Рішення № 56915227, 28.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2016Справа № 910/2150/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» до державного підприємства «ДЕРЖАВНИЙ РЕЗЕРВНИЙ НАСІННЄВИЙ ФОНД УКРАЇНИ» про стягнення грн, за участю представників сторін:

від позивача: Йосипишин Р.В. (довіреність від 28.12.2015 № 875);

від відповідача: Лопушанський А.В. (довіреність від 22.12.2015 № 86),

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року до Господарського суду міста Києва звернулося ПАТ «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» з позовом до ДП «ДЕРЖАВНИЙ РЕЗЕРВНИЙ НАСІННЄВИЙ ФОНД УКРАЇНИ», яким заявлено вимогу про стягнення з останнього заборгованості в сумі 47773,29 грн, з яких: 41463,22 грн - основна заборгованість; 3148,83 грн - пеня; 2902,43 грн - 7 % штрафу; 258,81 грн - 3 % річних.

Позов мотивований порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором складського зберігання зерна від 21.01.2011 № 19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 позов ТОВ «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/2150/16.

24 березня 2016 року до господарського суду надійшла заява відповідача від 23.03.2016 № 138-2/1-14/217 про зменшення розміру штрафних санкцій в порядку, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК, та на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач наводить такі доводи: по-перше, відповідачем погашено основну заборгованість за договором перед позивачем повністю, що підтверджується відповідним розрахунковим документом; по-друге, відповідач є державним підприємством і здійснює свою діяльність за рахунок державних коштів, а тому вимоги по сплаті штрафу є неможливим.

В судовому засіданні 28 березня 2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши повноважних представників сторін спору, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Між державним підприємством «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ», правонаступником якого є ПАТ «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ», (далі - зерновий склад) та ДП «ДЕРЖАВНИЙ РЕЗЕРВНИЙ НАСІННЄВИЙ ФОНД УКРАЇНИ» (далі - поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна від 21.01.2011 (далі - договір), відповідно до предмета якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові та олійні культури врожаю 2008 року (далі - зерно) та в установлений строк повернути їх поклажедавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.5 договору, фактичні обсяги зерна, що передаються на зберігання зерновому складу можуть бути визначені лише при безпосередній передачі його на зберігання при оформленні складського документа: складської квитанції, простого складського свідоцтва, подвійного складського свідоцтва.

Як передбачено сторонами у п. 6.3 договору, оплата послуг, що надані зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також інших послуг, які можуть бути надані зерновим складом на підставі додаткової угоди, укладеною між сторонами, проводяться поклажодавцем шляхом переказу коштів на поточний рахунок зернового складу згідно з платіжними реквізитами, зазначеними у розділі 12 договору, щомісячно коштами протягом 3 (трьох) банківських днів згідно з виставленими рахунками зернового складу. Поклажодавець у триденний строк з дня отримання акту виконаних робіт, підписаного зі сторони зернового складу, в разі згоди з наданими послугами, зобов'язаний підписати його та повернути зерновому складу 1 (один) примірник. У разі незгоди підписання акту виконаних робіт поклажодавець у триденний строк з дня отримання акту надсилає зерновому складу свої обґрунтовані заперечення. У разі непідписання поклажодавцем акту виконаних робіт у триденний строк з дня отримання його та ненадання обґрунтованих заперечень, акт виконаних робіт вважається підписаним. Послуги зі зберігання вважаються наданими після підписання актів виконаних робіт.

За прострочку оплати вартості послуг, наданих зерновим складом, поклажодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України простроченої суми за кожен день прострочки.

Додатковою угодою від 01.07.2014 сторони вирішили викласти п. 5.16 договору у такій редакції: «встановити строк зберігання зерна з урахування умов цього договору та мети своєї діяльності, але не пізніше 31 травня 2015 року».

У відповідності до п. 11.1 договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 травня 2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання умов цього договору (в редакції, викладеної у п. 3 додаткової угоди від 01.07.2014).

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Виходячи із змісту правовідносин сторін, які ґрунтуються на договорі, вони є відносинами зі зберігання на товарному складі, тому їх права і обов'язки визначаються, зокрема, положеннями глави 66 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 956 ЦК України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Частиною 1 ст. 957 ЦК України унормовано, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво (ч. 1 ст. 961 ЦК України).

Так, судом встановлено, що відповідачем, як поклажодавцем, передано позивачеві на зберігання зерно у загальній кількості 268950 кг, що підтверджується складськими квитанціями на зерно від 29.04.2011 № 85 (бланк серії АУ № 715785), від 30.04.2013 № 04454 (бланк серії АФ № 791613) та від 30.04.2013 № 04455 (бланк серії АФ № 791614), засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Судом також встановлено, що позивачем складено, підписано і скріплено відбитками печатки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

- від 23.10.2015 № 000000000552 на суму 24087,96 грн;

- від 31.10.2015 № 000000000712 на суму 15063,70 грн;

- від 12.11.2015 № 000000000725 на суму 2311,56 грн,

та виставлено відповідні рахунки-фактури на оплату:

- від 23.10.2015 № 000764 на суму 24087,96 грн;

- від 31.10.2015 № 000938 на суму 15063,70 грн;

- від 12.11.2015 № 000957 на суму 2311,56 грн (вказані первинні бухгалтерські документи та рахунки містяться у матеріалах справи у вигляді засвідчених копій).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав відповідачеві акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.10.2015 № 000000000552 на суму 24087,96 грн та рахунок-фактуру від 23.10.2015 № 000764 разом із листом від 23.10.2015 № 1160, який отримано відповідачем 29 жовтня 2015 року, що підтверджується повідомленням поштового зв'язку про вручення останньому поштового відправлення (вказаний лист та докази надсилання містяться у матеріалах справи у вигляді засвідчених копій).

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12.11.2015 № 000000000725 на суму 2311,56 грн та рахунок-фактуру від 12.11.2015 № 000957 позивачем надіслано відповідачеві разом із листом від 16.11.2015 № 1304, який отримано останнім 24 листопада 2015 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення поштового зв'язку про вручення поштового відправлення (вказаний лист та докази надсилання містяться у матеріалах справи у вигляді засвідчених копій).

Щодо акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2015 № 000000000712 на суму 15063,70 грн та рахунку-фактури від 31.10.2015 № 000938 суд зазначає таке.

Як стверджує позивач у позовній заяві, останній надіслав вказані документи відповідачеві разом із листом від 16.11.2015 № 1304. Однак, виходячи зі змісту названого листа та переліку додатків, які надсилалися разом із ним, такі твердження позивача не підтверджується.

Крім того, як вбачається зі змісту листа позивача від 15.01.2016 № 85, останній надсилав відповідачеві акт від 31.10.2015 № 000000000712 та рахунок від 31.10.2015 № 000938 разом із листом від 11.11.2015 № 1277.

У матеріалах справи міститься засвідчена копія листа від 11.11.2015 № 1277, проте доказів його надсилання та отримання відповідачем матеріали справи не містять, а тому суд не бере до уваги даний лист як належний доказ надсилання відповідачеві акту від 31.10.2015 № 000000000712 та рахунку від 31.10.2015 № 000938.

При цьому, як встановлено судом, позивач 16 січня 2015 року повторно надіслав відповідачеві акти і рахунки, серед яких акт від 31.10.2015 № 000000000712 та рахунок від 31.10.2015 № 000938, разом із листом від 15.01.2016 № 85.

Таким чином, виходячи з матеріалів справи, відповідач отримав акт від 31.10.2015 № 000000000712 та рахунок від 31.10.2015 № 000938 - 22 січня 2016 року. При цьому суд бере до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Також судом встановлено, що позивач у своєму листі від 15.01.2016 № 85 вимагав від відповідача виконання грошового зобов'язання, тобто сплати 41463,22 грн.

При цьому судом встановлено, що відповідач вищевказані акти в порядку, передбаченому п. 6.3 договору, підписаними позивачеві не повернув, обґрунтовані заперечення проти актів останньому не надав, а тому акти від 23.10.2015 № 000000000552, від 31.10.2015 № 000000000712 на суму 15063,70 грн та від 12.11.2015 № 000000000725 вважаються підписаними з боку зернового складу.

Спір між сторонами у даній справі виник, як стверджує позивач, внаслідок порушення відповідачем його грошового зобов'язання, тобто останній у встановлений договором триденний строк виставлені позивачем рахунки не оплатив, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 41463,22 грн та звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі.

Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» встановлено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Як вбачається з викладеного вище, сторонами у п. 6.3 договору встановлено умови виконання грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, після звернення позивача з позовом до суду, відповідач платіжним дорученням від 04.03.2016 № 336 перерахував на користь позивача грошові кошти в сумі 41463,22 грн, про що також свідчить виписка з поточного рахунку позивача (засвідчені копії вказаних документів містяться у матеріалах справи).

Таким чином, суд дійшов висновку, що провадження в частині обґрунтованої позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 41463,22 грн підлягає припиненню в порядку, передбаченому п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, тобто з підстав відсутності предмету спору в цій частині.

З наведених обставин вбачається, що відповідач порушив грошове зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Як зазначалося вище, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача неустойки та 3 % річних.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 «Про внесення зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 № 764» 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.

Суд відзначає, що на момент вирішення спору у даній справі, будь-якого іншого рішення стосовно перерозподілу акцій ПАТ «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» Кабінетом Міністрів України не прийнято.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач належить до державного сектора економіки, а тому правила, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України підлягають застосування до спірних відносин сторін у даній справі.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи, що у правовідносинах сторін договору має місце допущене відповідачем порушення грошового зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, штрафу та 3 % річних є правомірними та підлягають задоволенню.

При цьому суд відзначає таке.

Виходячи з розрахунку вказаних позовних вимог, позивачем визначено період нарахувань з урахуванням умов, передбачених п. 6.3 договору, та у термін до 27 січня 2016 року, включно.

Судом перевірено розрахунки пені, штрафу та 3 % річних, нарахованих на суми послуг, наданих згідно з актами від 23.10.2015 № 000000000552 на суму 24087,96 грн та від 12.11.2015 № 000000000725 на суму 2311,56 грн, та визнано їх вірними.

Таким чином, за актом від 23.10.2015 № 000000000552 сума пені складає 2071,56 грн; штрафу - 1686,16 грн та 3 % річних - 170,27 грн; а за актом від 12.11.2015 № 000000000725 сума пені складає 143,32 грн; штрафу - 161,81 грн та 3 % річних - 11,78.

У той же час, виходячи тієї обставини, що матеріалами справи підтверджується факт надсилання позивачем відповідачеві акту від 31.10.2015 № 000000000712 на суму 15063,70 грн та рахунку від 31.10.2015 № 000938 лише 16 січня 2015 року та отримання відповідачем даних документів 22 січня 2016 року, суд дійшов висновку, що пеня та 3 % річних можуть нараховуватися за прострочення оплати послуг за вказаним актом лише за один день - 27 січня 2016 року, а щодо штрафу, то в цій частині позов задоволенню не підлягає в силу того, що період прострочення не перевищує тридцяти днів.

Отже, за розрахунками суду, за прострочення грошового зобов'язання за актом від 31.10.2015 № 000000000712 на суму 15063,70 грн та рахунком від 31.10.2015 № 000938 пеня складає 15,06 грн, а 3 % річних - 1,24 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині пені є обґрунтованими у розмірі 2229,94 грн; штраф 1847,97 грн; 3 % річних - 183,29 грн.

Як зазначалося вище, відповідач звернувся до суду із заявою від 23.03.2016 № 138-2/1-14/217 про зменшення розміру штрафних санкцій в порядку, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК, та на підставі ч. 2 ст. 233 ГК України.

Розглядаючи вказану заяву відповідача, суд виходить з такого.

Положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлено, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписом п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Виходячи з наведених норм права і обставин даної справи, суд вважає за необхідне скористатися своїм правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір неустойки на сімдесят відсотків.

При цьому суд бере до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, який виконано останнім у поновному обсязі, тобто погашено основну заборгованість за договором; незначність прострочення зобов'язання; належність відповідача до державного сектора економіки, яка перебуває на даний час у скрутному становищі; відсутність належних доказів, які б свідчили про заподіяння позивачеві збитків та порушення інших інтересів, що заслуговують на увагу. Враховуючи наведене, клопотання відповідача щодо зменшення неустойки підлягає задоволенню.

Таким чином, позов ПАТ «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» підлягає задоволенню частково, а саме: пеня підлягає стягненню в сумі 668,98 грн; штраф в сумі 554,39 грн; 3 % річних - 183,29 грн.

Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню частково, за приписами ч. 5 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов публічного акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 910/2150/16 в частині стягнення з державного підприємства «ДЕРЖАВНИЙ РЕЗЕРВНИЙ НАСІННЄВИЙ ФОНД УКРАЇНИ» суми основної заборгованості в розмірі 41463,22 грн.

3. Стягнути з державного підприємства «ДЕРЖАВНИЙ РЕЗЕРВНИЙ НАСІННЄВИЙ ФОНД УКРАЇНИ» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 1; ідентифікаційний код 30518866) на користь публічного акціонерного товариства «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 1; ідентифікаційний код 37243279) пеню в сумі 668,98 (шістсот шістдесят вісім) грн 98 коп.; штраф в сумі 554,39 (п'ятсот п'ятдесят чотири) грн 39 коп.; 3 % річних в сумі 183,29 (сто вісімдесят три) грн 29 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1318,90 (одна тисяча триста вісімнадцять) грн 90 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04 квітня 2016 року.

Cуддя Я.А. Карабань