Ухвала суду № 56913793, 29.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 р. Справа № 876/6076/15 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Ніколіна В.В., Рибачука А.І.,

при секретарі судового засідання - Бадівській О.О.,

за участю представника відповідача - Димарчука І.В.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Ковелі та Ковельському районі Волинської області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Ковелі та Ковельському районі Волинської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Ковелі Волинської області про стягнення невідшкодованих витрат,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України в м.Ковелі та Ковельському районі Волинської області (далі - Управління) звернулося до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Ковелі Волинської області (далі - Відділення) про стягнення виплачених сум пенсій за період з березня 2013 року по грудень 2014 року в сумі 5567,85грн, покликаючись на те, що відповідачем згідно чинного законодавства підлягають відшкодуванню пенсії, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, однак такі безпідставно не відшкодовані відповідачем.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі №813/802/15-а заявлений позов за період з березня 2013 року по вересень 2014 року в сумі 5117,85грн залишено без розгляду.

Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржило УПФ, яке покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити постанову про задоволення позовних вимог в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Залишаючи без розгляду частину позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив встановлений ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) строк звернення до адміністративного суду, а тому застосуванню підлягає ст.100 КАС.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.107 КАС, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Так, згідно ч.1 ст.99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

В силу вимог ч.2 ст.99 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки, стосовно не відшкодованих Відділенням позивачу витрат на здійснення відповідних виплат ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС, не визначено строк звернення до суду, то у спірних правовідносинах судом першої інстанції вірно було застосовано шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне оскарження відповідних дій, бездіяльності та рішень у публічно-правових відносинах, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених та наявних доводів.

Як вбачається із матеріалів справи, Управління просить стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в період з березня 2013 року по грудень 2014 року включно, однак із розглядуваним позовом звернулось лише 27.04.2015, тобто із пропуском встановленого КАС строку.

Відповідно до наявних у справі актів щомісячної звірки витрат (а.с.8-29) чітко відомо, коли саме позивач дізнався про порушення свого права та обов'язку Відділення.

У даному випадку позивач належним чином не скористався наданим йому правом у встановлений строк оскаржити відповідні дії відповідача та стягнути із такого кошти, які йому належні.

Не можуть бути визнані поважними також доводи Управління про пропуск строку звернення до суду із розглядуваним позовом у зв'язку із тим, що у такому з червня 2013 року працював лише один спеціаліст-юрисконсульт, оскільки доказів цього суду не надано, а також не підтверджено неможливості виконання ним своїх обов'язків належним чином.

Також, критично оцінюються доводи позивача, що в попередніх роках судами не застосовувались строки звернення до суду, оскільки це жодним чином не підтверджено та не може бути підставою для визнання у зв'язку із цим поважними причини пропуску Управлінням строку передбаченого ст.99 КАС у розглядуваному спорі.

Відтак, позивач мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у строки, встановлені ст.99 КАС, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять, як і підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про залишення позовної заяви Управління в частині позовних вимог за період з березня 2013 року по вересень 2014 року без розгляду, у зв'язку з пропуском без поважних причин встановленого ст.99 КАС строку звернення до суду.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Ковелі та Ковельському районі Волинської області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя В.В. Ніколін

Суддя А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 04 квітня 2016 року.