Постанова № 56909939, 30.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

30 березня 2016 року Справа № 902/1527/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Вощук О.А.,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Газо-Мер" на рішення господарського суду Вінницької області від 25.01.16 р. у справі №902/1527/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Каліакра" (вул. Коноплянська 12, м.Київ, 04074; адреса для листування: вул. Олегівська, 43-Д, м. Київ, 04071)

до приватного підприємства "Газо-Мер" (вул. Литвиненко, 31А, м. Вінниця, 21018)

про стягнення заборгованості

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (ордер №273677 від 12.11.2015 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.01.16 р. у справі №902/1527/15 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Каліакра" до приватного підприємства "Газо-Мер" про стягнення заборгованості. Стягнуто з приватного підприємства "Газо-Мер" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Каліакра" 201600,00 грн. сума основного боргу; 1872,39 грн. 3% річних; 27627,49 грн. пені; 14979,16 грн. 24 % річних за користування чужими грошовими коштами; 10080,00 грн. штраф за затримку оплати товару у розмірі 5% від суми боргу; 1358,78 грн. інфляційних втрат; 3862,76 грн. витрат зі сплати судового збору; 11690,31 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 160-168).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - приватне підприємство "Газо-Мер" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№474/16 від 15.02.2016р., арк.справи 175-179).

У скарзі апелянт, зокрема зазначає, що позивачем не були надані, а судом першої інстанції не були витребувані у сторін жодні докази здійснення позивачем в рамках договору № К-18 від 25.05.2015 року факту поставки 25 червня 2015 року товарів на суму 291600,00 грн., та такі докази відсутні в матеріалах справи. Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за фактом поставки 25 червня 2015 року товарів на суму 291600,00 грн. згідно умов Договору № К-18 від 25.05.2015 року не доведені позивачем та задоволені судом з грубим порушенням норм права.

Період часу, за який нараховуються штрафні санкції, не є строком позовної давності, а отже не може зупинятись чи перериватись, тому, нарахування штрафних санкцій мало бути припинено 03 грудня 2015 року, а продовжуючи їх нарахування по 12 січня 2016 року, позивач порушив вимоги закону. На зазначені порушення закону суд першої інстанції уваги не звернув, позов задовольнив повністю, чим допустив порушення норм права.

Стверджує, що позивач нарахував, а суд стягнув, як пеню так і штраф, за одне і те саме порушення умов Договору, тобто двічі застосував один вид відповідальності за одне і те саме правопорушення, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 61 Конституції України. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 24.12.2013 року по справі № 3-37гс13.

За змістом заяви позивача від 25.01.2016р. про уточнення позовних вимог, вона не стосується збільшення або зменшення розміру позовних вимог, право на що він має після початку розгляду справи по суті, позивач по суті сформулював позовні вимоги в інший спосіб, ніж це було зроблено ним у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог від 04.01.2016р., а тому така заява, враховуючи правила вчинення відповідної процесуальної дії, мала бути залишена судом без розгляду.

Приймаючи до уваги нескладність справи (стягнення боргу за поставлений товар за договором за наявності підписаних видаткової та товарно-транспортної накладних), предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, допущення адвокатом позивача численних помилок як у самій позовній заяві, так і у розрахунках, скаржник вважає, що задоволені судом вимоги про стягнення витрат на оплату послуг адвоката в сумі 11690,31 гривень є завищеними.

На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 25.01.2016 року у справі №902/1527/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, відшкодувати за рахунок позивача понесені судові витрати.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016р. у справі №902/1527/15 апеляційну скаргу приватного підприємства "Газо-Мер" прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 30.03.2016р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.03.2016р.).

Позивач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх.№7441/16 від 17.03.2016р.), в якому заперечує проти доводів скаржника.

У відзиві, зокрема зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, що поставка товару відбулася 25.05.2015 року, а не 25.06.2015 року, що підтверджується видатковою накладною №128 від 25.05.2015 року та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2505-01 від 25.05.2015 року.

Стверджує, що відповідачем безпідставно вказується на те, що позивач мав право нарахувати пеню за несвоєчасне виконання зобовязання лише за період з 03.06.2015 року по 03.12.2015 року. Адже, приписи ст. 232 ГК України визначають право сторони нараховувати пеню за період не більше, ніж 6 місяців. Строк давності по нарахуванню пені визначено ч. 2 ст. 258 ЦК України та становить один рік. Тобто, у позивача було право нараховувати пеню до 03.06.2016 року за період, не більше, ніж 6 місяців, що було дотримано позивачем.

Також, звертає увагу, що сторони у п.6.4 договору чітко встановили, що крім пені, передбаченої п.6.3. у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Правова позиція Верховного суду України, викладена у Постанові від 09.04.2012 по справі № 3-88гс11.

Посилання відповідача на правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 24.12.2013 року у справі №3-37гс13, позивач вважає безпідставним, оскільки, предметом правового дослідження було правомірність стягнення процентів за користування грошовими коштами, які передбачені ст. 536 ЦК України, а не стягнення штрафу. Тобто, у справі №3-37гс13 судом встановлено інші обставини, які не можуть застосовуватись у даній справі.

Заява про уточнення позовних вимог була подана позивачем на вимогу суду з метою виділення кожної окремої позовної вимоги, а саме: суми основного боргу, суми інфляційного збільшення боргу, суми пені, суми 3% річних та суми судових витрат

Позивач вважає, що задоволений судом розмір витрат на правову допомогу є співрозмірним з розміром позовних вимог, затратами позивача на судовий процес. Адже, судом вірно досліджено обставини того, що місцезнаходження позивача та Адвокатського обєднання, яке представляло інтереси останнього, - м. Київ. Місце розгляду господарської справи у суді першої інстанції - м. Вінниця. Адвокат позивача прибував у судові засідання по розгляду справи тричі. Розгляд господарської справи переносився на прохання відповідача, що зумовлювало додаткові відрядження та витрату часу адвоката. Під час розгляду справи у суді першої інстанції адвокатом позивача підготовлено ряд процесуальних документів: позовна заява; заява про збільшення розміру позовних вимог (була подана у звязку з тим, що відповідач клопотав суд перенести розгляд справи та судове засідання відбулося майже через місяць); уточнення позовних вимог. Понесені позивачем витрати на оплату послуг адвоката підтверджуються матеріалами справи, а саме: договором про надання правової допомоги №К-А/89/15 від 12.11.2015 року; додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги №К-А/89/15 від 12.11.2015 року; рахунком на оплату юридичних послуг; платіжним дорученням про оплату юридичних послуг; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю; витягом з Єдиного реєстру адвокатів України; ордером адвоката, виданого адвокатським об'єднанням.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд апеляційну скаргу приватного підприємства "Газо-Мер" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 25.01.2016р. у справі №902/1527/15 без змін.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 30.04.2016р. представник позивача стверджує, що рішення господарського суду Вінницької області від 25.01.2016 року законне та обґрунтоване, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, причини неявки суду не повідомив, хоч про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому законом порядку (арк.справи 188).

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст.102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар. Зазначене підтверджується видатковою накладною №128 від 25.05.2015 року та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2505-01 від 25.05.2015 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з моменту укладення сторонами договору, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Як передбачено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем були порушені умови договору, а саме щодо розрахунків за поставлений товар.

Борг в сумі 201600,00 грн. підтверджується матеріалами справи (видаткова накладна №128 від 25.05.2016р. та товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №2505-01 від 25.05.2015 року арк.справи 32, 33), а тому, позов в цій частині задоволено правомірно.

Крім суми основного боргу, позивачем було заявлено до стягнення 1872,39 грн. 3% річних за період з 22.09.2015р. по 12.01.2016р.; 1358,78 грн. інфляційного збільшення суми боргу за період з 29.09.2015 року по 12.01.2016 року; 27627,49 грн. пені за період з 22.09.2015 року по 12.01.2016 року; 14979,16 грн. 24 % річних за користування чужими грошовими коштами за період з 17.11.2015р. по 12.06.2016р.; 10080,00 гривень штраф за затримку оплати товару у розмірі 5 % річних від суми боргу.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підпунктом 6.2 Договору сторони погодили, що є вільними в укладанні Договору, визначені умов Договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства,звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За необґрунтовану відмову або ухилення від своєчасної оплати Товару Покупець виплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання (п.6.3). Крім пені, передбачені п.6.3. у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару (п.6.4).

Згідно п.6.5 Договору, у разі невиконання покупцем зобов'язань по сплаті товару з моменту настання передбачених договором строків, покупець, за вимогою постачальника сплачує на користь постачальника окрім пені передбаченої за цим договором, вартість поставленого товару з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від суми заборгованості за весь час.

Пунктом 6.6 сторони погодили, що у разі протермінування покупцем терміну оплати товару більш ніж на 30 календарних днів, постачальник згідно п. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України має право нарахувати відсотки за використання чужих коштів в розмірі 24 % річних за весь період відтермінування оплати, починаючи з дати передачі Товару покупцю.

Стаття 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши в апеляційному провадженні нарахування 1872,39 грн. 3% річних за період з 22.09.2015р. по 12.01.2016р.; 1358,78 грн. інфляційного збільшення суми боргу за період з 29.09.2015 року по 12.01.2016 року; 27627,49 грн. пені за період з 22.09.2015 року по 12.01.2016 року; 14979,16 грн. 24 % річних за користування чужими грошовими коштами за період з 17.11.2015р. по 12.06.2016р.; 10080,00 гривень штраф за затримку оплати товару у розмірі 5 % річних від суми боргу, погоджується з висновком господарського суду Вінницької області, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає задоволенню.

Всупереч твердженням скаржника, позивачем було нараховано пеню відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, позивач просив покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 11690,31 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру.

Статтею 12 Закону України Про адвокатуру зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю (арк.справи 50).

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та АК "Юридичні традиції" підтверджуються договором №К-А/89/15 від 12.11.2015 року про надання правової допомоги (арк.справи 53-56). 12.11.2015р. між сторонами укладена додаткова угода №1 до договору №К-А/89/15 (арк.справи 57).

Згідно п.4.1. договору за здійснену правову допомогу та послуги, що надаються Виконавцем, Клієнт сплачує виконавцю гонорар (винагороду), розмір якого узгоджується сторонами та визначається в додаткових угодах да даного договору. Перед початком надання правової допомоги та послуг сторони шляхом підписання додаткової угоди до цього договору зобов'язані погодити зміст послуг, які надає Виконавець, розмір гонорару та строки його оплати.

На виконання умов договору та виставленого рахунку-фактури №СФ-0000020 від 12 листопада 2015 року, платіжним дорученням №496 від 12 листопада 2015 року позивач перерахував на рахунок АК "Юридичні традиції" кошти у сумі 11690,31 грн. в якості оплати за послуги правової допомоги згідно рахунку-фактури №СФ-0000020 від 12 листопада 2015 року. Згідно ордера (серія КВ№273656 від 13.11.2015р.) ТОВ "Каліакра" у господарському суді Вінницької області надається правова допомога адвокатом ОСОБА_1 адвокатським об'єднанням АК "Юридичні традиції".

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 приймала участь у судових засіданнях в якості представника позивача.

Пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем підтверджено правовий статус АК "Юридичні традиції", якій здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, господарський суд Вінницької області вірно дійшов висновку про кваліфікацію зазначених витрат позивача в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги роль адвоката ОСОБА_1 у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи №902/1527/15, колегія суддів погоджується з висновком, що заявлена сума витрат на послуги адвоката в розмірі 11690,31 грн. є співрозмірною з ціною позову, обґрунтованою та правомірною.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Газо-Мер" на рішення господарського суду Вінницької області від 25.01.16 р. у справі №902/1527/15 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мамченко Ю.А.