Постанова № 56912203, 29.03.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року справа № 823/5420/15

м. Черкаси

17 год. 17 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

суддів: Гаврилюка В.О. та Рідзеля О.А.,

при секретарі Гордієнку Ю.П.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів - Руденко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1), ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - відповідач 2), Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач 3), у якій просить: визнати протиправним та скасувати наказ від 06.11.2015 № 312 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС у запас ЗСУ за п. 64 "г" (через скорочення штатів); зобов'язати МВС України поновити ОСОБА_1 в ОВС України на рівнозначній посаді; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області прийняти ОСОБА_1 на службу до поліції, шляхом видання наказу про призначення.

Позов мотивовано тим, що позивача звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства, без врахування наявності пільг у позивача та відсутності пропозицій щодо подальшого працевлаштування при наявності бажання працювати в Національній поліції, а також наявності рівнозначних штатних одиниць у структурі Нацполіції.

Представник відповідачів в судовому засіданні щодо задоволення адміністративного позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях, зокрема зазначив що позивача звільнено з огляду на набуття чинності Законом України "Про Національну поліцію" у зв'язку зі скороченням штатів із-за ліквідації органу державної влади.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2003 року у відповідності до наказу НУВС № 132 о/с від 26.06.2003.

Наказом УМВС України в Черкаській області від 06.11.2015 № 312 о/с по Корсунь-Шевченківському РВ УМВС України в Черкаській області капітана міліції ОСОБА_1 - старшого дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області, звільнено з ОВС в запас ЗС України за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Тією ж датою МВС України прийняв наказ № 1388 про визнання такими, що втратили чинність, штатів органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

Суд звернув увагу, що підставою звільнення позивача зазначено Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію".

Не погоджуючись із прийнятим УМВС рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI "Про Національну поліцію" (далі - Закон) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення).

При цьому Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим суд враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI "Про Національну поліцію".

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Так, пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Тобто, суд зазначає, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону. Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Разом з тим, з аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Суд з'ясував, що ОСОБА_1 не виявив бажання проходити службу в поліції, оскільки жодних рапортів та заяв до УМВС останнім подано не було, що вбачається з журналів обліку вхідних документів та довідки УМВС про відсутність надходження заяв від позивача до відділу кадрового забезпечення № 14/9-79 від 24.02.2016.

Окрім того, суд не бере як належний доказ, заяву ОСОБА_1 від 06.11.2015 про прийняття його на службу до Поліції та рапорт від 04.11.2015 про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом до Нацполіції, оскільки останні хоча і мають печатку Корсунь - Шевченківського РВ однак не містять відомостей щодо передачі їх до структури МВС (відсутній штамп вх. кореспонденції та відповідно присвоєний реєстраційний номер).

Допитані у судовому засіданні свідки, підтвердили факт написання рапорту позивачем, але подальша його доля, їм як свідкам невідома.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач виявив бажання на прийняття його на службу до поліції з 06.08.2015 до 06.11.2015. Позивач не скористався наданим йому Законом правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже не підтвердив свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Також, суд зазначає, що повідомлення УМВС в Черкаській області № 20/Г-7 від 02.03.2016, стосується списку працівників служби ДІМ Корсунь-Шевченківського РВ, які виявили бажання пройти переатестацію та перепідготовку в закладах системи МВС з подальшим призначенням до підрозділів Нацполіції.

По перше суд наголошує, що дане повідомлення надане у відповідності до заяви від 03.02.2016 (після необхідного строку з 06.08.2015 до 06.11.2015), а по друге воно стосується виключно набору працівників Поліції, що не включає в себе (переведення).

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно із пп. "г" п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 фактично ліквідовано територіальні органи МВС України в тому числі і Катеринопільський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області. Наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1388 "Про організаційно-штатні питання" скасовано всі штати та скорочено усі посади в УМВС України у Черкаській області, а отже подальше проходження позивачем служби в цих органах (використання на службі) є неможливим.

Згідно положень ст. 104 ЦК України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, тобто є припиненням всіх прав і обов'язків юридичної особи без визначення правонаступника.

Оскільки в даному випадку має місце ліквідації органу публічного права, тому приписи ч. 3 ст. 36 КЗпП України в спірних правовідносинах застосуванню не підлягають.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З аналізу вказаних норм, суд наголошує позивачу, що в даному випадку неможливо зобов'язати МВС України поновити ОСОБА_1 в ОВС України на рівнозначній посаді, оскільки останній працював в територіальному органі УМВС України, а беспосередньо трудового договору з Міністерством ніколи не укладав.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання ГУ Національної поліції у Черкаській області прийняти ОСОБА_1 на службу до поліції, суд заначає, що призначення на посаду поліцейського здійснюється лише після перевірки комісією у відповідності до п. 9 Розділу XI Закону (відповідності кандидатури вимогам Закону). Суд також зазначає, що саме відповідність кандидатури вимогам Закону для зайняття посаду поліцейського є дискреційним правом комісії.

Дискреційні повноваження - сукупність прав і обов'язків, що дають можливість діяти на власний розсуд у межах закону. Дискреційні повноваження є елементом компетенції, і їх використання повинно відбуватися лише у рамках закону, що відповідає принципу законності та зміцнює законність. Власний, вільний розсуд - це повноваження, надані особі, яка наділена владою, вибирати між двома або більше альтернативами, коли кожна альтернатива законна. Отже, це вибір лише із законних альтернатив.

Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, враховуючи, що станом на 06.11.2015 позивач не був прийнятий на службу в органи поліції, суд приходить до висновку, що УМВС України у Черкаській області в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України прийняло оскаржуваний наказ від 06.11.2015 № 312 о/с.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94, 159 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Мишенко

Судді В.О. Гаврилюк

О.А Рідзель

Повний текст постанови виготовлено 04.04.2016