Ухвала суду № 56910170, 29.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19418/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, заступника міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати незаконною бездіяльність та ухиляння Міністерства юстиції України під керівництвом Міністра юстиції Петренка Павла Дмитровича, заступника Міністра-керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни, що проявилися у довготривалому невиконанні законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О.М. від 25.06.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 та від 20.07.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерства юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1 700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_2 згідно рішення Європейського суду з прав людини №25476/02 від 15.02.2007;

- зобов'язати Міністерство юстиції України під керівництвом Міністра юстиції Петренка Павла Дмитровича, заступника Міністра-керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни вжити невідкладних заходів для/щодо виконання законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О.М. від 25.06.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 та від 20.07.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерства юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1 700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_2 згідно рішення Європейського суду з прав людини №25476/02 від 15.02.2007;

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2016 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невиконання законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О.М. від 25.06.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 та від 20.07.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерства юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1 700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_2 згідно рішення Європейського суду з прав людини №25476/02 від 15.02.2007; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням сторони звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою п. 2 позову задовольнити, а також позивач просить змінити п. 2 резолютивної частини оскаржуваної постанови; відповідач просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Головним державним виконавцем О.М. Бойко скеровано вимоги державного виконавця 25.06.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1 та 20.07.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1 (далі разом - вимоги), якими від Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) вимагалося надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів (1 700 євро), які мають бути перераховані ОСОБА_2 згідно рішення Європейського суду з прав людини № 25476/02 від 15.02.2007.

ОСОБА_2 скерувала до Міністерства юстиції України запит від 03.08.2015, яким просила надати інформацію та копію результату виконання Мін'юстом або невиконання вимог державного виконавця.

За наслідком розгляду вказаного вище запиту позивача відповідач за підписом заступника міністра - керівника апарату надав відповідь № ПІ-П-2591/16, відповідно до змісту якої заявника повідомлено, що з метою запобігання дій, які можуть спричинити збиток державі, питання щодо сплати грошових коштів, які мають бути перераховані згідно рішення Європейського суду з прав людини, буде вирішено після роз'яснення Окружним адміністративним судом м. Києва постанови від 24.11.2014 у справі № 826/15694/14 та поновлення відповідного провадження.

Позивач вважає зазначене вище незаконною бездіяльністю відповідачів щодо виконання вимог державного виконавця, що в свою чергу, порушує її права як стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2007 № 25476/02, з огляду на що, звернулась з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачами в порушення ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» протиправно допущено неправомірну бездіяльність щодо виконання вимог 25.06.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1 та 20.07.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1.

Позивач у своїй скарзі зазначає, що суд встановив факт порушення прав та інтересів позивача, але, в той же час, протиправно не захистив порушені, на думку позивача, права та інтереси останнього. У зв'язку з вказаним, позивач просить оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою п. 2 позову задовольнити, а також позивач просить змінити п. 2 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2016 шляхом зміни слова «бездіяльності» на слова «бездіяльність та ухилення».

Міністерство юстиції України у своїй скарзі зазначає, що діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

У відповідності до положень ч. 1, п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом

Доводи відповідачів про необхідність вирішення питань позивачки в порядку встановленому законом для судового контролю, зокрема в порядку ст. 267 КАС України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такий порядок застосовується до рішень, прийнятих судом в порядку КАС України, а не Європейським судом з прав людини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність допущення неправомірної бездіяльності Мін'юстом щодо виконання вимог 25.06.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1 та 20.07.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1, оскільки таке не відповідає вимогам ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Більш того, колегія суддів вважає, що наявність/відсутність роз'яснення судового рішення у справі 826/15694/15 не створює обставин обґрунтованої та очевидної неможливості виконання вимог державного виконавця 25.06.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1 та 20.07.2015 № 13859-0-33-15/2-24/1 або втрату такими ознак обов'язковості, забезпеченої нормами закону правової і демократичної держави - Україна.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо невиконання законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О.М. від 25.06.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 та від 20.07.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 про зобов'язання Міністерство юстиції України надати документальне підтвердження здійснення повторного розрахунку/конвертації грошових коштів 1700 євро за курсом на день здійснення платежу, які мають бути перераховані (сплачені) ОСОБА_2 згідно рішення Європейського суду з прав людини №25476/02 від 15.02.2007 підлягають до задоволенню.

Також, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що слова «бездіяльність» та «ухилення» в даній ситуації є фактично однорідними, а тому останнє слід опустити.

Враховуючи те, що вимоги від 25.06.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 та від 20.07.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 були адресовані Мін'юсту, то позовні вимоги в частині бездіяльності відносно заступника міністра - керівника апарату Іванченко Оксани Павлівни задоволенню не підлягають.

Крім того, вимога позивача зобов'язати вжити заходів щодо міністерства та заступника міністра - керівника апарату Іванченко Оксани Павлівни задоволенню не підлягає, оскільки вжиття таких заходів є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу, а суд не може підміняти державного виконавця, як посадової особи, яка здійснює безпосередньо виконання рішення Європейського суду з прав людини та вживає встановлені Законом заходи у разі невиконання таких вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтами не надано до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з Міністерства юстиції України судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 19.09.2013 № 590-VII, який набрав чинності 23.10.2013) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» від 23.01.2015 № 2 доведено до відома суддів апеляційних, окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів довідку про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір», якою визначено, що з урахуванням вимог статті 6 Закону України «Про судовий збір» з позовних заяв, що містять кілька вимог немайнового характеру, судовий збір справляється з кожної вимоги окремо.

З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» становив 1 218 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено 2 вимоги немайнового характеру (визнати незаконною бездіяльність відповідачів; зобов'язати відповідачів вжити невідкладних заходів для/щодо виконання законних вимог головного державного виконавця Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бойко О.М. від 25.06.2015 №13859-0-33-15/2-24/1 та від 20.07.2015 №13859-0-33-15/2-24/1). Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (1218 грн. х 0,06) х 2= 146, 16 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 160, 78 грн. (146, 16 х 110 %).

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2016 - без змін.

Стягнути з Міністерства юстиції України на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 160, 78 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 31.03.2016.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.