Рішення № 56915721, 28.03.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2016 р.Справа № 922/6092/15

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Макаренко О.В. , Ємельянова О.О.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі", м. Первомайський про стягнення грошових коштів в розмірі 154980,08 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 11.06.2014 р.;

Представник відповідача - ОСОБА_2, дов. від 13.08.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі", м. Первомайський, про стягнення заборгованості в розмірі 154980,08 грн., підставою нарахування якої стало порушення відповідачем строків оплати за поставлений позивачем природний газ за період з січня по квітень 2013р. та з жовтня по грудень 2013р., в рамках укладеного сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/3681-ТЕ-32 від 11.01.2013р. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 23.11.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.12.2015р. о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду від 03.02.2016р. для розгляду справи призначено судову колегію.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 03.02.2016р., для розгляду справи № 922/6092/15 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Ємельянова О.О., Макаренко О.В.

Ухвалою господарського суду від 03.02.2016р. справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 11.02.2016р. об 11:30 год.

У судових засіданнях 23.02.2016р., 02.03.2016р., 16.03.2016р. оголошувалась перерва.

У судовому засіданні 28.03.2016р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 7044, 10132), які колегією суддів досліджуються та долучаються до матеріалів справи.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні 28.03.2016р. проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов та доповненнях до відзиву (вх. № 433), в яких, зокрема, зазначив, що під час розгляду справи № 922/3492/14, в межах якої розглядалась вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 21384,52 грн., інфляційних втрат в розмірі 133595,56 грн., за період нарахування з 14.02.2013р. по 14.07.2014р., за договором № 13/2681-ТЕ-32 від 11.01.2013р., укладеним між сторонами даного спору, відповідачем сплачені зазначені суми в повному обсязі, та вважає, що вимога позивача про стягнення суми боргу в розмірі 154980,08 грн., що є предметом спору в даному провадженні, увійшла в період нарахування, який розглядався під час розгляду справи № 922/3492/14 та була вже стягнута з відповідача. В зв'язку з чим, вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач, у судовому засіданні, заперечуючи проти доводів відповідача, зазначив, що просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних в розмірі 21384,52 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 133595,56 грн., за періоди січень-квітень 2013р. та жовтень-грудень 2013р., що не були предметом розгляду у справі № 922/3492/14, тому вважає нарахування зазначених сум, за порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо вчасної сплати за поставлений природний газ, за договором № 13/2681-ТЕ-32 від 11.01.2013р., правомірними, обґрунтованими, в зв'язку з чим просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні 28.03.2016р. сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_3 України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено наступне.

11 січня 2013 року між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено Договір №13/2681-ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу (далі-Договір) та Додаткову угоду №1 від 31.12.2013 року, в яких, сторони погодили та встановили низку цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до п. 1.1 вищенаведеного Договору, позивач зобов'язався поставити відповідачу (покупцеві) імпортований природний газ, ввезений на митну територію України позивачем, а відповідач (покупець), в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього Договору.

Ціна (граничний рівень цін) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ (п. 5.1 Договору).

Пунктом 6.1 вищенаведеного Договору сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків, а саме, оплата здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання та на виконання умов пунктів 1.1, 1.2 та 2.1 Договору, протягом 2013-2014р.р. передав відповідачу природний газ в обсязі 9083,342 тис.м.куб. на загальну суму 11 891 911,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами приймання - передачі природного газу, які підписані між сторонами та скріплені печатками підприємств.

Проте відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за вищенаведеним Договором, а саме, вчасну оплату за отриманий природний газ в строки, встановлені пунктом 6.1 Договору своєчасно та в повному обсязі не здійснював та прострочував оплату за поставлений у січні-квітні 2013р. жовтні-грудні 2013р. природний газ, що і стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" 154980,08 грн., з яких: 221384,52 грн. - 3% річних, 133595,56 грн. - інфляційні втрати.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено, що споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу.

Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання та на виконання умов пунктів 1.1, 1.2 та 2.1 Договору, протягом 2013-2014 років передав відповідачу природний газ в обсязі 9083,342 тис.м.куб. на загальну суму 11891911,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами приймання - передачі природного газу, які підписані між сторонами та скріплені печатками підприємств.

Матеріалами справи та надані сторонами письмові докази свідчать, що під час розгляду справи № 922/3492/14, відповідачем була сплачена сума основного боргу за договором №13/2681-ТЕ-32 від 11.01.2013р. в сумі 2859102,11 грн., в звязку з чим, на підставі п. 1.1. ст. 80 ГПК України, судом було припинено провадження у справі в цій частині.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Оскільки на час розгляду даної справи, рішення господарського суду Харківської області від 16.10.2014р. у справі № 922/3492/14 набрала законної сили, суд зазначає, що відповідно до ст. 35 ГПК України вказане є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи №922/3492/14.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем по справі, відповідач свої зобов'язання щодо сплати суми заборгованості перед позивачем виконав із порушенням встановленого договором строку виконання, у зв'язку із чим позивачем нарахована відповідачу 21384,52 грн. - 3% річних, 154980,62 грн. - інфляційні втрати.

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

У відповідності до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.11.2008 року № 01-8/685 „Про практику застосування у вирішені спорів деяких норм чинного законодавства (з матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) зазначено, що чинне законодавство не заперечує можливість звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобовязанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних в сумі 21384,52 грн. та інфляційних втрат в сумі 133595,56 грн., у період січень-квітень 2013р. та жовтень-грудень 2013р. визначений та розрахований позивачем вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 21384,52 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 133595,56 грн.

Щодо заперечень відповідача, що зазначена сума 3% річних та інфляційних нарахувань увійшла у період, заборгованість за яким була предметом розгляду справи № 922/3492/14 та була стягнута з відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Під час розгляду даної справи, колегією суддів було досліджено матеріали справи № 922/3492/14, рішення по якій залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2014р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2015р., в зв'язку з чим колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо неправомірності нарахованої відповідачу суми 3% річних та інфляційних втрат за період січень-квітень 2013р. та жовтень-грудень 2013р., виходячи з наступного.

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», під час звернення до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 13/2681-ТЕ-32 за зобов'язаннями січня, лютого, березня, квітня, жовтня, листопада та грудня 2013 року по справі № 922/3492/14, нарахував відповідачу штрафні санкції за наступні періоди, які були предметом розгляду справи як № 922/3492/14:

- за зобов'язаннями січня 2013 року з 14.02.201Зр. по 26.04.2013р.

-за зобов'язаннями лютого 2013 року з 14.03.2012р. по 05.11.2013р.

-зобов'язаннями березня 2013 року з 14.04.2013р. по 27.01.2014р.

-зобов'язаннями квітня 2013 року з 14.05.2013р. по 30.01.2014р.

- зобов'язаннями жовтня 2013 року з 14.11.2013р. по 14.03.2014р.

- зобов'язаннями листопада 2013 року з 14.12.2013р. по 14.07.2014р.

- зобов'язаннями грудня 2013 року з 14.01.2014р. по 14.07.2014р.

Так, у даній справі, позивача донарахував відповідачу штрафні санкції за зобов'язаннями листопада 2013р., за період з 15.07.2014р по 13.10.2014р. у сумі 4041,00 грн. - 3% річних та втрат від інфляційних процесів у сумі - 26 543,20 грн., та за зобов'язаннями грудня 2013 року, за період з 15.07.2014р. по 13.10.2014р. у сумі 17343,56 грн. - 3% річних та втрат від інфляційних процесів у сумі -107052,36грн., оскільки сума основної заборгованості довгий час залишається не сплаченою.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суми, нараховані та пред'явлені до стягнення з відповідача у даній справі не були предметом розгляду справи № 922/3492/14.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача документально підтвердженим, законодавчо обґрунтованими, тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.позовні вимоги позивача

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України та покладає судові витрати на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 65, 69, 82-85 ГПК України, колегія судддів, одностайно -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі", (64102, Харківська область, м. Первомайський, мікрорайон 1/2, дитячий садок № 9, код ЄДРПОУ 31679569) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 21384,52 грн. - 3% річних, 133595,56 грн. інфляційних витрат, 2324,70 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.04.2016 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5

справа № 922/6092/15