Постанова № 56909746, 30.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016 року Справа № 904/10184/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чимбар Л.В. (доповідач),

суддів: Джихур О.В., Чоха Л.В.

при секретарі Ситникова М.Ю.

Представники сторін в судове засідання не з"явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД "ЛАЗЕР" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016 року у справі №904/10184/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ", м. Добропілля, м. Білецьке, Донецька область

до приватного акціонерного товариства "МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД "ЛАЗЕР", м. Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення 5 217,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016р. у справі №904/10184/15 (суддя Соловйова А.Є.)) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства “МАКІЇВЬСКИЙ ЗАВОД “ЛАЗЕР” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ” 5217,90 грн. штрафу, 1218,00 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та відмовити в задоволені позовних вимог.

Посилається на те, що ПАТ «Макіївський завод Лазер» ніяк не міг здійснити поставку в термін, передбачений специфікацією, а саме 25.02.2015р, оскільки погоджену та підписану специфікацію позивач повернув лише 15.04.2015р., тобто погодження позивачем специфікації з восьми найменувань здійснювалось більше, ніж 2 місяці, в результаті чого відповідач не мав часу для виготовлення всіє продукції.

Також скаржник вказує на наявність виданого Донецькою ТПП сертифікату про форс-мажорні обставини від 30.04.2015р. № 4197, яким засвідчені форс-мажорні обставини, у зв’язку з настанням яких відсутня вина відповідача у затриманні поставки продукції.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.

У судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, представники позивача та відповідача не з’явились, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи те, що коло представників у судовому засіданні не обмежено та те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та відповідача яких належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи.

В судовому засіданні 01.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, між 08.12.2014 товариство з обмеженою відповідальністю “ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ” та приватне акціонерне товариство “МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД “ЛАЗЕР” уклали договір №1683-ДУ (надалі – Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язався поставити у власність Покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості та строки, за цінами та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі і специфікаціях, які є невід’ємними частинами до даного договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.4.1. договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в строки, погодженими сторонами в специфікаціях до даного договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яка супроводжується одним документом з якості та/або одним товаросупровідним документом.

Згідно з п.4.2. договору, умови продукції – DDP , відповідно до ІНКОТЕРМС 2010, з урахуванням умов і застережень, що містяться в даному договору та/або відповідних специфікаціях до нього. Погоджене місце призначення поставки зазначається сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе всі витрати, пов’язані з поставкою продукції, до моменту її поставки у погоджене місце призначення поставки.

За змістом п.4.5. договору датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником.

Зобов’язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця у погодженому місці призначення поставки в асортименті, кількості та в строки, з якісними характеристиками, погодженими сторонами в договорі і специфікаціях до нього.

Відповідно до п.6.2. Договору у випадку не поставки (в тому числі, недопоставки та/або некомплектної) Продукції в строки, передбачені Договором або відповідною Специфікацією, Постачальник, за письмовою вимогою Покупця, сплачує Покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості Продукції, що поставляється з відповідною Специфікацією.

25.01.2015 позивач та відповідач уклали специфікацію до договору, відповідно до умов якої відповідач зобов’язався поставити позивачу продукцію загальною вартістю 104 358,00 грн. з ПДВ, зі строком поставки – до 25.02.2015, на умовах оплати – на протязі 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки відповідної продукції.

Як вбачається з видаткової накладної №РН-0000129 від 05.05.2015, відповідачем була здійснена часткова поставка продукції, передбаченої специфікацією до договору, на суму 56640,00 грн. з ПДВ, та з порушенням строку поставки, встановленого специфікацією (а.с.21).

Інші позиції продукції, які були зазначені в специфікації, взагалі не були поставлені позивачу, у зв’язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення передбаченого п.6.2 договору штрафу в сумі 5217,90грн. за порушення строків поставки продукції.

Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, а одностороння відмова від виконання своїх зобов’язань неприпустима.

За умовами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Станом на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення факт порушення відповідачем зобов’язань, які були передбачені договором, апеляційний суд вважає доведеним, а тому судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до наведених вище норм права та умов договору задоволено позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 5217,90грн.

Згідно з ч.3 ст.551 Господарського процесуального кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідача подав клопотання про зменшення суми штрафу в порядку ст. 83 ГПК України.

Відповідно до 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно відмовив в задоволені клопотання про зменшення суми штрафу, оскільки, як вірно було зазначено судом першої інстанції, заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу на думку суду не є неспіврозмірно великим порівняно з вартістю продукції, яка мала бути поставлена відповідно до умов специфікації.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ПАТ «Макіївський завод Лазер» ніяк не міг здійснити поставку в термін, передбачений специфікацією, а саме 25.02.2015р, оскільки погоджену та підписану специфікацію позивач повернув лише 15.04.2015р., тобто погодження позивачем специфікації з восьми найменувань здійснювалось більше, ніж 2 місяці, в результаті чого відповідач не мав часу для виготовлення всіє продукції, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідач ніяким чином не попередив позивача про зміни строків поставки продукції, зазначеної у специфікаціях та приступив до виконання договору, що свідчить про погодження з його умовами, у тому числі і щодо строків поставки продукції.

Безпідставними є посилання скаржника на виданий Донецькою ТПП сертифікат про форс-мажорні обставини від 30.04.2015р. № 4197, яким засвідчені форс-мажорні обставини, у зв’язку з настанням яких відсутня вина відповідача у затриманні поставки продукції, враховуючи наступне.

Матеріали справи містять сертифікат № 4197 про форс-мажорні обставини ( обставини непереборної сили) (а.с.58), на який, як на підставу звільнення від відповідальності посилається апелянт, засвідчує акти тероризму та військових дій на території Донецької області, які вже існували на час укладання спірного договору і були відомі сторонам та як вказано в сертифікаті , стосується лише податкових зобов’язань.

В постанові Верховного Суду України від 09.01.2010 по справі № 20/236 (1/319-15/85; 15/153) зазначено, що єдиним належним документом, який підтверджує виникнення форс-мажору, є висновок Торгово-промислової палати України.

При цьому, виходячи з аналізу статті 263 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 27.01.2015 по справі № 904/6463/14).

Обставин неможливості виконання спірного договору сертифікатом, виданим Донецькою ТПП, не встановлено.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відповідач був вимушений у відповідності до вимог ч.1 ст. 612 ЦК України призупинити поставку інших найменувань продукції за специфікацією від 29.01.2015р., так як позивачем не було здійснено розрахунок за поставлену продукцію, оскільки доказів того, що зобов’язання не було виконано внаслідок прострочення кредитора не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті.

Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області відповідає чинним нормам матеріального та процесуального законодавства, встановленим фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105, ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "МАКІЇВСЬКИЙ ЗАВОД "ЛАЗЕР" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016 року у справі №904/10184/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий Л.О. Чимбар

Суддя О.В. Джихур

Суддя Л.В. Чоха

Постанова виготовлена в повному обсязі 04.04.2016 року.