Постанова № 56909606, 29.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа№ 927/1301/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: МакєєнкоМ.В. - представник;

від відповідача: Шокур А.Ю. - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 15.12.2015

у справі № 927/1301/15 ( суддя Цимбал - Нарожна М.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ ТРЕЙДІНГ ГРУП»

до Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

про стягнення 3 242 466,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МГ ТРЕЙДІНГ ГРУП" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 3 242 466,11 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.12.2015 позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МГ ТРЕЙДІНГ ГРУП" 1058960,68грн. основного боргу, 304960,42грн. пені, 890354,71грн. штрафу, 225209,49грн. 30% річних, 57925,07 грн. інфляційних, а всього 2537410,37грн., а також 48397,33грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що задовольняючи частину позовних вимоги, суд першої інстанції виходив з аналізу умов договору, вважаючи його дійсним, при цьому зазначаючи, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним спірного договору в судовому порядку, у зв'язку з чим, доводи відповідача з даного приводу є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Проте, апелянт не погоджується з такими висновками, обґрунтовуючи свою правову позицію тим, що ДП «Чернігівський облавтодор» ще до моменту звернення ТОВ «МГ Трейдінг Груп» до Господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення заборгованості саме звернулось до Господарського суду м. Києва, з позовом про визнання недійсним договору № 16/01 від 16.01.2015 року.

Скаржник зазначає, що у відзиві на позов МГ «Трейдінг Груп» зауважувало на тому, що наразі питання дійсності договору № 16/01 від 16.01.2015 року, який є підставою позовних вимог в даній справі, є спірним в іншій справі №910/26205/15, що розглядалась Господарським судом м. Києва, з наданням копії ухвали про порушення провадження у такій справі.

Скаржник зауважує, що директор відповідача уповноважений засновником вирішувати питання діяльності підприємства, в тому числі щодо розпорядження майном, а отже і грошима, виключно на засадах договорів, укладених з дотриманням порядку та обмежень встановлених засновником (відповідно до п. 4.4., 6.2., 7.1. Статуту ДП «Чернігівський облавтодор»). Так, розділом 3 (п. 3.1., 3.2) Положення про порядок ведення договірної роботи дочірніми підприємствами ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», затвердженого Наказом засновника № 127 від 11.07.2012 року встановлено порядок та обмеження щодо укладання деяких видів договорів, а саме дочірні підприємства зобов'язані погоджувати з Компанією проекти договорів на закупівлю матеріально-технічних ресурсів на суму більш ніж 300000,00 грн. Крім цього, п: 2.8. Положення визначено, що додаткові угоди (додаткові договори, додатки) до договорів дочірніх підприємств погоджуються та укладаються в такому ж порядку, що й основний договір.

Оскільки вартість товару, що поставлявся за договором № 16/01 від 16.01.2015 року, складала 7 млн. грн., спірний договір міг бути укладений відповідачем виключно після отримання погодження від засновника. Проте такого погодження не було, на підтвердження чого суду було надано лист відповідь ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №3/14-10/1668 від 08.10.2015 року.

Апелянт зветає увагу суду на те що, із аналізу доводів і доказів, з яких виходив суд першої інстанції, та про які йде мова в оскаржуваному рішенні, вбачається, що судом не надано належної правової оцінки наступним обставинам: виходячи з умов договору оплата не могла відбутися, адже ціну товару узгоджено не було; відсутність супровідних документів на товар; відсутні докази отримання спірного товару саме відповідачем.

Ухвалою від 12.02.2016 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

В судовому засіданні 10.03.2016 року на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 29.03.2016 рік.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

16.01.2015 між ТОВ "МГ Трейдінг Груп" та ДП "Чернігівський облавтодор" укладено договір постачання нафтопродуктів №16/01.

Згідно з ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти, які обумовлюються додатковими угодами до даного договору, надалі - товар відповідно до умов договору і додаткових угод до нього (в разі їх підписання), які є невід'ємною частиною цього договору.

Таким чином, за юридичною природою вказаний договір є договором поставки.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1.2., 1.5. договору номенклатура, кількість, ціна за товар визначаються сторонами у видатковій документації; загальна вартість і кількість товару, що поставляється за даною угодою, визначається згідно видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.1. договору товар відпускається на умовах EXW-вивезення/самовивезення з нафтобази постачальника впродовж 3 робочих днів, після підписання видаткових накладних, якщо інше не вказане в додаткових угодах до договору.

Відповідно до 2.3. договору відпуск товару постачальником робиться тільки за наявності оригіналу належним чином оформленого доручення на отримання товару (форма №2-м), або при підтвердженні отримання товару печаткою покупця на видатковій накладній на відпуск товару.

Відповідно до п. 2.4. договору доставка товару покупцю може здійснюватись як за рахунок постачальника так і за рахунок покупця. Якщо кількість товару не становить бензовозної партії, то він передається по нафтобазі (оформлення видаткової документації).

Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна, кількість, асортимент кожної окремої партії товару заздалегідь узгоджуються сторонами, з наступним відображенням в рахунку-фактурі на оплату. Ціна також вказується в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу нафтопродукти (бензин, дизпаливо, бітум), що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000009 від 16.02.2015 на суму 324714,00грн., №РН-0000010 від 16.02.2015 на суму 190593,00грн., №РН-0000012 від 18.03.2015 на суму 109497,00грн., №РН-0000013 від 19.03.2015 на суму 72998,00грн., №РН-0000014 від 21.03.2015 на суму 170392,00грн., №РН-0000015 від 21.03.2015 на суму 130504,00грн., №РН-0000017 від 23.03.2015 на суму 42262,00грн., №РН-0000019 від 02.04.2015 на суму 121606,00грн., №РН-0000020 від 02.04.2015 на суму 170392,00грн., №РН-0000023 від 02.04.2015 на суму 752706,44грн. (без врахування послуг з організації транспотування), №РН-0000025 від 06.04.2015 на суму 30340,00грн., №РН-0000026 від 06.04.2015 на суму 35530,00грн., №РН-0000027 від 09.04.2015 на суму 298000,00грн., №РН-0000028 від 09.04.2015 на суму 38420,00грн., №РН-0000029 від 10.04.2015 на суму 38000,00грн., №РН-0000030 від 10.04.2015 на суму 62000,00грн., №РН-0000031 від 14.04.2015 на суму 12350,00грн., №РН-0000032 від 14.04.2015 на суму 3000,00грн., №РН-0000033 від 17.04.2015 на суму 36499,00грн., №РН-0000034 від 17.04.2015 на суму 298000,00грн., №РН-0000035 від 17.04.2015 на суму 38420,00грн., №РН-0000036 від 17.04.2015 на суму 12000,00грн., №РН-0000037 від 17.04.2015 на суму 11400,00грн., №РН-0000038 від 18.04.2015 на суму 1252995,00грн. (без врахування послуг з організації транспотування), №РН-0000039 від 21.04.2015 на суму 8000,00грн., №РН-0000040 від 21.04.2015 на суму 3800,00грн., №РН-0000042 від 23.04.2015 на суму 630360,00грн.(без врахування послуг з організації транспотування), №РН-0000043 від 24.04.2015 на суму 16000,00грн., №РН-0000047 від 28.04.2015 на суму 7800,00грн., №РН-0000048 від 28.04.2015 на суму 3700,00грн., №РН-0000049 від 30.04.2015 на суму 32000,00грн., №РН-0000050 від 30.04.2015 на суму 9500,00грн., №РН-0000051 від 05.05.2015 на суму 8000,00грн., №РН-0000052 від 06.05.2015 на суму 24000,00грн., №РН-0000053 від 07.05.2015 на суму 16000,00грн., №РН-0000063 від 24.06.2015 на суму 37459,50грн., №РН-0000064 від 24.06.2015 на суму 174876,00грн., №РН-0000065 від 24.06.2015 на суму 36499,00грн., №РН-0000066 від 24.06.2015 на суму 112708,00грн., №РН-0000067 від 24.06.2015 на суму 36499,00грн., №РН-0000070 від 25.06.2015 на суму 37459,50грн., №РН-0000071 від 25.06.2015 на суму 174876,00грн. , №РН-0000072 від 25.06.2015 на суму 37459,50грн., №РН-0000073 від 25.06.2015 на суму 36499,00грн., №РН-0000074 від 25.06.2015 на суму 112708,00грн., №РН-0000076 від 26.06.2015 на суму 285012,00грн., №РН-0000082 від 07.07.2015 на суму 290550,00грн., №РН-0000083 від 07.07.2015 на суму 7800,00грн., №РН-0000084 від 07.07.2015 на суму 7800,00грн., №РН-0000085 від 08.07.2015 на суму 3900,00грн., №РН-0000086 від 08.07.2015 на суму 3900,00грн., №РН-0000088 від 09.07.2015 на суму 7800,00грн., №РН-0000089 від 09.07.2015 на суму 7800,00грн., №РН-0000097 від 23.07.2015 на суму 242844,00грн., №РН-00000100 від 27.07.2015 на суму 238596,00грн., №РН-00000108 від 19.08.2015 на суму 226128,00грн., №РН-00000109 від 28.08.2015 на суму 231336,00грн., всього на суму 7362287,94грн., на яких міститься печатка відповідача;

- довіреностями на отримання товару №14 від 05.02.2015, №30 від 20.03.2015, №37 від 01.04.2015, №61 від 05.05.2015, №71 від 18.06.2015, №83 від 01.07.2015, №98 від 14.08.2015.

Як свідчать матеріали справи позивачем, як додатковий доказ передачі товару відповідачу, надані податкові накладні.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч. 1 ст. 193 ГК України.

Згідно зі ст. 525 ЦК України та ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно п.3.2. договору покупець здійснює оплату вартості товару на підставі рахунків-фактур, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 1 банківського дня після отримання рахунку-фактури. Терміни плати за поставлений за цим договором товар можуть бути додатково погоджені сторонами шляхом підписання відповідних додаткових угод до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.7. договору при здійсненні платежів за даним договором, покупець в обов'язковому порядку вказує в графі "призначення платежу" платіжного доручення, номер і дату рахунку-фактури, який виставлений на оплату тієї партії товару, яка підлягає оплаті, а також номер і дату цього договору постачання та додаткової угоди (в разі її підписання), що є невід'ємною частиною договору. У разі порушення цієї вимоги покупцем, постачальник має право зарахувати здійснений платіж в рахунок оплати будь-якої з поставлених партій товару на власний розсуд.

З наданих позивачем специфікацій вбачається вартість товару, а також строк оплати товару, який сторони встановили з відстрочкою платежу.

Позивачем надано суду специфікації: №1 від 16.02.2015 на суму 515307,00грн (до 25.02.2015), №2 від 18.03.2015 на суму 525653,00грн. (до 27.03.2015), №3 від 27.03.2015 на суму 752706,44грн. ( до 06.04.2015), №4 від 02.04.2015 на суму 291998,00грн. ( до 13.04.2015), №5 від 65870,00грн. на суму 15.04.2015, №6 від 09.04.2015 на суму 336420,00грн. (до 20.04.2015), №7 від 09.04.2015 на суму 1252995,00грн. ( до 20.04.2015), №8 від 10.04.2015 на суму 100000,00грн. ( до 20.04.2015), №9 від 14.04.2015 на суму 15350,00грн. (до 23.04.2015), №10 від 17.04.2015 на суму 23400,00грн. (до 27.04.2015), №11 від 17.04.2015 на суму 372919,00грн. (до 27.04.2015), №12 від 20.04.2015 на суму 630360,00грн. (до 29.04.2015), №13 від 21.04.2015 на суму 11800,00грн. ( до 30.04.2015), №14 від 24.04.2015 на суму 16000,00грн. ( до 30.04.2015), №15 від 28.04.2015 на суму 11500,00грн. (до 08.05.2015), №16 від 30.04.2015 на суму 41500,00грн. (до 08.05.2015), №17 від 05.05.2015 на суму 8000,00грн. ( до 14.05.2015), №18 від 06.05.2015 на суму 24000,00грн. (до 15.05.2015), №19 від 07.05.2015 на суму 16000,00 грн. (до 18.05.2015), №20 від 22.06.2015 на суму 285012,00грн. ( до 30.06.2015), №21 від 24.06.2015 на суму 398041,50грн. (до 30.06.2015), №22 від 25.06.2015 на суму 399002,00грн. ( до 30.06.2015), №23 07.07.2015 на суму 290550,00грн. (до 13.07.2015), №24 від 07.07.2015 на суму 15600,00грн. (до 13.07.2015), №25 від 08.07.2015 на суму 7800,00грн. (до 13.07.2015), №26 від 09.07.2015 на суму 15600,00грн. (до 13.07.2015), №27 від 23.07.2015 на суму 242844,00грн. (до 31.07.2015), №28 від 27.07.2015 на суму 238596,00грн. (до 31.07.2015), №29 від 19.08.2015 на суму 226128,00грн. (до 25.08.2015), №30 від 28.08.2015 на суму 231336,00грн. (до 04.09.2015).

На підтвердження поставки товару відповідачу позивачем надані суду акти приймання - передачі нафтопродуктів, що підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, позивачем були надані відповідачу послуги з організації транспортування нафтопродуктів, а саме автоперевезення та залізничні перевезення.

Відповідно до ст. 503 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до п. 2.6. договору доставка товару покупцю може здійснюватись як за рахунок постачальника так і за рахунок покупця.

Так, на підтвердження надання послуг з організації транспортування нафтопродуктів шляхом автоперевезень позивачем надано суду акти здачі-прийняття робіт: №ОУ-0000003 від 16.02.2015 на суму 12900,33грн., №ОУ-0000006 від 23.03.2015 на суму 15579,43грн., №ОУ-0000008 від 02.04.2015 на суму 3118,24грн., №ОУ-0000009 від 09.04.2015 на суму 4600,07грн., №ОУ-0000010 від 17.04.2015 на суму 6427,61грн., №ОУ-0000010 від 24.06.2015 на суму 5122,81грн., №ОУ-0000017 від 25.06.2015 на суму 5626,66грн., №ОУ-0000022 від 26.06.2015 на суму 17539,20грн., №ОУ-0000024 від 07.07.2015 на суму 2665,36грн., №ОУ-0000030 від 23.07.2015 на суму 9096,36грн., №ОУ-0000032 від 27.07.2015 на суму 19101,16грн., №ОУ-0000040 від 19.08.2015 на суму 17672,98грн., №ОУ-0000041 від 28.08.2015 на суму 8234,46грн., всього на суму 127684,67грн., що складені позивачем та відповідачем, підписані їх повноважним представниками та скріплені печатками.

Також позивачем надано суду копії товаро-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів.

На підтвердження надання послуг з організації транспортування нафтопродуктів шляхом залізничних перевезень позивачем надано суду видаткові накладні: №РН-0000023 від 02.04.2015 на суму 11693,76грн., №РН-0000038 від 18.04.2015 на суму 24180,24грн., №РН-0000042 від 23.04.2015 на суму 12090,12грн, всього на суму 47964,12грн..

Як зазначає позивач, відповідач частково здійснив оплату заборгованості, що підтверджується банківськими виписками: від 05.03.2015 на суму 528207,33грн., від 27.03.2015 на суму 50000,00грн., від 30.03.2015 на суму 200000,00грн., від 01.04.2015 на суму 230000,00грн., від 07.04.2015 на суму 200000,00грн., від 10.04.2015 на суму 800000,00грн., від 10.04.2015 на суму 1050000,00грн., від 24.04.2015 на суму 150000,00грн., від 17.06.2015 на суму 1894160,91грн., від 22.06.2015 на суму 250000,00грн., від 17.07.2015 на суму 100000,00грн., від 24.07.2015 на суму 300000,00грн., від 27.07.2015 на суму 226607,81грн., від 20.08.2015 на суму 250000,00грн., від 28.08.2015 на суму 250000,00грн., а всього на суму 6478976,05грн..

Як встановлено судом з поданого позивачем розрахунку заборгованості, позивачем вірно було здійснено зарахування вказаних проплат відповідно до п. 3.7. договору, з яких 6342649,59грн. - за товар, 136326,46грн. - за надані послуги з організації транспортування.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар на час звернення з позовом складала 1019638,35грн., а заборгованість за надані послуги складала 39322,33грн.

Позивачем було направлено відповідачу претензію від 09.07.2015 за №25-1, в якій він просить сплатити відповідача заборгованість в сумі 1192559,53грн., в тому числі заборгованість за надані послуги з організації транспортування. Суд розцінює дану претензію, як вимогу, відповідно до ст.530 ЦК України, в частині встановлення строку оплати отриманих відповідачем послуг з організації транспортування.

Як свідчать матеріали спави, відповідач надіслав позивачу відповідь на претензію від 03.08.2015, в якій він зазначає, що станом на 29.07.2015 відповідно до акту звірки заборгованість становить 1075589,24грн. та він повністю визнає цю заборгованість і зобов'язується погасити в найкоротший термін.

Обов'язок щодо оплати отриманого товару відповідачем станом на час вирішення спору повністю не виконаний, що є порушенням ст. ст. 525, 692 ЦК України і ст.193 ГК України.

Факт отримання товару на суму 1 019 638,35грн. та послуг на суму 39 322,33грн. належним чином доведений, підтверджується матеріалами справи та визнаний відповідачем.

Станом на час подання позову заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар не сплачена та становить 1019638,35грн, а заборгованість за надані послуги становить 39322,33грн.

Щодо посилань відповідача на недійсність договору на постачання нафтопродуктів №16/01 від 16.01.2015, слід зазначити:

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним спірного договору в судовому порядку, суд вважає доводи відповідача з даного приводу необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача щодо неузгодження ціни товару суд не приймає дані доводи до уваги, оскільки відповідно до п. 3.1. договору ціна товару заздалегідь узгоджується сторонами з наступним відображенням в рахунку-фактурі на оплату, а також у видаткових накладних.

Колегія зазначає, що ціна товару була визначена сторонами в специфікаціях, що є невід"ємною частиною договору та позивачем надані суду копії рахунків-фактур і видаткових накладних, в яких також зазначена ціна на кожну партію товару.

Стосовно заперечень відповідача з приводу того, що транспортні послуги не мають відношення до предмету договору, отже такі вимоги про стягнення вартості транспортних послуг не стосуються предмету спору та є безпідставними, суд зазначає, що позивачем обґрунтовано заявлено вимогу про стягнення заборгованості за організацію послуг з транспортування товару, враховуючи положення ст.503 ЦК України, а крім того, надані послуги безпосередньо пов'язані з виконанням та умовами договору на постачання нафтопродуктів №16/01 від 16.01.2015 та підтверджуються тими ж доказами, що подані в межах даної справи щодо виконання вказаного договору.

Представник відповідача визнав заборгованість з основного боргу в сумі 1058960,68грн., включаючи заборгованість по послугам з організації транспортування товару.

Враховуючи вище вказане, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо безпідставності заявлених вимог про стягнення заборгованості, як за поставлений товар, так і наданих транспортних послуг.

Враховуючи вище наведене, суд вважає, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 1019638,35грн. за поставлений товар та 39322,33грн. за надані послуги з організації транспортування належним чином доведений, документально підтверджений, та не заперечується відповідачем, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1019638,35грн. за поставлений товар та 39322,33грн. за надані послуги з організації транспортування, а всього в сумі 1058960,68грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші заперечення відповідача не приймаються господарським судом до уваги, як такі, що належним чином не обгрунтовані та не підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також, ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 29.11.1996р., розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.5.2. договору у разі несплати або несвоєчасної сплати за товар покупець повинен виплатити постачальнику пеню, яка нараховується за кожний день прострочення з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в момент такого прострочення від суми не сплаченого в строк товару.

Відповідно до п.5.3. договору якщо покупець не розрахувався за отриманий на протязі одного банківського дня з моменту отримання, то окрім пені, передбаченої в п.5.2. цього договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику за порушення грошових зобов'язань суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати товару проценти за користування чужими грошовими коштами, в порядку вимог ст.536 Цивільного кодексу України, а саме: 1. проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості Покупця за кожен день прострочення оплати, починаючи з другого календарного дня після отримання Товару, на протязі всього періоду користування грошовими коштами та 30% штрафу від суми заборгованості, які підлягають оплаті постачальникові.

Відповідно до наданих позивачем специфікацій сторони встановили відстрочення платежу за отриманий товар та надані послуги.

Позивач просить стягнути на його користь пеню (з врахуванням строку оплати, встановленого специфікаціями) за період з 26.02.2015 по 14.12.2015 (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог) в межах шестимісячного строку в сумі 407235,37грн. та штраф 30% в сумі 1477157,90грн..

Стосовно заперечень відповідача щодо неправильності застосування позивачем строку початку нарахування штрафних санкцій, суд зазначає, що позивачем вірно здійснено початок розрахунку штрафних санкцій, а саме: з наступного дня після закінчення встановленого строку оплати, відповідно до специфікацій.

Нараховані позивачем пеня в сумі 4072535,37грн. та штраф в сумі 1477157,90грн. відповідають вимогам норм матеріального права та умовам договору.

Представником відповідача заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

Представник позивача проти заявленого клопотання заперечив.

Відповідно до п.3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню. Згідно до п.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2 ст.233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Так, враховуючи часткову оплату відповідачем основного боргу в сумі 6478976,05грн., на підставі ст.83 ГПК України, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій до 50% в частині пені та штрафу, нарахованих на сплачену відповідачем заборгованість. Сума штрафу в цій частині становить 586803,19грн., а пені 102274,95грн..

В іншій частині нараховані позивачем пеня та штраф на суму отриманих, але не сплачених нафтопродуктів підлягають стягненню в повному обсязі та становлять 303551,52грн. штрафу та 202685,47грн. пені.

Отже, сума штрафу до стягнення складає 890354,71грн., а пені - 304960,42 грн..

В стягненні іншої частини пені та штрафу, нарахованих позивачем, слід відмовити.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.5.3. договору сторонами встановлено, що Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику за порушення грошових зобов'язань 30% процентів за користування чужими грошовими коштами .

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 30% процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 26.02.2015 по 14.12.2015 в сумі 225209,49грн. та інфляційних за період з лютого 2015р. по грудень 2015р. в сумі 196601,33грн..

Нарахування 30% процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 26.02.2015 по 14.12.2015 в сумі 225209,49грн. відповідає вимогам норм матеріального права та умовам договору, а отже таки вимоги підлягають задоволенню та стягненню на користь позивача.

Стосовно нарахованих позивачем інфляційних, слід зазначити, що позивачем невірно нараховані інфляційні, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2015 у справі № 910/9398/13, а також у п. 3.2. Постанови Пленуму № 14).

Згідно перерахунку місцевого суду, з яким суд апеляційної інстанції повністю погоджується, інфляційні за період з лютого 2015р. по грудень 2015р. складають 57925,07грн.

Таким чином, інфляційні втрати позивача за період з лютого 2015р. по грудень 2015р. є обґрунтованими в сумі 57925,07грн., а тому підлягають стягненню на користь позивача.

В задоволенні іншої частини інфляційних, нарахованих позивачем, слід відмовити.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стосовно доводів викладених в апеляційній скарзі, слід зазначити, що в судовому засіданні 15.12.2015 року в суді першої інстанції представник відповідача визнав заборгованість з основного боргу в сумі 1 058 960,68 грн., включаючи заборгованість по послугам з організації транспортування товару.

ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» визнав наявність богу за даним договором та заявляв клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% за даним договором, що було задоволено місцевим судом.

Матеріали справи свідчать, що відповідач прийняв виконання договору шляхом підписання його представником відповідних видаткових накладних, специфікацій, актів приймання-передачі. Відсутні докази того, що згідно з договором відповідач не прийняв та не повернув позивачу товар і відсутні будь-які претензії щодо якості, кількості та асортименту поставленого товару.

Окрім цього, погодженість договору підтверджується Листом від Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодор) від 19.10.2015 р. № 4529/2/11- 10-1208/10, в якому підтверджується визнання договору і наявної заборгованості по ньому та гарантування погашення заборгованості по мірі надходження коштів.

Додатковими угодами до даного договору обумовлюється умови поставки, ціна товару та строки оплати товару. Відтак, кожна окрема партія поставки товару не перевищувала суми в розмірі 300 000 грн.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що договір на постачання нафтопродуктів № 16/01 від 16.01.2015 р. був спрямований на настання реальних правових наслідків, які настали, відбувались поставки товару, перераховувались кошти за отриманий товар, при його виконанні сторонами було дотримано усі істотні умови договору, відповідно, посилання апелянта на недійсність даного договору через те, що при його укладенні керівник відповідача діяв з перевищенням своїх повноважень, слід вважати безпідставними.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.12.2015 у справі № 927/1301/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.12.2015 у справі № 927/1301/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 927/1301/15 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх