Постанова № 56909773, 29.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа № 921/1055/15-г/7

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЮрченка Я. О.

суддів Зварич О.В. Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність в матеріалах справи);

відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради, вих. № 27/9у від 14.01.2016

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.12.2015 (суддя Стадник М.С.)

у справі № 921/1055/15-г/7

за позовом: Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради, м. Тернопіль

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Корсар, м. Тернопіль

про стягнення 377 378, 29 грн неустойки та 13 690, 00 грн штрафу.

Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Корсар про стягнення 377 378, 29 грн неустойки та 13 690, 00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.12.16 у справі № 921/1055/15-г/7 в позові відмовлено повністю.

12 січня 2016 року місцевим господарським судом винесено ухвалу про виправлення описки, зокрема, ухвалено:

1. Внести виправлення описок у вступній частині ухвали суду від 19.10.2015, у вступній та описовій частині ухвали суду від 03.11.2015 та вступній та описовій частині рішення суду від 16.12.2015 щодо назви позивача, а саме замість "Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 обласної ради" вважати "Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради".

2. Внести виправлення описок у описову частину ухвали господарського суду Тернопільської області від 03.11.2015 та описову частину рішення господарського суду Тернопільської області від 16.12.2015 у справі №921/1055/15-г/7 щодо площі приміщення, а саме замість: "329,2м.кв." вважати: "163,2 м.кв." та у мотивувальну частину рішення щодо площі приміщення, а саме замість: "329,2 м.кв." вважати: "326,38 м.кв."

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що оскільки договір оренди припинив свою дію 21.12.2011, з моменту набранням рішення у справі № 7/51/5022-936/2011 законної сили, яке є правовстановлюючим документом щодо права спільної часткової власності на майно площею 326,38 м.кв., як цілісного обєкта, а тому у відповідача не було підстав для його повернення на умовах оренди, а у позивача підстав вимагати його повернення на умовах договору оренди та стягувати штрафні санкції, так як змінилася правова природа предмету оренди.

Крім того, вказував, що відсутність правових підстав на вимогу позивача до відповідача про повернення на умовах договору оренди нежитлового приміщення, встановлено рішенням Господарського суду від 28.10.2011 у справі № 10/139-3297(12(207-3981).

Також зазначає, що сторонами не погоджувалися умови користування майном протягом періоду з 21.12.2011 по даний час, що сторони не проводили поділ (виділ частки) майна, що є об'єктом спільної часткової власності, в натурі між співвласниками; позивач не підтверджує доказами, яке саме приміщення та якою площею мав повернути відповідач позивачу, та яким нормативним актом користувався при визначені суми позову щодо неустойки.

Місцевим господарським судом також не взято до уваги посилання позивача на ухвалу суду від 01.02.2012 у справі № 7/51/5022-936/2011 оскільки такою розяснювалося рішення суду від 20.09.2011 та не стосувалося умов використання предмету оренди після встановлення спільної часткової власності, оскільки таке право належить співвласникам майна.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.12.2015 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Зокрема, покликається на неправомірність зазначення у рішенні місцевого господарського суду про те, що позивач звернувся з позовом про стягнення плати за фактичне користування приміщенням площею 329, 2 м.кв., в той час, як в тексті позовної заяви вказано про плату за фактичне користування приміщенням площею 163, 2 м.кв.

Вказує, що висновок суду про припиненню дії договору 21.12.2011 є помилковим та суперечить ухвалі Господарського суду Тернопільської області від 01.02.2012 у справі № 7/51/5022-936/2011, якою також розяснено, що частина приміщення перейшла у власність відповідача, а інша частина, що належить ОСОБА_3 міській раді, перебуває в оренді.

Зазначає, що оскілки спірні правовідносини виникли саме у звязку з невиконанням умов договору оренди комунального майна, позивач обґрунтовано звернувся з даним позовом.

Посилання суд першої інстанції на рішення Господарського суду Тернопільської області від 28.10.2011 у справі № 10/139-3297(12(207-3981), яким відмовлено у позові Управління до ТОВ «Корсар» про зобовязання останнього звільнити нежитлове приміщення комунальної власності по вул. 15 Квітня, 15 а у м. Тернополі, площею 329, 20 кв.м. та передати по акту передачі Управлінню вважає безпідставним, оскільки в позовних вимогах йшла мова про звільнення всього приміщення (329, 20 кв.м.), в той час, як на момент прийняття рішення, у комунальній власності залишалась лише ? частина приміщення.

Крім того, вказує на безпідставність посилань суду мотивуючи відмову в задоволенні позову на те, що сторонами не проведено поділ майна (виділ частки), що є обєктом часткової власності, в натурі між співвласниками, оскільки укладення домовленостей про порядок володіння та користування майном, що перебуває у спільній частковій власності, не є предметом даного позову, однак, зазначає, що управління зверталось до відповідача листом з вимогою про повернення майна комунальної власності та про сплату за фактичне користування.

Звертає увагу, що не відповідає дійсності твердження суду, що позивачем не підтверджено, яким нормативним актом він користувався при визначенні суми позову щодо неустойки, оскільки і в позовній заяві і в додаткових поясненнях зазначено, що розрахунок неустойки здійснено відповідно до правил ч. 2 ст. 785 ЦК України.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.12.2015 скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечив, поряд з цим, проти фактичного користування приміщення з 2012 року не заперечив та пояснював, що там досі зберігається обладнання товариства.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.12.2015 скасувати та прийняти нове судове рішення про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

2 грудня 1996 року Фондом комунального майна міста Тернополя (орендодавець) та ТОВ «Корсар» укладено договір оренди нежитлових приміщень № 12039 площею 329, 2 кв.м. за адресою вул. 15 Квітня, 15 а та передано по акту передачі нежитлових приміщень в оренду. Термін дії договору до 01.12.1999.

1 грудня 1999 року Управлінням економіки ОСОБА_3 міської ради та ТОВ «Корсар» укладено новий договір.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2011 у справі № 7/51/5022-936/2011, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2011, за позовом ТОВ "Корсар" до відповідача ОСОБА_3 міської ради визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Корсар" співвласником орендованого ним по договору оренди № 12039 від 02.12.1996 приміщення по вул. 15 Квітня, 15-А, м. Тернопіль, площею 326,38 м.кв., в частині зроблених товариством покращень на суму 212 540, 76 грн, що становить 49,99% від вартості новоствореного майна за період 1998-2003 років. Рішення суду набрало законної сили 21.12.2011.

Також, вказаним рішенням встановлено, що:

- договір оренди №12039 нежитлових приміщень площею 329,2 кв.м. за адресою м. Тернопіль, вул. 15 Квітня, 15-а, експертною вартістю майна 183545 грн. укладений 02.12.1996 Фондом комунального майна міста Тернополя (далі - орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю 'Корсар" (далі орендар) продовжив свою дію на тих самих умовах і є чинним до 31.12.2011;

- ТОВ"Корсар" зроблено невідємних поліпшень орендованих приміщень по вул.15 Квітня, 15-А більше ніж на 25%, що стало підставою для визнання за ним права на спільну власність орендованого приміщення.

В силу ст. 35 ГПК України, встановлені рішенням суду вищезазначені обставини не потребують доказування у даній справі.

1 лютого 2012 року Господарським судом Тернопільської області у справі № 7/51/5022-936/2011 винесено ухвалу, якою розяснено ТОВ "Корсар", що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2011 у справі № 7/51/5022-936/2011 визнано за ТОВ "Корсар" право власності на 49,99% (1/2 частини - 163, 2 кв.м.) від нежитлового приміщення по вул. 15 Квітня, 15-А, м. Тернопіль загальною площею 326,38 кв.м. (326.4 кв.м.), що позначено в інвентарній справі під №7, що складає 6/100 від загальної площі будинку по вул. 15 Квітня, 15-А, при цьому, 1/2 частки ОСОБА_3 міської ради у даному приміщені орендується ТОВ "Корсар" на підставі укладеного 02.12.1996 договору оренди нежитлових приміщень комунальної власності №12039.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2011 у справі №7/51/5022-936/2011 є підставою для державної реєстрації в ТОВ"Міське бюро технічної інвентаризації" права власності за ТОВ"Корсар" на ? частини - 163.2 кв.м. від приміщення №7 загальною площею 326,4 кв.м., що становить 6/100 від загальної площі будинку по вул. 15 Квітня, 15-А.

Слід зазначити, що вказана ухвала не оскаржувалась, відтак набрала законної сили.

Отже, в силу ст. 35 ГПК України вказані обставини також не потребують доказування.

Статтею 10 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено істотні умови договору оренди, серед яких, зокрема вказано, орендна плата, порядок її сплати, виконання зобовязань сторонами, відповідальність сторін, страхування орендованого майна.

4 січня 2005 року сторонами укладено додаток до договору оренди нежитлових приміщень (будівель) № 12039 від 01.12.1999, яким сторони внесли зміни в п.п. 3.1 п. 3 договору оренди, а саме встановили орендну плату в розмірі 3 205, 20 грн.

Як вказувалось вище, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.09.2011 у справі № 7/51/5022-936/2011 встановлено факт продовження дії договору до 31.12.2011.

Статтею 17 Закону встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

30 грудня 2011 року орендодавцем надіслано орендарю повідомлення № 1305/9-у від 29.12.2011 з запереченням проти продовження дії договору на новий термін, з огляду на зміну істотних умов договору (нова площа, методика нарахування орендної плати).

Матеріали справи містять копію фіскального чеку як доказ надіслання вказаного повідомлення відповідачу.

Слід зазначити, що листів від відповідача про намір продовжити договір оренди шляхом укладення нового договору чи внесення змін до існуючого, матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням заперечень орендодавця про продовження дії договору, відсутності жодних дій орендаря, які б свідчили про намір набуття правових підстав для користування частиною приміщення, яка не знаходиться у його власності, відсутності реальної можливості продовження дії договору на тих самих умовах, з огляду на наявність рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2011 у справі № 7/51/5022-936/2011, договір оренди нежитлових приміщень комунальної власності № 12039 від 01.12.1999 припинив свою дію 31.12.2011.

Вказані обставини не заперечувались відповідачем.

Крім того, матеріали справи містять претензію від 14.05.2015, в якій позивач з огляду на користування відповідачем майном комунальної власності без правових підстав, просив оплатити заборгованість за фактичне користування приміщенням, штраф та звільнити майно.

Відповіді на претензії матеріали справи не містять.

Також, в 2015 році позивач двічі надсилав листи відповідачу в яких просив останнього з метою реалізації права співвласника на поділ майна в натурі, враховуючи, що приміщення зачинено відповідачем, надати можливість оглянути дане приміщення представниками ОСОБА_3 міської ради, ТОВ «МБТІ», спеціалісту експерту, з метою зясування технічної можливості поділу нежитлового приміщення на окремі обєкти нерухомого майна.

Однак, як вбачається з актів обстеження нежитлових приміщень, такі були зачинені, тобто відповідач не забезпечив доступ до приміщень на вимогу співвласника.

Докази надсилання листів позивача містяться в матеріалах справи та є належними і допустимими доказами, як і доказ надсилання повідомлення про припинення дії договору, оскільки чинне законодавство не містить обовязку скерування таких повідомлень цінним листом чи в будь-який інший спосіб, та ставить неможливість продовження договору в залежність від факту направлення заперечень, а не від факту отримання такої заяви орендарем.

Частиною 1 ст. 27 Закону визначено правові наслідки припинення або розірвання договору оренди, а саме, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 4.13 договору передбачено обовязок орендаря після закінчення терміну орендного користування приміщення, якщо немає згоди про його продовження на новий термін або у випадку дострокового розірвання договору в 10-ти денний термін, здати орендодавцю приміщення в добротному стані разом з отриманим обладнанням та інвентарем та всіма зробленими у ньому покращеннями. Передача приміщення і ключів від нього оформляються актом приймання-передачі.

Згідно з п.4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

За приписами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 2.3 договору оренди, по закінченні терміну договору оренди, якщо договір не продовжений, орендар зобовязаний в 10-денний термін повернути з користування

орендодавцю нежитлове приміщення.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Поряд з цим, орендар в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, приміщення по акту прийому-передачі не повернув.

Отже, позивач звернувся з позовом про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 01.01.2012 по 30.09.2015 у розмірі 377 378, 29 грн (з урахуванням наявності рішення про визнання відповідача співвласником орендованих приміщень) та штрафу на підставі п. 2.4 договору в розмірі 13 690, 00 грн.

Як вбачається з розрахунку неустойки, така нарахована за фактично неповернуту частину приміщення в розмірі 163, 2 кв.м.

Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, викладеними в його апеляційній скарзі та не погоджується з посиланням місцевого господарського суду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Поряд з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною другою ст. 786 ЦК України встановлено момент початку перебігу строку позовної давності за вимогами наймодавця та наймача, а саме: перебіг позовної давності стосовно вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Слід зазначити, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до такої застосовуються загальні строки перебігу позовної давності.

Отже, з огляду на те, що позовні вимоги заявлені за період з 01.01.2012 по 30.09.2015, а позов подано до суду 16.10.2015, підлягатимуть до задоволення вимоги щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за період з 16.10.2012 по 30.09.2015.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу, встановленого договором, з огляду на пропуск строку позовної давності.

Крім того, слід зазначити, що позивачем всупереч ч. 6 ст.232 розраховано штраф з 01.01.2012 по 30.09.2015, в той час, як нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відтак, перевіривши розрахунок позивача, підлягає до стягнення 301 159, 93 грн неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд в порушення ст. 43 ГПК України не в повному обсязі дослідив всі обставини справи, а наведені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, відтак, таке рішення підлягає скасуванню.

З огляду на скасування рішення місцевого господарського суду, судовий збір розподіляється пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105, Львівський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.12.2015 у справі № 921/1055/15-г/7 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Корсар, ідент. код 21161279; місцезнаходження: 46012, Тернопільська обл., місто Тернопіль, Вул. 15 Квітня, будинок 15А на користь Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради, ідент. код 37519833; місцезнаходження: 46001, Тернопільська обл., місто Тернопіль, Бульвар Т. Шевченка, будинок 21 - 301 159, 93 грн неустойки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Корсар, ідент. код 21161279; місцезнаходження: 46012, Тернопільська обл., місто Тернопіль, Вул. 15 Квітня, будинок 15А на користь Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради, ідент. код 37519833; місцезнаходження: 46001, Тернопільська обл., місто Тернопіль, Бульвар Т. Шевченка, будинок 21 4 517, 40 грн судового збору.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Корсар, ідент. код 21161279; місцезнаходження: 46012, Тернопільська обл., місто Тернопіль, Вул. 15 Квітня, будинок 15А на користь Управління обліку та контролю за використанням комунального майна ОСОБА_3 міської ради, ідент. код 37519833; місцезнаходження: 46001, Тернопільська обл., місто Тернопіль, Бульвар Т. Шевченка, будинок 21 4 969, 14 грн судового збору за перегляд в апеляційній інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 01.04.2016

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.