Постанова № 56909760, 30.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2016 р.Справа № 918/1054/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Матущак О.І.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Прокуратури Рівненської області від 31.12.2015 року № 05/3-2190вих-15 (вх. № 01-05/45/16, №01-05/70/16 від 05.01.2016 р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 року

у справі № 918/1054/15 (суддя Манюк П.Т.),

порушеній за позовом Прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Позивача: Державної екологічної інспекції у Рівненській області, м. Рівне,

до відповідача: Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця, м. Львів, в особі Відокремленого підрозділу «Рівненська дистанція водопостачання» Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця», м. Рівне,

Про стягнення збитків, завданих незаконним видобутком надр, у розмірі 6 994 434 грн. 00 коп. (згідно заяви позивача про зменшення позовних вимог від 20.11.2015 р. № 2167/09-10/15).

За участю представників сторін:

від апелянта/прокуратури: ОСОБА_2 п/к,

від позивача: не прибув,

від відповідача: ОСОБА_3 п/к за довіреністю № КР-1 від 04.01.2016 р., ОСОБА_4 п/к за довіреністю № КР-41 від 04.01.2016 р., ОСОБА_5 п/к за довіреністю № КР-19 від 04.01.2016 р.

Права та обовязки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України представникам розяснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів не надходило.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 05.01.2016 року, справу № 918/1054/15 Господарського суду Львівської області розподілено складу колегії суддів: Данко Л.С. головуючий суддя та суддям: Кузь В.Л. та Орищин Г.В. (том ІІІ, а.с. 2).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 року задоволено клопотання Першого заступника прокурора Рівненської області про відстрочення сплати судового збору до прийняття судом відповідного процесуального документа, прийнято апеляційну скаргу Прокуратури Рівненської області від 31.12.2015 року № 05/3-2190вих-15 (вх. № 01-05/45/16, № 01-05/70/16 від 05.01.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 27.01.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи) (том ІІІ, а.с. 5, 6, 7, 8-9, 10).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 27.01.2016 р. розгляд справи відкладено на 17.02.2016 р., про що сторони прокурор та відповідач були повідомлені під розписку (том ІІІ, а.с. 33), позивач згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІІ, а.с. 32/зворот). З підстав зазначених в ухвалі суду від 17.02.2016 р. розгляд справи відкладено на 02.03.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені, відповідач під розписку (том ІІІ, а.с. 49), прокурор та позивач, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІІ, а.с. 48/зворот).

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2016 р. у даній справі, у звязку із перебуванням судді Орищин Г.В. у відрядженні, у склад колегії замість судді Орищин Г.В. введено суддю Матущака О.І. Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення»).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 02.03.2016 р. розгляд даної справи відкладено на 30.03.2016 р., про що прокурор, представники відповідача були повідомлені під розписку (том ІІІ, а.с. 88), а позивач, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (том ІІІ, а.с. 87/зворот).

В судове засідання, яке відбулось 30.03.2016 р. представник прокуратури прибув, у судовому засіданні надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, просить відповідно до п. 1 прохальної частини позовної заяви, поновити строки позовної давності; скасувати рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. по справі № 918/1054/15 в частині відмови в задоволенні позову, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та судові витрати покласти на відповідача. Пояснив, що на його думку, висновки місцевого суду в частині пропуску позивачем строків позовної давності щодо стягнення збитків передчасними, так як початком перебігу строку є дата складання акта перевірки 16-17.12.2014 р., відтак звернення прокурора з позовом до суду 31.08.2015 р., вчинено в межах загальної позовної давності визначеної ст. 257 ЦК України.

Позивач (Державна екологічна інспекція у Рівненській області), втретє, повноважного представника не направив, про день, час та місце розгляду даної справи позивач знав, що підтверджується клопотанням від 10.03.2016 р. № 451/11-02/16 (вх. № 01-04/2074/16 від 17.03.2016 р.) про розгляд справи без участі представника позивача, а також клопотанням за вх. № 01-04/1625/16 від 29.02.2016 р. про розгляд справи без участі представника позивача. У клопотанні позивача за вх. № 01-04/1625/16 від 29.02.2016 р. та від 17.03.2016 р., листі позивача за вх. № 01-04/1862/16 від 09.03.2016 р. зазначено, що позивач апеляційну скаргу Прокуратури Рівненської області від 31.12.2015 року № 05/3-2190вих-15 подану на рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. підтримує повністю, просить її задовольнити, а також покликається на те, що строк позовної давності щодо стягнення з відповідача збитків за період з 08.08.2011 р. по 31.08.2012 р. пропустив з поважних причин, які ним зазначені у поясненнях, та просить про поновлення строку.

Представники відповідача прибули, через канцелярію суду 22.01.2016 р. за вх. № 01-04/422/16 подали заперечення на апеляційну скаргу, за вх. № 01-04/1551/16 від 25.02.2016 р. та за вх. № 01-04/2409/16 від 29.03.2016 р. подали розрахунки збитків, надали суду постанову Вищого господарського суду України від 25 лютого 2014 р. у справі № 914/2308/13 з правовою позицією щодо стягнення збитків з аналогічної справи, за вх. № 01-04/1662/16 від 01.03.2016 р. надали пояснення щодо клопотання Державної екологічної інспекції у Рівненській області про поновлення строків позовної давності, вважають що місцевий суд правомірно застосував до спірних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності, за заявою відповідача, вважають, що пропущені позивачем строки позовної давності поновленню не підлягають за безпідставністю, у розрахунку збитків від 22.03.2016 р. (вх. № 01-04/2409/16 від 29.03.2016 р.) зазначили, що розмір збитків за період з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р. мав би становити 62950,54 грн. У додаткових запереченнях на апеляційну скаргу від 11.02.2016 р. № 26-ю (вх. № 01-04/1168/16) відповідач просить залишити рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, позивач у справі подав, 17.03.2016 р. та 29.02.2016 р., клопотання про розгляд даної справи без участі його представника, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги. Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження. Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК України). Виходячи із вищенаведених норм, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення місцевого суду від 14.12.2015 р. у справі № 918/1054/15 в частині стягнення з відповідача суми завданих збитків у розмірі 491 666,40 грн. з відповідним розподілом коштів на спеціальні рахунки місцевих бюджетів та в частині стягнення судових витрат - змінити, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.20015 року у справі № 918/1054/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця 491 666, 40 грн. збитків, завданих незаконним видобуванням надр, з них: на користь Державного бюджету України 30% у розмірі 147499,92 грн., на користь бюджету Рівненської обласної ради 20% у розмірі 98333,28 грн. та на користь місцевого бюджету Здолбунівської міської ради 50% у розмірі 245833,20 грн., зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в Головному управлінні Державного казначейства України у Рівненській області за балансовим рахунком 3311 Кошти які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами Плану розрахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій (р/р 33117331700172, отримувач: УК у Здолбунівському районі /м. Здолбунів/ 24062100, код ЄДРПОУ 37993013, МФО 833017, банк отримувач: Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області)(п. 2 резолютивної частини судового рішення), стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця на користь Державного бюджету України 6997,65 грн. судового збору) (п. 3 резолютивної частини судового рішення). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (п. 4 резолютивної частини судового рішення)( том ІІ, а.с. 229-230, 231-239).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1054/15 Прокуратура Рівненської області звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 31.12.2015 року № 05/3-2190вих-15 (вх. № 01-05/45/16, 01-05/70/16 від 05.01.2016 р.), просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1054/15 в частині відмови в задоволенні позову, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю та судові витрати покласти на відповідача.

Апелянт (Прокуратура Рівненської області) в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення місцевого господарського прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі зясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Так, апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що суд неправильно застосував статтю 261 ЦК України, оскільки про порушення відповідачем в спірний період вимог законодавства позивачу стало відомо за наслідками перевірки проведеної у грудні 2014 р., в межах кримінального провадження, яка оформлена актом перевірки від 16-17.12.2014 р. Прокурор в апеляційній скарзі покликається на те, що перевіркою, серед іншого, встановлено, що відповідач з 08.08.2011 р. по 31.12.2012 р. без спеціального дозволу здійснював забір підземних вод для виробничих потреб в обсязі, що перевищує 300 м3 на добу, тому початком перебігу строку позовної давності, на думку Прокурора, є дата складання акту 16-17.12.2014 р., а так як прокурор звернувся з позовом до господарського суду 31.08.2015 р., останній не пропустив строку позовної давності на звернення до суду про стягнення збитків за весь період охоплений перевіркою, тобто з початку порушення 08.08.2011 р. по дату його припинення 31.12.12 р., вважає, що поза увагою суду залишилися Журнали реєстрації направлень про проведення перевірок за 2010-2014 роки та Плани заходів з виконання покладених на державну екологічну інспекцію у Рівненській області на 2011-2013 роки, згідно яких, перевірка на встановлення факту несанкціонованого забору прісних підземних вод у відповідача запланована не була, відтак не проводилися, а оскільки зазначена перевірка проведена позивачем на вимогу правоохоронного органу в 2014 році, стягненню з відповідача підлягають збитки у розмірі 6 664 434,00 грн.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.09.2015 р. матеріали справи № 918/1054/15 (том І. а.с. 122-123) за позовом Прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі позивача: Державної екологічної інспекції у Рівненській області до відповідача: Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця в особі Відокремленого підрозділу Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця про стягнення 6 991 862,00 грн. збитків за порушення природоохоронного законодавства було направлено за підсудністю до Господарського суду Львівської області, так як Відокремлений підрозділ Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця відповідно до Положення про відокремлений підрозділ та довіреності начальника дистанції від 02.01.2015 р. № НЮ-200, не має статусу юридичної особи та не уповноважений представляти юридичну особу Державне територіально-галузеве обєднання Львівська залізниця (м. Львів, вул. Гоголя, 1) в господарському суді.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 28.09.2015 р. прийняв справу № 918/1054/15 до розгляду (том ІІ, а.с. 2-4).

В процесі розгляду даної справи господарським судом Львівської області позивачем подано заяву від 23.11.2015 року вх. № 5476/15 (том ІІ, а.с. 124-126) погоджену з прокурором, про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до провадження.

Отже предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Рівненській області 6 664 434, 00 грн. збитків, розрахованих за період з 08.08.2011 р. по 31.12.2012 р., завданих незаконним видобутком надр без спеціального дозволу надання надр у користування, з відповідним їх розподілом між рівнями бюджетів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач: Державне територіально-галузеве обєднання «Львівська залізниця» є юридичною особою, код ЄДРПОУ № 01059900, місцезнаходження юридичної особи: 79007, місто Львів, вулиця Гоголя, 1, що підтверджується витягом із Статуту (нова редакція), довідкою з ЄДРПОУ (том ІІ, а.с. 116-118, 119 та том ІІІ, а.с. 54-56).

Відокремлений підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» - без права юридичної особи, організаційно-правова форма за КОПФГ філія, місцезнаходження філії: 33011, м. Рівне, вул. Ніла Хасевича, 2-А, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ, Положенням про відокремлений підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» (том ІІ, а.с. 120, том ІІІ, а.с. 57-59, 60).

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Частиною 3 ст. 19 вказаного Кодексу передбачено, що у випадках встановлених цим Кодексом, користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу.

Зокрема, такі виняткові випадки встановлено в ст. 23 Кодексу України про надра, де зазначено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Державною екологічною інспекцією у Рівненській області /позивачем по справі/ проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами на ВП Рівненській дистанції водопостачання Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця, яка оформлена Актом перевірки від 16-17.12.2014 р. (том 1, а.с. 17-23).

В ході перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державною екологічною інспекцією у Рівненській області встановлено, що відповідач, в особі філії ВП Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця, здійснював забір підземних вод без наявності спеціального дозволу на надрокористування. Зокрема зясовано, що відповідач (ВП Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця) за період з 08.08.2011 р. по 31.12.2012 р. здійснював видобуток на добу від 275 м3 до 588 м3 підземних вод, тобто понад 300 м3 підземних вод на добу, що підтверджується довідкою начальника ВП Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця ОСОБА_6 про подобовий обсяг видобутої води за період серпень-грудень 2011 р. та 2012 р., Журналами роботи насосної станції водопостачання та звітами форми 2 ТП (водгосп) за вказаний період без спеціального дозволу на користування надрами.

Місцевим судом встановлено, що порушення були усунуті відповідачем - 31.12.2012 р.

Позивач, нарахував на відповідача, суму збитків, заподіяних державі внаслідок видобутку прісних підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, за період з 08.08.2011 р. по 31.12.2012 р. згідно «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2009 р. за № 767/16783 (із наступними змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства) у розмірі 6 991 862 грн. (Розрахунок суми збитків)(том І, а.с. 28), розмір яких, в наступному, був зменшений позивачем до 6 664 434,00 грн., згідно заяви позивача про зменшення позовних вимог від 20.11.2015 р. № 2167/09-10/15 (том ІІ, а.с. 124-126).

Ділянкою надр, з яких видобувається відповідачем вода це Здолбунівське родовище підземних вод, північно-східна околиця м. Здолбунів Рівненської області. Родовище знаходиться на землях природоохоронного призначення. Водозабір експлуатується одним водонасосним горизонтом, експлуатаційний дебіт свердловини становить 35 м3/на годину. Забір води здійснюється з свердловин № 3, 4, 6. Підземні води піднімаються глибинними насосами типу ЕЦВ-8-10-1110 (продуктивність 10 м3/год. При напорі 110 м), що встановлені на глибині 42 м., та під тиском подаються на станцію знезалізення. Далі вода поступає у розподільчу мережу та водонапірну вежу, а звідти по трубопроводу подається до споживачів для господарсько-побутових потреб населення та підприємств. Підземні води відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення. Мета використання підземних вод, згідно наявних в матеріалах справи документів: забезпечення виробничих та господарсько-побутових потреб підприємств, а також забезпечення потреб жителів окремого району міста Здолбунів, прилеглого до залізниці (том І, а.с. 73-75, 75-76, 79-81).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що починаючи з 2006 р., неодноразово, звертався у відповідні міністерства та Державну службу геології та надр України з листами про отримання спеціального дозволу на користування надрами (копії яких долучені до матеріалів справи), однак у звязку із неодноразовим внесенням змін та доповнень до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, у звязку з кадровими змінами в Держгеонадрах, Міністрерстві екології та природних ресурсів України, які щоразу приводили до змін складу членів комісії з розгляду матеріалів на отримання спеціальних дозволів, звернення відповідача щодо видачі спеціального дозволу на користування надрами здійснювалося із значною періодичність в часі, тому сукупність всіх цих обставин призвела до затримування процесу видачі спеціального дозволу.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що неотримання відповідачем спецдозволу на користування надрами у належні та розумні строки не є підставою для звільнення його від відповідальності за видобування підземних вод без спеціального дозволу. Крім цього, аналіз представлених відповідачем матеріалів що надсилалися ним до Міністерства екології та природних ресурсів України та Держгеонадр України свідчить про те, що не завжди ним надсилалися пакети документів в повному обсязі, у звязку з чим вказані матеріали поверталися відповідачу на доопрацювання. Крім цього, двічі, за вказаний період (з 17.10.2007 р. по 23.09.2009 р. та з 15.03.2010 р. по 21.03.2012 р., тобто майже два двохрічних терміни) жодних доказів надіслання матеріалів відповідачем до Міністерства екології та природних ресурсів України чи Держгеонадрам України суду не представлено.

Відповідно статті 65 Кодексу України про надра, порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у самовільному користуванні надрами.

Статтею 67 вказаного Кодексу передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Підставою для відповідальності за порушення природоохоронного законодавства, зокрема, є використання підземних вод за відсутності дозвільних документів, в т.ч. спеціального дозволу на користування надрами.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обовязкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Згідно ч. 2 ст. 2 Водного кодексу України водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього середовища» та іншими актами законодавства.

Статтею 1 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів загальне та спеціальне.

Статтею 48 Водного кодексу України передбачено, що спеціальне водокористування це забір води з водних обєктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні обєкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних обєктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних обєктів місцевого значення.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобовязані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації в повному обсязі.

Місцевим судом встановлено, не спростовано відповідачем, що у період з 08.08.2011 р. по 31.12.2012 р., відповідач в особі структурного підрозділу: ВП Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця, здійснював забір підземних вод без наявності спеціального дозволу на надрокористування, що є порушенням п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України. Факт вчинення відповідачем правопорушення вимог водного законодавства зафіксовано, зокрема, в акті перевірки від 16-17.12.2014 р. дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами на ВП Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця (том 1, а.с. 17-23).

Отже, за наведених вище обставин, відповідач зобовязаний був отримати два (2) дозволи (дозвіл на спеціальне водокористування та спеціальний дозвіл на користування надрами) на один і той же обєкт. Наявність у відповідача у період зазначений у акті перевірки лише одного спеціального дозволу на спеціальне водокористування, є порушенням принципу державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарських відносин.

Згідно п. 1.4. Порядку організації та проведення перевірок субєктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008 р., акт перевірки є документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок субєктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки субєкту, права або охоронювані законом інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування) регулюється Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2009 р. за № 767/16783 (із наступними змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства).

Як вбачається з матеріалів справи, заявлена позивачем до стягнення суми збитків у розмірі 6 664 434 грн. (розмір збитків уточнений згідно заяви позивача про зменшення позовних вимог від 20.11.2015 р. № 2167/09-10/15), заподіяних відповідачем державі внаслідок самовільного водокористування, розрахована Інспекцією на підставі вказаної Методики за формулою: З сам = 100 х W х Тар (23), де W обєм води, що використаний самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), куб. м.;

Тар розмір, грн./100 куб.м., аналогічний ставці збору на спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення.

Згідно Закону України від 28.12.2014 р. № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», ст. 325 Податкового кодексу України виключено, однак на час вчинення правопорушення вказана стаття була чинною.

Для розрахунку розміру збитків, позивачем (ДЕІ у Рівненській області) використано рентну плату за спеціальне використання підземної води, яка встановлена ст. 255 Податкового кодексу України, і для обчислення Тар (розміру, грн./100 м3, аналогічний ставці збору на спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення) по Рівненській області, райони Сарненський, Володимирський, Костопільський, Рівненський, Острозький, Здолбунівський 46 грн./100 м3 води.

Колегія суддів зазначає, що статтею 325.9 Податкового кодексу України встановлено, що до ставок збору житлово-комунальні підприємства застосовують коефіцієнт 0,3 (у редакції чинній за період з 08.08.2011 р. по 31.12.2012 р.).

Відповідно до ст. 14.1.59 Податкового кодексу України житлово-комунальні підприємства - це субєкти господарювання, які безпосередньо виробляють, створюють або надають житлово-комунальні послуги. Кодекс містить примітку, що таке визначення житлово-комунальних підприємств застосовується до розділу ХVІ Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Виконавцем таких послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні, зокрема, холодною та гарячою водою, відноситься до комунальних послуг.

Як вбачається Положення про Відокремлений підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», затвердженого Наказом ДТГО «Львівська залізниця» від 20.09.2011 р. № 1002/Н (том І, а.с. 92-99), відповідач, в особі свого відокремленого підрозділу, здійснював використання прісних вод без спеціального дозволу на користування надрами для:

1) виробничих потреб, що підтверджується, зокрема, заявами для отримання спеціального дозволу (ліцензії) на право користування надрами № 8 від 03.06.2006 р., довідкою ДНВП «Геоінформ» від 23.09.2009р., заявами на погодження отримання Спеціального дозволу на право користування надрами від 01.11.12 р. № Н-10/3342 від 12.06.2013 р. № Н-10/1599, від 17.12.2013 р. № Н-10/4017 (том І. а.с. 75-76, 66-67, 70, 79-81, 85-86), п. 7 Екологічної карти Здолбунівського родовища прісних підземних вод від 20.04.2012 р., п. 7 Екологічної карти Здолбунівського родовища прісних підземних вод від 31.10.2013 р. (том І, а.с. 83-84, 73-74).

2) постачання води із Здолбунівського водозабору мешканцям житлових будинків та квартир на підставі 664 договорів про надання послуг водопостачання, що відноситься до комунальних послуг, та підтверджується, зокрема, відповідними договорами (том І. а.с. 112-117), довідками наданими відповідачем (том І. а.с. 111), п. 7 Екологічних карт Здолбунівського родовища прісних підземних вод (том І. а.с. 73-74, 83-84).

Із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними обєктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємств охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби».

У контексті статті 23 Кодексу України про надра потреби підприємства, повязані, зокрема, з виробництвом, не є господарськими потребами (постанова Верховного Суду України від 01.04.2015 р. у справі № 922/2610/14).

Отже, відповідач, здійснюючи водозабір із Здолбунівського родовища прісних підземних вод, без спеціального дозволу на користування надрами, використовував воду як для виробничих потреб, так і для комунальних послуг.

Колегією суддів встановлено, що Державною екологічною інспекцією у Рівненській області при розрахунку суми збитків у розмірі 6 664 434,00 грн. взято до уваги лише використання надр (підземних вод) відповідачем на виробничі потреби, при цьому позивач не звернув уваги, що відповідач надавав житлово-комунальні послуги і, в цьому випадку, діяв як житлово-комунальне підприємство, в розумінні Закону України Про житлово-комунальні послуги, відтак за використання підземних вод для житлово-комунальних потреб у згаданий період, розмір збитків мав бути розрахований із застосуванням коефіцієнту 0,3 відповідно до ст. 325.9, 14.1.59 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідачем 23 жовтня 2015 р. подано Заяву про застосування строку позовної давності за № 1079-10 (вх. 46356/15 від 28.10.15)(том ІІ, а.с. 25-27), у якій просить застосувати наслідки пропуску строків позовної давності у даній справі та відмовити у задоволенні позову у звязку із пропуском строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до пункту 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Державна екологічна інспекція у Рівненській області (позивач по справі), в свою чергу, 30.10.2015 р. звернулася до господарського суду з клопотанням про поновлення строку позовної давності, просить його поновити, так як останній пропущено з поважних причин, зазначених у додаткових поясненнях та задовольнити позов у повному обсязі (Додаткові пояснення № 2001/09-10/15 (вх. № 47132/15 від 02.11.2015 р.) (том ІІ, а.с. 43-44).

Пунктом 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Згідно штампа на конверті Прокурор надіслав позовну заяву у даній справі до Господарського суду Рівненської області - 31.08.2015 р. (том І, а.с. 44).

Частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку Державної екологічної інспекції у Рівненській області, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

(Правова позиція в цій частині викладена у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 р. у справі № 5011-32/13806-2012, від 30 вересня 2015 р. у справі № 910/4626/14, від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 18 листопада 2015 р. у справі № 917/2579/14, у висновках Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за ІІ півріччя 2014 року, а також Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015 р. № 01-06/1837/15 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»).

Колегія суддів, оцінивши зібрані місцевим судом докази у справі, приходить до висновку, що виходячи із норм матеріального права, використання водних ресурсів без відповідного дозволу, в нашому випадку, є триваючим правопорушенням, відтак право на позов про стягнення збитків, завданих таким правопорушенням виникає кожен день з моменту виявлення до моменту його усунення.

Отже, момент виявлення порушення є початком перебігу строку позовної давності у таких спорах, що кореспондується з положенням ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Позивач довідався про порушення свого права і про особу, яка його порушила, з дати складання акта про порушення 16-17.12.2014 року. Акт про порушення містить подвійну дату « 16-17.12.2014 р.», остаточною датою цього акта є 17.12.2014 р. (останній день, коли було складено та підписано акт перевірки).

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто позовна давність встановлює строки (межі) захисту цивільних прав.

Позов заявлено прокурором в інтересах держави в особі позивача та подано позовну заяву (надіслано по-пошті) до суду 31.08.2015 р., положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2014 р. у справі № 3-194гс14), з дати складання Акта перевірки - 17.12.2014 р., при цьому, трьохрічний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад і грудень 2011 р., закінчився у відповідні місяці 2014 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. закінчився у відповідні місяці 2015 р., оскільки прокурор звернувся до господарського суду з позовом - 31.08.2015 р., відтак межами для стягнення збитків у спорі є період: з 31.08.2015 р. по 31.08.2012 р., а так як право на позов про стягнення збитків, завданих триваючим правопорушенням виникає кожен день з моменту виявлення до моменту його усунення у межах трьохрічного строку позовної давності, висновок місцевого суду про те, що стягненню з відповідача підлягають збитки нараховані за період з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р., в межах строку позовної давності, є правомірним.

(Правова позиція в цій частині викладена, зокрема, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 р. у справі № 922/2610/14).

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач: Державна екологічна інспекція у Рівненській області, 30.10.2015 р. звернувся до господарського суду Львівської області з клопотанням про поновлення строку позовної давності (Додаткові пояснення № 2001/09-10/15 (вх. ГС № 47132/15 від 02.11.2015 р. (том ІІ, а.с. 43-44). Аналогічне пояснення подано позивачем суду апеляційної інстанції у листах від 29.02.2016 р. № 372/09-10/16 (вх. № ЛАГС 01-04/1663/16 від 01.03.2016 р. та, повторно, вх. № 01-04/1862/16 від 09.03.2016 р.).

У Додаткових поясненнях (вх. № 47132/15 від 02.11.2015 р.) позивач клопотав перед судом першої інстанції про поновлення строків позовної давності (том ІІ, а.с. 43-44), вказавши, що Державною екологічною інспекцією у Рівненській області, 17.12.2014 р., в межах кримінального провадження № 42014180440000024, проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ВП «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця», яку оформлено актом від 16-17.12.2014 р., і в ході перевірки встановлено, що відповідач здійснював забір підземних вод без наявності спеціального дозволу на надрокористування та відповідно до Методики (п.п 9.1, 9.2) позивачем проведено нарахування збитків у розмірі 6 991 862 грн., який в наступному було зменшено до 6 664 434,00 грн., стверджує, що поважними підставами для поновлення строків позовної давності є: 1) що 21.01.2015 р. на адресу ВП Рівненська дистанція водопостачання ДТГО Львівська залізниця було скеровано претензію № 118/04-07/15 від 27.01.2015 р. з вимогою відшкодувати 6991862 грн. збитків, яку відповідачем було відхилено; 2) що після винесення 30.12.2014 р. правоохоронними органами постанови про закриття кримінального провадження № 42014180440000024, Інспектором складено протокол № 1 від 27.01.2015 р. про вчинення адміністративного правопорушення та винесено постанову № 1 від 27.01.2015 р. про накладення адміністративного стягнення на майстра дільниці ВП «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_7 за ст. 47 ОСОБА_1, який ним було сплачено, що, на думку позивача, підтверджує факт несанкціонованого забору підземних вод. Відтак вищезазначені обставини, позивач вважає поважними для поновлення строків позовної давності; 3) пропустив строк позовної давності через те, що здійснення органами контролю державного нагляду (контролю) регулюється положеннями Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, згідно яких, перевірка субєктів господарювання можуть бути планові та позапланові, що відповідно до ст. 5 цього Закону, планові перевірки здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються органом державного нагляду; що протягом одного року проведення більш як одного субєкта господарювання не допускається; що залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), а відповідно до ст. 7 зазначеного Закону, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ та оформляє посвідчення (направлення) на проведення заходу; що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобовязані предявити керівнику субєкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення. Як зазначає позивач, Державна екологічна інспекція у Рівненській області може провести перевірку з питань дотримання відповідачем природоохоронного законодавства лише у разі наявності такого заходу в планах за відповідний період або при наявності інших підстав, передбачених ст. 6 вищевказаного Закону, а також у будь-якому випадку, на підставі наказів та посвідчень (направлень), покликається на те, що позивачем проводились у відповідача перевірки: 08.12.2010 р., 21.01.2011 р., 07.02.2011р., 24.11.2011 р., 10.04.2014 р., 08.12.2014 р., що підтверджує Журналом реєстрації направлень на проведення перевірок за 2010-2014 роки, однак перевірка дотримання відповідачем вимог законодавства про надра - не передбачалась та, відповідно, не проводилась; перевірка, яка проводилась у грудні 2014 р. (оформлена актом від 16-17.12.2014 р.), якою встановлено факт несанкціонованого забору відповідачем прісних підземних вод позивачем проведена на вимогу правоохоронного органу; 4) що поза увагою суду першої інстанції залишилося клопотання прокурора про поновлення позовної давності.

Колегія суддів, в першу чергу, вважає за необхідне зазначити, що місцевим господарським судом правомірно залишено поза увагою клопотання прокурора про поновлення строків позовної давності (п. 1 прохальної частини позову)(том І. а.с. 8), щодо вимоги про стягнення збитків у повному обсязі (заперечення Прокуратури Рівненської області від 12.11.2015 р. № 05/3-2058вих 15 (вх. №49731/15 від 17.11.2015 р.)(том ІІ, а.с. 94-96), оскільки, як зазначено вище у цій постанові, в силу ст. 29 ГПК України, прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів в особі Державної екологічної інспекції у Рівненській області, яке є позивачем у даній справі, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності.

Дослідивши інші обставини, на які покликається позивач, як на підставу для поновлення строків (меж) захисту цивільних прав щодо вимоги про стягнення збитків, вважає їх безпідставними, а клопотання про поновлення строків позовної давності для стягнення збитків у повному обсязі таким, що не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державна екологічна інспекція у Рівненській області, 17.12.2014 р. (дата складання акта перевірки), встановивши порушення, які розпочалися 08.08.2011 р. та припинилися 31.12.2012 р., нарахувавши за згаданий період збитки, лише 29.07.2015 р., супровідним листом № 1190/09-15 (том І, а.с. 16), передала матеріали перевірки в Прокуратуру Рівненської області для звернення з позовом до суду, відповідно Прокуратурою Рівненської області, 31.08.2015 р., по-пошті, було відправлено позовну заяву до господарського суду (том І, а.с. 44). Позивач вмотивованих обгрунтувань такої тривалої передачі матеріалів перевірки у прокуратуру (протягом 7-ми місяців з дати складання акту) для звернення з позовом до суду та доказів самостійного заявлення позову до суду про стягнення збитків, які були розраховані ним з 08.08.2011 р. по 31.12.12 р. (акт перевірки 17.12.2014 р.) не представив.

Намагання позивача врегулювати даний спір у претензійному порядку, шляхом заявлення претензії № 118/04-07/15 від 27.01.2015 р. до структурного підрозділу (філії) відповідача з вимогою відшкодувати збитки, не є поважною причиною пропуску трьохрічного строку позовної давності щодо вимоги про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р. (позов подано до суду 31.08.2015 р.), оскільки відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002, з урахуванням положень частини другої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, або договором, відтак досудове /претензійне/ врегулювання спору, є правом, а не обовязком особи, яка добровільно його використовує.

Не можуть вважатися поважними причинами пропуску позивачем строків позовної давності щодо вимоги про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р. (позов подано до суду 31.08.2015 р.) покликання на те, що після винесення 30.12.2014 р. правоохоронними органами постанови про закриття кримінального провадження № 42014180440000024 (том І. а.с. 59-60), Інспектором було складено протокол № 1 від 27.01.2015 р. про вчинення адміністративного правопорушення та винесено постанову № 1 від 27.01.2015 р. про накладення адміністративного стягнення на майстра дільниці ВП «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_7 за ст. 47 ОСОБА_1 (том І. а.с. 33, 62); наступне скасування зазначеної постанови рішенням Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Рівненської області від 18 лютого 2015 р. № 234 (п. 1 рішення) та зобовязання повторно винести постанову на майстра дільниці ВП «Львівська дистанція водопостачання» ДГТО «Львівська залізниця» ОСОБА_7 відповідно до вимог чинного законодавства (п. 2 цього рішення)(том І, а.с. 63), а також повторне винесення позивачем постанови № 4-1 від 18.02.2015 р. про накладення на ОСОБА_7 адміністративного стягнення у виді штрафу 510,00 грн., оскільки зазначені вище обставини жодним чином не обмежували та не позбавляли права позивача на звернення з позовом до суду (судовий захист) щодо стягнення з ДГТО «Львівська залізниця» збитків.

Колегією суддів також досліджувалися обставини, щодо переривання перебігу позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

Так, дослідивши обставини, які б слугували підставою для переривання позовної давності щодо стягнення збитків за період з 08.08.2011 р. по 31.08.2012 р. (позов подано до суду 31.08.2015 р.) суд прийшов до висновку, що заявлення позивачем претензії до структурного підрозділу відповідача (том І. а.с. 27-28) та її відхилення повністю (том І. а.с. 29-31) не може свідчити про визнання ДТГО «Львівська залізниця» боргу або іншого обовязку, та не перериває перебігу позовної давності. Не переривають перебігу позовної давності: постанова про закриття кримінального провадження № 42014180440000024 (том І. а.с. 59-60), складання Інспектором протоколу № 1 від 27.01.2015 р. про вчинення адміністративного правопорушення та винесення постанови № 1 від 27.01.2015 р. про накладення адміністративного стягнення на майстра дільниці ВП «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_7 за ст. 47 ОСОБА_1 (том І. а.с. 33, 62), наступне її скасування рішенням Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Рівненської області від 18 лютого 2015 р. № 234 (п. 1 рішення) та зобовязання повторно винести постанову на майстра дільниці ВП «Львівська дистанція водопостачання» ДГТО «Львівська залізниця» ОСОБА_7 відповідно до вимог чинного законодавства (п. 2 цього рішення)(том І, а.с. 63), а також повторне винесення позивачем постанови № 4-1 від 18.02.2015 р. про накладення на ОСОБА_7 адміністративного стягнення у виді штрафу 510,00 грн.

Щодо тверджень позивача, що ОСОБА_7 було сплачено адміністративний штраф, що є беззастережним доказом визнання відповідачем боргу за Актом перевірки від 17.12.2014 р., то вони є надуманими та спростовуються матеріалами даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, за позовом ОСОБА_7 до Державної екологічної інспекції в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за ст. 47 ОСОБА_1 (ст. 264 ЦК України) мав місце судовий розгляд, за наслідками якого, 12.05.2015 р. Рівненський міський суд Рівненської області у справі № 569/3542/15-а (том І, а.с. 65) прийняв постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_7 до Державної екологічної інспекції в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнив. Визнав протиправною та скасував постанову № 4-1 від 18.02.2015 р. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_7 у виді штрафу 510,00 грн. Зазначена постанова набрала законної сили 12 травня 2015 року.

Зі змісту вищевказаного судового рішення у адміністративній справі № 569/3542/15-а, яке набрало законної сили, ДТГО «Львівська залізниця» (відповідач у справі № 918/1054/15) не було стороною спору, зокрема Боржником, а Державна екологічна інспекція у Рівненській області не була у цій справі позивачем, а відповідачем; вимоги про стягнення з ДТГО «Львівська залізниця» збитків у розмірі 6 991862 грн. Державною екологічною інспекцією у Рівненській області у адміністративній справі № 569/3542/15-а - не заявлялися, не були предметом спору, відтак розгляд адміністративним судом справи № 569/3542/15-а, в силу ст. 264 ЦК України не перериває перебігу позовної давності щодо вимог про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р., та не обмежували права Державної екологічної інспекції у Рівненській області на звернення з позовом до суду про стягнення з зазначених збитків.

Отже, позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р. (позов подано до суду 31.08.2015 р.) - без поважних причин.

Не можуть також вважатися поважними причинами пропуску строків позовної давності щодо вимог про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р., покликання позивача на приписи законодавства, яке регулює засади здійснення органами контролю державного нагляду (контролю) проведення перевірок, оскільки Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (ст.ст. 5, 6, 7) врегульовано питання проведення планових та позапланових перевірок субєктів господарювання, порядок їх здійснення, періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), їх застосування, тощо, відтак відсутність у позивача планів, заходів, наказів та посвідчень (направлень) на перевірку, в т.ч. щодо дотримання вимог законодавства про надра, не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава в особі позивача несе ризик спливу строку позовної давності, в нашому випадку, щодо вимог про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р., оскільки звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Не є поважними причинами пропуску строків позовної давності покликання позивача на відсутність коштів для оплати судового збору.

Колегія суддів розглянула подані позивачем, відповідачем та прокурором докази, доводи, міркування та обґрунтування, щодо пропуску позивачем трьохрічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р. (позов подано до суду 31.08.2015 р.), дослідила підстави, якими позивач обґрунтовував причини їх пропуску в сукупності, прийшла до висновку, що позивачем без поважних причин пропущено трьохрічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р. і поновленню цей строк з підстав зазначених позивачем не підлягає.

Сплив трьохрічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення збитків нарахованих за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 р., за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2012 р. по 30.08.2012 р. (позов подано до суду 31.08.2015 р.) про застосування якого заявлено стороною (ДТГО «Львівська залізниця») у спорі є підставою для відмови у позові в цій частині.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінге та інші проти Сполученого Королівства»).

З огляду на вищенаведене місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що стягненню з відповідача підлягають збитки нараховані за період з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р., в межах строку позовної давності.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду про розмір цих нарахувань за період з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р. з огляду на наступне.

У відповідності до довідки про щодобові обсяги видобутої води за 2012 рік Відокремленим підрозділом «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» протягом періоду з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р. (в межах терміну позовної давності) на Здолбунівському водозаборі було видобуто 40 653 м3 води (довідка - в матеріалах справи).

Відповідно до довідки про надані послуги послуги з водопостачання від 17.11.2015 р. № 1036 (міститься в матеріалах справи) протягом періоду з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р.(в межах строку позовної давності) ВП «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залвізниця, іншим споживачам, які не входять в структуру залізниці (населення, бюджетні установи, сторонні суб'єкти господарювання), тобто для господарсько-побутових потреб споживачів м. Здолбунів Рівненської області, надано для споживання 18 976 м3 води., а для виробничих потреб залізниці використано, відповідно, 21 677 м3 води.

Згідно з п. 14.1.59. ст. 14 Податкового кодексу України житлово-комунальні підприємства - це суб'єкти господарювання, які безпосередньо виробляють, створюють або надають житлово-комунальні послуги.

У статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Виконавцем таких послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Виходячи з положень ст. 13 вказаного Закону, централізоване постачання холодної та гарячої води відноситься до житлово-комунальних послуг. ДТГО «Львівська залізниця» надає послуги водопостачання та водовідведення громадянам та організаціям (п. 2.3.10 Статуту ДТГО «Львівська залізниця»).

Відповідно до п. 2.3 Положення про Відокремлений підрозділ «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця» підрозділ здійснює збір, очищення та розподілення води, транспортування споживачам питної і технічної води. Врахувавши вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що ВП «Рівненська дистанція водопостачання» ДТГО «Львівська залізниця», здійснюючи водопостачання з Здолбунівського водозабору споживачам м. Здолбунова, діяла в розумінні Податкового кодексу України та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" як житлово-комунальне підприємство та надавала комунальні послуги (в частині надання послуг водопостачання стороннім споживачам, які не входять в структуру залізниця).

Відповідно до ст. 325.2 розділу XVI Податкового кодексу України на дату виявлення порушення ставка збору за спеціальне використання підземних вод у Здолбунівському районі Рівненської області становила 46 грн./100 м. куб. Водночас, у відповідності до ст. 325.9, 14.1.59 Податкового кодексу України, до ставок збору житлово-комунальні підприємства застосовують коефіцієнт 0,3. Таким чином, при розрахунку розміру збитків завданих незаконним видобутком надр, до частини видобутої води, яка була спожита сторонніми споживачам, які не входять в структуру залізниця, мав бути застосований коефіцієнт 0,3.

(Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду України, щодо застосування коефіцієнта 0,3 при розрахунку збитків завданих незаконним видобутком надр, при наданні житлово-комунальних послуг викладена в постанові від 04.03.2014 у справі № 914/2600/13 та постанові ВГСУ від 25 лютого 2014 р. у справі № 914/2308/13).

Таким чином розмір збитків за період з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р. (в межах строку позовної давності) належить розраховувати наступним чином: 1) на виробничі потреби за формулою: З сам = 100 х W х Тар; де W 21677 м3, Тар 0,46 (з розрахунку: 46 грн./100 м. куб.), відтак З сам = 100 х 21677 куб.м. х 0,46 = 997 142,00 грн.; 2) на господарсько-побутові потреби (житлово-комунальні послуги) - за формулою: З сам = 0,3 х W х Тар; де W 18 976 м3, Тар 0,46 (з розрахунку: 46 грн./100 м. куб.), відтак З сам = 0,3 х 18 976 м3 х 0,46 = 2618,68 грн., що разом складає 999 760,68 грн. (997 142,00 грн. + 2 618,68 грн.).

Враховуючи вищенаведене, розмір збитків завданих незаконним видобутком надр за період з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р. /дата припинення правопорушення/(в межах терміну позовної давності) становить 999 760,68 грн., а не 491 666, 40 грн., як помилково розрахував місцевий господарський суд.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновку місцевого суду про те, що стягненню з відповідача на користь держави підлягають збитки в загальному розмірі 491 666, 40 грн., що розраховані за період з 31.08.2012 р. по 31.12.2012 р. (в межах терміну позовної давності), за дні, в яких, згідно з позовними вимогами прокурора, видобуток перевищував 300 кубічних метрів за добу, в загальному обємі 35 628 кубічних метрів.

Відповідно до приписів ст.ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності розподіляються у наступному співвідношенні: до Державного бюджету України 30%, обласного бюджету 20%, сільських, селищних, міських бюджетів 50%.

Таким чином стягнуті з відповідача збитки підлягають розподілу між рівнями бюджетів у відповідному співвідношенні, а саме: на користь Державного бюджету України 30% у розмірі 299 928,20 грн., на користь бюджету Рівненської обласної ради 20% у розмірі 199 952,14 грн. та на користь місцевого бюджету Здолбунівської міської ради 50% у розмірі 499 880,34 грн.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Не заслуговують на увагу суду посилання відповідача викладені у розрахунку збитків від 22.03.2016 р. № 68-ю (вх. № 01-04/2409/16 від 29.03.2016 р.) про те, що для розрахунку збитків щодо виробничих потреб і господарсько-побутових потреб належить застосовувати коефіцієнт 5, та, що розмір збитків завданих незаконним видобутком надр за період з 31.08.2012 по 31.12.2012 має становити 62 950,54 грн., оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. ст. 23, 33, 36-1, 56 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 р. № 3-рп/99, абз. 4 ч. 1 ст. 2 ГПК України, ст. 29 ГПК України, п. 1 та п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою вказаної статті. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Господарський суд із урахуванням вищенаведеного приходить до висновку, що прокурором правильно визначено орган, яким є позивач, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок самовільного водокористування, в інтересах якого він подав позов.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта задовольнити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1054/15 в частині стягнення з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця 491666,40 грн. збитків, завданих незаконним видобуванням надр, з них: на користь Державного бюджету України 30% у розмірі 147499, 92 грн., на користь бюджету Рівненської обласної ради 20% у розмірі 98333, 28 грн. та на користь місцевого бюджету Здолбунівської міської ради 50% у розмірі 245833,20 грн. та в частині стягнення судового збору (п.п. 2, 3 резолютивної частини рішення) змінити, виклавши зазначені пункти у наступній редакції: « 2. Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) 999 760,68 грн. збитків, завданих незаконним видобуванням надр, з них: на користь Державного бюджету України 30% у розмірі 299 928,20 грн., на користь бюджету Рівненської обласної ради 20% у розмірі 199 952,14 грн. та на користь місцевого бюджету Здолбунівської міської ради 50% у розмірі 499880,34 грн., зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в Головному управлінні Державного казначейства України у Рівненській області за балансовим рахунком 3311 Кошти які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами Плану розрахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій (р/р 33117331700172, отримувач: УК у Здолбунівському районі /м. Здолбунів/ 24062100, код ЄДРПОУ 37993013, МФО 833017, банк отримувач: Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області)». « 3. Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь Державного бюджету України 10 963,05 грн. судового збору.». В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Також слід зазначити, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 року апелянту/прокурору відстрочено сплату судового збору при поданні апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа. На підставі наведеного, стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь Державного бюджету України стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 12 059,35 грн. за перегляд рішення в апеляційному порядку.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 29, 32-34, 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Прокуратури Рівненської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2015 р. у справі № 918/1054/15 в частині стягнення з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця 491666,40 грн. збитків, завданих незаконним видобуванням надр, з них: на користь Державного бюджету України 30% у розмірі 147499,92 грн., на користь бюджету Рівненської обласної ради 20% у розмірі 98333,28 грн. та на користь місцевого бюджету Здолбунівської міської ради 50% у розмірі 245833,20 грн. (п. 2 резолютивної частини рішення) та в частині стягнення судового збору (п. 3 резолютивної частини рішення) змінити, виклавши зазначені пункти 2 та 3 у наступній редакції:

« 2. Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) 999760,68 грн. збитків, завданих незаконним видобуванням надр, з них: на користь Державного бюджету України 30% у розмірі 299928,20 грн., на користь бюджету Рівненської обласної ради 20% у розмірі 199 952,14 грн. та на користь місцевого бюджету Здолбунівської міської ради 50% у розмірі 499880,34 грн., зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в Головному управлінні Державного казначейства України у Рівненській області за балансовим рахунком 3311 Кошти які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами Плану розрахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій (р/р 33117331700172, отримувач: УК у Здолбунівському районі /м. Здолбунів/ 24062100, код ЄДРПОУ 37993013, МФО 833017, банк отримувач: Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області)».

« 3. Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь Державного бюджету України 10 963,05 грн. судового збору».

3. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

4. Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь Державного бюджету України стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 12 059,35 грн. за перегляд рішення в апеляційному порядку.

5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6.Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Кузь В.Л.

30.03.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 01.04.2016 р.