Постанова № 56909549, 22.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2016 р. Справа№ 910/27958/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Гайдай Т.В.

від відповідача - ОСОБА_3

від третьої особи - Захарченко К.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

треті особи, які не заявляють самостійний вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про виселення та стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 позов задоволено частково.

Виселено ФОП ОСОБА_5 з нерухомого майна, зобов'язано демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції та стягнуто на користь позивача основну суму боргу в розмірі 48989,88 грн. та 3% річних в розмірі 447,32 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи, апеляційна скарга була передана для розгляду колегій суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2016 апелянту відновлено строк для подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 22.03.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яких уповноважений представник заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судові засідання з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно заявленого позову та поданої апеляційної скарги.

Також в судовому засіданні від представника апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду господарським судом справи № 910/4558/16 про визнання договору продовженим.

Колегія суддів, розглянувши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача та третьої особи, які заперечили щодо його задоволення, прийшла до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження по даній справі, враховуючи наступне.

Положеннями абзацу 2 підпункту 3.16. пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України).

Предметом даного позову, зокрема, є виселення відповідача із нежитлового приміщення у зв`язку з закінчення строку дії договору оренди, а тому питання чи є спірний договір продовженим на новий строк чи ні є одним із ключових питань в даному конкретному спорі та безпосередньо досліджується судом при всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи стосовно виселення орендаря із займаного приміщення, що в свою чергу не потребує зупинення провадження до розгляду вказаної апелянтом справи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

15.10.2011 між КП "КИЇВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" та ФОП ОСОБА_5, був укладений договір № 209-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду.

Відповідно до предмета договору орендодавець на підставі рішення Київради від 29.04.2010 № 590/4028 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (далі - об'єкт оренди), за адресою: станція метро "Контрактова площа" (вестибюль № 2), для торгівлі непродовольчими товарами (п. 1.1 договору).

Об'єктом оренди є частина переходу визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ УКРМЕТРОТУНЕЛЬПРОЕКТ", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 27,62 м2, згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину договору (п. 2.1 договору).

Як вбачається з п. 3.1 договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 29.04.2010 № 590/4028 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 року № 34/91, та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати (Додаток № 2), що є невід'ємною частиною договору, становить: 137,70 грн. за 1 м2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на серпень 2011 року складає 3803,30 грн (4563,96 грн з ПДВ).

Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до Рішення КМР від 29.04.2010 № 590/4028 діє з 15 жовтня 2011 року до 13 жовтня 2014 року (2 роки 364 дні).

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.5 договору).

З пункту 4.14 договору вбачається, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що ФОП ОСОБА_5 продовжує використовувати орендоване приміщення після припинення дії договору про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва чим порушує права позивача та не сплачує кошти за користування майном.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції, обґрунтовує свої заперечення тим, що позивачем не доведено його право на звернення до суду із даним позовом, оскільки він не є власником спірного майна, крім того договір є таким, що продовжив свою дію, а тому підстави для задоволення вимог відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що за актом приймання-передачі майна в оренду від 01.11.2011, який є невід'ємною частиною договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди. Акт підписано сторонами договору та скріплено відбитками їх печаток.

У відповідності до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до Рішення КМР від 29.04.2010 № 590/4028 діє з 15 жовтня 2011 року до 13 жовтня 2014 року (2 роки 364 дні).

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.5 договору).

З пункту 4.14 договору вбачається, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

У разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення (п. 7.5 договору).

Відповідно до підпункту 8.5.6 договору, викладеного у додатковій угоді від 15.10.2011 до договору, у разі припинення дії договору орендар, звільняє орендовану частину приміщення переходу станції метро "Контрактова площа" (вестибюль №2) в термін, визначений п. 4.14 договору, від своїх огороджуючих конструкцій. При невиконанні орендарем зазначених в цьому пункті договору умов, орендодавець, самостійно на свій розсуд, розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіосками).

Як вбачається з п. 5.4 договору, орендар після закінчення строку дії договору має переважне право, за інших рівних умов, на продовження дії договору за умови належного виконання своїх обов'язків за договором. Дозвіл на продовження строку оренди надає Київська міська рада.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 жовтня 2014 року надіслано відповідачеві лист від 17.10.2014 № 31, яким останнього повідомлено про те, що 31 жовтня 2014 року термін дії договору закінчився і продовжуватися не буде.

Також вказаним листом повідомлено відповідача про те, що згідно з висновком Служби воєнізованої охорони КП "КИЇВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" розміщення МАФу (кіоску) відповідача в орендованому приміщенні не відповідає вимогам, встановленим п. 2.19 Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 № 335, що, у свою чергу, створює загрозу життю та здоров'ю людей, які користуються метрополітеном, про що відповідач вже був повідомлений.

Враховуючи наведене, позивач, посилаючись на умови договору, визначені пунктами 4.14 та 7.5, вимагав від відповідача звільнити об'єкт оренди та повернути його за актом приймання-передачі позивачеві у термін до 12 листопада 2014 року.

Факт направлення вказаного листа відповідачу підтверджується доказами, долученими до матеріалів справи, а саме: копією квитанції УДППЗ «Укрпошта», копію рекомендованого повідомлення та копію конверта із зазначенням причини невручення адресату рекомендованого повідомлення.

Апелянт, заперечуючи проти отримання такого листа-повідомлення від позивача, зокрема зазначає, що наявність запису працівників поштового зв`язку про повернення листа відправнику підтверджує факт неповідомлення відповідача про припинення дії договору оренди.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, зважаючи на наступне.

Відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінетів міністрів України № 270 від 05.03.2009, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв'язку за місцем обслуговування.

Реєстровані поштові відправлення (крім рекомендованих), адресовані юридичним особам, видаються їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, в об'єкті поштового зв'язку на підставі довіреності, оформленої в установленому порядку. Копія довіреності, засвідчена в установленому порядку, зберігається в об'єкті поштового зв'язку.

У разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу.

У разі коли адресат не з'явився за одержанням реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу протягом трьох робочих днів після доставки першого повідомлення про надходження зазначеного поштового відправлення, поштового переказу, йому під розписку вручається повторне повідомлення (крім повторних повідомлень про надходження рекомендованих поштових відправлень). Повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів, адресованих до запитання та на абонементну скриньку, вкладаються відповідно до картотеки "До запитання" та до абонементної скриньки адресата.

У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, вищезазначене вказує на те, що фраза «повернення за закінченням терміну зберігання» означає, що адресат, в даному випадку відповідач чи його уповноважений представник не з`являлися за отримання рекомендованого повідомлення, що було направлено позивачем останньому, а отже умисно ухилявся від одержання листа від КП «Київський метрополітен», що в свою чергу спростовує доводи апелянта про не направлення позивачем йому листа про закінчення строку дії договору.

Пленумом Вищого господарського суду України в абзаці 2 п. 1.7 постанови від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" надано такі роз'яснення, що в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції проте, що відповідач був належним чином повідомлений позивачем та в строки, обумовлені приписами ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (протягом місяця після закінчення строку дії договору) про припинення договору оренди № 209-У(Ор)-11.

Спір між сторонами даної справи виник в результаті невиконання відповідачем вимог позивача, викладених у листі від 17.10.2014 № 31, та порушення умов договору, закріплених у підпункті 4.14, 7.5 та 8.5.6, тобто відповідачем не повернуто позивачеві об'єкт оренди після спливу строку дії договору за відповідним актом прийому-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, виходячи з умов, передбачених у пунктах 4.14, 7.5 та 8.5.6 договору, та наведених вище норм права, відповідач був зобов'язаний звільнити об'єкт оренди від своїх огороджуючих конструкцій та передати цей об'єкт позивачеві у термін до 13 листопада 2014 року, включно, за відповідним актом.

В той же час відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо звільнення та передачі орендованого майна за договором про передачу майна комунальній власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду по акту приймання-передачі позивачу та продовжує використовувати майно позивача після закінчення дії строку дії договору для здійснення своєї господарської діяльності.

Представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає проте, що позивач на причину припинення дії договору та не продовження його на новий строк посилається на Правила пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом міністерства інфраструктури України від 20.06.2012, які не можуть застосовуватися до спірного договору, оскільки не мають зворотної дії до раніше виникли правовідносин.

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується із такою позицією апелянта, оскільки позивачем не було розірвано договір оренди достроково з посиланням на вказані Правила, договір припинив свою дію у зв`язку із закінченням терміну, на який його було укладено (п. 9.1 договору), а однією із причин не укладання договору оренди на новий строк, крім інших є також і наявність на жовтень місяць 2014 року діючих Правил пожежної безпеки в метрополітенах, які забороняють розміщення тимчасової огороджувальної конструкції в частині переходу станції метро «Контрактова площа», оскільки створюють реальну загрозу життю та здоров'ю людей.

Крім того, умовами договору, а саме п. 9.3 визначено, що після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції, Київською міською радою не приймалося рішення про продовження строку дії спірного договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Відповідачем такі доводи позивача спростовані не були, доказів протилежного ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Підсумовуючи сукупність обставин даної справи і норми матеріального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про виселення відповідача з об'єкта оренди та зобов'язання останнього демонтувати його огороджувальні конструкції (кіоски) підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки факт порушення відповідачем умов договору, пов'язаних з поверненням позивачеві об'єкта оренди та звільненням об'єкта від огороджуючих конструкцій, позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем в порядку, визначеному ст. 33 ГПК України, не спростовано.

Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду від 02.12.2015, апелянт стверджує, що КП «Київський метрополітен» не довів своє право на звернення із позовом до суду з вимогою про виселення відповідача, та що спірне приміщення не відносить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Проте дане спростовується наступним.

Відповідно до п.31 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції місцевих рад відноситься зокрема прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно із ч.1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Частиною 5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 № 464-р Київський метрополітен передано у власність територіальної громади міста Києва.

На виконання вказаного розпорядження, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2155 від 28.10.1998 «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва» майно ДП «Київський метрополітен» зараховано у комунальну власність.

Актом прийому-передачі, затвердженим заступником Міністра транспорту та заступником голови Київської міської державної адміністрації ДП «Київський метрополітен» передано у комунальну власність територіальної громади міста Києва (копія вказаного акту наявна в матеріалах справи).

Згідно п. 5.2 статуту КП «Київський метрополітен» майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва від 23.04.2003 за КП «Київський метрополітен» на праві повного господарського відання закріплено основні засоби, згідно з додатками 1-14.

Відповідно до переліку основних засобів, які закріплюються на праві повного господарського відання за КП «Київський метрополітен», зокрема, за позивачем закріплено ст. «Контрактова площа» підз. станція.

Отже, твердження представника відповідача про відсутність належних та допустимих доказів того, що нерухоме майно за адресою: станція метро "Контрактова площа" не є майном, що належить на праві повного господарського відання КП «Київський метрополітен» спростовується всім вище зазначеним, а тому позивач, як орендодавець за договором оренди, має право на звернення із відповідним позовом до суду, у випадку не виконання орендарями умов договору оренди.

Відповідно до приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Таким чином, КП «Київський метрополітен», звертаючись із даним конкретним позовом до відповідача фактично вимагає орендаря усунути перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться у його повному господарському віданні, шляхом виселення, що не суперечить чинним норм законодавства України.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві та не надано доказів наявності у нього законного права на використання орендованого приміщення в подальшому.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на час звернення позивача з позовом до суду договір оренди № 209-У(Ор)-11 від 15.10.2011 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку щодо звільнення та передачі орендованого майна за договором про передачу майна комунальній власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 209-У(Ор)-11 від 15.10.2011, вимоги позивача про виселення відповідача із займаного приміщення обґрунтовано задоволені Господарським судом міста Києва.

Як наслідок, правомірно задоволена вимога позивача про зобов'язання відповідача демонтувати належні йому тимчасові огороджуючі конструкції в строк 30 (тридцять) календарних днів з дати набрання рішення законної сили, за адресою: м. Київ, ст. метро «Контрактова площа».

Крім того, позивачем заявлялася вимога про стягнення з відповідача за час неповернення орендованого приміщення коштів по орендній платі, пеню та 3 % річних за прострочення сплати орендної плати.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України). Аналогічна норма встановлена у частині 1 статті 19 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням наведених норм та умов договору, встановлених пунктами 3.5, 3.6 і 4.14, відповідач зобов'язаний до моменту повернення позивачеві об'єкта оренди сплачувати орендну плату кожного місяця до 10 числа, включно, за той місяць, у якому об'єкт оренди перебуває у користуванні відповідача.

Однак, доказів сплати відповідачем на користь позивача орендної плати за користування об'єктом оренди у період часу з квітня по жовтень 2015 року в сумі 48989,88 грн сторонами суду не надано.

Як вбачається з п. 3.1 договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 29.04.2010 № 590/4028 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 року № 34/91, та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати (Додаток № 2), що є невід'ємною частиною договору, становить: 137,70 грн за 1 м2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на серпень 2011 року складає 3803,30 грн. (4563,96 грн. з ПДВ).

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору).

Відповідачем по справі не оспорювався розмір заявленого до стягнення боргу по орендній платі, не оспорювався порядок та механізм нарахування такої плати.

В той же час, апелянт зазначав про відсутність у нього взагалі обов`язку щодо сплати коштів по орендній платі за заявлений позивачем період (квітень-жовтень 2015), оскільки він не міг користуватися приміщенням через відключення позивачем енергопостачання орендованого приміщення.

В той же час, колегія суддів зазначає, що зазначене не є підставою для звільнення орендаря від оплати орендної плати за користування майном до моменту його фактичної передачі за актом-приймання передачі, чого відповідачем зроблено не було всупереч наявного листа КП «Київський метрополітен» про не продовження на новий строк дії договору оренди та наявності вимоги повернення нерухомого майна.

У відповідності до п. 3.4 договору додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно з п. 3.5 договору оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Сторонами у п. 3.6 договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розглядаючи спір в частині заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 3 % річних суд виходить з такого.

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Приписом ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Аналогічні положення містить стаття 230 Господарського кодексу України.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Так, сторонами у п. 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Однак, згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення містить ст. 631 ЦК України.

Виходячи з умов, визначених у пунктах 9.1 та 9.5 договору, та приписів законодавства, дія договору припинилася з 14 жовтня 2014 року.

Як встановлено судом, пеня позивачем нарахована за прострочення грошового зобов'язання у спірний період (за квітень 2015 року по жовтень 2015 року), а саме: нарахована за період часу користування об'єктом оренди без здійснення орендної оплати з 11 квітня 2015 року по 20 жовтня 2015 року, включно.

Тобто, пеня позивачем нарахована після припинення дії договору.

Враховуючи наведені обставини справи і норми права, суд першої інстанції правомірно дійшов до таких висновків, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення ним сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 57/128 від 02.07.2014.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача пені в сумі 8179,05 грн. правомірно не було задоволено Господарським судом міста Києва.

Щодо нарахування позивачем 3% річних за прострочення сплати відповідачем орендної плати, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як встановлено вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування до нього відповідальності шляхом стягнення з відповідача 3 % річних.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, наданого позивачем та здійснено судом першої інстанції, приходить до висновку, що місцевим судом правомірно задоволена вимога про стягнення 3% річних в розмірі 447,32 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволено позов КП «Київський метрополітен», а тому апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 910/27958/15- без змін.

Матеріали справи № 910/27958/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов