Постанова № 56909515, 29.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2016 року Справа № 904/10506/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сизько І.А. (доповідач),

суддів: Пруднікова В.В., Широбокової Л.П.,

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-138 від 13.05.2014р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 11.01.2016р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2016р. по справі №904/10506/15

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до комунального підприємства "ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО", м. Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення 1 991 515, 72 грн.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі ПАТ "НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до комунального підприємства "ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО" (далі КП "ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО") про стягнення 125 569, 12 грн. пені, 96 114, 63 грн. 3% річних та 1 769 831, 97 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2016р. по справі №904/10506/15 (суддя Петренко Н.Е.) позов задоволено частково: стягнуто з КП "ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 62 784, 56 грн. пені, 1 769 831, 97 грн. інфляційних втрат, 96 114, 63 грн. 3% річних та 29 872, 74 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2323-БО-3 від 21.12.2012р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. у справі №904/3606/14 в частині розрахунків за поставлений газ; наявністю підстав для зменшення пені на 50% від належної до стягнення суми.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2016р. по справі №904/10506/15 в частині зменшення розміру пені на 62 784, 56 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 62 784, 56 грн. пені, в іншій частині рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що інфляційні нарахування на суму простроченої заборгованості є фактично понесеними матеріальними втратами кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому інфляційні втрати за операцією купівлі-продажу природного газу повною мірою охоплюються поняттям збитків в розумінні ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України; за ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом; господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення; копія звіту про фінансові результати за 1 півріччя 2015 року дає змогу суду оцінити та врахувати майновий стан позивача; під час розгляду справи в суді першої інстанції рішення було прийнято за відсутності позивача; відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню.

В відзиві на апеляційну скаргу КП "ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО" просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2016р. у справі №904/10506/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

21.12.2012р. між ПАТ "НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (продавець) та КП "ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО" (покупець) укладено договір №13/2323-БО-3 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору (п.1.1 договору).

За п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; продавець не пізніше 8-го числа зобовязується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта; акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

У п. 5.2 договору зазначено, що ціна за 1000 куб. м газу становить 3 509, 00 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 305, 60 грн., ПДВ 20% 61,12 грн., всього з ПДВ 366, 72 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу 3 884,78 грн., ПДВ 20% 776, 96 грн., всього з ПДВ 4 661,74 грн.

В п. 6.1 договору сторонами погоджено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 19.07.2013р. з 01 липня 2013р. пункти 5.2 і 5.5 договору №13/2323-БО-3 від 21.12.2012р. викладено в наступній редакції: ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 459, 00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 295, 60 грн., ПДВ 20% 59, 12 грн., всього з ПДВ 354, 72 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу 3 823, 78 грн., ПДВ 20% 764, 76 грн., всього з ПДВ 4 588, 54 грн.

14.10.2013р. сторонами укладено додаткову угоду №2, якою п. 4.1 договору №13/2323-БО-3 від 21.12.2012р. викладено в наступній редакції: кількість газу, яка передається покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу покупця.

На виконання умов договору позивач протягом січня-грудня 2013р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 25 873 544, 70 грн., про що сторонами підписані акти приймання-передачі природного газу:

- за січень 2013 р. від 21.10.2013р. на суму 5 960 528, 28 грн.;

-за лютий 2013р. від 21.10.2013р. на суму 4 658 519, 41 грн.;

-за березень 2013р. від 21.10.2013р. на суму 4 611 976, 64 грн.;

-за квітень 2013р. від 21.10.2013р. на суму 31 462, 06 грн.;

-за жовтень 2013р. від 31.10.2013р. на суму 2 260 634, 03 грн.;

-за листопад 2013р. від 30.11.2013р. на суму 3 072 887, 49 грн.;

-за грудень 2013р. від 31.12.2013р. на суму 5 277 536, 79 грн.

Відповідач за поставлений газ розрахувався частково в сумі 23 515 894, 11 грн., сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 2 357 650,59 грн.

Наведені обставини встановлені господарським судом Дніпропетровської області по справі №904/3606/14.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. по справі №904/3606/14 стягнуто з КП "ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 2 357 650, 59 грн. основного боргу, 289 599, 62 грн. пені та 62 254, 32 грн. 3% річних за період з 14.02.2013р. по 27.03.2014р., 44 269, 84 грн. інфляційних втрат з листопада 2013р. по лютий 2014р. включно.

Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Відповідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач звернувся до господарського суду про стягнення з відповідача 1 769 831, 97 грн. інфляційних втрат за період з березня 2014р. по червень 2015р., 125 569, 12 грн. пені за період з 28.03.2014р. по 13.07.2014р. та 96 114, 63 грн. 3% річних за період з 28.03.2014р. по 05.08.2015р.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 умов договору він у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

За змістом статей 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобовязання.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

В п. п. 7.1 п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, тому наявність судового рішення про стягнення заборгованості не виключає відповідальності боржника за порушення строків розрахунків та не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, зокрема, з вимогою про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення заборгованості та пені, 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані за інший період прострочення виконання зобов'язання.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2014р. у справі №904/3606/14 з відповідача на користь позивача було стягнуто 3% річних, інфляційні втрати та пеню за інший період прострочення.

Господарський суд на підставі аналізу матеріалів справи, умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2323-БО-3 від 21.12.2012р., з урахуванням положень статей 525, 526, 530, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 231-233 Господарського кодексу України, дійшов вірного висновку про стягнення з КП ПАВЛОГРАДТЕПЛОЕНЕРГО" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 1 769 831, 97 грн. інфляційних втрат, 96 114, 63 грн. 3% річних та 62 784, 56 грн. пені.

Взявши до уваги тяжкий фінансовий стан відповідач, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (часткова оплата), поважність причин несвоєчасного виконання розрахунків з позивачем, часткову вину відповідача у неналежному виконанні своїх зобов`язань перед позивачем, а також те, що сума, яка підлягає стягненню, буде прямим збитком підприємства і після її сплати відповідач не зможе в подальшому своєчасно та в повному обсязі розрахуватися з продавцем природного газу за отриманий товар, господарський суд відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України прийшов до обґрунтованого висновку про зменшення розміру пені на 50% від заявленої позивачем суми.

Стосовно доводів скаржника щодо зменшення розміру пені слід зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України).

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки за п. 1.2 договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами; відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є виробництво та постачання споживачам теплової енергії; відповідач намагається здійснити збільшення грошових надходжень шляхом проведення претензійної роботи, як з населенням так і з юридичними особами; прострочення зобовязання виникло внаслідок відсутності коштів та неприбутковості підприємства; основною причиною порушення зобовязання відповідачем є велика кредиторська заборгованість, що утворилась через несвоєчасні і не в повному обсязі платежі населення, бюджетних організацій та інших субєктів господарювання за спожиту теплову енергію, а також невідшкодування Державою різниці в тарифах, які не покривають витрат відповідача на вироблення теплової енергії; з коштів, отриманих за надані послуги, відповідач здійснює розрахунки з кредиторами.

Заборгованість споживачів теплової енергії перед відповідачем станом на 01.01.2016р. складає 69 685, 3 тис. грн., де споживачів першої групи - 65 819, 8 тис. грн., споживачів другої групи - 562, 4 тис. грн., споживачів третьої групи - 3 296, 7 тис. грн. та споживачів четвертої групи - 6, 4 тис. грн.

Відповідач сплатив більшу частину заборгованості за природний газ нараховану відповідно до договору в розмірі 23 515 894,11 грн., залишок боргу становить 2 357 650,59 грн.

До того ж, загальна сума нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат (1 991 515, 72 грн.) є надмірно великою в порівнянні з невиконаним відповідачем за договором купівлі-продажу природного газу зобовязанням (2 357 650, 59 грн.).

В матеріалах справи відсутні будь-які обєктивні дані, що свідчать про те, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобовязань кредитор зазнав збитків.

Щодо посилання скаржника на те, що збитками позивача є понесені інфляційні втрати, то інфляційні втрати на суму простроченого боржником грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України розміру пені на 50%.

Щодо прийняття рішення судом першої інстанції в судовому засіданні без участі представника ПАТ "НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", то представник позивача був належним чином повідомлений господарським судом про час та місце проведення судового засідання, проте, не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, клопотань про відкладення судового засідання суду не надавав (а.с.62).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2016р. по справі №904/10506/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя І.А.Сизько

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя В.В. Прудніков

(Повний текст постанови складений 01.04.2016р.)