ч.1 ст.193 ГК України визначено загальні умови виконання зобовязання, а саме: зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610, ст. 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне зобовязання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, у тому числі залізничного, регулюються Законом України "Про транспорт", Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства України. Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначено Законом України "Про залізничний транспорт".

Відповідно до частини другої статті 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Статтею 307 ГК України, яка кореспондується зі статтею 908 ЦК України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частина четверта статті 307 ГК України визначає, що порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

При цьому, транспортне законодавство України розмежовує залізничний транспорт загального користування та залізничні під'їзні колії. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 64 Статуту залізниць України, до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією, і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності.

Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

Водночас суд зазначає, що Законом України „Про залізничний транспорт" визначені основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту, як єдиного виробничо-технологічного комплексу".

Ст. 1 зазначеного Закону наведені основні поняття, зокрема, і поняття під'їзної колії, якою є залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування".

Ст. З Закону України „Про залізничний транспорт" встановлено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Загальні правові положення щодо експлуатаційної роботи на залізничних під'їзних коліях, взаємовідносин залізниць і власників колій встановлені ст. 21 Закону України "Про залізничний транспорт" і у розділі 4 Статуту залізниць.

Ст. 21 ЗУ «Про залізничний транспорт» передбачено, що відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами. Власники залізничних під'їзних колій, споруд та устаткування, вантажно-розвантажувальних комплексів, які не належать до залізничного транспорту загального користування за своїми пропускними і вантажопереробними можливостями, повинні забезпечувати необхідні обсяги перевезень, навантаження і розвантаження транспортних засобів, їх зберігання та ефективне використання. Власники залізничних під'їзних колій здійснюють їх утримання на рівні, що забезпечує безпеку виконання робіт, ефективне використання рухомого складу, збереження вагонного парку вантажу, який перевозиться.

Статут залізниць України (далі - Статут залізниць) згідно зі статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457 з подальшими змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 року №1510 та від 25.12.2002 року №1973.

Статтею 5 Статуту залізниць на Міністерство транспорту України (далі - Мінтранс, Мінтрансзв'язку України) покладено затвердження Правил перевезення вантажів, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, а також інших нормативних документів.

Водночас, кожна залізнична колія має свої особливості, які впливають на умови експлуатації (довжина, профіль, наявність у власника колії власних локомотивів, переробна спроможність вантажних механізмів, ємність та розташування складських приміщень тощо), тому передбачити і врегулювати в загальних нормах особливості експлуатаційної роботи на окремих під'їзних коліях неможливо.

Відтак, згідно зі статтею 71 Статуту залізниць взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором, в якому має бути обумовлений зміст взаємних зобов'язань сторін з урахуванням особливостей експлуатаційної роботи на під'їзній колії.

Відповідно до ст. 71 Статуту залізниць та п. 2.1 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором на експлуатацію залізничної колії або договором на подачу та забирання вагонів.

Приписи ч. 4 ст. 307 ГК України встановлюють, що порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Саме такими договорами є договори про експлуатацію під'їзної колії та договори про подачу та забирання вагонів.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про транспорт" відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються цим Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Таким чином, договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії за своєю правовою природою є договором з надання послуг, а саме різновидом транспортного договору. Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).

Відповідно до п. 77 Статуту залізниць передбачено, що термін дії договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії визначається сторонами. У випадку зміни технологічного устаткування або технології роботи станції чи залізничної під'їзної колії окремі пункти договору або увесь договір за вимогами однієї із сторін можуть бути переглянуті до закінчення терміну його дії.

Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Згідно зі ст. 5 Статуту залізниць, на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за N875/5096, затверджено Правила обслуговування залізничних під'їзних колій (статті 12, 64 - 77 Статуту)", пунктом 1.1 яких визначено, що до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належать підприємствам, підприємцям, організаціям, установам, незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності.

Аналогічне положення міститься в ст. 64 Статуту залізниць, на підставі якого були розроблені та затверджені Мінтрансом вищевказані Правила.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1 Правил, Договори про експлуатацію під'їзних колій укладаються між залізницею і власниками під'їзних колій у разі обслуговування під'їзної колії власним або орендованим локомотивом.

Відповідно до пункту 2.7 Правил обслуговування залізничних підїзних колій відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична підїзна колія.

Відповідно до пункту 3.3 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій до укладення нового договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії (договору про подачу та забирання вагонів) власник колії та його контрагенти зобов'язані надати залізниці копії Статуту підприємства, документів, які засвідчують право підприємницької діяльності, та документи, які підтверджують право власності на залізничну під'їзну колію.

Згідно ст. 77 Статуту залізниць, договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії і договір про подачу і забирання вагонів укладаються між залізницею або відповідною уповноваженою начальником залізниці організацією та підприємством, якому належить під'їзна колія.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що обовязковою вимогою для укладання договорів на експлуатацію залізничної підїзної колії є належність (право користування) підїзної колії суб'єктом господарювання.

Перевіркою матеріалів справи судом встановлено, що 27.09.2013р. між Державним підприємством «Південна залізниця», яке в подальшому було реорганізовано у регіональну філію «Південна залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та Приватним акціонерним товариством «КОЛОС.» (другим відповідач у справі) було укладено договір про експлуатацію підїзної залізничної колії № 3702 від 27.09.2013 р. (договір) строком на 4 роки 3 місяця з 02.10.2013р. по 31.12.2017р.

Відповідно до пункту 1 договору згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах договору експлуатується підїзна колія, яка належить власнику (на правах оренди), що примикає стрілками №1 і № 2 до зєднувальної колії ТОВ «Завод «Березівські мінеральні води» по станції Шпаківка Південної залізниці. Межею підїзної колії є сигнальні знаки «Межа підїзної колії», встановлені напроти стиків рамних рейок стрілок № 1 і № 2. Відстань від вістря гостряка стрілки примикання №1 до сигнального знаку «Межа підїзної колії» складає 4,12 м, відстань від вістря гостряка стрілки примикання № 2 до сигнального знаку «Межа підїзної колії» складає 4,28м. Розгорнута довжина підїзної колії становить 892,75 погонних метра (п.2 договору). Вагони для підїзної колії подаються локомотивом залізниці на станційну колію № 5 або ІІІ головну колію станції Шпаківка. Подальший рух вагонів виконується локомотивом власника колії (п.6 договору). Партії вагонів, що повертаються з підїзної колії доставляються локомотивом власника колії на станційну на станційну колію № 5 або ІІІ головну колію станції Шпаківка. Приймання вагонів залізницею здійснюється на колії № 5 або ІІІ головній колії станції Шпаківка. (п.8 договору). Власник колії сплачує Залізниці плату за подачу, забирання вагонів, здійснення маневрових робіт та за ділянку землі в смузі, інші збори та плати згідно з Тарифним керівництвом №1 ( п. 15 договору).

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2015р.по справі №922/4679/15 у позові ПАТ Колос. до ТОВ Березовка та до ТОВ БМВ Лізінг про визнання недійсним договору р/н 4197 від 08.10.2013р. відмовлено повністю.

Зустрічний позов ТОВ Березовка задоволено частково. Визнано договір на експлуатацію залізничної під'їзної колії №2 від 01.07.2013р., підписаний між Приватним акціонерним товариством Колос. та Товариством з обмеженою відповідальністю Завод Березівські мінеральні води. недійсним у повному обсязі.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Колос. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Березовка 1218 грн. судового збору.

У решті зустрічного позову ТОВ Березовка відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду зазначене рішення залишено без змін.

Судовими рішеннями встановлено, що 01.09.2012р. між TOB БМВ лізинг (Орендодавець, Відповідач-2) та TOB Завод Березівські мінеральні води. (Орендатор, Третя особа на стороні Відповідача-2) укладено договір оренди № ЖД-1, відповідно до якого TOB БМВ лізинг передав, а TOB Завод Березівські мінеральні води. прийняв у строкове платне володіння та користування залізничні колії загальною довжиною 6407,40 п.м. Відповідно до п. 7.2. Договору оренди № ЖД-1 від 01.09.2012 року: Строк дії Договору - до 31.12.2013 року.

01.09.2013р. між TOB БМВ лізинг та TOB Завод Березівські мінеральні води укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди № ЖД-1 від 01.09.2012р., згідно з якою сторони домовились п. 7.2. розділу 7 Договору оренди Строк дії договору та умови зміни, розірвання договору: Строк дії договору дійсного Договору - до 01.08.2015 року, також сторони домовились доповнити розділ 8 Договору Особливі умови пунктом 8.5., який викласти у наступній редакції: У випадку зміни власника підїзної колії, даний Договір не припиняє своєї дії. Всі інші умови договору залишені без зміни.

01.07.2013р. між Приватним акціонерним товариством „Колос.'' (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Березівські мінеральні води" підписано Договір № 2 про експлуатацію залізничної підїзної колії.

Судовими рішеннями також встановлено, що обов'язковою вимогою для укладення договорів на експлуатацію залізничної під'їзної колії є належність під'їзної колії суб'єкту господарювання, проте, будь - які документи, які б свідчили про належність ТОВ "Березівські мінеральні води." під'їзної колії, щодо якої укладено оспорюваний договір, в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, в спірному договорі ТОВ "Березівські мінеральні води" визначено, як власника залізничної під'їзної колії, хоча ТОВ "Березівські мінеральні води" на момент укладання договору на експлуатацію залізничної під'їзної колії №2 від 01.07.2013 року був орендарем спірної колії.

Судами встановлено, що власником залізничної підїзної колії на момент укладання договору №2 від 01.07.2011р. був TOB БМВ лізинг, право власності якого підтверджується рішенням господарського суду Харківської області.

Враховуючи зазначені обставини, суди дійшли висновку, що ТОВ "Березівські мінеральні води" не мав права на укладання спірного договору на експлуатацію залізничної під'їзної колії №2 від 01.07.2013р., оскільки він не був власником залізничної під'їзної колії загальною довжиною 6204 погонних метри, вказаної в договорі, у звязку з чим був визнаний судами недійсним.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Оскільки на час розгляду даної справи, рішення господарського суду Харківської області у справі №922/4679/15 набрало законної сили, суд зазначає, що відповідно до ст. 35 ГПК України вказане є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду даної справи.

З аналізу матеріалів справи та пояснень, наданими сторонами у судових засіданнях, вбачається, що спірний договір був укладений між відповідачами у справі на підїзні колії, які належать позивачу та відповідачам у справі.

Зокрема, ПрАТ "Колос." (відповідачу-2) належить підїзна колія (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Пересічна, вул. Центральна, б № 1 від 17.02.2012р., видане на підставі Рішення Виконкому Пересічанської селищної ради № 22 від 16.02.12р. До матеріалів справи другим відповідач надано титульний лист, сторінки 6 та 8 Згідно з технічного паспорту залізничної підїзної колії ПрАТ "Колос." по станції Шпаківка Південної залізниці 01-13-СМП-164-ТП, зі змісту якого вбачається, що другому відповідачу у справі належать підїзна колія, межею якої є сигнальні знаки «межа підїзної колії», що встановлені напроти стиків рамних рейок стрілок № 1 і № 2, в склад якої входять підїзні колії за №№ 1,2,3,4. Межею підїзної колії підприємства є сигнальні знаки «Межа підїзної колії», що встановлені навпроти стиків рамних рейок стрілок №1 і №2.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що ТОВ Березовка (позивачем у справі) набуло, стосовно під'їзної колії, що знаходиться за адресою Харківська область, Дергачівський район, сщ. Березівське, вул. Березівська, будинок 1 Б довжиною 5024,8 п.м. право власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №4197 від 08.10.2013 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №10484410 від 08.10.2013р. Склад підїзної залізничної копії підтверджується Технічним паспортом, виданим КП «БТІ ДРР» № 3-470 від 03.09.2013 р. та Технічним паспортом підїзної залізничної колії ТОВ «Березовка» на ст. Шпаківка Південної залізниці (арх. № 312/15)., з якого вбачається, що підїзна колія ТОВ «Березовка» складається: ходової колії № 1, виставочної колії № 5, уловлюючої колії 8, витяжного тупика колії 11, вантажно-вивантажувальної колії 4, обгінної колії 5. Так, зокрема, ходова колія 1 від ізольованого стику маневрового світлофора МБ через стрілки 1,2,13,5 до стику рамної рейки стрілочного переводу 5, загальною довжиною -3363,30м, примикає до ст. Шпаківка стрілочним переводом 13 до ділянки колії між стрілками 11 та 17. Знак «Межа підїзної колії» встановлено на відстані 169,30м. від вістря вістряка стрілочного переводу 13. По існуючій колії повна довжина -3176,80м., корисна, з заняттям стрілок 1,2,13,5 3176м. Виставочна колія 5 по станції Шпаківка Південої залізниці від стику хвоста хрестовини стрілочного переводу № 21 до стику рамної рейки стрілочного переводу 26 примикає до ст. Шпаківка, з одного боку стрілочним переводом 21-до ділянки колії між стрілочними переводами 17 та 25 . Знак «Межа підїзної колії» встановлено на відстані 30.6 м. від вістря стрілочного переводу 21.З другого боку, через стрілочний перевід 26, стрілочним переводом 24 до прийомо-відправочної колії ІІІ. Знак «Межа підїзної колії» встановлено на відстані 84.5м. від вістря стрілочного переводу 24. Повна довжина 969.60м., корисна 849.00м. Межею підїзної ходової залізничної колії 1 є сигнальний знак «Межа підїзної залізничної колії», який встановлено проти ізольованого стику маневрового світлофору МБ на відстані 4.2м. від вістря вістряка стрілки 9 по рамній рейці. До колії 1 примикає, серед інших, підїзна залізнична колія ПрАТ «Колос» стрілками № 1ПК 20+84,00 та № 2 ПК 21 +56,10, які є власністю ПрАТ «Колос».Межею виставочної колії 5 по ст. Шпаківка Південної залізниці з одного боку, є сигнальний знак «Межа підїзної залізничної колії», який встановлено проти стику хвоста хрестовини на відстані 30,60 м. від вістря вістряка стрілочного переводу № 21, а з другого боку є сигнальний знак «Межа підїзної залізничної колії», який встановлено проти стику рамної рейки на відстані 4.3 м. від вістря вістряка стрілочного переводу №26. Підїзна колія ТОВ «Березовка» взаємодіє:

Колія 1 стрілочні переводи №1 та №2 власність ПрАТ "Колос.", №13 власність МПО «Арго», №5 власність ТОВ «БМВ Лізінг»

Колія №5 стрілочний перевід №21 власність ПЧ-7 Південної залізниці.

Колія №8 стрілочний перевід №9 власність ТОВ «Березовка».

Колія №11 стрілочний перевід №26 власність ПЧ-7 Південної залізниці.

Колія №4 стрілочні переводи №1 та №3 власність ТОВ «Березовка» демонтовані.

Стрілочний перевід №5 власність ТОВ «БМВ Лізінг», демонтований.

Про набуття права власності та припинення користування колії № 5 позивач повідомив відповідача-1, згідно листів № 5-11 від 20.11.2015р., № 6-11 від 24.11.2015р. та відповідачу-2, згідно листів № 2-04 від 17.04.2015р., № 01-07 від 27.07.2015р.

ІІІ головна колія станції Шпаківка належить Південної залізниці (відповідачу-1).

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що на момент розгляду даного спору, власниками колій є: відповідач-1 - ІІІ головної колії станції Шпаківка, відповідач-2 - підїзної колії, межею якої є сигнальні знаки «Межи підїзної колії», що встановлені напроти стиків рамних рейок стрілок № 1 та № 2, до складу якої входять колії №1,2,3 та 4, позивач підїзної колії у складі ходової колії № 1, виставочної колії № 5, уловлюючої колії 8, витяжного тупика колії 11, вантажно-вивантажувальної колії 4, обгінної колії 5.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача-2 на те, що предметом договору на експлуатацію залізничної під'їзної колії №3702 від 27.09.2013р. - є підїзна колія, яка належить йому на праві власності, при цьому зазначаючи про те, запис у душках ("на правах оренди"), зроблений помилково в результаті виготовлення тексту договору, оскільки предметом договору є також ІІІ головна колія станції Шпаківка, яка належить першому відповідачу у справі та станційна колія №5, яка належить позивачу у справі.

Доказів про укладення договору на експлуатацію колії № 5 між відповідачами та позивачем суду не надано.

З огляду на зазнане вбачається, що між відповідачами був укладений договір на експлуатацію залізничної під'їзної колії №3702 від 27.09.2013 року стосовно колії № 5, яка не належить відповідачу-2 у справі, а належить позивачу у справі - на момент розгляду даного спору та ТОВ «БМВ Лізинг» - на момент його укладання.

Таким чином, відповідач-2 не мав права на укладання спірного договору на експлуатацію залізничної під'їзної колії №3702 від 27.09.2013 року, оскільки йому не належала залізнична під'їзна колія № 5 та він не був його власником.

Водночас, суд зазначає, що ст.41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні їм права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоровя, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обовязку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів.

Слід зазначити, що у відповідності до статті 15, 16 ЦК України способи захисту права по своїй суті це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного субєктивного права.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, тобто, види матеріально-правових вимог, які заінтересована сторона може заявити до порушника.

Водночас суд зазначає, що захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом, позивач посилався на те, що відповідачі уклали договір на експлуатацію залізничної підїзної колії, відповідно до предметом якого є залізнична колія, яка їм не належить, а належить на праві власності ТОВ «Березовка», що є порушенням його прав власника та є підставою для реалізації права на судовий захист.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічна за змістом правова норма викладена в ст. 20 ГК України.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, який повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

З огляду на зазначене суд приходить висновку, що неправильне тлумачення змісту ст. 16 ЦК України може призвести до неправомірної відмови позивачу у реалізації його права на судовий захист.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо припинення договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 3702 від 27.07.2013р., укладениого між Державним підприємством "Південна залізниця", правонаступником якого є Регіональна філія "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та Приватним акціонерним товариством "Колос.", в частині, що стосується експлуатації залізничної під'їзної колії №5.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах ВСУ від 21 травня 2012 р. та 12 червня 2013р.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка" підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 79, 80, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Припинити договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії № 3702 від 27.07.2013р., укладений між Державним підприємством "Південна залізниця", правонаступником якого є Регіональна філія "Південна залізниця" ПАТ "Українська залізниця" та Приватним акціонерним товариством "Колос.", смт. Пересічана, в частині, що стосується експлуатації залізничної під'їзної колії №5.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 29.03.2016 р.

Суддя ОСОБА_5

справа № 922/556/16