Постанова № 56909940, 31.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2016 р. Справа № 914/3518/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, за № 14-11-00498 від 27.01.16

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.15

у справі № 914/3518/15

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів

до відповідача: ОСОБА_2, м. Львів

про розірвання договору № 323 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва Фізкультурно-оздоровчого комплексу по АДРЕСА_1 від 21.06.2000 р. та зобов'язання повернення об'єкта незавершеного будівництва у державну власність

за участю представників:

від позивача - Жуган І.О. - представник;

від відповідача - ОСОБА_4 - представник;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/3518/15 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.1, скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 25.02.16.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.16 розгляд справи за клопотанням відповідача, відкладено на 10.03.16.

У судових засіданнях 10.03.16 та 24.03.16 оголошувалася перерва.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.12.15 у справі №914/3518/15 (суддя Морозюк А.Я.) в задоволенні позову відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначає термін дії зобов'язань покупця за договором купівлі-продажу, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, який не повинен перевищувати п'яти років, місцевий господарський суд дійшов висновку що положення додаткових договорів від 21.07.2006 р. та від 18.06.2010 р. про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 21.06.2000 р., якими викладено в новій редакції п. 5.4 договору, суперечать п. 2 ст. 27 Закону, і після спливу п'яти років не можуть бути підставою для його розірвання.

Відтак, судом першої інстанції зазначено, що зважаючи на те, що позивач обгрунтовуючи позовні вимоги покликається на невиконання відповідачем п. 5.4 договору з посиланням на додаткові договори, які в силу п. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", які на думку місцевого господарського суду не можуть бути підставою для розірвання договору, а також враховуючи, що позивачем не доведено порушення відповідачем умов п. 5.7 договору, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.15 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом безпідставно зазначено про невідповідність змісту додаткових договорів від 21.07.06 та від 18.06.10 вимогам чинного законодавства, оскільки нормами ст.27 ЗУ «Про приватизацію державного майна» не передбачено максимального строку зобов'язання щодо встановлення строку завершення будівництва об'єктів незавершеного будівництва.

Натомість, відповідно до ст.19 ЗУ «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» передбачена можливість зміни строку будівництва за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

Також, скаржником зазначено, що актом перевірки від 15.07.15 зафіксовано невиконання відповідачем п.5.4. договору в частині зобов'язання добудувати приватизований об'єкт незавершеного будівництва без збереження первісного призначення та введення його в експлуатацію.

Таким, чином, на думку апелянта, наявні підстави для розірвання спірного договору та повернення об'єкта незавершеного будівництва у власність продавця.

Дані обставини, як зазначає скаржник не були враховані місцевим господарським судом під час прийняття рішення у справі.

22 березня 2016 року до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, а тому просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, відповідач зазначає, що акт перевірки, на який посилається позивач, не відповідає встановленій наказом ФДМ України «Про затвердження форм актів перевірки виконання умов договорів купівлі - продажу» формі, крім того, його не підписано відповідачем.

Також, відповідачем зазначено, що спірний об'єкт є повністю добудованим, що підтверджується технічним паспортом на фізкультурно - оздоровчий комплекс с.Лисиничі.

Також, 24 березня 2016 року до суду від відповідача надійшли пояснення по справі, в яких зазначено про те, всупереч вимогам п.6.1. договору Фонд державного майна України не вчиняв жодних дій по сприянню щодо переоформлення документів на право користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим у відповідача відсутня можливість оформити належним чином правовстановлюючі документи на добудований об'єкт.

У судовому засіданні присутні представники сторін навели свої доводи міркування та заперечення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 21.06.2000 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір №323 купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - Фізкультурно-оздоровчого комплексу по АДРЕСА_1, посвідчений 21.06.2000 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пікулицькою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №2309 (а.с.11-13).

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва - Фізкультурно-оздоровчого комплексу по АДРЕСА_1, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

У пунктах 1.3, 1.4 договору зазначено, що згідно з актом оцінки вартості вказаного об'єкта незавершеного будівництва, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Львівській області №432 від 10.05.2000 р., вартість об'єкта приватизації становить 3,00 грн. Згідно з протоколом аукціону №1 від 16.06.2000 р., затвердженого наказом РВ ФДМУ по Львівській області №632 від 16.06.2000 р., остаточна ціна продажу об'єкта незавершеного будівництва становить 2 500,00 грн.

Згідно з п. 2.1. договору, покупець зобов'язаний внести 2 500,00 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору.

Пунктами 3.1. та 3.2. договору встановлено, що передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю в 5-денний термін після повної сплати коштів за об'єкт приватизації. Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єкта приватизації покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Пунктом 5.4 договору покупець зобов'язався добудувати об'єкт на протязі п'яти років без збереження первісного призначення. Пунктом 5.7 договору покупцю заборонено продавати об'єкт незавершеного будівництва до моменту його завершення та введення в експлуатацію.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що у разі невиконання покупцем умов цього договору продавець має право, у встановленому порядку, на розірвання договору, відшкодування завданих збитків у цінах, діючих на момент розірвання договору, та повернення об'єкта незавершеного будівництва у власність продавця.

Згідно до пункту 11.3. договору, у разі невиконання однією із сторін умов цього договору, він може бути розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду або арбітражного суду.

10 липня 2000 року на виконання умов укладного договору сторонами складено та підписано Акт приймання - передачі, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв проданий на аукціоні об'єкта незавершеного будівництва - Фізкультурно-оздоровчий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).

Крім того, в матеріалах справи містяться додаткові договори, якими вносились зміни та доповнення до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва.

Додатковим договором від 21.07.2006 р. (нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №4882) змінено строк виконання зобов'язання, а саме, п. 5.4 договору купівлі-продажу викладено в наступній редакції: "Покупець зобов'язаний добудувати об'єкт незавершеного будівництва до 21.06.2010 року".

Додатковим договором від 18.06.2010 р. (нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №2484) повторно змінено строк виконання зобов'язання, а саме: п. 5.4 договору купівлі-продажу викладено в наступній редакції: "Покупець зобов'язаний добудувати об'єкт незавершеного будівництва та здати в експлуатацію до 21.06.2015 року".

Договором від 15.07.2015 р. (нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №411) внесено зміни до п. 5.7 договору купівлі-продажу, який викладено в наступній редакції: "Подальше відчуження об'єкта незавершеного будівництва можливе лише за умови збереження для нового власника об'єкта приватизації зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу, виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням".

Як вбачається з матеріалів справи, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області зазначає, що при поточній перевірці виконання умов договору купівлі-продажу було встановлено невиконання відповідачем умов п. 5.4 договору та порушенн умови п. 5.7 договору, про що в присутності покупця складено Акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - Фізкультурно-оздоровчого комплексу, по АДРЕСА_1 від 15.07.2015 р.

Як зазначено в п. 3.4 акту, за умовами договору: добудувати об'єкт незавершеного будівництва та ввести його в експлуатацію до 21.06.2015 р. без збереження первісного призначення - не виконано; як зазначено в п. 3.5 акту, за умовами договору: покупцеві забороняється продавати об'єкт незавершеного будівництва до моменту його завершення та введення в експлуатацію - не виконано. Одночасно в акті зазначено, що об'єкт незавершеного будівництва - Фізкультурно-оздоровчий комплекс по АДРЕСА_1, входить у статутний капітал ТзОВ "Житлобуд" (статут ТзОВ "Житлобуд", зареєстрований органом державної реєстрації Пустомитівської районної державної адміністрації). Вищезазначений об'єкт незавершеного будівництва внесено в статутний капітал ТзОВ "Житлобуд" учасником товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2.

Зважаючи на наведене, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, 27.07.2015 р. надіслав ОСОБА_2 претензію про розірвання договору, в якій на підставі п. 7.3 договору та керуючись ч. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" пропонує відповідачу у 20-ти денний термін, з моменту отримання претензії прибути у регіональне відділення для добровільного розірвання договору та повернення приватизованого об'єкта у державну власність.

Оскільки, договір в добровільному порядку сторонами не розірвано, об'єкт продажу продавцю не повернено, Регіональне віддділення Фонду державного майна по Львівській області, посилаючись на п.7.3 договору купівлі-продажу від 21.06.2000 р., звернулося з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути об'єкт незавершеного будівництва у державну власність.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до п.4 Рішення Конституційного Суду України від 01.07.1998 року справа №9-рп "угоди приватизації" (стаття 27 Закону України "Про приватизацію державного майна") є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію. Нормами зобов'язального права регулюється питання невиконання або часткового невиконання умов договору купівлі-продажу державного майна.

Так, відповідно до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. 5 ст. 656 ЦК України).

Як зазначено вище, між сторонами у справі укладено договір купівлі - продажу незавершеного будівництва фізкультурно - оздоровчого комплексу по АДРЕСА_1.

Таким чином, у даному випадку підлягають застосуванню норми ЗУ «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва».

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", обов'язковими умовами приватизації об'єктів незавершеного будівництва, крім продажу під розбирання, поміж іншим, є встановлення строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що строк виконання зобов'язань, визначених у договорі купівлі-продажу, крім мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'яти років.

Разом з цим, відповідно до ст.19 ЗУ «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» (в редакції Закону № 1953-III від 04.10.2005р. та від 20.06.2007р., чинній на момент укладення додаткових договорів) у разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обґрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

Таким чином, Законом передбачена можливість продовження строку виконання зобов'язання про що укладається додатковий договір.

Як зазначено вище, між сторонами у справі, відповідно до вимог чинного законодавства, укладалися додаткові договори, якими вносилися зміни у п.5.4 договору купівлі - продажу, щодо продовження строку завершення будівництва.

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з твердженням апелянта стосовно безпідставності посилань місцевого господарського суду, щодо невідповідності положень додаткових договорів від 21.07.2006р. та від 18.06.2010р. про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 21.06.2000р., якими викладено в новій редакції п. 5.4 договору, вимогам п. 2 ст. 27 ЗУ «Про приватизацію державного майна», оскілики у даному випадку йдеться про купівлі - продаж об'єкта незавершеного будівництва, а відтак застосуванню підлягають вимоги спеціального Закону, а саме ст.19 ЗУ «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва».

Разом з цим, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що згідно з приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Отже, враховуючи вимоги чинного законодавства про приватизацію та умови спірного договір купівлі-продажу, невиконання умов договору однією із його сторін є підставою для його розірвання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зазначає про невиконання відповідачем вимог умов договору купівлі - продажу та введення об'єкта в експлуатацію про що складено актом перевірки від 15.07.15.

Разом з цим, з матеріалів справи в бачається, що на даний час об'єкт є повністю добудованим, що підтверджується технічним паспортом на фізкультурно - оздоровчий комплекс с.Лисиничі Львівська область (а.с.42-47). Будівництво здійснювалось п.ОСОБА_2., що підтверджується рішенням Лисиничівської сільської ради №554 від 23.12.05 «Про надання дозволу ОСОБА_2 на реконструкцію об'єкту незавершеного будівництва» (а.с.48). Таким чином, наведеним підтверджується факт виконання відповідачем умов договору стосовно завершення будівництва об'єкту фізкультурно - оздоровчого комплексу, та спростовуються протилежні доводи апелянта.

Крім того, варто зазначити, що введення об'єкта в експлуатацію залежить від отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка знаходиться під об'єктом незавершеного будівництва.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Лисиничівської сільської ради № 1373 від 14.08.15, земельна ділянка площею 0,6145 га на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва «фізкультурно - оздоровчого комплексу» знаходиться в межах населеного пункту села Лисиничі і відносяться до земель громадської та житлової забудови з цільвим призначенням для будівництва та обслуговування фізкультурно - оздоровчого комплексу.

Відповідно до п.6.1. договору купівлі - продажу продавець у разі потреби зобов'язаний сприяти покупцю в переоформленні документів на право користування земельною ділянкою.

Доказів сприяння позивачем відповідачу у оформленні правовстановлюючих документів на землю в матеріалах справи не міститься.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач завершив добудову об'єкта приватизації, цільове використання земельної ділянки не змінилося, однак не ввів об'єкт в експлуатацію з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт приватизації.

Відтак, у даному випадку відсутня вина відповідача у порушенні умов договору як обов'язкова умова для розірвання договору.

Крім того судова колегія зазначає, що відповідно до п.1.2. договору купівлі - продажу право власності на об'єкт незавершеного будівництва переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Як зазначено вище зазначений договір посвідчений 21.06.2000 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пікулицькою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №2309. Таким чином з цього моменту відповідачем набуто право власності на об'єкт незавершеного будівництва. Дана обставина не заперечується сторонами у справі.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Протоколом №11 стаття 1 «Захист власності» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групу приватних осіб, повинне поважатися.

Як вбачається і заявлених позовних вимог у даній справі, однією з вимог є повернення об'єкта незавершеного будівництва у державну власність, разом з цим, як зазначено вище, відповідачем на законних підставах набуто право власності на вказаний об'єкт, оскрім того, судом встановлено факт добудови такого об'єкту та виконання договору в цій частині.

Таким чином у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що відповідачем не виконано умов договору купівлі - продажу спірного об'єкту стосовно добудови об'єкта, щодо неможливість введення його в експлуатацію, то у даному випадку позивачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, що такі обставини склалися з вини відповідача.

Посилання скаржника на порушення відповідачем п.5.7 договору купівлі - продажу стосовно того, що об'єкт незавершеного будівництва - Фізкультурно-оздоровчий комплекс по АДРЕСА_1, входить у статутний капітал ТзОВ "Житлобуд" (статут ТзОВ "Житлобуд", зареєстрований органом державної реєстрації Пустомитівської районної державної адміністрації), внесено в статутний капітал учасником товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2, спростовуються наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №41937486 від 07.08.2015 р., незавершене будівництво, фізкультурно-оздоровчий комплекс, на підставі договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, серія та номер 2309, виданий 21.06.2000, додаткового договору, серія та номер 4882, виданий 21.07.2006 р., додаткового договору, серія та номер 2484, виданий 18.06.2010 р., договору, серія та номер 411, виданий 15.07.2015 р., зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_2 (а.с.40).

Інші відомості про право власності на об'єкт незавершеного будівництва у держаному реєстрі відсутні.

Наведеним спростовуються протилежні доводи скаржника з приводу порушення відповідачем п.5.7 договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з вищенаведеного, скаржником не доведено належними та допустимими доказами тих обставин які б могли бути підставою для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду.

Крім того судуом апеляційної інстанції спростовується посилання місцевого господарського суду на постанову ВСУ від 09.12.2003 року у справі №32/206, зважаючи на те, що предметом розгляду у зазначеній справі було розірвання договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу та стягнення штрафу за недотримання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта. При цьому, у даному випадку йдеться про розірвання договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва, порядок продажу якого регулюється іншими спеціально визначеними нормами законодавства.

Разом з цим, дана обставина та встановлене судом апеляційної інстанції помилкове посилання суду першої інстанції на невідповідність п.5.4 договору купівлі - продажу ст.27 ЗУ «Про приватизацію державного майна» не вплинуло на правилість прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму ВГС України №7 від 17.05.11 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Розглянувши матеріали справи та виявиши зазначені недоліки судом апеляційної інстанції надано свою правову оцінку обставинам справи.

Відтак, рішенням Господарського суду Львівської області від 22.12.15 у справі №914/3518/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При цьому, судова колегія зазначає, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.16 у даній справі, скаржнику відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення у даній справі. Зважаючи на наведене, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає стягненню з скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.12.15 у справі №914/3518/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області - без задоволення.

2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (вул..Січових Стрільців,3 м.Львів, 79007, код ЄДРПОУ 20823070) в дохід Спеціального фонду Державного бюджету України (МФО банку 825014, Банк ГУДКСУ у Львівській області ,УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 38007620, рахунок 31216206782006) 2679,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.04.16

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.