Постанова № 56914242, 30.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 березня 2016 року № 826/26589/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., судді Погрібніченка І.М., судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - відповідач- 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач- 2) та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015 за №1027 о/с;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України поновити ОСОБА_1 на посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України рівнозначній посаді заступника начальника управління - начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління карного розшуку Головного управління МВС України в м. Києві, з якої ОСОБА_1 було звільнено;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.11.2015 і до моменту фактичного поновлення на роботі;

- допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06.11.2015 за №1027 о/с «Щодо особового складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 (далі - оскаржуваний наказ та/або наказ про звільнення) прийнято всупереч чинного трудового законодавства, зокрема порушено ст. 49 2 Кодексу законів про працю України.

Окрім того, ОСОБА_1 вказує на те, що при звільнені останнього через скорочення штатів йому не було запропоновано іншу роботу у системі органів внутрішніх справ України та не було враховано наявність у позивача переважного права на залишення на роботі у системі органів внутрішніх справ.

Представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві проти позову заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

Зокрема, відповідач - 1 зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято в порядок та спосіб визначений Законом України «Про Національну поліцію», жодних порушень процедури, встановленої законом щодо звільнення позивача ним допущено не було, а тому просив у задоволені позову відмовити.

Представник Міністерства внутрішніх справ України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений належним чином, відношення до позову не висловив.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем-1 документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 24.07.1999 ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ.

Згідно Наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №1027 о/с від 06.11.2015 підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління карного розшуку - начальника відділу боротьби з організованою злочинністю у відповідності з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі п.п. «г» (через скорочення штатів) пункту 64 у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік).

Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, а тому останній звернувся до суду за їх захистом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIІI) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення про проходження служби).

При цьому, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 №753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №580-VIІI Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

При цьому, повідомлення про можливе звільнення через скорочення штатів в силу Закону №580-VIІI законодавець пов'язав не з моментом набрання чинності останнього, а з моментом його опублікування, яке було здійснено 06.08.2015.

Тобто, позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону.

Водночас, згідно п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Разом з цим, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI).

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону (п. 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI).

Аналіз вказаного дає суду підстави стверджувати, що Законом № 580-VIІI передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тобто, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, встановлений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що Закон №580-VIІI був опублікований 06.08.2015 в газеті «Голос України», відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015.

Між тим, згідно наявних в матеріалах справи документів, судом вбачається, що ОСОБА_1 рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації не подавав. Також відсутні відомості про надходження заяви від позивача на службу до поліції.

З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не скористався наданим йому Законом №580-VIІI правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, що в свою чергу в контексті п. 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI вважається відсутністю згоди на проходження служби в поліції.

Поряд з цим, суд критично відноситься до тверджень ОСОБА_1 про наявність у нього переважного права на залишення на роботі в органах внутрішніх справ, оскільки судом не встановлено, що останнім виявлено бажання на проходження служби в поліції шляхом подачі відповідного рапорту чи заяви.

Окрім того, суд відхиляє доводи позивача щодо погіршення п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI стану працівника, у порівнянні з порядком звільнення, визначеним ст. 492 Кодексу законів про працю України, оскільки як було зазначено вище норми Закону №580-VIІI є пріоритетними по відношенню до Кодексу законів про працю України.

При цьому, Закон №580-VIІI є чинним, його положення, ані в окремих його частинах, ані в цілому судом незаконними/нечинними та такими, що суперечать нормативно - правовим актам вищої юридичної сили не визнавалися.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та утворено Головне управління Національної поліції у м. Києві.

Одним з видів змін в організації виробництва, праці є ліквідація підприємства, установи, організації. Ліквідація логічно пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників. У разі ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується. Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях. Отже, при повній ліквідації чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників, відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто, пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС, що додається до цього Наказу, в тому числі були скасовані штати і скорочені посади Головного управління Міністерства внутрішніх справ в місті Києві.

З урахуванням зазначеного, стосовно позивача судом не встановлено обмежень, які б перешкоджали відповідачу- 1 (за умови дотримання встановленої законодавством процедури) приймати рішення про його звільнення через скорочення штатів. А у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ у Головного управління Міністерства внутрішніх справ відповідно була відсутня можливість використати ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ.

Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві при прийняті наказу від 06.11.2015 за №1027 о/с діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування останнього задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України поновити ОСОБА_1 на посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України рівнозначній посаді заступника начальника управління - начальника відділу боротьби з організованою злочинністю управління карного розшуку Головного управління МВС України в м. Києві, з якої ОСОБА_1 було звільнено, суд зазначає наступне.

Згідно п. 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Приймаючи до уваги те, що судом не встановлено незаконного звільнення позивача, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для поновлення останнього. Окрім того нормами чинного законодавства (в тому числі ст. 49 2 Кодексу законів про працю України) не передбачено переведення особи при звільненні з роботи на підприємстві, в установі, організації на іншу роботу в іншому підприємстві, в установі, організації.

В контексті наведеного, суд відмовляє в задоволені позовних про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивач середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана вимога є похідною від позовних вимог, які заявлені до відповідача - 1.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного в сукупності суд дійшов до висновку про відмову в задоволені позовних вимог в цілому.

Інші доводи та твердження позивача не спростовують вище встановленого судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач в силу положень ч.1 ст. 71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Оскільки, адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Погрібніченко І.М.

Суддя Шулежко В.П.