Рішення № 56909402, 31.03.2016, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2016 р. Справа № 926/96/16

За позовом навчального закладу обєднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України», м. Сокиряни Чернівецької області

до приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр», м. Чернівці

про стягнення заборгованості у сумі 29 497,58 грн.

Суддя Паскарь А. Д.

представники сторін:

від позивача ОСОБА_1, довіреність від 01.02.2016;

від відповідача ОСОБА_2, довіреність від 15.02.2016;

СУТЬ СПОРУ: навчальний заклад обєднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» звернувся з позовом до приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» про стягнення заборгованості по орендній платі за нежиле приміщення у сумі 76135,45 грн., в тому числі 22920,00 грн. основного боргу, 51056,30 грн. пені, 1531,55 грн. інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 627,60 грн.

В процесі розгляду справи позивач тричі зменшив суму позову, в останнє (31 березня 2016 року) до 26289,35 грн., у тому числі 20671,00 грн. основного боргу, 3736,70 грн. пені, 1596,73 грн. інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 284,92 грн. Тому позовні вимоги розглядаються з урахуванням їх остаточного зменшення.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до укладеного сторонами договору оренди від 01.03.2015 № 18/2015 (надалі договір) позивач на підставі акту здачі-приймання від 01.03.2015 передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 47 метрів квадратних, що знаходиться на першому поверсі літера «А» за адресою: вул. Коцюбинська, 4, м. Сокиряни. Однак відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання щодо сплати орендної плати за період з 01.03.2015 по день подання позову (13.01.2016), чим заборгував позивачеві суму позову. Згідно пункту 9.2. договору позивач нарахував відповідачу пеню з урахуванням статті 343 Господарського кодексу України у розмірі 3736,70 грн. та згідно статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні та три проценти річних у розмірі 1596,73 грн. та 284,92 грн. відповідно.

Відповідач позовні вимоги з урахуванням їх остаточного зменшення визнає частково у сумі 10294,64 грн., у тому числі 6474,16 грн. основного боргу по орендній платі за користування приміщенням, 2539,81 грн. пені, 1122,12 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 159,18 грн. В задоволенні решти позовних вимог відповідач просить суд відмовити за їх безпідставністю у звязку з припиненням дії договору.

Ухвалою від 20.01.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.02.2016.

Ухвалою від 02.02.2016 розгляд справи відкладено на 16.02.2016 через неявку відповідача та неподанням витребуваних судом документів.

Надалі в судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва, в останнє до 31.03.2016.

Ухвалою суду від 17.03.2016 за заявою відповідача строк вирішення спору продовжено до 05.04.2016.

У судовому засіданні 31.03.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю, натомість представник відповідача частково заперечив проти позовних вимог та визнав позов частково у сумі, зазначеній у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.10.2014 № 27937866 позивачу на підставі свідоцтва про право власності серії САС № 058499 виданого 11.11.2008 належать на праві приватної власності нежитлові будівлі за адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, м. Сокиряни, вул. Коцюбинського, будинок 4, що складаються у тому числі з учбового корпусу з підвалом літ. А, загальною площею 1713,7 кв. м.

01 березня 2015 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди зазначених приміщень. Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1.1. договору передбачено, що позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 47 метрів квадратних, що знаходиться на першому поверсі літера «А» за адресою: вул. Коцюбинського, 4, м. Сокиряни (надалі приміщення).

Згідно пункту 2.1. договору позивач зобовязується передати відповідачеві, а відповідач прийняти приміщення за актом прийому-передачі (додаток №1), який є невідємною частиною договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання договору. На виконання пункту 2.1. договору 01.03.2015 позивач на підставі акту здачі-приймання передав, а відповідач прийняв приміщення та ключі від нього. Частиною 1 статті 795 ЦК України встановлено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 3.1. договору орендна плата за користування приміщення складає 43 грн. без ПДВ за один календарний місяць, що складається з орендної плати та опалення і становить 2021,00 грн., та плата за користування допоміжними приміщеннями, що становить 5,00 грн. за 1 метр квадратний 40,00 грн.

Як зазначено пунктом 3.2. договору, крім плати за користування приміщенням, відповідач сплачує позивачеві компенсацію вартості комунальних послуг (електропостачання). Відповідно до пункту 3.3. договору нарахування платежів, визначених пунктом 3.2. договору, визначається наступним чином: компенсація вартості електроенергії розраховується згідно із показниками лічильника активної електроенергії або згідно розрахунку по установленій потужності електроприладів, що розміщені в приміщені відповідно до акту, узгодженого сторонами, з урахуванням реактивної електроенергії та втрат на трансформаторі та кабельних мережах. Електрична енергія, використана в місцях загального користування розраховується пропорційно до займаної площі (пункт 3.1.1. договору); компенсація вартості комунальних послуг розраховується пропорційно до займаної площі або орендар установлює лічильники, відкриває особисто рахунки і веде самостійно оплату за комунальні послуги (електроенергію) (пункт 3.1.2. договору).

Договором, а саме у пункті 3.6., передбачено, що щомісячна сума плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів зазначається позивачем в рахунках-фактурах, які відповідач не пізніше першого числа поточного місяця повинен самостійно отримати в офісі позивача. Водночас пунктом 3.8. договору застережено, що несвоєчасне отримання відповідачем рахунків у позивача не звільняє його від зобовязання своєчасно сплатити платежі, визначені договором.

Згідно пункту 3.7. договору відповідач зобовязаний сплатити:

-плату за користування приміщенням за поточний місяць не пізніше десятого числа поточного місяця;

-компенсацію вартості комунальних послуг протягом 10 календарних днів з моменту отримання рахунку від позивача, але не пізніше пятнадцятого числа поточного місяця;

шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок позивача.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що відповідач зобовязується своєчасно і в повному обсязі сплачувати позивачу плату за користування приміщенням та інші платежі, визначені договором.

Однак відповідач на порушення зазначених умов договору неналежним чином виконав свої зобовязання та сплатив позивачу за період з 01.03.2015 по день подання позову лише 2000,00 грн. (призначення платежу за оренду приміщення та комунальні послуги згідно рахунку № 40 від 02.03.2015р. без ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням від 03.07.2015 № 1036. Тим самим заборгував позивачеві суму основного боргу.

Як зазначено вище, договором встановлено, що щомісячна орендна плата складається з орендної плати за користування приміщення у сумі 2021,00 грн., плати за користування допоміжними приміщеннями у сумі 40,00 грн. та компенсації вартості комунальних послуг (електроенергію), розмір якої залежить від обсягів використання відповідачем електроенергії (п.п. 3.1., 3.2. договору). Позивач в ході розгляду справи відмовився від стягнення з відповідача компенсації вартості комунальних послуг, що слугувало підставою для зменшення суми заборгованості, яка становить орендну плату за користування приміщенням у розмірі 20231,00 грн. та плату за користування допоміжними приміщеннями у розмірі 440,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, визнає заборгованість по договору за період з 01.03.2015 по 06.07.2015 (всього 4 місяці та 6 днів) та заперечує проти наявності заборгованості за період з 07.07.2015 по день подання позову (13.01.2016) у звязку з передачею ключів від приміщення відповідно до пунктів 2.2., 2.4. та 2.6. договору, що підтверджується актом від 06.07.2015 № 3 (надалі акт 3), посилаючись на частину 2 статті 795 ЦК України, якою передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що право користування приміщення виникає у відповідача з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення.

Відповідно до пункту 2.4. договору в момент підписання акту прийому-передачі позивач передає відповідачеві ключі від замків дверей приміщення та надає право доступу в приміщення персоналу та відвідувачів відповідача.

Згідно пункту 2.6. договору по закінченню строку оренди відповідач зобовязується передати позивачеві приміщення та всі наявні ключі від замків дверей приміщення за відповідним актом прийому передачі, протягом трьох робочих днів, починаючи від дати закінчення строку оренди (пунктом 10.1. договору встановлено, що датою закінчення строку оренди є 01 березня 2016 року).

Актом 3 встановлено, що комісія позивача у присутності представника відповідача ОСОБА_3 здійснила вилучення ключів та опечатання приміщення згідно пункту 7.4. договору.

Відповідно до пункту 7.4. договору позивач має право у разі прострочення відповідачем оплати платежів, визначених пунктами 3.1. та 3.2. договору за будь-який місяць оренди, більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів, до моменту погашення заборгованості (у тому числі збитків) застосувати до відповідача господарські санкції у (в тому числі без попередження) шляхом закриття доступу до орендованих приміщень або відключення від мереж електро-, водо-, теплопостачання.

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 ГК України.

Частиною третьою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 235 ГК України встановлено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором (частина 2 статті 235 ГК України).

Статтею 236 ГК України встановлено види оперативно-господарських санкцій, однак їх перелік відповідно до частини 2 зазначеної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що у пункті 7.4. договору встановлено оперативно-господарську санкцію, підставою для застосування якої є факт порушення господарського зобовязання відповідачем, а саме прострочення оплати орендної плати, про що останнім не заперечується. Застосовано санкцію позивачем як потерпілою особою від правопорушення, скоєним відповідачем, у позасудовому порядку та без попереднього предявлення претензії порушнику зобовязання, що узгоджується з нормами частини 1 статті 237 ГК України.

Згідно частини 2 статті 237 ГК України у разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції відповідач мав можливість і може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Посилання відповідача на довіреність від 02.07.2015 № 0024, якою представника відповідача уповноважено передати ключі з приміщенням та підписати акт у звязку із припиненням договору оренди, не береться до уваги судом, оскільки представником, як зазначено у акті 3, передано виключно ключі від приміщення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що акт 3 не є актом приймання-передачі приміщення у розумінні договору та частини 2 статті 795 ЦК України, а тому посилання відповідача на припинення дії договору 06.07.2015 є безпідставними та такими, що не відповідають реальним обставинам справи.

Позиція суду знаходить своє відображення у постанові Вищого господарського суду України від 17.02.2016 у справі № 910/21756/15, в якій йдеться про те, що орендодавець у випадку відсутності акту приймання-передачі вправі вимагати з орендаря стягнення орендної плати за весь період фактичного користування орендованим приміщенням.

Крім того, сторонами надано суду копію листа від 20.07.2015 № 1, яким відповідач визнає заборгованість наявність заборгованості по договору, яка виникла у звязку з тимчасовими фінансовими труднощами. Тобто в зазначеному листі орендар визнає, що 06.07.2015 приміщення було закрито і опечатано, доступу до нього відповідач не має, тому з метою недопущення подальшого зростання і накопичення боргу, просить позивача розірвати договір. Отже, відповідач зазначеним листом визнає дійсність договору, факт прострочення сплати орендної плати, відсутність акту приймання-передачі приміщення згідно пункту 2.6. договору та застосування до нього, передбаченої договором, оперативно-господарської санкції.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не надано доказів наявності обставин одностороннього розірвання договору, передбаченими статтею 784 ЦК України чи досягнення домовленостей між сторонами про розірвання договору. Відповідач в свою чергу не був позбавлений права розірвати договір у судовому порядку.

Також судом не встановлено обґрунтованих підстав для застосування до спірних відносин положень частини 6 статті 762 ЦК України, відповідно до якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, оскільки як встановлено вище, обставини невикористання приміщення виникли саме з вини відповідача у звязку з несплатою, передбачених договором платежів.

У постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 травня 2015 року у справі № 910/19384/14 зазначено, що тільки форс-мажорні обставини, які підтверджені належними та допустимими на те доказами, можуть визнаватись судом поважною причиною невиконання орендарем своїх обовязків щодо сплати орендної плати та підставою звільнення від її сплати.

Відповідно до частини третьої статті 82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених кодексом.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по договору за користування приміщенням та допоміжними приміщеннями складає 20671,00 грн.

Відповідно до пункту 9.2. договору за порушення встановлених п. 3.7. договору термінів оплати плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 2 % від суми несплаченої плати за користування приміщенням та компенсаційних платежів за кожен день прострочення.

Пунктом 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

У ході розгляду справи позивач враховуючи статтю 343 ГК України зменшив розмір пені та правомірно нарахував відповідачу 3736,70 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому позивач також нарахував відповідачу інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 1596,73 грн. та 284,92 грн. відповідно.

Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір у відповідності до статті 49 ГПК України покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з приватного науково-виробничого підприємства «Геоцентр» (58004, м. Чернівці, вул. Ростицька, 32; ідентифікаційний код 32027400) на користь навчального закладу обєднання громадян «Сокирянська автомобільна школа товариства сприяння оборони України» (60200, Чернівецька область, Сокирянський район, м. Сокиряни, вул. Коцюбинського, 4; ідентифікаційний код 02723412) 20671,00 грн. основного боргу, 3736,70 грн. пені, 1596,73 грн. інфляційних втрат, трьох процентів річних у розмірі 284,92 грн. та 1378,00 грн. судового збору.

Суддя А. Паскарь