Постанова № 56910507, 31.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2499/14

Категорія: 9.3 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника позивача - Санжарук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Одеської обласної ради на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції України до Одеської обласної ради про зобов'язання виконати п.3 вимоги №08-14/1901 від 09 грудня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року Державна фінансова інспекція України (далі - ДФІ України) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної ради про зобов'язання виконати п.3 вимоги №08-14/1901 від 09 грудня 2013 року, а саме:

- стягнути у порядку, визначеному законодавством із осіб, які відповідно до покладених на них обов'язків були відповідальні за фінансово-господарські операції, проведені з порушенням законодавства, матеріальну шкоду, заподіяну обласному бюджету внаслідок зайвої виплати працівникам коштів на суму 38 820,00 грн.;

- провести відповідно коригування в актах звірок за зайвими перерахуваннями до державних цільових фондів на суму 14 091,66 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не забезпечено виконання вимоги контролюючого органу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства, а тому ДФІ України звернулася до суду про зобов'язання виконати вимогу, яка відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» є обов'язковою для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року адміністративний позов - задоволений повністю.

Суд зобов'язав Одеську обласну раду виконати п.3 вимоги №08-14/1901 від 09 грудня 2013 року, а саме:

- стягнути у порядку, визначеному законодавством з осіб, які відповідно до покладених на них обов'язків та законодавства були відповідальні за фінансово-господарські операції, проведені з порушенням законодавства, матеріальну шкоду, заподіяну обласному бюджету внаслідок зайвої виплати працівникам коштів на суму 38 820,00 грн. та відповідно провести коригування в актах звірок за зайвими перерахуваннями до державних цільових фондів на суму 14 091,66 грн.

В апеляційній скарзі Одеська обласна рада ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття нової постанови, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник апелянта до суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про день, час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, на наступних підставах.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Одеської обласної ради за 2011-2012 роки та завершальний місяць 2013 року, за результатами якої складений акт ревізії №08-21/19 від 04 листопада 2013 року.

На підставі даного акту 09 грудня 2013 року складено та направлено на адресу відповідача вимогу про усунення порушень №08-14/1901 (а.с.8-10).

Пунктом 3 даної вимоги від Одеської обласної ради вимагається наступне:

- стягнути у порядку, визначеному законодавством, з осіб, які відповідно до покладених на них обов'язків та законодавства були відповідальні за фінансово-господарські операції, проведені з порушенням законодавства, матеріальну шкоду, заподіяну обласному бюджету внаслідок зайвої виплати працівникам коштів на суму 38 820,00 грн.;

- провести відповідні коригування в актах звірок за зайвими перерахуваннями до державних цільових фондів на суму 14 091,66 грн.

Одеська обласна рада листом №3018/01/03-30/109 від 27 січня 2014 року повідомила ДФІ України про те, що ними буде оскаржено в судовому порядку вимогу щодо стягнення зайво нарахованої та виплаченої премії до державних та професійних свят заступникам голови Одеської обласної ради в сумі 38 820,00 грн. (а.с.124-125).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року, яка набрала законної сили у вересні 2015 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування п.3 спірної вимоги (а.с.171-177).

Задовольняючи позовні вимоги та відповідно зобов'язуючи виконати спірний пункт вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено обґрунтованість висновків акту ревізії та правомірності п.3 спірної вимоги, а тому, суд вважав, що відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із вимогами ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції та його правова позиція не відповідає вимогам ст.159 КАС України, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 Положення «Про Державну фінансову інспекцію України», затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення про Держфінінспекцію), Держфінінспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 п.4 Положення про Держфінінспекцію).

Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (п.6 Положення про Держфінінспекцію).

Також підпунктом 4 п.4 Положення про Держфінінспекцію передбачено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.7 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ (далі - Закон №2939), відповідно до яких, органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 10 ст.10 Закону №2939, Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах також надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону №2939, законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів даної справи вбачається, що ДФІ України пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не за позовом органу державного фінансового контролю про зобов'язання виконати вимогу або позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 15 квітня 2014 року № 21-40а14, № 21-63а14, від 13 травня 2014 року №21-89а14, від 18 вересня 2014 року №21-332а14 та від 28 жовтня 2014 року № 21-462а14, який згідно зі ст.244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд першої інстанції при розгляді зазначеної справи не врахував вказаних вимог матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішуючи дану справу порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, ухвалене судове рішення, на підставі ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з винесенням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської обласної ради - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції України до Одеської обласної ради про зобов'язання виконати п.3 вимоги №08-14/1901 від 09 грудня 2013 року - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова