Рішення № 56908312, 28.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2016Справа № 910/315/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «АРКАДА»

до відповідача 1 товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ ПРОЕКТ»

до відповідача 2 компанії «ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А.»

про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

від позивача: Шатрук В.В. (довіреність від 11.01.2016 № 07);

від відповідача 1: не з'явилися;

від відповідача 2: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2016 року до Господарського суду міста Києва звернулося ПАТ АКБ «АРКАДА» з позовом до ТОВ «ФК «КРЕДИТ ПРОЕКТ» та компанії «ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А.», яким заявлено вимогу про визнання договору від 20.03.2015 № 1/2015 про відступлення права вимоги.

Позов мотивований тим, що оспорюваний правочин слід визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК, оскільки останній суперечить правилам, встановленим ст.ст. 514, 516, а саме: позивач не надавав будь-якого дозволу на передачу прав і обов'язків за генеральним договором від 05.08.2009, укладеним між позивачем та ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1», яким передбачена така умова.

Крім того, як стверджує позивач, у нього відсутня будь-яка заборгованість перед контрагентом за генеральним договором від 05.08.2009. Також позивач ставить під сумнів реальність намірів створення правових наслідків, які обумовлені спірним договором, оскільки право вимоги було відступлено безоплатно. Отже, на думку позивача, оспорюваний правочин є фіктивним, що є також підставою для визнання спірного договору недійсним.

Відповідач 1 подав до суду відзив, яким позов відхилив повністю, з таких підстав. Відповідач 1 стверджує, що на момент вчинення оспорюваного правочину останній мав право вимоги, що підтверджується первинними документами, які, як стверджує відповідач 1, передано відповідачеві 2. Відповідач 1 також заперечує проти доводів позивача щодо необхідності дозволу на відступлення права вимоги, оскільки генеральний договір від 05.08.2009 розірвано рішенням суду.

На спростування доводів позивача щодо фіктивності спірного договору відповідач 1 зазначив, що між відповідачами укладено додаткову угодо до оспорюваного правочину, якою визначено ціну договору відступлення від 20.03.2015 № 1/2015. Також відповідач 1 стверджує, що факт оплатності чи безоплатності відступлення права вимоги ніяким чином не може впливати на дійсність договору про відступлення права вимоги, а також свідчити про його фіктивність. Крім того, на думку відповідача 1, факт фіктивності договору спростовується тим, що відповідач 2 звернувся до господарського суду з позовом до позивача про стягнення з останнього заборгованості на підставі оспрюваного правочину.

Відповідач 1 у своєму відзиві також зазначає, що у зв'язку з ігноруванням позивачем вимог ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1», останнє вирішило скористатися своїм правом та відступити своє право вимоги за генеральним договором від 05.08.2009 до позивача відповідачеві 1 (договір від 26.12.2014 № 26/12-14), про що відповідач 1 повідомив позивача. У подальшому вказане право було відступлено відповідачем 1 відповідачеві 2 (оспорюваний правочин), про що, як стверджує відповідач 1, було також повідомлено відповідачем 2 позивача.

За твердженнями відповідача 1, заборгованість позивача перед позивачем складає 91773556,92 грн, яка є предметом спору у господарській справі № 910/9990/15.

Представник відповідача 1 у судове засідання, призначене на 28 березня 2016 року, не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідною розпискою від 14.03.2016. Обґрунтованих письмових пояснень з цього приводу від відповідача 1 до суду не надходило.

Відповідач 2 в жодне судове засідання свого повноважного представника не направив, обґрунтованих письмових пояснень з цього приводу до суду не подав, хоча про дату, час і місце розгляду даної справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Також відповідач 2 своїм правом, наданим ст. 59 ГПК України, не скористався, відзив на позов до суду не подав, а тому відповідно до положень ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 28 березня 2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши повноважних представників позивача та відповідача 1, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Між ТОВ «ФК «КРЕДИТ ПРОЕКТ», як первісним кредитором, та компанією «ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А.», як новим кредитором, укладено договір від 20.03.2015 № 1/2015 про відступлення права вимоги (далі - спірний договір/оспорюваний правочин).

Відповідно до предмета спірного договору, в порядку та на його умовах, первісний кредитор передає належне йому право грошової вимоги до боржника, яким є ПАТ АКБ «АРКАДА», щодо сплати заборгованості у загальному розмірі 91773556,92 грн, а також сплати суми 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Генеральним договором від 05.08.2009, укладеного між ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» та ПАТ АКБ «АРКАДА», (далі - Генеральний договір) у відповідності до ст. 625 ЦК України, що виникло у первісного кредитора до боржника на підставі договору від 26.12.2014 № 26/12-14 про відступлення права вимоги (з усіма додатками та угодами), укладеного між ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» та первісним кредитором (далі - договір від 26.12.2014 № 26/12-14), а новий кредитор - компанія «ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А.» набуває це право вимоги, тобто набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх грошових зобов'язань, які виникли у боржника на підставі Генерального договору, та сплачує первісному кредиторові за відступлення права вимоги грошові кошти, що дорівнює ціні договору (п.п. 1.1.-1.3, п.п. 1.5-1.6 спірного договору).

Ціна договору - певна сума грошових коштів, що передається новим кредитором первісному кредиторові, як оплата за набуття права вимоги, розмір якої визначається в порядку та умовах, передбачених цим договором (п. 1.7 спірного договору).

Між відповідачами також укладено додаткову угоду від 20.03.2015 № 1 до спірного договору, у п. 2 якої передбачено, що за домовленістю сторін, ціна договору становить 60 (шістдесят) відсотків від суми заборгованості, яка фактично буде стягнута новим кредитором з боржника.

Згідно з п. 3.2 спірного договору для підтвердження наявності та дійсності права вимоги первісний кредитор передає новому кредиторові документацію одночасно з підписанням цього договору. Передача документації оформлюється актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін (додаток № 1 до цього договору).

Як вбачається з п. 3.3 договору, право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору. Разом з правом вимоги до нового кредитора переходять всі інші пов'язані з ним права.

Так, як встановлено судом, відповідач 2 повідомив позивача про вчинення оспорюваного правочину листом від 24.03.2015 № 24-03, засвідчена копія якого міститься у матеріалах справи.

Спір між сторонами спору у даній справі виник у зв'язку із тим, що, як стверджує позивач, останній не надавав своєї згоди на відступлення права вимоги третій особи за Генеральним договором, яким встановлена обов'язковість наявності такої згоди, а тому договір від 20.03.2015 № 1/2015 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки даний правочин суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Також позивач вважає, що спірний договір також слід визнати недійсним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. На думку позивача, на ознаки фіктивності спірного договору вказують такі обставини: по-перше, а ні відповідачами, ні ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» не підтверджено документально факт наявності заборгованості, право на вимогу якої передано, зокрема, за спірним договором, тобто борг є таким, що штучно створений; по-друге, безоплатне відступлення відповідачем 1 відповідачеві 2 права вимоги на підставі спірного договору.

Крім того, як зазначає позивач, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2012 у справі № 16/322 розірвано Генеральний договір.

При цьому, п. 8.3 Генерального договору передбачено, що у випадку припинення вказаного правочину, його сторони зобов'язані протягом 10 днів після такого припинення укласти додаткову угоду, у якій визначити умови і строки проведення взаємних розрахунків та передачі відповідної документації.

Однак, як стверджує позивач, а ні протягом десятиденного строку з дати розірвання Генерального договору, ні після спливу цього строку ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» не зверталося до позивача з вимогою щодо сплати заборгованості в сумі 91773556,92 грн. Така обставина свідчить про те, що вказана заборгованість не існувала і не існує.

Таким чином, спірний правочин суперечить вимогам, встановленим ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Також позивач зазначає, що якщо припустити обґрунтованість майнових вимог ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» до позивача, то у будь-якому випадку строк позовної давності є таким, що сплив у травні 2014 року.

Отже, з урахуванням викладених обставин, позивач просить суд задовольнити позов у даній справі.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з урахуванням такого.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Так, ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Так, судом встановлено, що між позивачем (банк) та ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1» (забудовник), укладено Генеральний договір від 05.08.2009, відповідно до предмета якого забудовник зобов'язується організувати спорудження об'єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об'єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування, а банк зобов'язується своєчасно здійснювати фінансування будівництва на умовах цього договору (п. 1.1 Генерального договору).

Сторонами Генеральної угоди у пункті 6.1 встановлено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за Генеральним договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.

Таким чином, Генеральним договором встановлена обов'язкова умова, за якою відбувається передання однією стороною її прав та обов'язків за вказаним договором третій особі, яка полягає у наданні іншою стороною дозволу на вчинення таких дій.

Судом також встановлено, що перед вчиненням оспорюваного правочину, між ТОВ «УКРМІСЬКБУД-1», як первісним кредитором, та ТОВ «ФК КРЕДИТ ПРОЕКТ», як новим кредитором, укладено договір від 26.12.2014 № 26/12-14 про відступлення права вимоги.

Тобто за договором від 26.12.2014 № 26/12-14 відповідач 1 набув право вимоги до позивача, яке у подальшому відступив відповідачеві 2 на підставі спірного договору.

Суд відзначає, що первісний договір від 26.12.2014 № 26/12-14 про відступлення права вимоги оспорюється ПАТ АКБ «АРКАДА» у судовому порядку (справа № 910/313/16). На момент ухвалення рішення у даній справі, у справі № 910/313/16 прийнято рішення від 02.03.2016, яким вказаний первісний правочин визнано судом недійсним з підстав вчинення його з порушенням вимог п. 6.1 Генерального договору та ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Крім того суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2012 у справі № 16/322, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2012, розірвано Генеральний договір з 16 травня 2011 року.

Враховуючи наведені обставини, умови, передбачені п. 6.1 Генерального договору, та приписи ч.ч. 2 та 3 ст. 653 ЦК України, відповідач 1 вважає, що дозвіл позивача на відступлення права вимоги за Генеральним договором іншою стороною не вимагається, в силу припинення зобов'язань за цим договором.

Однак, суд з таким доводом відповідача 1 погодитися не може.

Виходячи зі змісту договорів про відступлення права грошової вимоги до позивача, то така вимога виникла під час дії Генерального договору і предмет спірного договору стосується майнових зобов'язань позивача. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що дозвіл позивача на передачу майнових прав до нього вимагається в силу умов, передбачених п. 6.1 Генерального договору.

Суд відзначає, що сторонами спору не надано суду доказів належного узгодження з позивачем відступлення права вимоги до нього за Генеральною угодою третім особам.

Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Таким чином, підсумовуючи сукупність обставин даної справи, враховуючи норми права та наявність у позивача законного цивільного інтересу до предмета спору, суд дійшов висновку, що договір від 20.03.2015 № 1/2015 про відступлення права вимоги укладено з порушенням вимог п. 6.1 Генерального договору та ч. 1 ст. 516 ЦК України, тому є законні підстави застосувати до спірного правочину правила, встановлені ч.ч. 1 і 3 ст. 215 ЦК, тобто визнати його недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15 та від 10.02.2016 у справі № 3-4гс16.

Щодо визнання спірного договору недійсним з підстав наявності ознак фіктивності суд зазначає таке.

Статтею 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14).

Так, виходячи з матеріалів справи судом встановлено, що, по-перше, на підставі договорів відступлення прав вимоги первісними кредиторами передано, а новими прийнято документацію, яка згідно з вказаними договорами стосується заборгованості боржника; по-друге, відповідачами направлялися позивачеві повідомлення (листи від 20.02.2015 № 03/02/2015 та від 24.03.2015 № 24-03) про відступлення права вимоги на підставі договорів від 26.12.2014 № 26/12-14 та від 20.03.2015 № 1/2015; по-третє, відповідач 2, скориставшись своїм правом, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ АКБ «АРКАДА» про стягнення з останнього заборгованості. Вказаний позов судом прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/9990/15.

Зі сукупності наведених обставин вбачається, що, зокрема, відповідач 2 має намір створити правові наслідки оспорюваного правочину.

Також суд відзначає, що норми права, які регулюють відступлення права вимоги (п. 1 ч. 1 ст.ст. 512-516 ЦК), не містять такого правила як передача права вимоги лише за плату, на відміну від договору факторингу (глава 73 ЦК).

Крім того, як встановлено судом, додатковою угодою від 20.03.2015 № 1 до спірного правочину встановлено обов'язок нового кредитора сплатити первісному 60 % від стягненої суми заборгованості.

Іншим питанням є правомірність відступлених вимог на підставі, зокрема, спірного правочину до боржника, яке, у свою чергу, є предметом розгляду у господарській справі № 910/9990/15.

Таким чином, фіктивність спірного договору як підстава для застосування правил, встановлених ч.1 ст. 215 ЦК України, судом відхиляється.

Отже, позов ПАТ АКБ «АРКАДА» у даній справі підлягає задоволенню з підстав вчинення оспорюваного правочину з порушенням ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «АРКАДА» задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ ПРОЕКТ» (01103, м. Київ, бульв. Дружби народів, 30-Б; ідентифікаційний код 39166165) на користь публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «АРКАДА» (01001, м. Київ, вул. Ольгинська, буд. 3; ідентифікаційний код 19361386) 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Стягнути з компанії «ДЖУЛІАНА ФАЙНЕНС С.А.» (3175, Роад Таун, Тортола, Британські Віргінські Острови; реєстраційний номер 661660) на користь публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «АРКАДА» (01001, м. Київ, вул. Ольгинська, буд. 3; ідентифікаційний код 19361386) 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн 00 коп. витрати зі сплати судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04 квітня 2016 року.

Cуддя Я.А. Карабань