Рішення № 56908250, 29.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2016Справа №910/3678/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"

до фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

про стягнення 130 273,59 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Пінчук-Ніколайчук Ю.В.(дов. від 01.01.2016)

Від відповідача Полєжаєва К.О.(дов. від 11.01.2016)

Від третьої особи Галков І.О.(дов. від 10.01.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача неустойки, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору фінансового лізингу № 1122/12/2007 від 18.12.2007 у розмірі 130 273,59 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.03.2016 порушено провадження у справі №910/3678/16 та призначено до розгляду на 23.03.2016.

23.03.2016 в судовому засіданні оголошено перерву на 29.03.2016 для подання додаткових доказів по справі.

У судове засідання 26.11.2015 з"явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.

Позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, про що подав додаткові письмові пояснення.

Третя особа підтримала позовні вимоги позивача.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з тим, що, на його думку, договором фінансового лізингу № 1122/12/2007 від 18.12.2007 передбачено сплату неустойки в розмірі 5%, а також у зв'язку з тим, що розмір нарахованої позивачем пені перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2007 між товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"(далі третя особа, Лізингодавець) та фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю(далі відповідач, Лізингоодержувач) було укладеного Договір фінансового лізингу № 1122/12/2007 (далі - договір), за умовами якого Лізингодавець зобов'язався набути у свою власність техніку (далі - Майно, предмет лізингу) згідно зі специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації Лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти Майно та вносити обумовлені договором платежі.

Вказаний договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 ЦК України, ст. 292 ГК України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів, і далі, Додатковою угодою від 30.07.2009 графік лізингових платежів викладено в новій редакції.

Як свідчать матеріали справи, на виконання договору позивач передав у користування відповідача предмет лізингу: автокран КС-45717А-1 на шасі МАЗ-630303(дві одиниці), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000086 від 31.03.2008 та довіреністю на отримання серії НБМ №317050 від 27.03.2008, вартість 424 498,00 доларів США.

Відповідно до п. 7.1 Договору валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу відповідно до п. 7.1.1 Договору.

Лізингоодержувач зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі зазначені в додатку № 1 до договору. Сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Евро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Евро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів з дати встановленої для проведення платежу відповідно до додатку № 1 до договору (п. 7.4. Договору).

Згідно з п. 7.7 Договору Лізингоодержувач зобов'язаний вносити на всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків Лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Вищевказані обставини встановлені чинним рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16252/13, тому відповідно до ст. 35 ГПК України не доводяться знову при вирішенні даного спору.

Також цим рішенням встановлено обставину наявності у відповідача заборгованості по сплаті на користь Лізингодавця лізингових платежів (56-64 періоди) в розмірі 807 679,17 грн., яку присуджено до стягнення в повному обсязі, і у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання судом було задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені - 37 753,85 грн. 62 коп., 3% річних - 8408,71 грн. 73 коп. та втрат від інфляції - 1076,99 грн.

Предметом даного позову є вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"(далі позивач) про стягнення з відповідача 130 270,59 грн. неустойки у зв'язку з несвоєчасним (неповерненням) предмету лізингу, розрахованого від суми невиконаного грошового зобов'язання - несплати чергового лізингового платежу за 64-й період, який у термінології Договору є "поточним боргом лізингоодержувача".

При цьому суд враховує, що позивач набув замість Лізингодавця (третьої особи) право вимоги до відповідача за договором, на підставі ст.ст. 512-516 ЦК України та укладеного 05.12.2013 між третьою особою та пПозивачем договору про уступку права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 201/11-2013, і п. 1.5 цього договору передбачено, Позивач набуває всі майнові права (у тому числі право власності) на предмет (-ти) лізингу, переданий (-ні) по Договору лізингу.

Про заміну кредитора у зобов'язанні по договору відповідача було повідомлено належним чином листом від 05.12.2013 (копія листа з доказами його направлення та вручення відповідачу залучені до справи).

Враховуючи встановлення чинним і не скасованим рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16252/13 непогашеної заборгованості по сплаті лізингових платежів за 56-64 періоди, суд погоджується з доводами позивача, що він обґрунтовано вимогою від 25.02.2013 № 51-02/13 вимагав сплати у строк до 13.03.2013 заборгованості, або у той же строк на підставі п. 13.1.3 та 13.2 Договору повернути предмет лізингу.

Предмет лізингу у встановлений позивачем у вимозі строк, а також на час вирішення спору, відповідачем позивачу повернутий не був. Матеріали справи не містять доказів протилежного.

З огляду на наведене, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення предмету лізингу, за що за умовами п. 13.3 Договору передбачена відповідальність у вигляді сплати неустойки у розмірі 0,5% від "поточного боргу лізингоодержувача" (за термінологією Договору) за кожний день прострочення повернення предмету лізингу та/або документів і приладдя, які є невід'ємними частинами предмету лізингу.

Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 130 270,59 грн. неустойки у зв'язку з несвоєчасним (неповерненням) предмету лізингу, розрахованого від суми невиконаного грошового зобов'язання - несплати чергового лізингового платежу за 64-й період, який у термінології Договору є "поточним боргом лізингоодержувача".

Відповідачем у поданому суду відзиві не заперечено та не спростовано факт наявності у нього непогашеної заборгованості по сплаті лізингових платежів за 56-64 періоди (тобто прострочення три рази за три періоди) та невиконання ним вимоги позивача щодо повернення предмету як у встановлений у вимозі строк так і на даний час, натомість відповідач заперечує проти здійсненого позивачем розрахунку неустойки - проти порядку нарахування (0,5% на невиконання негрошового зобов'язання від суми невиконаного грошового зобов'язання) та як наслідок і проти розміру.

Дослідивши викладені у відзиві заперечення відповідача проти позову суд дійшов висновку, що ставиться до них критично, з огляду на наступне.

Дійсно, за приписами цивільного законодавства, а саме ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Проте за приписами ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У даному випадку у ст. 549 ЦК України прямо не вказано про заборону на відступлення від її норм, і також на її обов'язковість для сторін - тобто нарахування неустойки саме у вигляді пені за ст. 549 ЦК України не випливає з положень актів цивільного законодавства для сторін і не випливає з суті відносин між сторонами, протилежного Відповідачем не доведено, у тому числі враховуючи положення ст.ст. 216, 217, 231 ГК України.

Так, за приписами ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями за приписами ст. 230 ГК України у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено (Законом України "Про фінансовий лізинг" за спірне порушення - не визначено), то санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З огляду на наведене судом відхиляються викладені у відзиві заперечення відповідача та суд зазначає, що сторони правомірно відступили від положень цивільного законодавства та врегулювали свої правовідносини згідно наведених вище норм Господарського кодексу України, передбачивши за невиконання господарського зобов'язання - неповернення предмету лізингу, договірну штрафну санкцію у розмір 0,5% від суми іншого невиконаного грошового зобов'язання (несплата чергового лізингового платежу за 59й період, "поточний борг лізингоодержувача").

Перевіривши наведений у позові розрахунок неустойки суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Договору, у тому числі суд перевірив та дійшов висновку про обґрунтованість як періоду прострочення так і розміру несплаченого чергового лізингового платежу за 64-й період, який є базою для нарахування неустойки, тому позовні вимоги про стягнення 130 270,59 грн. неустойки визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по оплаті судового збору згідно ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" задовольнити повністю.

2. Стягнути з фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Г.Тимофеєвої, буд. 3, код ЄДРПОУ 14073657) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"(01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, офіс 402, код ЄДРПОУ 38952030) пеню в розмірі 130 273(сто тридцять тисяч двісті сімдесят три) грн. 59 коп. та судовий збір в розмірі 1954(одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 14 коп.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

4. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 04.04.2016