Рішення № 56915019, 24.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016Справа №910/1259/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/1259/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БМУ-3»;

до товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта»;

про стягнення 26 299,47 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Проц А.В., довіреність б/н від 18.01.2016р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «БМУ-3» (надалі - позивач) до товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (надалі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 26 299,47 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті ДТП, яка сталася 15.06.2015р., було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб «Mercedes», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим позивачу завдано шкоди. Відповідальність власника транспортного засобу марки «BMW», державний номер НОМЕР_2, з вини водія якого трапилась ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4080056, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП покладається на відповідача. Проте, відповідач в порушення вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не здійснив повну виплату страхового відшкодування, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 21254,28 грн., за прострочення сплати якої позивачем, на підставі п. 3.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» нарахована пеня за період з 18.09.2015р. по 18.01.2016р. у загальній сумі 5045,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2016р. порушено провадження у справі № 910/1259/16 та призначено її розгляд на 25.02.2016р.

В судовому засіданні 25.02.2016р. представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 20 254,28 грн. страхового відшкодування та 4895,69 грн. пені.

Заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, позовні вимоги розглядаються в межах ціни позову - 25 149,97 грн., визначеної позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2016р. розгляд справи відкладений на 24.03.2016р., у зв'язку з клопотанням відповідача.

Присутній у судовому засіданні 24.03.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, при цьому 24.03.2016р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, а також клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 24.06.2015р. у справі №127/14292/15-п вбачається, що 15.06.2015р. о 12 год. 40 хв., ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «BMW», державний номер НОМЕР_2, по вул. Р. Скарлецького, не витримав безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Mercedes», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.

Даною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення в розмірі 425,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Mercedes», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, який керував транспортним засобом марки «BMW», державний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» за полісом № АЕ/4080056, відповідно до наявної у матеріалах справи копії даного полісу, з лімітом відповідальності за шкоду майну 50 000,00 грн. та з франшизою 1000,00 грн.

Пунктом 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2015 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування, в якій просив перерахувати страхове відшкодування на банківські реквізити, зазначені в заяві, а також надав усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Заперечень щодо зазначених обставин відповідачем не надавалось.

Відповідно до рахунків № 1156591 від 19.06.201р. та № 2130107 від 07.07.2015р., складеного СП ТОВ «Автомобільний дім ОСОБА_3», вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «Mercedes», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 49 503,52 грн. з ПДВ.

Здійснення відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 підтверджено актом виконаних робіт № 1500097985 від 13.07.2015р. на суму 49 503,52 грн. з ПДВ.

Кошти в розмірі 49 503,52 грн. з урахуванням ПДВ 20% були перераховані позивачем згідно платіжних доручень № 1713 від 22.06.2015р. та № 1926 від 08.07.2015р. на рахунок СП ТОВ «Автомобільний дім ОСОБА_3», яке здійснювало ремонт пошкодженого транспортного засобу.

Водночас, позивач поніс витрати зі сплати ПДВ у сумі 8250,59 грн., оскільки вони входять до визначеної рахунками № 1156591 від 19.06.201р. та № 2130107 від 07.07.2015р. суми збитку і, відповідно, понесені позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач частково сплатив суму страхового відшкодування у розмірі 28 249,24 грн.

Відповідно до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Як зазначається у статті 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

Полісом № АЕ/4080056 встановлено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 50000,00 грн., а безумовна франшиза становить 1000,00 грн.

Позивачем, при розрахунку позовних вимог, здійснено вирахування франшизи, а тому розмір страхового відшкодування складає 20 254,28 грн., який позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що згідно з проведеною на замовлення відповідача оцінкою пошкодженого транспортного засобу вартість матеріального збитку склала 29 249,24 грн. з ПДВ, а без ПДВ - 24 374,37 грн., яку відповідачем і було перераховано позивачу за вирахуванням розміру франшизи.

Оскільки відповідач повністю не виплатив суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача 20 254,28 грн. страхового відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1,2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи - водія ОСОБА_2, станом на момент скоєння ДТП, була застраховано у відповідача за полісом № АЕ/4080056

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Наведений перелік є вичерпним.

Частиною 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

У листі Верховного Суду України від 19.07.2011р. «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно з рахунками № 1156591 від 19.06.201р. та № 2130107 від 07.07.2015р., а також з актом виконаних робіт № 1500097985 від 13.07.2015р., склала 49 503,52 грн. з ПДВ.

Крім того, Вищий господарський суд України в постанові від 23.08.2011 у справі №42/92 зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Судом установлено факт оплати позивачем вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у сумі 49 503,52 грн. з ПДВ, виходячи з фактичної вартості ремонту, визначеної особою, яка здійснювала відновлювальний ремонт автомобіля.

При цьому, матеріалами справи не підтверджується подання відповідачем клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля завданому йому матеріальному збитку внаслідок ДТП.

Аналогічної правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у постановах від 15.01.2013 № 5011-72/9778-2012, від 21.05.2013 № 22-17-25-26/366-07-7922.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 20 254,28 грн. страхового відшкодування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Між тим, зменшення такої виплати на суму податку на додану вартість не передбачено законодавством, оскільки такий податок включається до ціни товарів та послуг і, хоча сплачується платником податку, але за рахунок коштів покупця (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2012 у справі № 5011-58/79-2012).

Враховуючи те, що позивачем вартість відновлювального ремонту сплачена в сумі 49 503,52 грн. з урахуванням ПДВ, то суд вважає обґрунтованим заявлену позивачем до стягнення суму ПДВ, а тому заперечення відповідача судом відхиляються, в зв'язку з їх необґрунтованістю.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 4895,69 грн.

Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Приписами статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що формами неустойки є штраф і пеня.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За приписом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд вважає, що позивачу стало відомо кінцеву вартість відновлювального ремонту автомобіля 14.12.2015р., тобто тільки після направлення звернення адвоката ОСОБА_4 на адресу відповідача, до якого і було додано акт виконаних робіт по ремонту пошкодженого транспортного засобу на суму 49503,52 грн. При цьому, доказів звернення позивача до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування саме в сумі 49503,52 грн., раніше, ніж 14.12.2015р., матеріали справи не містять.

На вказане звернення відповідач надав відповідь від 16.12.2015р., в якій відмовив позивачу в доплаті страхового відшкодування

Відтак, суд приходить до висновку, що період прострочення виплати страхового відшкодування починається з 17.12.2015р.

Згідно уточненого розрахунку суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 888,96 грн., яка розрахована за період з 17.12.2015р. по 18.10.2016р. (з огляду на визначений позивачем період прострочки платежу).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем належними засобами доказування не спростовано обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «БМУ-3» обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Крім того позивач просить стягнути з відповідача 4000,00 грн. витрат за Договором про надання юридичних послуг № 18/11/15-ЮП/ІL від 27.11.2015р., який було укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

Відповідно до приписів ст. 44 ГПК України, до судових витрат відносяться витрати на оплату послуг адвоката.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Крім того, сторона повинна надати докази, понесення таких витрат (п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ІV) Господарського процесуального кодексу України»).

Проте, позивачем не додано до позовної заяви доказів понесення витрат на оплату послу адвоката в розмірі 4000,00 грн.

За наведених обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 4000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119; код ЄДРПОУ 35265086) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БМУ-3» (21037, м. Вінниця, вул. Зодчих, 24; код ЄДРПОУ 02772391) суму страхового відшкодування в розмірі 20 254 грн. 28 коп., пеню в сумі 888 грн. 96 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1158 грн. 47 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 29.03.2016р.

Суддя А.І. Привалов