Постанова № 56910353, 31.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 758/859/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Богінкевич С.М.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Подільського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання рішення та дій відповідача щодо здійснення виплати компенсації проїзних документів в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 20 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплати розміру компенсації проїзних документів у відповідності до ст. 20 вказаного Закону.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що дії відповідачів є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком в повній мірі, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та є інвалідом 3-ї групи ЧАEC з 10.09.1993 року, 1-А категорії, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується Довідкою МСЕК серії КИ-1 від 08.09.2003 року, посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія - 1, серія - НОМЕР_1 від 31.10.2001 року.

Крім того судом встановлено, на підставі путівки №976/2419, отриманої в Управлінні праці та соціального захисту населення Подільського району м. Києва з 19.09.2015 року по 06.10.2015 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у санаторії «Арктика» Запорізької обл., м. Бердянськ (середня Коса).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за власні кошти було сплачено вартість проїзду до санаторію та назад, з пересадкою всього у розмірі 733, 87 гривні (з яких: 287,74 гривень - вартість проїзду залізничним транспортом 18.09.2015 року, сполученням Київ пас - Запоріжжя, 111,62 гривень - вартість проїзду автотранспортом 19.09.2015 року, сполученням Запоріжжя-Бердянськ, 111,62 гривень - вартість проїзду автотранспортом 07.10.2015 року, сполученням Бердянськ-Запоріжжя, 222,89 гривні - вартість проїзду залізничним транспортом 07.10.2015 року, сполученням Запоріжжя - Київ пас).

Відповідно до розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Подільського району м. Києва від 08.10.2015 року позивачу було вирішено виплатити компенсацію за проїзд у розмірі 474, 63 гривні за 2015 рік, які останній отримав 14.01.2016 року, через поштове відділення № 73, тобто в меншому розмірі ніж було витрачено позивачем.

Відповідно до п. 19 ст. 20 Закону України «Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема: безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.05р. № 936, передбачено, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред'явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад.

Отже, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що чинним законодавством України гарантовано право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію в повному обсязі, за рахунок державного бюджету, вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку один раз на рік.

Таким чином, враховуючи гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад в повному обсязі колегія суддів приходить до висновку про протиправність дій відповідачів, та зобов'язання останніх компенсувати понесені позивачем витрати, зокрема вартість проїзду до санаторію та назад з урахуванням вартості проїзду автотранспортом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачами було компенсовано позивачу 474, 63 грн., дана сума складається з вартості проїзду залізничним транспортом в обидва кінці за виключенням витрат на придбання постільної білизни.

Колегія суддів наголошує, що законодавець не пов'язує компенсацію виплати за проїзд міжміським транспортом із компенсацією витрат на придбання постільної білизни, а отже позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Враховуючи загальну суму витрат позивача на проїзд (733, 87 грн.), враховуючи виплачену компенсацію за проїзд у розмірі 474, 63 грн., виключивши оплату за постільну білизну (36 грн.), колегія суддів приходить до висновку про стягнення недоотриманих витрат на проїзд до місяця лікування в розмірі 223, 24 грн. (733,87 грн. - 474,63 грн. - 36 грн.)

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Подільського районного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року - скасувати, та прийняти нову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Подільського району м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат неправомірними щодо компенсації коштів за безплатний проїзд автомобільним та залізничним транспортом не в повному обсязі протиправними.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_2 недоотримані витрати на проїзд до місяця лікування в розмірі 223,24 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.