Постанова № 56910397, 30.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7713/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, Державної фінансової інспекції України про визнання протиправними та скасування розпорядження та наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 1), Державної фінансової інспекції України (далі по тексту - відповідач 2), в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив визнати протиправним і скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України № 285-р від 04.04.2015 року «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України"; визнати протиправним і скасувати наказ Державної фінансової інспекції України від 24.04.2015 року № 275-о «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року № 258-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України»; поновити ОСОБА_3 на роботі, а саме на посаді Голови Державної фінансової інспекції України»; стягнути із Державної фінансової інспекції України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.04.2015 року по день поновлення на роботі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що прибули в судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України №301-р від 05.04.2014 р. ОСОБА_3 призначено Головою Державної фінансової інспекції України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. №146-р. ОСОБА_3 відсторонено від виконання повноважень за посадою Голови Державної фінансової інспекції України до завершення службового розслідування.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 р. №191-р тимчасово, на час проведення службового розслідування, виконання обов'язків Голови Державної фінансової інспекції України покладено на заступника Голови Держфінінспекції України Дибу М.І.

Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 12.03.2015 р. №51 «Про проведення службового розслідування» затверджено склад комісії для проведення службового розслідування у Державній фінансовій інспекції України відносно Голови Державної фінансової інспекції України ОСОБА_3

За результатами службового розслідування Національним агентством України з питань державної служби складено акт від 03.04.2015 р., яким за низький рівень організації роботи підрозділів Держфінінспекції та неналежне виконання службових обов'язків, запропоновано розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України.

Оскаржуваним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.04.2015 року № 285 р звільнено ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч.1. ст. 30 Закону України «Про державну службу»).

На підставі вказаного розпорядження, Державною фінансовою інспекцією України наказом №275-о від 24.04.2015 р. оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року № 285-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України» з 04.04.2015 року (із внесеними змінами відповідно до наказу № 371-о від 08.06.2015).

Вважаючи оскаржувані розпорядження та наказ відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Кабінетом Міністрів України не було порушено норм чинного законодавства України під час видання оскаржуваного розпорядження від 4 квітня 2015 р. № 285-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України».

Однак судова колегія не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі виконавчої влади.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Відповідно до положень статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

Діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 41 даного Закону міністр України вносить Прем'єр-міністру України пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром, першого заступника та заступників міністра, а також перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром.

Згідно зі статтею 46 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», засідання Кабінет Міністрів України стенографується, його рішення оформляються протоколом, який є офіційним документом.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Статтею 51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу.

Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду, звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Пропозиції Прем'єр-міністру України стосовно кандидатур для призначення на посаду та звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 310, Державна фінансова інспекція України (Держфінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який реалізує державної політику у сфері державного фінансового контролю.

Крім того, відповідно до положень п. 10 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 375, Міністр вносить на розгляд Прем'єр-міністра України пропозиції щодо кандидатур на посаду керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, і за пропозицією керівників зазначених органів - пропозиції щодо кандидатур на посаду їх заступників.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що розпорядження від 04 квітня 2015 р. № 285-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України», як акт Кабінету Міністрів України, мало бути прийняте на засіданні Кабінету Міністрів України під час розгляду відповідного подання Прем'єр-міністра України за пропозицією саме Міністра фінансів України.

Як вбачається із матеріалів справи, пропозиція Прем'єр-міністру України від 04.04.2015 року № 31-17030-02-3/11921 про звільнення позивача із посади Голови Державної фінансової інспекції України, на виконання протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року, з проектом розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України», внесено В.о. Міністра фінансів України ОСОБА_6, а не Міністром фінансів України.

Матеріали справи також містять подання Прем'єр-міністра України від 04.04.2015 року зареєстрованого в Департаменті документообігу та контролю секретаріату Кабінету Міністрів України за № 14492/0/1-15 до Кабінету Міністрів України про звільнення позивача відповідно до абзацу другого частини першої статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» з посади Голови Державної фінансової інспекції України.

Разом з тим, відповідачем 1 до суду не надано доказів, зокрема протоколу засідання Кабінету Міністрів України, який би підтверджував, що на засіданні Кабінету Міністрів України розглядалося подання Прем'єр-міністра України від 04.04.2015 року про звільнення позивача з посади Голови Державної фінансової інспекції України та приймалося розпорядження від 04 квітня 2015 р. № 285-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України».

Відповідачем 1 до суду надано лише витяг з протоколу № 40 засідання Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2015 року «Про результати службового розслідування щодо неналежного виконання службових обов'язків Головою Держфінінспекції ОСОБА_3 та окремими посадовими особами органів державного фінансового контролю», згідно з яким заслуховувалася інформація Голови Нацдержслужби Ващенка К.О. із зазначеного питання, було погоджено з пропозицією про звільнення позивача з посади, надано доручення Мінфіну разом із Секретаріатом Кабінету Міністрів України оформити зазначене рішення в одноденний строк актом Кабінету Міністрів відповідно до регламентних вимог та подати на підпис Прем'єр-міністрові.

Тобто, матеріали справи свідчать про те, що на засіданні Кабінету Міністрів України, яке оформлено протоколом № 40, подання Прем'єр-міністра України від 04.04.2015 року про звільнення позивача із посади не розглядалося та рішення не приймалося.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що пропозицію Прем'єр-міністру України про звільнення позивача з посади Голови Державної фінансової інспекції України внесено не уповноваженою законом особою, а саме: в.о. міністра замість міністра, а подання Прем'єр-міністра України про звільнення позивача з посади Голови Державної фінансової інспекції України не було розглянуто належним чином на засіданні Кабінету Міністрів України, як того вимагає Закон.

Також, необхідно зазначити, що відповідно до пояснень відповідача 1 та матеріалів справи підставою для видання розпорядження Прем'єр-міністра України від 04 квітня 2015 року № 285-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України» стали висновки акту службового розслідування від 03 квітня 2015 року, яке проводилося у період з 12.03.2015 по 03.04.2015 в Державній фінансовій інспекції України щодо неналежного виконання службових обов'язків Головою Держфінінспекції ОСОБА_3

Відповідачем 1 до суду надано витяг з протоколу № 29 засідання Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року, згідно з пунктом 5 якого, на засіданні Уряду було прийняте рішення про проведення у двотижневий строк в установленому порядку службового розслідування щодо неналежного виконання позивачем службових обов'язків, зокрема щодо забезпечення об'єктивності проведення фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки та ефективності контролю за використанням бюджетних коштів, станом збереження державного майна, а також посадовими особами органів державного фінансового контролю, які наділені повноваженнями щодо проведення державного фінансового аудиту окремих господарських операцій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 214 «Про окремі заходи щодо забезпечення фінансового контролю за діяльністю суб'єктів господарювання державного сектору економіки».

Відповідно до акту від 03 квітня 2015 року, службове розслідування проводилося на виконання доручення Прем'єр-міністра України від 04.03.2015 року № 9394/0/1-15, відповідно до Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950, наказу Національного агентства України з питань державної служби від 12.03.2015 № 51 (зі змінами внесеними наказами Нацдержслужби від 16.03.2015 № 55, від 19.03.2015 № 57, від 23.03.2015 № 59).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, службове розслідування проводилося всупереч вимог Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950.

Так, пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування може бути проведено службове розслідування:

у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;

у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону України "Про запобігання корупції" в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.

Даний перелік випадків, коли проводиться службове розслідування є вичерпним.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, зазначене доручення Прем'єр-міністра України від 04.03. 2015 року № 9394/0/1-15 не містить жодної із наведених вище підстав проведення службового розслідування, які передбачені у Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950.

Також, судова колегія вважає необхідним звернути увагу на те, що оскаржуване розпорядження Прем'єр-міністра України від 04 квітня 2015 року № 285-р винесене в порушення вимог Законів України «Про запобігання корупції» та «Про засади запобігання і протидії корупції».

Так, відповідно до частини 3 статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», особа або член її сім'ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачено, що особа не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Згідно з наданими позивачем поясненнями, розпорядження Прем'єр-міністра України від 04 квітня 2015 року № 285-р прийняте після його численних звернень і заяв як у Верховній Раді України, так і в засобах масової інформації України, в яких він вказував на конкретні факти корупції у діяльності Кабінету Міністрів України.

До матеріалів справи позивачем приєднано витяг із реєстру досудових розслідувань, згідно з яким за його заявами Генеральною прокуратурою України було розпочато досудове слідство у кримінальному провадженні № 42015000000000513 внесеного 24.03.2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Отже, враховуючи наведене, позивач не міг бути звільнений із займаної посади згідно із зазначеними приписами Закону України «Про запобігання корупції» та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Окремо, колегія суддів, вважає необхідним зазначити щодо підстави звільнення позивача за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч.1. ст. 30 Закону України «Про державну службу»).

Так, частиною другою статті 17 Закону України «Про державну службу» передбачений текст Присяги державних службовців, а саме: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим, як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

Крім того, відповідно до положень статті 14 вказаного Закону дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Отже, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців може бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушення.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності повинен бути не меншим, ніж під час звільнення з державного органу за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав припинення державної служби за порушення Присяги, мають бути встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, яке регулюється Порядком. При цьому необхідно враховувати, що у разі вчинення дисциплінарного правопорушення, наслідком якого може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення з державної служби є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 21 травня 2013 року (справа № 21-403а12).

При цьому, дані обставини не були спростовані відповідачами в ході апеляційного розгляду справи.

Підсумовуючи все зазначене вище, колегія суддів також вважає, що оскільки розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року № 285-р є протиправним, то і наказ відповідача 2, Державної фінансової інспекції України, від 24.04.2015 року № 275-о «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року № 258-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України», який виданий на виконання зазначеного розпорядження, є також протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП - у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про поновлення ОСОБА_3 з 05 квітня 2015 року на посаді Голови Державної фінансової інспекції України.

З приводу виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Крім цього, як вбачається з наведених правових норм, у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, представником ДФІ України було надано довідку № 76 від 17.03.2016 року, згідно якої заробіток ОСОБА_3 з жовтня 2014 року по березень 2015 року склав 32067 грн. 15 коп. При цьому, середньомісячна заробітна плата становить 5344, 43 грн., середньоденна - 308,34 грн.

Також встановлено, що останнім робочим днем позивача перед незаконним звільненням є 04 квітня 2015 року.

Отже, кількість днів вимушеного прогулу на даний час становить 249 днів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про нарахування та виплату ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме з 05 квітня 2015 року.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив матеріали справи, що призвело до винесення необґрунтованого рішення, а тому постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Керуючись статтями 195, 196, 202, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України № 285-р від 04.04.2015 року «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України».

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фінансової інспекції України від 24.04.2015 року № 275-о «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року № 258-р «Про звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Державної фінансової інспекції України».

Поновити ОСОБА_3 на роботі, а саме на посаді Голови Державної фінансової інспекції України.

Стягнути із Державної фінансової інспекції України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.04.2015 року по день поновлення на роботі у розмірі 76776,66 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Постанова складена у повному обсязі 01.04.2016р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.