Постанова № 56910334, 29.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12171/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів за участю секретаря представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Грибан І.О., Собківа Я.М. Приходько К.М. Кепич І.В. Сперкача С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а також рішення про застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2015 року ФОП ОСОБА_7 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.05.2015 № 0000211701 та № 0000221701, а також визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.05.2015 № 3/26-55-17-01.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_7 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 16.03.2015 по 06.04.2015 співробітниками ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_3) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 44.1, ст. 41, п. 138.1 - п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 147 740,92 грн., в т.ч. за 2013 рік в сумі 132 551,19 грн. та за 2014 рік в сумі - 15 189,73 грн., а також п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на загальну суму 113 965,32 грн. в т.ч. в 2013 році в сумі 78 826,56 грн. та в 2014 році в сумі 35 138,76 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 14.04.2015 № 908/26-55-17-01-2787400541 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.05.2015:

- № 0000211701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на 510 грн. за неподання податкового розрахунку за формою 1-ДФ за І-ІІІ квартали 2012 року;

- № 0000221701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на 147 740,92 грн. за основним платежем та на 36 935,23 грн. за штрафними санкціями.

Крім цього, 26.05.2015 відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 3/26-55-17-01, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 9 639,23 грн.

Слід зазначити, що на підставі вказаного вище Акту перевірки відповідачем також прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3 У від 26.05.2015 про зобов'язання позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 113 965,32 грн. Однак, позивачем вказана вимога в даній справі не оскаржується.

ФОП ОСОБА_7, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 26.05.2015 № 0000211701, № 0000221701 та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.05.2015 № 3/26-55-17-01, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернулась з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було спростовано доводів податкового органу щодо встановлених в ході проведення перевірки порушень податкового законодавства.

З таким висновком суду колегія суддів не може повністю погодитися, виходячи з наступного.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26.05.2015 № 0000211701.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44, абзацу 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (далі також ПК України), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із підпунктом 168.4.5 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України, фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує його до відповідного бюджету: у разі коли така фізична особа є податковим агентом, - за місцем реєстрації у контролюючих органах.

Водночас, відповідно до підпункту «б» пункту 176.2 ст. 176 Податкового кодексу особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені Податковим кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Підпунктом 10.1.6 пункту 10.1 розділу X Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588 передбачено, що до взяття на облік платника податків в органі державної податкової служби за новим місцезнаходженням (місцем проживання) він сплачує податки, збори, подає податкові декларації (звіти, розрахунки) та виконує інші обов'язки платника податків за попереднім місцезнаходженням (місцем проживання).

Враховуючи викладене вище, у разі зміни місцезнаходження, пов'язаного зі зміною адміністративного району, суб'єкт господарювання, до взяття на облік за новим місцезнаходженням, сплачує податок на доходи фізичних осіб та подає податковий розрахунок за ф. № 1ДФ за попереднім місцезнаходженням.

Як вбачається з Акту перевірки відповідача та не заперечується позивачем, ФОП ОСОБА_7 на податковий облік в ДПІ у Печерському районі м. Києва взято з 14.08.2012. До цього часу позивачка перебувала на податковому обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

Оскільки, до 14.08.2012 апелянт перебував на податковому обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, тому податкові розрахунки за формою № 1ДФ сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і суми утриманого з них податку за І-ІІІ квартал 2012 року подавала до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова. Таким чином, вказані розрахунки не могли бути подані до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, оскільки апелянт ще не перебував на податковому обліку в цій інспекції.

Однак, ні відповідачем при проведенні перевірки, ні судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення зазначене враховано не було.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів вважає що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 26.05.2015 № 0000211701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на 510 грн. за неподання податкового розрахунку за формою 1-ДФ за І-ІІІ квартали 2012 року, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Стосовно правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26.05.2015 № 0000221701, колегія суддів зважає на наступне.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються зокрема ст. 177 ПК України.

Так, згідно п. 177.1 - п. 177.4 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4 ст. 177 ПК України).

До витрат операційної діяльності належать витрати, перелічені у пунктах 138.4, 138.6 -138.9, підпунктах 138.10.2- 138.10.4 пункту 138.10, пункті 138.11.

Згідно п. 14.1.228 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.6 ст. 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються:

витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (далі - Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч. 1 ст. 2 Закону №996).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст. 1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, норми чинного законодавства України дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати та податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Разом з тим, до правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в періоді за який відповідачем проводилася перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Грант Тайм».

Так, 15.08.2012 між ТОВ «Грант Тайм» (постачальник) та ФОП ОСОБА_7 (покупець) було укладено договір поставки № 150812, відповідно до якого, постачальник зобов'язувався поставити позивачу товар (штучні квіти та декор), у кількості, за найменуваннями та цінами, зазначеними в накладних (товарно-транспортних або товарних), що оформлюються на кожну партію товару.

На підтвердження реальності господарських відносин позивача із вказаним контрагентом надано договір поставки № 1508012 від 15.08.2012, видаткові накладні № 17 від 23.01.2013 на суму 28 310,44 грн., № 74 від 20.02.2013 на суму 96 612,49 грн., № 233 від 21.03.2013 на суму 34 135,49 грн., № 2 від 04.01.2013 на суму 30 906,61 грн., № 9 від 14.01.2013 на суму 34 135,49 грн., № 292 від 26.06.2013 на суму 50 260,69 грн., № 240 від 10.05.2013 на суму 27 923,11грн., № 72 від 26.02.2013 на суму 1 328,89 грн., № 243 від 24.05.2013 на суму 2 570,77 грн., № 209 від 24.04.2013 на суму 10 522,52 грн., № 237 від 23.04.2013 на суму 3 560,01 грн., № 198 від 23.04.2013 на суму 7 220,12 грн., № 10 від 31.10.2013 на суму 12 037,24 грн., № 361 від 21.12.2013 на суму 18 970,00 грн., № 291 від 12.12.2012 на суму 16 504 грн., № 367 від 25.12.2012 на суму 45 399,32 грн., № 180 від 20.11.2012 на суму 2 628,96 грн., № 192 від 27.11.2012 на суму 10 019,03 грн., № 126 від 17.09.2012 на суму 69 792,61 грн., № 282 від 07.12.2012 на суму 71 173,10 грн., № 86 від 11.03.2013 на суму 32 670,53 грн.

Таким чином, всього складено 23 видаткових накладних на загальну суму 556 681,42 грн.

Крім цього, матеріали справи містять податкові накладні № 1609 від 31.05.2013 на суму 17 502,37 грн., № 62 від 10.05.2013 на суму 27 507,73 грн., № 178 від 01.03.2013 на суму 20 560,38 грн., № 125 від 04.01.2013 на суму 30 906,61 грн., № 372 від 14.01.2013 на суму 42 494,59 грн., № 587 від 20.02.2013 на суму 96 612,49 грн. (т.ІІ а.с.109-118); № 626 від 23.01.2013 на суму 28 310,44 грн. (т.ІІ а.с.205-206), № 334 від 11.03.2013 на суму 32 670,53 грн., № 768 від 21.03.2013 на суму 34 135 грн., № 41 від 01.02.2013 на суму 13 891,61 грн., № 337 від 12.02.2013 на суму 12 554,11 грн., № 1795 від 31.10.2013 на суму 12 037,24 грн., № 331 від 20.06.2013 на суму 17 868,88 грн., № 277 від 17.06.2013 на суму 15 578,62 грн., № 1063 від 26.02.2013 на суму 1 328,89 грн. (т.ІІ а.с.209-216).

Оплата за вказаним договором здійснювалася у безготівковій формі про що свідчать наявні в матеріалах справи копії виписок з особового рахунку в банках АТ «ОТП Банк» та АТ «Укрсиббанк» (т.І а.с.50-100).

Колегія суддів звертає увагу, що податкове законодавство не містить конкретного переліку документів, які слугують підставою для відображення витрат платника у податковому обліку. Втім, відповідні документи повинні бути достовірними та достатніми для встановлення змісту господарської операції та її учасників, а тому їх перелік визначається у кожному конкретному випадку в залежності від виду операції та характеру договірних правовідносин.

Так, відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цих норм, товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару та умов поставки, як документ, на підставі якого відбувається оприбуткування товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року в адміністративній справі № К/800/18340/13.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 вказаних Правил, перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Проте, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції та, відповідно, реальності поставки продукції контрагентом, під час розгляду справи не надано товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, з яких би вбачалось перевезення продукції від контрагента до складу позивача, а отже і доказів на підтвердження поставки продукції контрагентом позивачу.

Позивачем не надано також відомостей щодо місць відвантаження продукції, хоча ці відомості повинні були бути вказані у замовленнях на поставку (згідно умов договору).

Що стосується наданих позивачем документів щодо придбання ним транспортних послуг у ТОВ «Делівері» та ТОВ «Транспортна компанія САТ», слід зазначити, що вказані документи стосуються поставки позивачем продукції третім особами в порядку реалізації (ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Маркасон»), тобто такі документи не свідчать про здійснення поставки продукції на користь позивача ТОВ «Грант Тайм».

Разом з тим, до матеріалів на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Грант Тайм» позивач надає договори, які укладалися ним з ТОВ «Епіцентр К» та ТОВ «Транспортна компанія САТ» значно раніше чим було укладено договір з ТОВ «Грант Тайм», тобто 15.08.2012, а саме: Договір № 930/100/10 поставки товарів, укладений 01.04.2010 між позивачем-постачальником та ТОВ «Епіцентр К» - покупцем, яким постачальник зобов'язувався поставляти товар ТОВ «Епіцентр К» у встановлені строки (т.І а.с.42-49); Договір перевезення вантажів № 325, укладений 10.01.2011 між позивачем та ТОВ «Транспортна компанія САТ» (т.І а.с.29-30).

Згідно пунктів 3.1-3.2 договору поставки, постачальник гарантує, що поставлений товар є якісним, сертифікованим (визнаним), відповідає всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду.

Якість товару повинна бути підтверджена сертифікатами та іншими документами, які необхідні для товару даного виду, згідно чинних правил торгівлі та законодавства України.

Однак, матеріали справи не містять документів, які б підтверджували якість товару. Такі документи, зокрема сертифікати відповідності, поміж іншого, повинні були б містити інформацію і щодо джерела походження товарів, що поставлялися за договором.

Слід також додати, що у видаткових накладних, оформлених власне на продукцію, відсутні відомості, які б ідентифікували особу, яка поставила підпис від імені постачальника, що вказує на відсутність такого обов'язкового реквізиту первинного документу, передбаченого ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що у свою чергу вказує на юридичну дефектність вказаних накладних для цілей формування бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду позивачем також не було надано і будь-яких повідомлень торгових мереж щодо участі у виконанні спірних операцій контрагента позивача, у т.ч. будь-яких документів щодо надання доступу працівникам контрагента до магазинів, торгових точок.

Враховуючи наведене у сукупності, беручи до уваги специфіку та особливості зазначених операцій, виходячи з наявної податкової інформації, слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які виходячи з умов договору та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача.

Колегія суддів звертає також увагу на те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, яка набрала законної сили номінального власника ТОВ «Грант Тайм» ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво).

ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 закрито.

Таким чином, закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 відбулось з нереабілітуючих обставин, що підтверджує факт причетності останнього до придбання підприємства не з метою здійснення господарської діяльності, як передбачено статутом ТОВ «Грант Тайм», а з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб.

Як вбачається зі змісту вказаної ухвали, ОСОБА_9, не маючи наміру здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з оптовою торгівлею товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документах ТОВ «Грант Тайм», усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, перебуваючи в період кінця лютого 2013 року у місті Києві на вокзалі Київ-Пасажирський, погодився на пропозицію невстановлених слідством осіб, щодо придбання ТОВ «Грант Тайм» з подальшою виплатою грошової винагороди в сумі 4000 грн. за місяць, з метою прикриття незаконної діяльності.

Використовуючи ТОВ «Грант Тайм» для прикриття незаконної діяльності, невстановлені слідством особи з метою надання протиправній діяльності вигляду законної та уникнення від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, склали господарські угоди та первинні документи, фактично не здійснюючи придбання (реалізацію) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми, злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності).

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Викладене кореспондується також з позицією наведеною у постанові Верховного Суду України від 01.09.2009 № 21-1258во09, а саме: суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач мав фінансово-господарські зв'язки з особами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи.

Згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

За нормами ПК України, право платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагента, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагента при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за податковими накладними, виписаними таким контрагентом, відсутні.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Одними із належних рівнів обачності є: відсутність інформації про фактичне місцезнаходження контрагента, а також про місцезнаходження складських (виробничих та/або торгових) приміщень, відсутність інформації про спосіб отримання відомостей про контрагента, відсутність реклами в ЗМІ, рекомендації партнерів або інших осіб, сайту контрагента, тощо).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Грант Тайм» не потребують доведення в силу їх нікчемності.

При цьому, відсутність позивача в переліку підприємств реального сектору економіки, який наведений в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року не є підставою для визнання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Грант Тайм» реальними.

Колегією суддів також враховується, що ОСОБА_9 був директором ТОВ «Грант Тайм» тільки з 22.02.2013. До цього часу директором вказаного підприємства був ОСОБА_10, яким власне і було підписано договір поставки від 15.08.2012. Разом з тим, як вбачається зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, згідно протоколу № 21/02 загальних зборів учасників ТОВ «Грант Тайм» від 21.02.2013 та наказу № 22/02 від 22.02.2013, ОСОБА_9 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ «Грант Тайм» та відповідно до вказаного вище протоколу від ОСОБА_10 прийняв частку статутного капіталу товариства у розмірі 1 073,00 грн., що становить 100% голосів на загальних зборах учасників товариства, тим самим ставши засновником вищезазначеного товариства. Вироків у кримінальних справах постановлених стосовно ОСОБА_10, матеріали справи не містять.

Водночас, дані обставини не спростовують в даному випадку висновків про відсутність документального підтвердження реальності спірних правочинів позивача з ТОВ «Грант Тайм», що наведені вище по тексту цієї постанови суду.

Та обставина, що контрагент позивача на момент господарських взаємовідносин з позивачем був зареєстрованим в Реєстрі платників податку на додану вартість, не дає підстав вважати, що він мав на меті настання реальних правових наслідків.

Аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, колегія суддів дійшла висновку, що укладений позивачем договір поставки не мав на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно свідчить про безтоварність господарської операції позивача упродовж періоду за який проводилася перевірка.

У зв'язку з цим, дії платника податку ФОП ОСОБА_7 вказують на його недобросовісність, а вчинені нею господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Щодо нарахування позивачем єдиного внеску, то колегія суддів погоджується з твердженнями податкового органу, що чистий дохід ФОП ОСОБА_7 за 2013 р. склав 795 879,78 грн. та за 2014 р. 101 264,84 (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця).

В 2013 році за результатами перевірки підприємець отримав дохід 795 879,78 грн. у 12 місяцях, отже середньомісячний річний оподатковуваний дохід за 2013 рік склав 66323,32 грн. (795879,78 грн. /12 місяців).

В 2014 році за результатами перевірки підприємець отримав дохід 101 264.84 грн. у 12 місяцях, отже середньомісячний річний оподатковуваний дохід за 2014 рік склав 8438.73 грн. (101264,84 грн. /12 місяців).

Таким чином, в порушення позивачем ст. 6, п. 4 ст. 1, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», позивачем занижено єдиного внеску на загальну суму 113 965,32 грн. в т. ч. в 2013 р. в сумі - 78 826,56 грн. та в 2014 р. в сумі - 35 138,76 грн.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, як суб'єктом владних повноважень, повністю доведено правомірність прийнятого нею податкового повідомлення-рішення від 26.05.2015 № 0000221701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.05.2015 № 3/26-55-17-01.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права в частині відмови в задоволенні позову ФОП ОСОБА_7 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.05.2015 № 0000211701, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позову в зазначеній частині.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.05.2015 № 0000211701 та прийняти нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 в цій частині задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.05.2015 № 0000211701.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.О. Грибан Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 04.04.2016

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Грибан І.О.

Собків Я.М.