Рішення № 56907462, 04.04.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.04.2016р. Справа № 905/562/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Мет», ЄДРПОУ 32757375,

м.Маріуполь

до відповідача Державного підприємства «Селидіввугілля», м.Селидове в особі відокремленого

підрозділу «Шахта 1-3 «Новогродівська», ЄДРПОУ 33621589, м.Новогродівка

про стягнення 65778,49 грн.

Суддя Левшина Г.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1-по дов.

від відповідача: не зявився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Мет», м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Селидіввугілля», м.Селидове в особі відокремленого підрозділу «Шахта 1-3 «Новогродівська», м.Новогродівка, про стягнення заборгованості в сумі 30000,00 грн., інфляції в сумі 15660,00 грн., трьох процентів річних в сумі 1368,49 грн., пені в сумі 16650,00 грн. та штрафу в сумі 2100,00 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу №23-с від 10.03.2014р., платіжне доручення №3877 від 23.07.2014р., розрахунок суми позову.

Відповідач надав заперечення на позов від 01.03.2016р. №20-97, в яких повідомив суд про наявність кредиторської заборгованості перед позивачем за даними бухгалтерського обліку підприємства в сумі 30000,00 грн. Одночасно, щодо решти позовних вимог відповідачем заявлено про невірне визначення позивачем періодів їх застосування.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

10.03.2014р. між сторонами був підписаний договір купівлі-продажу №23-с, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобовязання передати у власність позивача, а позивач в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобовязується прийняти й оплатити брухт та відходи чорних металів.

Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікації, що є додатком до договору (п.1.2 договору).

Сторонами було підписано специфікації до договору від 10.03.2014р., 06.05.2014р., згідно яких визначено найменування товару, одиниці виміру, його кількість та вартість.

Згідно розділу 5 договору №23-с від 10.03.2014р. оплата товарів позивачем здійснюється за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок відповідача. Розрахунки за цим договором здійснюються через установу банку згідно із правилами передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків. Оплата за товар здійснюється позивачем на підставі рахунків, виставлених відповідачем у строк протягом десяти робочих днів, з моменту одержання рахунку позивачем. Можлива передплата за товар.

Як встановлено, відповідно до наданого до матеріалів справи платіжного доручення №3877 від 23.07.2014р. позивачем згідно рахунку №189 від 22.06.2014р. було сплачено відповідачу грошові кошти за металобрухт в сумі 30000,00 грн.

Факт отримання вказаних грошових коштів з боку відповідача підтверджено.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачений обовязок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, згідно із ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно п.3.1 договору №23-с від 10.03.2014р. передання товарів від продавця до покупця (відвантаження товару) за цим договором здійснюється в строки, що визначені в специфікації до договору.

Як встановлено, сторонами у підписаних специфікаціях до договору не було обумовлено певного строку передання відповідачем металолому позивачу.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно до ч.1 ст.613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Оскільки позивач будь-яких дій, направлених на отримання товару, звернення з вимогою до відповідача щодо передання товару не здійснив, він є таким, що прострочив.

Одночасно, як встановлено, на момент розгляду справи строк дії договору №23-с від 10.03.2014р. закінчився, іншого терміну поставки сторонами не узгоджено.

Згідно із ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписом ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Право на позов (початок перебігу строку позовної давності) за приписом ст.261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом №374 від 28.10.2015р. позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення передплати у сумі 30000,00 грн.

Даний лист отриманий відповідачем 30.10.2015р., що підтверджується вхідним штампом відповідача.

Таким чином, враховуючи, що відповідач свої зобовязання за договором №23-с від 10.03.2014р. з поставки товару позивачу не виконав, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати у розмірі 30000,00 грн.

Як наслідок, позов в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30000,00 грн. є правомірним та підлягає задоволенню.

Крім суми заборгованості, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляції в сумі 15660,00 грн. за період з липня 2014р. по грудень 2015р. та трьох процентів річних в сумі 1368,49 грн. за період з 24.07.2014р. по 01.02.2016р.

Так, відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, за висновками суду, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобовязання, оскільки відповідні дії вчиняються не для виконання взятих на себе грошових зобовязань, а з інших підстав повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

Згідно п.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

За своєю суттю обовязок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, внаслідок чого позов в частині вимог про стягнення інфляції та трьох процентів річних є неправомірним та підлягає залишенню без задоволення.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 16650,00 грн. за період 24.07.2014р. по 01.02.2016р. та штрафу в сумі 2100,00 грн. на підставі ст.231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Проте, як було встановлено вище, позивачем нараховано пеню та штраф за невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договору в частині поставки металобрухту та неповернення грошових коштів, які були сплачені позивачем як передоплата. Однак, сторонами не було забезпечено виконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми попередньої оплати, проведеної покупцем, в разі невиконання постачальником зобов'язань щодо поставки металобрухту. Більш того, обов'язок повернення продавцем суми передоплати у разі непередання товару не є грошовим зобов'язанням в розумінні змісту ст.549 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем підстав для стягнення пені в сумі 16650,00 грн. за період 24.07.2014р. по 01.02.2016р. та штрафу в сумі 2100,00 грн., позов в цій частині вимог підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Клопотання позивача щодо покладення на відповідача витрат по оплаті послуг адвоката в сумі 5000,00 грн. судом залишено без задоволення, враховуючи відсутність в матеріалах справи відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2

Крім цього, при відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката суд виходить з розумної необхідності таких витрат для вирішення справи. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Враховуючи, що участь у розгляді справі адвокат безпосередньо не приймав, відповідні витребувані судом документи надавалися до матеріалів справи відповідачем, а не позивачем як того вимагає ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, часткове задоволення позовних вимог, за висновками суду, розмір заявленого до стягнення відшкодування вартості послуг адвоката є необгрунтовано завищеним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Мет», м.Маріуполь до Державного підприємства «Селидіввугілля», м.Селидове в особі відокремленого підрозділу «Шахта 1-3 «Новогродівська», м.Новогродівка про стягнення заборгованості в сумі 30000,00 грн., інфляції в сумі 15660,00 грн., трьох процентів річних в сумі 1368,49 грн., пені в сумі 16650,00 грн. та штрафу в сумі 2100,00 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта 1-3 «Новогродівська» (85483 м.Новогродівка, вул.Шахтна, 1, ЄДРПОУ 33621589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Мет» (87500 Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гавань Шмідта, 4а, рах.№2600433804494 в АБ «Діамант» в м.Києві, МФО 320854, ЄДРПОУ 32757375) заборгованість в сумі 30000 грн. 00 коп., судовий збір в сумі 628 грн. 36 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 04.04.2016р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Г.В. Левшина