Рішення № 56915244, 30.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016Справа №910/2361/16

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» провідшкодування шкоди в порядку регресу 15 500,00 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Горячев А.В. - представник за довіреністю 244/18 від 26.01.16від відповідача Гурнік А.І. - представник за довіреністю № 11 від 04.01.16

В судовому засіданні 30.03.16, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу 15500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ПрАТ "АХА Страхування" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 57093Га/12рв від 23.04.2012, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1166, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 15500,00 грн. шкоди в порядку регресу.

Ухвалою суду від 15.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2361/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 16.03.2016.

16.03.2016 відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що позивачем пропущено строки позовної давності, у зв'язку з чим відповідач заявляє про їх застосування. Загальний 3-річний строк позовної давності розраховується не з моменту виплати страхового відшкодування позивачем, а безпосередньо з дати ДТП (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 № 6-2471цс15).

Відповідач зазначає, що в даному випадку має місце суброгація, яка регулюється ст. 993 ЦК України, за якою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув права вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (право кредитора, яким у деліктному зобов'язання є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності. У спірному зобов'язанні відбулась заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому, строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (3 роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду України від 25.12.2013 № 6-112цс13, від 17.02.2015 № 6-2471цс15.

Будь-яких поважних причин пропуску строків позовної давності відповідач не вбачає, оскільки згідно інформації наявної в матеріалах справи повідомлення та заява на виплату страхового відшкодування була отримана позивачем 31.07.2012, що свідчили про настання страхового випадку за ризиком ДТП відповідно до умов розділу 20 договору страхування № 57093ГА/12рв від 23.04.2012.

Крім того, в абз. 2 стор. 2 вироку винесеного по справі № 569/9865/14-к зазначено, що обвинувачений повністю відшкодував матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_3, тобто до позивача в силу вимог ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України не могло перейти право регресної вимоги від страхувальника (ОСОБА_4), оскільки відповідну шкоду страхувальнику було відшкодовано винуватцем ДТП.

В судових засіданнях 16.03.2016 та 23.03.2016 оголошувались перерви до 23.03.2016 та 30.03.2016 відповідно.

В судове засідання 30.03.2016 з'явились представники сторін, представник позивача позовні вимоги підтримав, надав додаткові пояснення по суті справи та заперечення щодо пропуску строку позовної давності, просив визнати причини пропуску позовної давності поважними. Позивач зазначив, що 31.07.2012 з заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу звернулась ОСОБА_4 31.07.2013 позивачем був складений Акт про закриття страхової справи № 2012/V/MOD07227/VESKO8259 від 31.07.2012 на підставі того, що ПАТ СК «АХА Страхування» не отримано документів та інформації від страхувальника/потерпілого, необхідних для подальшого опрацювання справи протягом 365 днів після повідомлення про випадок. Позивач поновив страхову справу у зв'язку з винесенням вироку по кримінальному провадженню № 12012190020000051, який було винесено тільки 17.12.2014.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив застосувати строки позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

22 квітня 2012 року за договором добровільного страхування наземного транспорту № 57093Га/12рв ПрАТ «СК АХА Страхування» було застраховано автомобіль марки «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1, страхувальник - ОСОБА_4, вигодонабувач - ПАТ «Альа-Банк». Умовами договору (п.14) визначено строк його дії з 30.04.12 по 29.04.13.

З Відомостей № 9043225 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 26.07.2012 в м. Рівне на вулиці Чорновола мала місце дорожньо-транспортна пригода - наїзд на пішохода за участю автомобілів «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6, під керуванням ОСОБА_7. По даному факту ДТП було проведено досудове розслідування кримінального провадження № 12012190020000051 за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України.

Вироком Рівненського міського суду від 17.12.2014 у справі № 569/9865/14-к водія ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_7 порушив п.п. 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху України

31.07.12 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно Звіту № 026К про оцінку автомобіля від 04.03.15 матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 16088,01 грн. з ПДВ.

Фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження у ДТП, відповідно до калькуляції Audatex від 31.03.15 становить 20619,20 грн.

За страховим випадком - ДТП що сталась 26.07.2012 за участю застрахованого автомобіля «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1, згідно страхового акту № 2012/V/MOD07227/VESKO8259 від 07.04.15 позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 16000,00 грн., яке було перераховано згідно платіжного доручення № 167910 від 08.04.2015 (п.10 Відомості виплат АХА00000233).

Частиною 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Статтею 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Вина водія ОСОБА_7, який керував автомобілем «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_2,, підтверджується вироком Рівненського міського суду від 17.12.2014 у справі № 569/9865/14-к.

Пунктом 36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем, як страховиком, та ОСОБА_6 як страхувальником, було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що діяв станом на 26.07.2012 (Поліс АВ/2769122), відповідно до якого забезпечений транспортний засіб - автомобіль «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_2, ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., розмір франшизи 500,00 грн.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 57093Га/12рв від 23.04.2012, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене. В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль «Chery Amulet», державний номер НОМЕР_1.

В розумінні положень Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Згідно з п. 9.1. ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язковий ліміт відповідальності страховика (страхова сума) - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АВ/2769122) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000 грн., франшиза - 500,00 грн, таким чином з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування виплаченого позивачем в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи , що і відповідає розміру позовних вимог.

В матеріалах справи наявна копія вимоги позивача про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу вих. № 8975/07227/УБК, що була отримана відповідачем 30.12.2015 (вх. № 12571).

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування, в свою чергу зазначеним законом випадки, коли шкода не відшкодовується страховиком (або МТСБУ) визначені у ст. 32 і доказів наявності таких суду не представлено.

За таких обставин позивач набув право на отримання страхового відшкодування від відповідача в розмірі 15 500,00 грн. 00 коп.

Відповідачем у своєму відзиві на позов було заявлено про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 № 6-112цс13, від 17.02.2015 № 6-2471цс15 строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (3 роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

З матеріалів справи вбачається, що ДТП сталась 26.07.2012 року, з огляду на наведене строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу сплинув 26.07.2015 р.

Частинами 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Відповідна правова позиція щодо застосування ст. 267 Цивільного кодексу України наведена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі 3-14гс14.

Відповідно до ст.ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, навіть якщо сторона в обґрунтування своїх вимог посилався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини; посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Умовами статті 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах,а саме - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, в силу вимог статті 1188 Цивільного кодексу України, у випадку завдання шкоди, внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, крім встановлення факту завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди, необхідно встановити винну особу або ступінь вини кожного в залежності від обставин ДТП, що, в свою чергу, є передумовою покладання на особу обов'язку з відшкодування шкоди.

При цьому, судом зазначається, що належним доказом, який би встановлював протиправність поведінки водія, а саме порушення ним Правил дорожнього руху, а відтак і наявність вини останнього у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, є постанова відповідного органу (посадової особи), прийнята за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення або вирок суду у кримінальній справі.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що до набрання вироком Рівненського міського суду від 17.12.2014 у справі № 569/9865/14-к, яким ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, позивач не мав можливості встановити особу, винну у скоєнні ДТП та завданні шкоди його страхувальнику.

Враховуючи вищезазначене, суд визнає причини пропущення позовної давності поважними та в силу вимог ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України вважає за доцільне захистити порушені права позивача шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» 15500,00 грн. страхового відшкодування.

Твердження відповідача про те, що у вироку суду по справі № 569/9865/14-к зазначено, що обвинувачений повністю відшкодував матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_3, тобто до позивача в силу вимог ст.. 27 Закону України «Про страхування» та ст.. 993 ЦК України не могло перейти право регресної вимоги від страхувальника (ОСОБА_4), оскільки відповідну шкоду страхувальнику було відшкодовано винуватцем ДТП, не приймаються судом, оскільки в межах розгляду кримінальної справи № 569/9865/14-к цивільний позов не розглядався.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, за таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 15500,00 грн. заподіяної внаслідок ДТП шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія» (01033 м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77, ідентифікаційний код 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070 м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, ідентифікаційний код 20474912) страхове відшкодування в сумі 15500 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.04.2016

Суддя Пукшин Л.Г.