Рішення № 56907195, 28.03.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 березня 2016 р. Справа № 902/80/16

за позовом: Приватного підприємства "АДІС"

до: Приватного акціонерного товариства "Жмеринське АТП-10512"

про стягнення 126278,24 грн.

Господарський суд Вінницької області у складі

Головуючого судді Говор Н.Д.

Cекретар судового засідання Мовчан Г.М.

Представники

позивача : ОСОБА_1- директор

ОСОБА_2 за дорученням від 04.12.2015 р.

ОСОБА_3 за дорученням від 04.12.2015 р.

відповідача : ОСОБА_4- адвокат

ВСТАНОВИВ :

До Господарського суду Вінницької області подана позовна заява про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Жмеринське АТП-10512" на користь Приватного підприємства "АДІС" 126278,24 грн., в тому рахунку 49211,34 грн. основного боргу, 77066,90 грн. штрафних санкцій.

Позов мотивований тим, що позивач відповідно умов договору купівлі-продажу № 15 від 20.01.2015р. згідно видаткових накладних № РН-0000038 від 20.01.2015р., № РН-0000125 від 04.02.2015 р., № РН-0000191 від 20.02.2015р., № РН-0000298 від 07.03.2015р., № РН-0000311 від 13.03.2015 р., № РН-0000385 від 31.03.2015 р., № РН-0000501 від 17.04.2015 р. ,№ РН-0000575 від 07.05.2015 р., № РН-0000666 від 26.05.2015р., РН-0000752 від 11.06.2015 р., № РН-0000900 від 03.07.2015 р., № РН-0000992 від 15.07.2015 р., № РН-0001175 від 07.08.2015 р., № РН-0001219 від 13.08.2015 р., № РН-0001348 від 02.09.2015 р., № РН-0001506 від 21.09.2015 р., № РН-0001507 від 24.09.2015 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 198918,23 грн.

Відповідач, згідно банківських виписок оплатив товар на загальну суму 1149706,89 грн.

Позивач зазначає, що борг відповідача складає 49211,34 грн. за видатковою накладною № РН-0001507 від 24.09.2015 р.

Крім того позивач відповідно до п. 6.2 договору нарахував 77066,90 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару в розмірі 1% від простроченої суми.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив та зазначає, що в ході внутрішньої бухгалтерської перевірки встановлено, що за вересень 2015 року ПП АДІС поставило ПрАТ Жмеринське АТП-10512 дизельного палива у кількості 13988, 00 літрів на загальну суму 202877,40 гривень, що підтверджується:

видатковою накладною, рахунком, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 02 вересня 2015 року про отримання ПрАТ Жмеринське АТП-10512 від ПП АДІС 6063,00 літрів палива дизельного на загальну суму 88216,65 гривень;

видатковою накладною, рахунком, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 21 вересня 2015 року про отримання ПрАТ Жмеринське АТП-10512 від ПП АДІС 7935,00 літрів палива дизельного на загальну суму 114660,75 гривень;

Зазначає, що останнє постачання палива дизельного ПП АДІС до ПрАТ Жмеринське АТП-10512 відбувалося 21 вересня 2015 року у кількості 7935,00 літрів.

Відповідач стверджує, що ним не отримано жодного документу від позивача, що свідчили б про передачу дизельного палива 24.09.2015р.

Відповідач не погоджується з штрафними санкціями за несвоєчасну оплату поставленого товару в розмірі 77 066, 90 гривень з огляду на те, що в позовній заяві міститься посилання Позивача на п. 6.2 Договору за яким Відповідач за несвоєчасну оплату Товару має сплатити суми на користь Позивача, адже вважає, що у разі прострочення платежу, визначеного п. 5.1 Договору, Товар є таким, що наданий па умовах кредитного договору.

Відповідач наголошує, що комерційний кредит може мати місце у всіх випадках, коли за оплатним договором передбачена сплата однією стороною грошових коштів на його виконання, зокрема, при купівлі-продажу товарів.

За договором купівлі-продажу комерційний кредит може бути наданий продавцем покупцю шляхом відстрочення або розстрочення оплати товарів.

Проценти, що сплачуються за користування комерційним кредитом відповідно до ст. 694 ЦК 3'країни, є платою за користування чужими грошовими коштами, наданими на умовах комерційного кредиту. При цьому, їх розмір може бути визначений сторонами, а у випадку, коли договором не встановлений розмір процентів, він визначається з урахуванням положень ст. 1048 ЦК України.

Зі змісту договору вбачається, що між Позивачем та Відповідачем не було погоджено розмір процентів як плати за користування комерційним кредитом .

Вважає, що Сторонами, окрім договору купівлі-продажу, мало б бути врегульовано порядок, умови продажу товару у кредит, відповідальність сторін, у тому числі і норму частини 5 статті 694 ЦК України.

Ухвалою від 16.02.2016р. в порядку ст. 30 ГПК України викликано в судове засідання водія Приватного підприємства "АДІС" ОСОБА_5 та працівника Приватного акціонерного товариства "Жмеринське АТП-10512" ОСОБА_6 для дачі пояснень по суті спору.

В судовому засіданні 10.03.2016р. водій Приватного підприємства "АДІС" ОСОБА_5 та працівник Приватного акціонерного товариства "Жмеринське АТП-10512" ОСОБА_6 надали пояснення по суті спору.

Ухвалою від 16.02.2016р. було задоволено клопотання позивача про витребування доказів у порядку ст. 38 ГПК України та витребувано від Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС України підтверджену документально інформацію про те, чи було задекларовано ПрАТ "Жмеринське АТП-10512" (ЄДРПОУ 05461042, ІПН 054610402057) податковий кредит на загальну суму 43 454,69 грн. зі сплати ПДВ за вересень 2015 р. у розрахунках між вказаним підприємством та ПП "АДІС" (ЄДРПОУ 31576283, ІПН 315762802037 ) та копію відповідної податкової декларації.

Жмеринська ОДПІ ГУ ДФС України на ухвалу суду Листом від 02.03.2016 р. № 2798/9/15-305 надала копію податкової декларації з податку на додану вартість з додатком № 5 за вересень 2015р. платником ПАТ «Жмеринське АТП-10512».

28.03.2016р. відповідач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме графік контролю за роботою на лінії водіїв за вересень 2015р. та диск DVD-R VIDEX, на якому записано відео матеріал з камер спостереження, що розташовані в місцях отримання дизельного палива на території відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів суд відхилив його з огляду на таке.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Такими доказами можуть бути, зокрема, видаткові накладні, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

За таких обставин відеоматеріал з камер спостереження не є належним та допустимим доказом для встановлення обставин здійснення господарської операції по передачі товару.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і обєктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.

20.01.2015 р. Приватне підприємство "АДІС" (в договорі Постачальник) та Приватне акціонерне товариство "Жмеринське АТП-10512" (в договорі Покупець) уклали Договір купівлі-продажу № 15 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому Товар у відповідності з умовами, визначеними цим Договором та/або Додатками до нього (в подальшому Додатки), які є його невідємною частиною.

Відповідно до п. 3.3 Договору право власності на Товар, а також всі пов'язані з ним ризики, переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі Товару та підписання уповноваженою особою Покупця відповідних документів, які засвідчують прийом-передачу Товару (видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної, та/або акту прийому-передачі Товару) в пункті поставки.

Відповідно до п. 3.5 Договору представник Покупця, який має повноваження для отримання Товару, повинен при отриманні Товару передати представнику Постачальника довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей та зробити відмітку про отримання в товарно-транспортній накладній (підпис, печатка та/або штамп).

Відповідно до п. 3.7 Договору у разі наявності заборгованості по оплаті поставленого Товару з боку Покупця Постачальник зараховує одержані грошові кошти від Покупця незалежно від призначення платежу в першу чергу на погашення наявності заборгованості, а залишок зараховується в рахунок оплати узгодженої між Сторонами партії Товару.

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата товару за цим Договором проводиться Покупцем в безготівковій формі в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, протягом 4 (чотирьох) банківських днів з моменту поставки Товару. Момент поставки Товару (п. 3,3 даного Договору) є перехід права власності Товару Покупцю.

Відповідно до п. 6.2 Договору у разі несвоєчасної оплати за Товар у вказаний термін, Товар вважається наданим на умовах товарного кредиту з відсотковою ставкою 1% за кожен день користування кредиту.

Відповідно до п. 6.3 Договору у випадку прострочення оплати Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення оплати.

На виконання зобов'язань за Договором позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1198918,23 грн., що стверджується видатковими накладними № РН-0000038 від 20.01.2015р., № РН-0000125 від 04.02.2015 р., № РН-0000191 від 20.02.2015р., № РН-0000298 від 07.03.2015р., № РН-0000311 від 13.03.2015 р., № РН-0000385 від 31.03.2015 р., № РН-0000501 від 17.04.2015 р.,№ РН-0000575 від 07.05.2015 р., № РН-0000666 від 26.05.2015р., РН-0000752 від 11.06.2015 р., № РН-0000900 від 03.07.2015 р., № РН-0000992 від 15.07.2015 р., № РН-0001175 від 07.08.2015 р., № РН-0001219 від 13.08.2015 р., № РН-0001348 від 02.09.2015 р., № РН-0001506 від 21.09.2015 р., № РН-0001507 від 24.09.2015р.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті одержаного товару виконав частково в сумі 1149706,89 грн., що стверджується банківськими виписками.

Таким чином залишився частково неоплаченим у сумі 49211,34 грн. товар, поставлений за видатковою накладною № РН-0001507 від 24.09.2015р. про передачу 3976 л пального на загальну суму 57850,80 грн.

Слід вказати, що вказаний вище розмір заборгованості категорично не визнається відповідачем .

При наявності заперечень зі сторони відповідача щодо отримання товару від позивача на вказану ним у позовній заяві суму, зокрема поставленого 24.09.2015 р. згідно рахунку № РН-0001507 та накладної № РН-0001507 3976 л пального , сторонами не заперечується загальна сума оплачених відповідачем грошових коштів.

З огляду на наявні заперечення відповідача, до предмету доказування у даній справі входить з'ясування фактичної кількості та вартості переданого позивачем дизельного пального.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

На доказ передачі Товару відповідачу позивачем надано суду товарно транспортну накладну № 0001507 від 24.09.2015 р., надаючи юридичну оцінку якій, суд приймає до уваги наступні положення чинного законодавства.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Такими доказами можуть бути, зокрема, видаткові накладні, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надану позивачем товарно - транспортну накладну № 0001507 від 24.09.2015р. на передачу 3976 л пального , суд дійшов переконливого висновку про те, що остання підтверджує здійснення господарської операції шляхом передачі дизельного пального відповідачу , оскільки в графі «одержав» наявний підпис відповідальної особи відповідача , яка особисто брала участь у здійсненні такої господарської операції - приймальника ОСОБА_6 , який в судовому засіданні підтвердив справжність свого підпису на накладній та пояснив, що накладні підписуються ним в момент здійснення передачі товару.

Листом від 02.03.2016 р. № 2798/9/15-305 Жмеринська обєднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області надала інформацію, якою підтвердила наявність в податковому обліку господарських операцій між позивачем та відповідачем у вересні 2015 , які співпадають по своїй сумі та періоду їх здійснення із товарно - транспортними накладними, які в свою чергу по кількості товару кореспондують із даними відображеними у відповідних видаткових накладних , в т. р. у спірній № РН-0001507 від 24.09.2015 р. на передачу 3976 л пального на суму 57850,80 грн. в т. р. ПДВ на суму 9641,89 грн.

Наведене вище приводить суд до висновку про те, що товар , поставлений за товарно - транспортною накладною № 0001507 від 24.09.2015 р. та видатковою накладною № РН-0001507 від 24.09.2015 р. був одержаний відповідачем, отже наявна заборгованість відповідача перед позивачем на суму 49211,34 грн.

Згідно ст. 692 ЦК України за договором купівлі-продажу, положення якого застосовуються до договорів поставки згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України одна сторона (продавець) зобов'язується передати у власність другій стороні (покупцеві) товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму після прийняття товару, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позовні вимоги в частині стягнення боргу стверджуються Договором купівлі-продажу № 15 від 20.01.2015 р., видатковими накладними видатковими накладними № РН-0000038 від 20.01.2015р., № РН-0000125 від 04.02.2015 р., № РН-0000191 від 20.02.2015р., № РН-0000298 від 07.03.2015р., № РН-0000311 від 13.03.2015 р., № РН-0000385 від 31.03.2015 р., № РН-0000501 від 17.04.2015 р. ,№ РН-0000575 від 07.05.2015 р., № РН-0000666 від 26.05.2015р., РН-0000752 від 11.06.2015 р., № РН-0000900 від 03.07.2015 р., № РН-0000992 від 15.07.2015 р., № РН-0001175 від 07.08.2015 р., № РН-0001219 від 13.08.2015 р., № РН-0001348 від 02.09.2015 р., № РН-0001506 від 21.09.2015 р., № РН-0001507 від 24.09.2015р., накладною на повернення № б/н від 23.09.2014р., довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, розрахунком, іншими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в сумі 49211,34 грн. відповідно до ст.ст. 525, 526, 527, 712 Цивільного кодексу України.

Крім суми основного боргу позивач пред'явив до стягнення 77066,90 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару в розмірі 1% від простроченої суми на підставі п. 6.2. Договору.

Відповідно до вказаних умов Договору у разі несвоєчасної оплати за Товар у вказаний термін, Товар вважається наданим на умовах товарного кредиту з відсотковою ставкою 1% за кожен день користування кредиту.

Як вбачається з формулювання позовної вимоги, позивач ототожнює поняття штрафних санкцій з платою за товарний кредит.

В звязку з цим суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.2 ст. 551 Цивільного кодексу України - якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обовязок покупця сплачувати проценти на суму , що відповідає ціні товару , проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до вказаних норм законодавства, слід дійти висновку, що встановлені наведеними статтями положення про оплатність користування чужими грошовими коштами охоплюють випадки правомірного користування грошовими коштами.

Водночас, судом встановлено, що погоджуючи сплату процентів за прострочення оплати товару, тобто за порушення договірних зобов'язань, сторони обумовили сплату процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення оплати товару.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що пунктом 6.2 договору сторони погодили не розмір процентів як плати за правомірне користування чужими грошовими коштами, а відповідальність відповідача за прострочення виконання зобов 'язання по оплаті товару, що суперечить юридичній природі нарахування процентів за товарним кредитом.

Вказаний висновок відповідає позиції Вищого господарського суду України , висловленій у Постанові від 8.07.2010 р. у справі № 39/59-54/241.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 77066,90 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару в розмірі 1% від простроченої суми, нарахованих на підставі п.6.2. Договору, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Жмеринське АТП-10512" (вул. Київська,115, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код ЄДРПОУ 054610402) на користь Приватного підприємства "АДІС" (вул. Чехова, 29, кім. 308, с. Вінницькі Хутори, Вінницька область, 21034, код ЄДРПОУ 31576283) 49211,34 грн. основного боргу, 738,18 грн. судового збору.

В позові частині стягнення 77 066,90 грн. штрафних санкцій відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04 квітня 2016 р.

Суддя Говор Н.Д.

віддрук. прим.:

1 - до справи