Рішення № 56908718, 28.03.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2016р. Справа№ 914/110/16

За позовом: Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі позивача 1 - Міністерства оборони України, м. Львів, позивача 2 Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод», м. Львів,

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело», м. Черкаси,

про: визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 03.06.2010р. № 3593 «Про користування ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» земельною ділянкою по вул. Пластовій,15».

Суддя М. Синчук

при секретарі О. Гринчишин

За участю представників:

прокурора: Гальчинський С.О.

позивача 1: ОСОБА_1 довіреність №220/794/д від 30.12.2015 р.

позивача 2: ОСОБА_2 довіреність № 63 від 18.01.16р.,

відповідача: не зявився,

третя особа 1: не зявився,

третя особа 2: ОСОБА_3 довіреність б/н від 01.02.16р.

Представникам сторін, прокурору, третій особі розяснено права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі позивача 1 - Міністерства оборони України, позивача 2 Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод» до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 03.06.2010р. № 3593 «Про користування ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» земельною ділянкою по вул. Пластовій,15».

Ухвалою суду від 16.01.2016 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 25.01.2016р. До участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Львівській області та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело». Ухвалою суду від 25.01.2016р. розгляд справи відкладено на 15.02.2016р. В судовому засіданні 15.02.2016 р. розгляд справи відкладено на 22.02.2016 р. В судовому засіданні 22.02.2016 р. розгляд справи відкладено на 29.02.2016 р. В судовому засіданні 29.02.2016 р. розгляд справи відкладено на 09.03.2016 р. В судовому засіданні 09.03.2016 р. розгляд справи відкладено на 28.03.2016 р. Строк розгляду справи продовжено.

В судове засідання 28.03.2016 р. прокурор зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові та у відзиві на заяву про застосування строку позовної давності від 04.03.2016 року та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник позивача 1 зявився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у своєму письмовому поясненні, в якому зокрема зазначив, що належність спірної земельної ділянки складі земель оборони до державної власності визначається в силу прямих вказівок закону, оскільки, на його думку, з набуттям чинності з 01.01.2002 року Земельного кодексу України, стаття 77 Кодексу встановила, які землі належать до земель оборони. При цьому стверджує, що відсутні жодні законодавчі акти, які б зобовязували здійснювати оформлення права установчих документів у вигляді державних актів на землі передані у користування установам та військовим частинам МО України.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник позивача 2 зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник відповідача не зявився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом.

15.03.2016 р. до канцелярії суду надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи у звязку з перебуванням представника у відпустці.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Управління Держкомзему в м. Львові не забезпечила явки в судове засідання свого представника, про причини неявки суд не повідомила, а в своєму письмовому пояснення на позовну заяву, поданому 09.03.2016 року, просить розгляд справи проводити без участі уповноваженого представника.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник третьої особи 1 не зявився, про причини неявки уповноваженого представника в судове засідання не повідомив. У відзиві на позовну заяву від 22.02.2016 р. №22/02-1 представник третьої особи 1 зазначив, що Львівська міська рада в межах діючих норм здійснила надання ТзОВ «НДВП «Джерело» в користування земельну ділянку за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15. Позивачем не представлено суду доказів перебування спірної земельної ділянки у державній власності.

Також зазначає, що ухвалою Львівської міської ради № 3593 від 03.06 2010 року ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» передано в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,5674 га по вул. Пластовій,15 в м. Львові для обслуговування майнового комплексу. На виконання цієї ухвали 24.06.2010 року між Львівською міською радою та ТзОВ «НДВП «Джерело» укладено договір оренди земельної ділянки пл.0,5674 га по вул. Пластовій, 15. Ухвала Львівської міської ради №3593 від 03.06 2010 року була прийнята на підставі звернення ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» та поданого пакету документів, зокрема, технічної документації на землекористування, документів про право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться на цій земельній ділянці, висновку управління архітектури про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою, листа Управління Держкомзему в м. Львові про обмеження щодо режиму використання земельної ділянки. Оспорювана ухвала Львівської міської ради є ненормативним актом, який застосовується одноразово та вичерпує свою дію фактом виконання, в даному випадку в звязку із укладенням договору оренди між Львівською міською радою та ТзОВ «НДВП «Джерело». Крім цього зазначає, що доказам, якими прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги, надана оцінка господарськими судами в межах розгляду справи №5015/1582/11. Зокрема, Вищим господарським судом України в постанові від 26.09.2012р. у справі №5015/1582/11 такі докази були відхилені як неналежні.

В судове засідання 28.03.2016 р. представник третьої особи 2 зявився, щодо позову заперечив.

Суд, розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про безпідставність її до задоволення з огляду на наступне. Провадження у даній справі порушено 16.01.2016р. Відповідач явку повноважного представника в судові засідання 25.01.2016р., 15.02.2016 р., 22.02.2016 р., 29.02.2016 р., 09.03.2016 р., 28.03.2016 р. не забезпечив, відзив на позов не надав, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із перебуванням уповноваженого представника у відпустці. Разом з тим суд зазначає, що відсутність представника, не є підставою для відкладення розгляду справи. Представництво інтересів сторони у судовому процесі може забезпечувати будь-яка інша особа, якій видано довіреність від імені підприємства в установленому порядку. Тому суд не вбачає достатніх підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника у відпустці.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки про місце, час та дату розгляду справи останній повідомлений належно, проте не скористався правами передбаченими діючим господарським процесуальним законодавством, а також в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення.

Згідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши представників сторін, прокурора, третіх осіб, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив таке.

03.06.2010 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3593 «Про користування ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» земельною ділянкою на вул. Пластовій, 15».

Згідно з пунктом 1 зазначеної ухвали, Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» (третя особа 1 у справі) передано земельну ділянку площею 0,5674 га (у тому числі площею 0,0003 га у межах червоних ліній) на вул. Пластовій, 15 в оренду терміном на 10 років для обслуговування майнового комплексу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання землі промисловості.

Відповідно до пункту 2 ухвали, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» зобовязано в місячний термін укласти з Львівською міською радою (відповідач у справі) договір оренди землі та провести його державну реєстрацію.

Ухвала Львівської міської ради №3593 від 3 червня 2010 року була прийнята на підставі звернення ТОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» від 23.04.2010 року №2-4335 та відповідної технічної документації, доданої заявником.

Також, як вбачається з довідки управління Держкомзему у м. Львові про правовий статус земельної ділянки №40/01-15/129 від 2 січня 2010 року, земельна ділянка по вул. Пластовій, 15 відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність чи користування, а відповідно до довідки управління Держкомзему у м. Львові про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки в місті Львові №40/01-15/2665 від 17 червня 2010 року про функціональне використання земельна ділянка відноситься до земель промисловості.

Відповідно до пп.34 п.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.ч.1 та ч. 2 ст.83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до п. «в». ст.. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, розташування на них об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ч.2 ст.123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Згідно ч.3 ст.123 Земельного кодексу України, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судом встановлено, що рішенням постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати від 19.03.2009 року у справі № 10-65/09 позов ТОВ "Шрифт" до ТОВ "Аранд-Буд" за участю третьої особи -ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено повністю: витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Аранд-Буд" цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15, до складу якого входить: будівля прохідної літ. А-1 загальною площею 25,5 кв. м., огорожа загальною площею 332, 5 кв. м., ворота площею 7,4 кв. м., естакада літ. Б, залізнична колія не загального користування (межа під'їзної колії від стрілки № 237) та кран козловий марки КК-20; зобов'язано передати вказане майно за актом приймання-передачі ТОВ "Шрифт" у десятиденний строк з моменту прийняття рішення; визнано право власності за ТОВ "Шрифт" на вказаний цілісний майновий комплекс; зобов'язано обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право приватної власності за ТОВ "Шрифт" на цілісний майновий комплекс; зобов'язано ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" видати витяг про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Шрифт" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15.

Судом також встановлено, що 21.12.2009 року між ТзОВ «НВП «Джерело» та приватною фірмою «Фрей-СЛВВ», яка набула право власності на вказаний майновий комплекс за договором купівлі-продажу від 15.12.2009 року, укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу на вул. Пластовій, 15 у м. Львові.

23.12.2009 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано право власності за ТзОВ «НВП «Джерело» на вищевказаний цілісний майновий комплекс.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що у ТОВ "НВП "Джерело" виникло право власності на майно, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15, а саме: будівлю прохідної А-1 (з цегли, загальною площею 25,5 кв. м ), огорожу (з металевої сітки), ворота (металеві) та естакаду ("Б").

Для обслуговування вказаного майна, третій особі-2 надано в тимчасове користування земельну ділянку, загальною площею 0,5674 га. кадастровий номер 4610137200:08:010:0050 згідно Договору оренди землі від 24.06.2010 року, укладеного з Львівською міською радою.

Відповідно до п. 1 Договору оренди землі від 24.06.2010 року орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради № 899 від 07.06.2007 року „Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові" та ухвали Львівської міської ради № 3593 від 03.06.2010 року „Про користування ТОВ "НВП "Джерело" земельною ділянкою на вул. Пластовій, 15" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Пластовій, 15 для обслуговування майнового комплексу.

Згідно з п. 2 Договору оренди землі від 24.06.2010 року в оренду передається земельна ділянка, кадастровий № 4610137200:08:010:0050, загальною площею 0,5674 га, у тому числі забудова -0, 0036 га, тверде покриття -0, 2654 га, озеленення -0, 2984 га (у тому числі площею 0, 0003 га у межах червоних ліній).

Договір оренди зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14.07.2010 року за №04:10:469:00022, та зареєстрований у Львівській міській раді 24.06.2010 року за № Л-1187.

Згідно з п.2. ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Львівська міська рада, надаючи в оренду земельну ділянку ТзОВ «НВП «Джерело», діяла в межах та на підставі наданих їй чинним законодавством України повноважень.

При цьому судом не приймаються до уваги твердження позивача про те, що власником земельної ділянки на вул. Пластовій, 15 є держава в особі ДП «Львівський радіоремонтний завод», а відтак, Львівська міська рада не мала повноважень розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою (передавати в оренду третій особі) виходячи з наступного.

Субєктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Як на підставу обґрунтування своїх позовних вимог та набуття субєктивного права на земельну ділянку, заступник військового прокурора в позовній заяві посилається на рішення Виконкому Львівської міської ради № 574 від 20.11.1969р. «Про відвід військовій частині 42709 в тимчасове користування земельної ділянки по вул. Силікатній під будівництво вантажної рампи», яким вирішено відвести військовій частині 42709 (правонаступником якої була військова частина 2304, на базі якої створено ДП МОУ «Львівський радіоремонтний завод») за рахунок території управління «Вторкольормет» у тимчасове користування земельну ділянку площею до 0,2 га по вул. Силікатній (перейменовано на Пластову) під будівництво вантажної рампи без права забудови капітальними спорудами.

Згідно з п.2. ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Додатком № 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, встановлено чіткий і вичерпний перелік правовстановлювальних документів, які підтверджують право власності на майно на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності.

Згідно ч. 7 ст. 10 Закону СРСР від 13.12.1968р. №3401-VII «Про затвердження Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік», право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються ОСОБА_3 Міністрів СРСР.

Як вбачається з рішення №574 від 20.11.1969р. земельна ділянка площею 0,2 га по вул. Силікатній надана військовій частині 42709 в тимчасове користування під будівництво вантажної рампи. Відповідно до п. 2 даного рішення, зобовязано Управління головного архітектора м. Львова здійснити відвід земельної ділянки по вул. Силікатній військовій частині 42709 під будівництво вантажної рампи. Підпунктом в пункту 3 цього рішення, зобовязано керівництво військової частини 42709: зареєструвати будівництво рампи в міській інспекції Держархбудконтролю та відвод земельної ділянки в міськомунгоспі.

Проте, заступником військового прокурора та позивачами не долучено до матеріалів даної справи державного акту на право користування землею за формою встановленою ОСОБА_3 Міністрів СРСР виданого на підставі рішення №574 від 20.11.1969р., а також доказів відводу земельної ділянки (із визначенням місцезнаходження та площі земельної ділянки), і позивачу, як встановлено в судовому засіданні, такий акт не видавався.

Також, ст. 26 Земельного Кодексу України у раніше чинній редакції та ст. 126 Земельного Кодексу України встановлено перелік документів, які підтверджують право землекористування (власності).

Однак, як вбачається із матеріалів справи заступником військового прокурора та позивачами не надано жодного належного доказу, який у відповідності до вимог законодавства посвідчував право власності, право користування чи інше речове право Позивача на земельну ділянку на вул. Пластовій, 15 у м. Львові.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд в процесі розгляду справи не наділений повноваженнями переоцінювати ті обставини та докази на їх підтвердження, яким вже було надано оцінку під час розгляду іншої справи в розумінні ч. 3 цієї статті Кодексу, а так само не надано повноважень оцінювати відповідність висновків суду, рішення якого набрало законної сили.

В обґрунтування своїх позовних вимог та підставу скасування оскаржуваної ухвали відповідача, зокрема що підтверджують речові права позивача-2 на земельну ділянку по вул. Пластова, 15 у м. Львові площею 0,5674 га та перебування цього майна на ній, заступник військового прокурора посилається на наступні докази:

- відповіді Управління Держкомзему у м. Львові від 05.09.2011р. та 02.12.2011р. про те, що земельній ділянці площею 0,5704 по вул. Пластовій (Силікатній) присвоєно кадастровий номер 4610137200:08:010:0048 для ДП МОУ «Львівський радіоремонтний завод»;

- рішення Виконкому Львівської міської ради № 574 від 20.11.1969р. про відведення військовій частині 42709 в тимчасове користування земельної ділянки (на вулиці Пластовій (колишній Силікатній)) під будівництво вантажної рампи;

- відповідь ДПІ у Львівській області від 11.08.2011р. вих.№21741/9/15-312/114 про сплату ДП МОУ «Львівський радіоремонтний інститут» земельного податку за період 2000-1 півріччя 2011 року. У зазначеній відповіді вказано, що в податкових розрахунках сплати ДП МОУ «Львівський радіоремонтний інститут» земельного податку задекларовано земельні ділянки за адресами: вул. Жовківська, 11, вул. Жовківська, 8, вул. Пластова, в/м 344. За земельну ділянку по вул. Пластова, 15 у м. Львові площею 0,5674 га орендну плату справляє ТОВ «НДВП «Джерело» згідно договору оренди землі №Л-1187 від 24.06.2010р. За земельні ділянки по вул. Пластова земельний податок сплачують 10 СГД - юридичних осіб, оподаткована площа 24,9 га.

- експлікацію земельної ділянки по вул. Пластова, б/н у м. Львові, де вказано про розміщення залізничної рампи;

- інвентарну картку №14 від 1986р. обліку основних засобів ДП «ЛРРЗ» козлового крана КК 20-32;

- технічний паспорт козлового крана КК 20-32, в якому не зазначено особи власника;

- висновок ТзОВ «Бюро-Львів» про вартість майна станом на 30.09.2004р.

Разом з цим, як встановлено судом, зазначені обставини та докази були предметом дослідження та розгляду у вказаній вище господарській справі №5015/2582/11, де було дано відповідну оцінки та зроблені відповідні висновки за результатами їх дослідження, викладені у рішенні Господарського суду Львівської області від 21.07.2011р. у справі №5015/2582/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. у справі №5015/2582/11 та Вищого господарського суду України від 26.09.2012р. у справі №5015/2582/11, згідно з яким відмовлено в позові Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - уповноваженого органу - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства МОУ «Львівський радіо ремонтний завод» до відповідача 1: ТзОВ «Шрифт» м.Львів, відповідача 2: ТзОВ «Аранд-Буд», третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: ТзОВ «Науково-виробниче підприємство «Джерело» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати від 19.03.2009 року у справі № 10-65/09 про визнання права власності за ТзОВ «Шрифт» на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 15.

Відмовляючи в позові господарськими судами встановлено, що прокурором та позивачами не доведено належними доказами порушення їх речового права на майновий комплекс та/або земельну ділянку на вул. Пластова, 15 у м. Львові.

Так, Вищий господарський суд Україні у своїй постанові від 26.09.2012р. у справі №5015/2582/11, надаючи правову оцінку обставинам, встановленим судами попередніх інстанцій відзначив наступне. Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 574 від 20.11.1969 року вирішено відвести військовій частині 42709 (правонаступником якої була військова частина 2304, на базі якої створено ДП МОУ "Львівський радіоремонтний завод") за рахунок території управління „Вторкольормет" у тимчасове користування земельну ділянку площею до 0,2 га по вул. Силікатній (перейменовано на Пластову) під будівництво вантажної рампи без права забудови капітальними спорудами.

Проте, державний акт на право землекористування (із визначенням місцезнаходження та площі земельної ділянки) позивачу не видавався і суду його подано не було.

Тобто, право землекористування належними доказами (передбаченими ст. 23 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 126 Земельного кодексу України у чинній редакції) - не підтверджено.

При цьому, у вищезазначеному рішенні виконавчого комітету вказано про заборону будівництва на земельній ділянці капітальних споруд.

Крім того, в довідці позивача про сплату земельного податку (протягом 2005 -2011 років) не конкретизовано земельну ділянку (її місцезнаходження та площу) та не зазначено підстав сплати податку (державний акт чи інше).

Відповідно до висновку Департаменту містобудування Управління архітектури Львівської міської ради від 18.07.2008 року № 5-7796/2401 „Про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою" підтверджено лише факт розгляду (у 2008 році) питання щодо погодження надання позивачу у постійне користування земельної ділянки площею 0, 5704 га на вулиці Пластовій (без номеру).

Належних обґрунтувань щодо значних розбіжностей у рішенні виконавчого комітету від 20.11.1969 року та зазначеного висновку Департаменту містобудування Управління архітектури Львівської міської ради щодо площі вказаних у них земельних ділянок позивачем не подано.

Крім того, відповідне рішення Львівської міської ради про надання позивачу у постійне користування земельної ділянки і державний акт відсутні.

В Акті державної приймальної комісії про прийняття завершеного будівництвом об'єкту в експлуатацію від 28.09.1984 року відображено факт будівництва у місті Львові (без зазначення конкретного місцезнаходження) на замовлення КЕУ КПРИКВО залізничної рампи, залізничної колії (800 м.), огорожі, електроосвітлення -524 м. та об'єкту 184/77 (без конкретизації).

Підстави для ідентифікації вказаних в Акті об'єктів із спірними об'єктами відсутні (у зв'язку з відсутністю доказів щодо місцезнаходження об'єктів, зазначених в Акті). У вищевказаному Акті не зазначено особу, якій належить право експлуатації об'єктів (чи інше речове право).

Технічний паспорт під'їзної залізничної колії військової частини А-2304 примикаючої до станції Підзамче (Львівської залізниці), розроблений у 1997 році Львівським державним проектно-вишукувальним інститутом залізничного транспорту "Львівтранспроект", містить дані про належність позивачу під'їзної колії довжиною 489 м., що примикає до колії № 1 АТ "Вторкольормет".

Відтак, розбіжність даних у Технічному паспорті та Акті державної приймальної комісії щодо довжини залізничної колії, унеможливлює ідентифікацію колії за вказаними документами.

Експлікація земельної ділянки площею 0,5704 га (додано до Технічного паспорту колії), яку погоджено Управлінням архітектури Львівської міської ради 27.10.2009 року, також не є належним доказом будь-якого речового права позивача на спірні об'єкти.

Кадастровий план земельної ділянки площею 0,5704 га, який не містить дати погодження його Управлінням Держкомзему у м. Львові (проте, містить дані про 2009 рік), також не підтверджує жодних речових прав позивача на спірне майно.

Опис основних засобів військової частини (без номеру ВЧ) від 01.11.2003 року, у якому вказано Козловий кран (без зазначення його марки), також не є належним доказом права власності позивача на майно.

В Технічному паспорті на нежитлові приміщення прохідної ("А-1") у місті Львові на вулиці Пластовій (без номеру) не зазначено суб'єкта права власності.

Свідоцтво про право власності на зазначений об'єкт, додатком до якого є Технічний паспорт, судам не надано.

Отже, Технічний паспорт (на приміщення прохідної) також не є доказом речового права позивача на об'єкт нерухомості, а доказів будівництва позивачем будівлі прохідної судам не надано».

Таким чином, обставини встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 21.07.2011р. у справі № 5015/2582/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2012р. у справі № 5015/2582/11 та Вищого господарського суду України від 26.09.2012р. у справі № 5015/2582/11, є приюдиційними у даній справі.

Крім цього, суд зазначає, що ні прокурором, ні позивачами, не надано суду жодних інших доказів, які б могли спростувати встановлені господарськими судами факти або підтвердити позовні вимоги прокурора, а тому суд дійшов висновку про відсутність порушень права держави та позивачів у спірних правовідносинах, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Також суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За правовою позицією, що викладена в постанові Верховного суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14, у разі прийняття компетентним органом (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення вказаного органу, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Тобто самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Предметом позову у даній справі є визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 03 червня 2010 року № 3593 «Про користування ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» земельною ділянкою на вул. Пластовій, 15». Інших позовних вимог прокурором не заявлялося та в процесі розгляду справи не подавалося.

Як встановлено судом, на виконання оскаржуваної ухвали Львівської міської ради, ТОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» уклало з Львівською міською радою договір оренди землі від 24.06.2010 року та провело його державну реєстрацію.

Таким чином, оскільки всі пункти ухвали Львівської міської ради від 03 червня 2010 року № 3593 «Про користування ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» земельною ділянкою на вул. Пластовій, 15»були виконані, тобто сам акт ненормативного характеру вичерпав свою дію внаслідок його виконання, скасування такого акту не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі укладання договору оренди має вирішуватися за нормами цивільного законодавства шляхом оскарження правовстановлюючих документів щодо права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим, обраний заступником військового прокурора Львівського гарнізону спосіб захисту порушених прав шляхом визнання протиправною та скасування ухвали органу місцевого самоврядування не забезпечує його реального захисту, а тому суд дійшов висновку про безпідставність заявленого позову.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 № 44277/98 встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999).

Тобто, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту прийняття оспорюваного розпорядження та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується нормами ст. ст. 1, 8,41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, зазначаючи про наявність справедливої рівноваги між інтересами держави та однієї юридичної особи - ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» при позбавленні права, набутого останнім за на думку прокурора незаконною ухвалою Львівської міської ради та як наслідком на її виконання в майбутньому визнанням недійсним укладеним на її підставі договором оренди землі, з тих підстав, що звернення прокурора до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання стосовно розпорядження землями, що належать на думку прокурора та позивача-1 державі, господарським судом звертається увага на те, що прокурор та позивачі не зазначили конкретних доводів щодо того, в чому саме полягає шкода державі, завдана спірною ухвалою.

Так, в матеріалах справи відсутні докази щодо тих обставин, чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою, при цьому Львівська міська рада як орендодавець спірної земельної ділянки такі факти не підтвердила, а так само чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, чи передана в оренду земельна ділянка відповідно до закону не може використовуватися з метою, наведеною в договорі оренди, а також яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних суспільних інтересів щодо використання земельної ділянки в разі задоволення позовних вимог.

Поряд з цим, господарський суд зазначає, що, оскільки як прокурор, так і позивач-1, а так само відповідач, є державними органами виконавчої влади і органом місцевого самоврядування відповідно, і спірна земельна ділянка з державної власності не вибувала, фактично, спір у даній справі виник між державними органами і органом місцевого самоврядування, які відповідно до визначених законодавством повноважень здійснюють розпорядження відповідними землями комунальної та державної форми власності, а, отже, при розв'язанні вказаного спору суд враховує також правову позицію, викладену в рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява №29979/04), згідно з якою:

- Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п.128, та "Беєлер проти Італії", п.119) (п.70);

- принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (п.71).

Щодо застосування позовної давності, заявленою третьою особою-2 у своїй заяві від 15.02.2016 року №15/02-1, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 20.12.2011 №4176-VI) передбачені винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України(у редакції до внесення змін Законом від 20 грудня 2011 року №4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (аналогічна правова позиція застосування пункт 4 частини 1статті 268 ЦК України (у редакції до внесення змін Законом від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) викладена в постанові Верховного суду України від 30.09.2015 у справі №910/4626/14).

Позовна вимога, заявлена прокурором 14.01.2016 року, поза межами строку, передбаченого пп.3 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI, який набув чинності 15.01.2012, тобто позовна давність на момент звернення прокурора з даним позовом до суду - 14.01.2016 - не спливла.

При цьому приписи ч.1 ст. 261 ЦК України пов'язують початок перебігу позовної давності не тільки з моментом коли особа довідалася, а і з моментом коли особа могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, заступник військового прокурора Львівського гарнізону звертався до Львівського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод» до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали № 3593 «Про користування ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» земельною ділянкою на вул. Пластовій, 15» від 03 червня 2010 року в липні 2012 року (адміністративна справа № 2а-6607/12/1370 ).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 року у вказаній адміністративній справі № 2а-6607/12/1370 (К/800/28209/15) Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року скасовано, а провадження у справі закрито відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого адміністративний суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, як встановлено Вищим адміністративним судом України, спір щодо земельної ділянки, переданої ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» ухвалою Львівської міської ради, має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Таким чином матеріалами підтверджено обізнаність прокурора і позивача з існуванням оскаржуваної ухвали від 03.06.2010 року ще в 2012 році, а отже прокурор подав позов після закінчення перебігу строку позовної давності.

При цьому суд зазначає, що не правильне визначення підсудності поданого позову не зупиняє та не перериває перебіг строку позовної давності, встановленого законом для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Разом з цим господарський суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарські суди повинні встановити чи було порушене право або охоронюваний законом інтерес держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод» внаслідок прийняття Львівською міською радою спірної ухвали. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд має відмовити в позові з підстав його необґрунтованості, і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес держави дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Як встановлено судом, право або охоронюваний законом інтерес держави чи позивачів в звязку із прийняттям Львівською міською радою від 03 червня 2010 року № 3593 «Про користування ТзОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело» земельною ділянкою на вул. Пластовій, 15» порушено не було, а тому суд не має правових підстав застосувати наслідки спливу позовної давності.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави відмовити в задоволені позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивачів.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 34,35 43, 49,75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.Стягнути з Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) в доход державного бюджету України 689,00 грн. судового збору.

3.Стягнути з Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод» (адреса: 79019, м. Львів, вул. Жовківська, 11, ідентифікаційний код 07676441) в доход державного бюджету України 689,00 грн. судового збору.

4.Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.04.2016 р.

Суддя Синчук М.М.