Постанова № 56911813, 29.03.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року Справа № 910/17635/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Селіваненка В.П.

за участю представників:

Позивача: Камінської Д.В., ордер від 28.03.2016;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс" на рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016

у справі № 910/17635/15 господарського суду міста Києва

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс"

про стягнення 92 345,07 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Цемакс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс", просило стягнути з відповідача 67 502,70 грн. основного боргу, 24 842,37 грн. пені за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором від 06.10.2014 № 021 (а.с. 6-11).

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2015 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" 63 802,70 грн. основного боргу, 24 842,37 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 173-177).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 (головуючий Ткаченко Б.О., судді Алданова С.О., Коршун Н.М.) рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2015 скасовано в частині задоволення позову про стягнення 63 802,70 грн. основного боргу та прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" 61 802,70 грн. основного боргу. В частині стягнення 5 700,00 основного боргу провадження у справі припинено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 221-227).

Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Баутранс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 84 ГПК України, 628 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.03.2016 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.03.2016.

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Цемакс" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 29.03.2016 представник відповідача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.10.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Баутранс" (покупець) було укладено договір поставки № 021, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність (повне володіння, користування) покупця бетон (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість у порядку та на умовах, визначених договором (а.с. 25-26).

Умовами договору сторони визначили також порядок розрахунків, строки і умови поставки, відповідальність за порушення зобов'язань та строк дії угоди (п. п. 4.1, 4.2, 5.1-5.5, 10.1).

Суди встановили, що на виконання умов вищезгаданого договору позивачем у період з 10.10.2014 по 21.01.2015 було поставлено товар покупцю на загальну суму 388 330,70 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81).

Водночас, відповідач за поставлений товар у передбачений договором від 06.10.2014 № 021 строк у повній мірі не розрахувався (наявності заборгованості у сумі 67 502,70 грн.), що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 5 700,00 грн., апеляційний господарський суд обгрунтовано припинив провадження у вказаній частині позовних вимог на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

З огляду на зазначене, апеляційна інстанція дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 61 802,70 грн. основного боргу та, відповідно, скасування рішення місцевого господарського суду саме в частині стягнення основного боргу.

Апеляційний господарський суд, повторно здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог в частині стягнення 24 842,37 грн. пені, погодився з висновками першої інстанції про обгрунтованість задоволення вказаних позовних вимог.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими не порушені норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що поставка товару здійснювалась з відстроченням оплати є ідентичними доводам, викладеним у апеляційній скарзі та обгрунтовано відхиленими (спростованими) апеляційним господарським судом, у зв'язку з чим, колегія суддів не вважає за необхідне їх повторно спростовувати.

Крім того, доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2015 в не скасованій постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 частині та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі № 910/17635/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.П. Селіваненко