Рішення № 56914810, 29.03.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 1/7/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2016 Справа № 908/416/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Південна Промислова Компанія (юридична адреса: 69120, АДРЕСА_1; поштова адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3-г)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КОМТЕС ХХІ (69032, м. Запоріжжя, вул. Виборзька, буд. 8)

про стягнення 14 088 грн. 63 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1, довіреність б/н від 14.03.2016 року;

від відповідача не зявився

Сутність спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю Південна Промислова Компанія звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю КОМТЕС ХХІ 14 088 грн. 63 коп, з яких: 13 500 грн. 00 коп. заборгованості, 199 грн. 73 коп. 3% річних та 388 грн. 90 коп. індексу інфляції.

Позов заявлено на підставі ст. 214, 625 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України та ст..1 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтовано не поверненням відповідачем позивачу частини сплачених коштів за товар, від поставки якого позивач відмовився.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.02.2016 р. у справі № 908/416/16 справу призначено до розгляду на 01.03.2016 р. о 16 год. 00 хв., про що сторони були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 01.03.2016 р. представник позивача повністю підтримала позов, посилаючись на його нормативне та документальне обґрунтування та надала акт звірки.

В судове засідання 01.03.2016 р. представник відповідача не зявився, про причини неявки суд не повідомив, пояснення та документи не надав.

Розгляд спарви відкладався на 17.03.2016 р. Ухвалою суду від 02.03 2016 року, у звязку із виробничою необхідністю, розгляд справи перенесено на 29.03.2016 р. на 16 год. 20 хв., про що сторонни були повідомлені належним чином.

29.03.2016 у судове засідання представник відповідача не зявився, про причини неявки не повідомив, витребувані судом документи не надав. Про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 64 ГПК України.

Відповідно до п. 3.9.1 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом відповідно до приписів ст. 64 ГПК України відправлено ухвали від 15.02.2016, 01.03.2016, 02.03.2016 на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців: (69032, м. Запоріжжя, вул. Виборзька, буд. 8). Ухвала суду від 15.02.2016 року повернена до господарського суду Запорізької області 18.03.2016 року із позначкою «за закінченням строку зберігання поштового відправлення».

У судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримала заявлені позовні вимоги.

Неявка представника відповідача в судове засідання, належним чином повідомленого про розгляд справи, не перешкоджає вирішенню цього спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процессу.

По закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «КОМТЕС- ХХІ»(продавцем, відповідчем у справі) та ТОВ «Південна Промислова Компанія» (покупцем, позивчаем у справі) було досягнуто домовленості щодо поставки відповідачем позивачу товарів.

31 березня 2015 року ТОВ «КОМТЕС- ХХІ» виставило рахунок ТОВ «Південна Промислова Компанія» № ЦЕН376 для слати за будівельні матеріали на загальну суму 212 891 грн. 83 коп.

ТОВ «Південна Промислова Компанія» здійснило сплату покпрівельних матеріалів за виставленим рахунком, що підтверджується платіжним дорученням № 1247 від 24.04.2015 року з призначенням платежу: покрівельні матеріали згідно рах. №ЦЕН376 від 31.03.2015 року на суму 30 000 грн. 00 коп.

Листом від 21.07.2015 року № 1366/210, який адресований відповідачу, позивач зазначив, що у звязку зі змінившимися обставинами просить повернути передплату за поставку будівельних матеріалів, яка зроблена відповідно до рахунка № ЦЕН376 від 31.03.2015 року на суму 30 000, 00 грн..

Відповідач перерахував частину коштів у сумі 16 500,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 2606 від 28.08.2015 року з призначенням платежу: повернення коштів згідно листа № 1366/210 від 21.07.2015 року.

На день розгляду справи сума неповернутих відповідачем грошових коштів позивачу становить 13 500, 00 грн.

Позивачем на суму неповернутих коштів нараховано 3 % річних у сумі 199, 73 грн. та інфляційні втрати у сумі 388, 90 грн.

На підставі вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з відповідача 13 500, 00 грн. заборгованості, 199, 73 грн. 3% річних та 388,90 грн. інфляційних втрат.

Стягнення з відповідача на користь позивача 13 500, 00 грн. заборгованості, 199, 73 грн. 3% річних та 388,90 грн. інфляційних втрат було предметом судового розгляду в цій справі.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Спірні цивільно-правові відносини сторін регулюються нормами ЦК України та ГК України.

Частина друга ст.11 ЦК України визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1,2 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України закріплен, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України визначено, що пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частиною 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як встановлено судом, 31 березня 2015 року ТОВ «КОМТЕС- ХХІ» виставило рахунок ТОВ «Південна Промислова Компанія» № ЦЕН376 для слати за покрівельні матеріали на загальну суму 212 891 грн. 83 коп. У даному рахунку зазначені найменування, кількість, ціна товару, його вартість для сплати, покупець та постачальник товару. У свою чергу, ТОВ «Південна Промислова Компанія» здійснило сплату цих матеріалів за виставленим рахунком № ЦЕН376 від 31.03.2015 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1247 від 24.04.2015 року з призначенням платежу: покрівельні матеріали згідно рах. №ЦЕН376 від 31.03.2015 року на суму 30 000 грн. 00 коп.

Тобто, виходячи з вищенаведеного, сторонами у спрощеній формі був укладений договір, так як виставлений рахунок можна вважати простою офертою (пропозицією укласти договір), а сплату по ньому 30 000 грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення акцептом (прийняттям пропозиції, щодо укладення договору).

Дослідивши матеріали, які підтверджують волю сторін на встановлення господарських правовідносин, суд дійшов висновку, що фактично укладений між сторонами у спрощеній формі правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, оскільки із дій сторін слідує, що між ним досягнуто згоди з усіх істотних умов, які передбачені законом для даного виду договорів.

У ч. 2,3,4 ст. 214 ЦК України передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Виходячи з наданих доказів, які містяться у матеріалах справи, листом від 21.07.2015 року № 1366/210, який адресований відповідачу, позивач зазначив, що у звязку зі змінившимися обставинами просить повернути передплату за поставку будівельних матеріалів, яка здійснена відповідно до рахунка № ЦЕН376 від 31.03.2015 року на суму 30 000, 00 грн.

У свою чергу, відповідач повернув частину попередньо сплаечних коштів у сумі 16 500,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 2606 від 28.08.2015 року з призначенням платежу: повернення коштів згідно листа № 1366/210 від 21.07.2015 року.

Таким чином, оскільки відповідач перерахував частину отриманих від позивача коштів у сумі 16 500,00 грн., то на день розгляду справи сума неповернутої відповідачем передоплати становить 13 500, 00 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 13 500 грн. 00 коп. доведена у повному обсязі, підтверджується матеріалами справи та актами звірки між сторонами, а тому, з огляду на вищенаведене, підлягає задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення 199, 73 грн. 3% річних та 388,90 грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню на підставі наступного:

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивач обґрунтовує посиланням ч.2 ст. 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, посилання позивача на ч. 2 ст. 625 ЦКУ є безпідставним, оскільки нормою даної статті передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання саме грошового зобовязання. Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним саме грошового зобовязання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав повернення сплаченої передплати. За своєю суттю обовязок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні ст.625 ЦК України.

Дана правова позиція міститься у п. 5.2 Постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», яким передбачено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 199,73 грн. 3% річних та 388,90 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, позов задовольняється частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 13 500 грн. 00 коп. заборгованості (передплати).

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам, у звязку із чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 320 грн. 43 коп.

Керуючись ст. ст. 44, 49,75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КОМТЕС ХХІ (69032, м. Запоріжжя, вул. Виборзька, буд. 8; код ЄДРПОУ 31075689) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Південна Промислова Компанія (юридична адреса: 69120, АДРЕСА_1; поштова адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3-г; код ЄДРПОУ 31507980) 13 500 (тринадцять тисяч пятсот) грн. 00 коп. заборгованості та 1 320 (тисячу триста двадцять) грн. 43 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано 01 квітня 2016 р.

Суддя О.І. Немченко