Постанова № 56910582, 31.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5974/15

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А.

Одеського апеляційного адміністративного суд в складі колегії:

судді-доповідача Косцової І.П.

суддів Турецької І.О.

Стас Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. С.Лазо" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у Тарутинському районі Одеської області до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. С.Лазо" про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року Управління пенсійного фонду України у Тарутинському районі

Одеської області звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. С. Лазо" заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій, призначених за віком на пільгових умовах за списком №2 за вересень 2015 року в сумі 12 038,14 гривень.

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що відповідач всупереч норм діючого законодавства витрати по виплаті та доставці пенсій за вересень 2015 року не відшкодував.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року вказані вимоги задоволені в повному обсязі, суд стягнув з відповідача визначену в позові суму на рахунок Управління Пенсійного фонду України у Тарутинському районі Одеської області.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство "Агрофірма ім. С. Лазо", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що не зважаючи на зміни у Податковому кодексі України, внаслідок яких з переліку загальнодержавних податків та зборів виключено фіксований сільськогосподарський податок, платником якого було ПАТ "Агрофірма ім. С. Лазо", Товариство не набуло обов'язку відшкодовувати Пенсійному Фонду України фактичні витрати на виплату доставку пільгових пенсій, адже зазначений податок не скасовувався, його лише віднесли до місцевих податків та зборів у складі єдиного податку, 4 група платників. Таким чином, на думку апелянта, платники єдиного податку 4-ї групи були і залишаються на спеціальному режимі оподаткування, отже не мають обов'язку відшкодовувати вищезазначені витрати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що у відповідача працювали дванадцять працівників на посадах, які передбачені списком №2, що надає їм право для нарахування пільгової пенсії та підтверджується відповідними довідками, виданими Приватним акціонерним товариством "Агрофірма ім. С.Лазо".

Як вбачається з картки особового рахунку по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 заборгованість відповідача за списком

№ 2 за вересень 2015 рік складає 12 038,14грн (а.с. 76-77), що також підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 80).

Судом встановлено, що зазначена заборгованість виникла відповідно до направлених на адресу ПРАТ "Агрофірма ім. С. Лазо" розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пункту б-з ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій, призначених працівникам підприємства згідно з пунктами б - з ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», покладається на відповідача, отже останній зобов'язаний сплатити визначені у позові суми.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 4 п.1 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, яка діяла станом на вересень 2015 року) для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року 71-VІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи", яким внесено зміни до Податкового кодексу України, а саме, з переліку загальнодержавних податків і зборів виключено фіксований сільськогосподарський податок.

Зазначеним Законом сільськогосподарські товаровиробники віднесені до четвертої групи суб'єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (єдиний податок).

Цим же Законом № 71-VІІ внесено зміни до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", однак ці зміни не торкнулись абзацу 4 п.1 ст. 2 Закону, яким, зокрема, передбачалось, що платники фіксованого сільськогосподарського податку не сплачують фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачав для платників єдиного податку виключень щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, Управління Пенсійного Фонду України в Тарутинському районі Одеської області на підставі Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України № 21-1 від 19 грудня 2003 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за 64/8663, надіслав відповідачеві розрахунок на оплату витрат за вересень 2015 року на загальну суму 12 038,14 грн., який був отриманий відповідачем, але відповідна сума ним не була сплачена.

Таким чином, має місце колізія норм права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди України застосовують практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини при розгляді справ як джерело права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини при застосуванні принципу верховенства права сформульовано таки його ознаки, як визнання пріоритетності, домінування, визначальної ролі прав людини у діяльності держави, поширюваність цієї пріоритетності, цього принципу на діяльність усіх без винятку органів держави, правова визначеність становища людини у тій ситуації, в якій вона перебуває, обсяг будь-якого правового розсуду й спосіб його здійснення мають бути з достатньою ясністю визначені законом.

Закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. Також закон має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. І, нарешті, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема, він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п.27 рішення Європейського суду з прав людини у справі Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Аналізуючи положення ст.8 КАС України щодо заборони відмови у розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, колегія суддів приходить до висновку, що у разі суперечливості правових актів однакової юридичної сили або їхніх окремих положень у регулюванні тих самих відносин суд застосовує положення акта, яке є спеціальним, на відміну від загального положення акта, що врегульовує те саме, але ширше коло відносин.

В аспекті вирішення даного спору, колегія суддів констатує, що держава не змогла довести до кінця в межах податкової реформи процедуру адаптації законодавства щодо фіксованого сільськогосподарського податку, що призвело до зміни ситуації платників цього податку стосовно відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій та поставило їх у нерівне становище відносно інших платників податків, яким чинним податковим законодавством надано податкових пільг.

Саме держава має нести відповідальність за ситуацію, що склалася. В період між 01 січня 2015 року та 01 січня 2016 року українське законодавство щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій сільськогосподарськими товаровиробниками, які були платниками фіксованого сільськогосподарського податку, суперечило положенням Податкового кодексу України.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що навіть якщо припустити, що тлумачення цих норм національними органами влади було правильним, загальний стан національного законодавства, яке існувало на той час з питання, що розглядається у цій справі, не є задовільним. Суд зазначив, що явна суперечливість один одному відповідних правових актів призвела до того, що національні органи на свій власний розсуд застосували протилежні підходи щодо співвідношення цих правових актів. Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку має місце позбавлення Товариства юридичних переваг, які йому були надані Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" в попередній редакції, отже застосування у даній справі принципу верховенства права забезпечить належний захист прав, свобод та очікуваних інтересів Товариства.

Така позиція судової колегії ґрунтується також на тому, що законодавець в подальшому виправив зазначену законодавчу неузгодженість.

Так, відповідно до Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" щодо уточнення об'єкта оподаткування для платників, що обрали спрощену систему оподаткування" №802- VIII від 12 листопада 2015 року абзац четвертий пункту 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" викладено в новій редакції, зокрема, зазначено, що для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно п.2 Прикінцевих положень цього Закону сума заборгованості фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що утворилася в період з 1 січня 2015 року до дня набрання чинності цим Законом у платників єдиного податку четвертої групи, що визначені у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, підлягає списанню у порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Виходячи з позиції Європейського Суду з прав людини, висловленій у справі «Сєрков проти України» в рішенні від 7 липня 2011 року, колегія суддів зазначає, що стягнення з відповідача фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Вирішуючи питання, чи було втручання виправданим відповідно до вимог цього положення, Європейський Суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999 II).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що з метою дотримання справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, в даному випадку, відповідача - Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. С.Лазо", враховуючи неузгодженість національного законодавства щодо відшкодування обумовлених в позовній заяві витрат на момент вирішення даної справи в суді першої інстанції, в задоволенні позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Тарутинському районі Одеської області слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заявник не подав вимоги щодо компенсації судових витрат. Тому суд нічого не присуджує.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст.202, п.3 ч.1 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. С.Лазо"- задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року по справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Тарутинському районі Одеської області до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма ім. С.Лазо" про стягнення заборгованості - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Тарутинському районі Одеської області - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: Косцова І.П..

Суддя: Турецька І.О.

Суддя: Стас Л.В.