Рішення № 56907136, 01.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.04.16р. Справа № 904/952/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Енергопростір", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ОЙЛ ГРУП", м.Луцьк

до приватного підприємства "Сотлайн", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором підряду №61 від 13.07.2012р.

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 06.01.2016р.;

представник ОСОБА_2, довіреність від 06.01.2016р.;

від відповідача-1: представник ОСОБА_3 - довіреність № 100 від 08.02.16р.;

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Енергопростір", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Вест ОСОБА_4", м.Луцьк (далі по тексту - відповідач-1) та до приватного підприємства "Сотлайн", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 заборгованості зі сплати вартості робіт за договором генерального підряду від 13.07.2012р. за №61 у розмірі 752178,51грн.; інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 302788,53грн.; пені в порядку та на умовах, визначених договором генерального підряду від 13.07.2012р. за №61 у розмірі 401432,99грн.; три відсотки річних у розмірі 23183,57грн.; з відповідача-2 позивач просить суд стягнути заборгованість за договором поруки від 01.11.2013р. у розмірі 1000,00грн.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 16.02.2016р. за вих.№16/02-16 ухвалою суду від 18.02.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 15.03.2016р.

Суд розгляд справи відкладав з 15.03.2016р. на 31.03.2016р.;

24.03.2016р. через канцелярію суду отримано заяву за вих.№18/03-15 від 18.03.2016р. про зменшення позовних вимог в якій позивач просить суд:

- стягнути з відповідача-1 заборгованості зі сплати вартості робіт за договором генерального підряду від 13.07.2012р. за №61 у розмірі 752178,51грн.; інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 331139,07грн.; пені в порядку та на умовах, визначених договором генерального підряду від 13.07.2012р. за №61 у розмірі 189150,34грн.; три відсотки річних у розмірі 28253,06грн.

Повернути надміру сплачений судовий збір.

Господарський суд прийняв заяву позивача за вих.№18/03-15 від 18.03.2016р. про зменшення позовних вимог до розгляду.

Суд оголошував перерву з 31.03.2016р. 12год. 00хв. до 31.03.2016р. 14год. 00хв.;

з 31.03.2016р. 14год. 40хв. на 01.04.2016р. 15год. 00хв.

Повноважні представники позивача в судовому засіданні, яке відбулося 31.03.2016р. подали клопотання про забезпечення позову.

Повноважний представник відповідача-1 в судовому засіданні, яке відбулося 31.03.2016р. проти клопотання позивача про забезпечення позову заперечує.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні, яке відбулося 31.03.2016р. просить суд зупинити провадження у справі.

Повноважні представники позивача в судовому засіданні, яке відбулося 31.03.2016р. проти клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі заперечують; в судове засідання, яке відбулося 01.04.2016р. надали письмові заперечення.

Представник відповідача-1 надав в судовому засіданні, яке відбулося 31.03.2016р. суду лист в якому просив позивача змінити призначення платежу. Докази направлення, вручення чи отримання даного листа суду не надав.

Позивач заперечив отримання вказаного відповідачем-1 листа.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 31.03.2016р.

Відповідач-1 про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 31.03.2016р.

Відповідач-2 про час та місце судового засідання, яке відбулося 31.03.2016р. повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 25.03.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 24.03.2016р.

В матеріалах справи наявний відзив відповідача-2 в якому останній просить суд здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача-2, крім зазначеного заявлені позивачем зменшені позовні вимоги не стосуються відповідача-2, отже оголошуючи перерву з 31.03.2016р. на 01.04.2016р. господарський суд вважає, що права відповідача-2 не є порушеними.

01.04.2016р. повноважні представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні в повному обсязі.

Подали письмові пояснення на наданий відповідачем-1 лист в якому останній просив позивача змінити призначення платежу.

Повноважний представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позовної заяви заперечує, вимоги суду в частині надання суду наступних документів, які витребовувалися ухвалою суду про порушення провадження у справі від 18.02.2016р., ухвалою суду про відкладення розгляду справі від 15.03.2016р., протоколом судового засідання від 31.03.2016р. не виконав, а саме не надав суду наступні документи:

- відзив на позовну заяву з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та докази на підтвердження власної позиції (оригінали - для огляду; належним чином засвідчені копії - для долучення до матеріалів справи); Звернути увагу відповідача, що відзив повинен містити мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство;

- докази виконання відповідачем своїх грошових зобовязань перед позивачем (платіжні доручення/виписки з банківського рахунку тощо);

- контррозрахунок позовних вимог, у разі незгоди з розрахунком позивача.

Представник відповідача-1 подав клопотання про витребування доказів у позивача, а саме докази отримання листа про виправлення помилки у призначенні платіжного доручення від 03.08.2012р. та вчинення дій щодо відображення перерахування коштів у сумі 245000,00грню в бухгалтерському обліку позивача.

Повноважний представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, 15.03.16р. звернувся до суду з відзивом на позов, яким просить суд провести розгляд даної справи без участі представника відповідача-2 і в задоволенні позовних вимог до відповідача-2 просить суд відмовити.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 01.04.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Енергопростір" (далі по тексту - позивач, генеральний підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вест ОСОБА_4" (далі по тексту - відповідач-1, замовник) укладено договір №61 генерального підряду (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик з залученням власних матеріалів та з матеріалів, наданих замовником, вартість яких включена у договірну ціну по договору, виконати комплекс робіт по будівництву автозаправного комплексу (АЗК) (далі по тексту - об'єкт), на земельній ділянці за адресою: в межах смт.Ювілейне на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області у мікрорайоні "Золоті ключі" по вул.ОСОБА_5 та монтажу обладнання, згідно проектної документації замовника, в межах погодженої договірної ціни на проведення робіт та здати збудований об'єкт спільно з замовником Державній комісії і ввести його в експлуатацію, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити вартість виконання комплексу робіт.

Пунктом 1.11 договору визначено, що акти форми КБ-2в та КБ-3 є актами прийняття замовником певного етапу робіт виконаного за звітний місяць.

Пунктом 2.2 договору визначено зобов'язання замовника, серед яких зокрема прийняти повний комплекс виконаних по об'єкту робіт, що підтверджується відповідним актом, який вказаний у пункті 1.11 даного договору (п.п. 2.2.8 договору) та оплатити виконані генеральним підрядником роботи у відповідності до умов даного договору (п.п. 2.2.9 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна вартість робіт встановлюється договірною ціною, з врахуванням вартості матеріалів, устаткуванням, наданого замовником, для використання та встановлення на об'єктах, передбачених даним договором, і складає 7789120,00грн., в т.ч. ПДВ 20%, з яких вартість робіт генерального підрядника становить 5869120,00грн., в т.ч.ПДВ 20%.

Пунктом 3.2 договору визначено, що вартість робіт, визначена у пункті 3.1 даного договору, є динамічною і підлягає зміні лише за погодженням сторін по фактичній вартості після закінчення усіх будівельно-монтажних робіт на майданчику.

Пунктом 3.3 договору визначено, що зміна вартості робіт узгоджується сторонами шляхом укладання відповідної додаткової угоди до даного договору, яка з моменту підпису уповноваженими представниками сторін являється невід'ємною частиною договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок генерального підрядника згідно Інструкції "Про безготівкові розрахунки в України в національній валюті".

Пунктом 4.2 договору визначено, що розрахунки між сторонами здійснюються окремо по кожному об'єкту, наступним чином:

- сума у розмірі 10% від вартості робіт генпідрядника, вказаної в пункті 3.1.1, перераховуються на розрахунковий рахунок генерального підрядника як авансовий платіж (підпункт 4.2.1 договору);

- сума в розмірі 60% від вартості робіт генпідрядника, вказаної в пункті 3.1.1, перераховується поетапно, проміжними платежами, на підставі прийнятих Актів виконаних робіт, відповідно до форми КБ-2в та довідки про вартість КБ-3, у розмірі, що вказана в даній довідці, як проміжний платіж протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту підписання відповідного акту (підпункт 4.2.2 договору);

- сума у розмірі 30% від вартості робіт генпідрядника, вказаної в п.3.1.1, перераховується на розрахунковий рахунок генерального підрядника протягом 35 (тридцяти п'яти) банківських днів з дати підписання Акту готовності до експлуатації та введення об'єкту в експлуатацію (підпункт 4.2.3 договору).

Пунктом 7.4 договору визначено, що акти форми КБ-2в та КБ-3 вважаються прийнятими замовником лише при умові наявності на них підпису відповідальної особи замовника та скріплених печаткою замовника.

01.11.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Енергопростір" (далі по тексту - позивач, генеральний підрядник, кредитор) та приватним підприємством "Сотлайн" (далі по тексту - відповідач-2, поручитель) укладено договір поруки (далі по тексту - договір поруки), відповідно до пункту 1.1 договору поруки в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків відповідача-1 перед кредитором за договором за договором генерального підряду від 13.07.2012р. за №61 (далі по тексту - основний договір), який був укладений між кредитором та боржником, в частині оплати за виконані роботи чи надані послуги.

Пунктом 1.2 договору поруки визначено, що відповідальність поручителя перед кредитором є обмеженою. Розмір відповідальності поручителя складає 1000,00грн.

Пунктом 2.1 договору визначено, що у разі порушення боржником обов'язків за основним договором поручитель відповідає перед кредитором субсидіарно відносно до боржника, тобто виключно у тому разі, якщо боржник не задовольнить у повному обсязі або частково письмової вимоги кредитора відповідно до пункту 3.1 цього договору.

Поручитель відповідає перед кредитором виключно у розмірі, визначеному у пункті 1.2 договору (пункт 2.2 договору).

У разі невиконання боржником умов основного договору в частині оплати за виконані роботи чи надані послуги в строки, передбачені основним договором, кредитора звертається з відповідною письмовою вимогою до боржника (пункт 3.1 договору).

Якщо боржник не виконає письмову вимогу кредитора, передбачену пунктом 3.1 цього договору, в строк, що дорівнює 5 банківським дням або виконає частково, поручитель протягом п'яти банківських днів з дня отримання ним відповідної вимоги кредитора, зобов'язаний сплатити кредитору суму визначену пунктом 1.2 договору (пункт 3.2 договору).

Моментом сплати суми боргу поручителем в порядку пункту 3.2 цього договору є дата зарахування такої суми на рахунок кредитора (пункт 3.3 договору).

Пунктом 6.1 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Пунктом 6.2 договору визначено, що цей договір діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених статтею 559 Цивільного кодексу України.

На виконання умов укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору генеральний підрядник виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання, а саме об'єкт побудовано відповідно до проектної документації введено в експлуатацію, право власності на вказаний об'єкт оформлено на замовника.

Відповідачем-1 порушено взяті на себе грошові зобов'язання за договором підряду по об'єкту: будівництво автозаправного комплексу (АЗК) (далі по тексту - об'єкт), на земельній ділянці за адресою: в межах смт.Ювілейне на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області у мікрорайоні "Золоті ключі" по вул.ОСОБА_5 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за виконані роботи, внаслідок чого у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у сумі 752178,51грн.

Відповідач-2 також не виконав взяте на себе зобов'язання та не сплатив на користь позивача 1000,00грн.

Позивач наголосив, що фактична вартість робіт генерального підрядника після закінчення усіх будівельно-монтажних робіт на майданчику була узгоджена шляхом підписання актів приймання виконаних робіт і становила 13499999,99грн.

Позивачем та відповідачем-1, після тривалого узгодження, було підписано акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в, які підписано та скріплено печатками сторін.

Факт виконання позивачем та прийняття відповідачем-1 робіт обумовлених договором підтверджується актами приймання виконаних робіт форми КБ-2в, довідкою про вартість КБ-3 та здійсненою частковою оплатою.

В період з 07.07.2012р. по 29.12.2014р. відповідачем-1 на користь позивача сплачено 12747821,48грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Позивач наголошує, що відповідачем-1 на користь позивача фактично сплачено 94,42% від вартості робіт.

Позивач наголошує, що акт готовності об'єкта до експлуатації підписано 11.07.2013р., введено в експлуатацію 01.08.2013р., акти приймання виконаних робіт, після тривалого узгодження підписано лише 30.12.2014р.

На дату подання даної позовної заяви відповідачем не сплачено 5,58% від вартості робіт генпідрядника, вказаної в пункті 3.1, що складає 752178,51грн.

У додаткових поясненнях до позовних вимог позивач повідомив наступне.

Пунктом 3.2 договору визначено, що вартість робіт, визначена у пункті 3.1 даного договору, є динамічною і підлягає зміні лише за погодженням сторін по фактичній вартості після закінчення усіх будівельно-монтажних робіт на майданчику.

Після закінчення всіх будівельно-монтажних робіт на майданчику в липні 2013 року позивачем було надано відповідачу-1 акти приймання виконаних робіт, однак останній тривалий час не узгоджував відповідні акти.

Відповідачем-1 систематично в період з 07.07.2012р. по 29.12.2014р. здійснювалася оплата, з урахуванням неузгодженості актів.

Станом на 11.07.2013р. відповідачем-1 сплачено 10817821,48грн.

11.07.2013р. підписано Акт готовності об'єкта до експлуатації.

01.08.2013р. об'єкт введено в експлуатацію.

Позивач наголошує, що вартість виконаних робіт генерального підрядника так і не була узгоджена відповідачем-1, як на дату введення об'єкта до експлуатації, так і через 35 банківських днів з дати підписання Акту готовності до експлуатації та введення об'єкта в експлуатацію.

Вартість виконаних робіт узгоджена лише 30.12.2014р. шляхом підписання 30 актів приймання виконаних будівельних робіт.

Фактична вартість робіт генерального підрядника узгоджена у розмірі 13499999,99грн.

Станом на 29.12.2014р. відповідачем-1 сплачено загалом 12747821,48грн.

Остання проплата відповідачем-1 здійснена за день до підписання актів виконаних будівельних робіт.

Загалом відповідачем-1 сплачено 94,42% від вартості робіт генерального підрядника.

На дату звернення позивача до суду неоплаченими залишилися наступні акти приймання виконаних робіт:

- Акт приймання виконаних будівельних робіт 26 Зк-2 на суму 553356,00грн. (часткова оплата: 16.09.2013р. у розмірі 87640,25грн.; 12.12.2014р. у розмірі 30000,00грн.; 29.12.2014р. у розмірі 150000,00грн.; загальна сума оплати 267666,25грн.);

- Акт приймання виконаних будівельних робіт 27 Зк-2 на суму 368520,00грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт 28 Зк-2 на суму 26547,60грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт 29 Зк-2 на суму 19315,20грн.;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт 30 Зк-2 на суму 52079,96грн.

Отже, строк виконання зобов'язання відповідача-1 в частині оплати робіт генерального підрядника за укладеним між сторонами договором є таким, що настав.

Станом на дату подачі позовної заяви несплаченими залишаються роботи на загальну суму 752178,51грн., що складає 5,58% від вартості робіт виконаних за укладеним між сторонами договором.

Днем початку прострочення позивач визначив 31.12.2014р.

В свою чергу, відповідач-1 доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору під час розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач-1 скористався наданим йому правом на судовий захист.

Суду не надано документи, які витребовувалися ухвалою суду про порушення провадження у справі від 18.02.2016р., ухвалою суду про відкладення розгляду справі від 15.03.2016р., протоколом судового засідання від 31.03.2016р., а саме:

відзив на позовну заяву з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та докази на підтвердження власної позиції (оригінали - для огляду; належним чином засвідчені копії - для долучення до матеріалів справи); Звернути увагу відповідача, що відзив повинен містити мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство;

- докази виконання відповідачем своїх грошових зобовязань перед позивачем (платіжні доручення/виписки з банківського рахунку тощо);

- контррозрахунок позовних вимог, у разі незгоди з розрахунком позивача.

Господарський суд визнав, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для прийняття рішення по суті.

Господарський суд звертає увагу, що копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідачем-1 отримано 19.02.2016р.

Рішення прийнято 01.04.2016р.

Отже, відповідач-1 мав достатньо часу для виконання вимог суду.

В свою чергу, відповідач-2 доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач-2 скористався наданим йому правом на судовий захист, відзив на позов надав, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог до відповідача-2, у зв'язку з припиненням договору поруки.

Господарський суд визнає обґрунтованими заперечення відповідача-2, однак вимоги позивача зменшено шляхом стягнення заборгованості лише з відповідача-1.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 752178,51грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем-1 робіт підтверджується матеріалами справи, а саме актами приймання виконаних будівельних робіт, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані роботи передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 4.2 договору, строк оплати робіт отриманих за Актом приймання виконаних будівельних робіт 26 Зк-2 на суму 553356,00грн. (часткова оплата: 16.09.2013р. у розмірі 87640,25грн.; 12.12.2014р. у розмірі 30000,00грн.; 29.12.2014р. у розмірі 150000,00грн.; загальна сума оплати 267666,25грн.); Актом приймання виконаних будівельних робіт 27 Зк-2 на суму 368520,00грн.; Актом приймання виконаних будівельних робіт 28 Зк-2 на суму 26547,60грн.; Актом приймання виконаних будівельних робіт 29 Зк-2 на суму 19315,20грн.; Актом приймання виконаних будівельних робіт 30 Зк-2 на суму 52079,96грн. є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач-1 визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати робіт в сумі 752178,51грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1. ст. 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1. ст. 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В ч. 2 ст. 853 Цивільного кодексу України зазначено про те, що замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки ОСОБА_6 банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою ОСОБА_6 банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При здійсненні перерахунку господарський суд врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 позицію господарського суду підтримано.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Пунктом 9.6 договору визначено, що у випадку несвоєчасного перерахування платежів за виконані роботи після підписання актів прийому-передачі замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 31.12.2016р. по 30.06.2015р. на суму 189150,34грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 28253,06грн. за загальний період прострочення з 31.12.2016р. по 31.03.2016р.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такими, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 331139,07грн., які розраховані за загальний період з 31.12.2016р. по 31.03.2016р.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 330958,54грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 19508,86грн., з урахуванням того, що 99,99% позовних вимог позивача судом задоволено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України „Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи положення пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України „Про судовий збір господарський суд вирішив задовольнити клопотання позивача та повернути позивачу надміру сплачений судовий збір у розмірі 2682,94грн., які надміру сплачені за платіжним дорученням №1075 від 15.02.2016р.

Заява позивача про забезпечення позову обґрунтована наступним.

Позивач повідомив суду, що господарські відносини сторін тривають з 2011 року.

За період з 2011 року по 2014 рік побудовано та введено в експлуатацію 21 об'єкт для групи компаній відповідача-1.

Станом на 30.03.2016р. загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 13847725,00грн., що підтверджується довідкою позивача.

На офіційному сайті Державної фіскальної служби України, станом на 28.03.2016р. платник податків - відповідач-1 має податковий борг, що підтверджується скіншотом з офіційного сайту Державної фіскальної служби України.

Позивач вважає, що наявність значної заборгованості перед позивачем та наявність податкового боргу свідчить про можливість вчинення дій, внаслідок яких на рахунках відповідача-1 будуть відсутні грошові кошти, що ускладнить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Отже, позивач просить суд до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку №260070025601 в ПАТ "Банк інвестицій і заощаджень" або на інших розрахункових рахунках, які належать відповідачу-1 у розмірі 1300720,98грн.

Відповідач-1 заперечує проти задоволення заяви позивача про забезпечення позовних вимог посилаючись на наступне.

На думку відповідача позивачем не надано доказів, які б підтверджували можливість утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду чи свідчили б про вчинення відповідачем-1 дій спрямованих на ухилення від вчинення зобов'язання чи свідчили б про можливість зникнення, зменшення або погіршення майна, грошових коштів, що наявні у відповідача-1.

Відповідач-1 зазначає, що в даній позовній заяві заявлено заборгованість за одним договором, а позивач надає довідку про загальну заборгованість.

Дослідивши позиції сторін господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

При вирішенні питання про забезпечення позову здійснюється оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодних доказів того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

Довідки позивача такими доказами судом не визнаються.

Скріншот з офіційного сайту Державної фіскальної служби України не визнається судом належним доказом наявності фактичних обставин, які можуть призвести до невиконання рішення суду.

Заперечення відповідача-1 господарським судом визнано обгрунтованими.

Отже, господарським судом прийнято рішення відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідач-1 заявив клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано наступним.

В провадженні господарського суду наявна справа №904/2029/16 про визнання недійсним договору поруки від 01.11.2013р.

Відповідач-1 звертає увагу суду на судову практику, а саме постанову Вищого господарського суду України від 02.11.2011р. у справі №29/17-795-2011 та постанову Вищого господарського суду України від 31.03.2015р. у справі №910/15772/14, а саме правомірність правочину, який є однією з підстав у даній справі, оспорюється у іншій справі, що може вплинути на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і відповідно на кінцевий результат даної справи.

Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження посилаючись на наступне.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості за договором генерального підряду від 13.07.2012р. за №61 і позовні вимоги пов'язані з неналежним виконанням саме відповідачем-1 своїх фінансових зобов'язань за вказаним договором.

Позивач звертає увагу, що останнім подано заяву про зменшення позовних вимог в якій жодних вимог до відповідача-2 не заявлено.

Отже, позивач вважає, що спір про визнання поруки від 01.11.2013р. недійсним не може бути перешкодою для встановлення фактичних обставин у даній справі.

Позивач звернув увагу, що навіть у разі визнання договору поруки від 01.11.2013р. недійсним і у разі встановлення рішенням господарського суду у справі №904/2029/16 обставин, які мають істотне значення для даної справи відповідач-1 не позбавлений права звернутися до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Дослідивши позиції сторін господарський суд визнав обґрунтованими заперечення позивача та визнав, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за договором генерального підряду від 13.07.2012р. за №61 і позовні вимоги пов'язані з неналежним виконанням саме відповідачем-1 своїх фінансових зобов'язань за вказаним договором.

Заявлена позивачем заява про зменшення позовних вимог, яка прийнята господарським судом до розгляду жодних вимог до відповідача-2 і тих, що ґрунтуються на договорі поруки від 01.11.2013р. не містить.

Спір про визнання поруки від 01.11.2013р. недійсним не може бути перешкодою для встановлення фактичних обставин у даній справі.

Слушним є зазначення позивачем, що навіть у разі визнання договору поруки від 01.11.2013р. недійсним і у разі встановлення рішенням господарського суду у справі №904/2029/16 обставин, які мають істотне значення для даної справи відповідач-1 не позбавлений права звернутися до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Отже, господарський суд дійшов висновку, що клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі №904/952/16 задоволенню не підлягає.

Клопотання відповідача-1 про витребування доказів у позивача, а саме доказів отримання листа про виправлення помилки у призначенні платіжного доручення від 03.08.2012р. та вчинення дій щодо відображення перерахування коштів у сумі 245000,00грн. в бухгалтерському обліку позивача господарським судом визнається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Обґрунтованими суд визнає заперечення позивача і зазначає наступне.

По-перше, відповідач-1 надав суду копію листа, оригінал вказаного листа суду не надав;

По-друге, відповідач-1 в судовому засіданні зазначив, що спірний лист позивачу направлено електронною поштою без будь-яких доказів направлення і отримання спірного листа позивачем.

По-третє, позивач взагалі не визнає факт отримання спірного листа від відповідача-1;

По-четверте, відповідач суду не надав доказів згоди позивача на зміну призначення платежу.

Позивач надав суду наступні пояснення, а саме за даними бухгалтерського обліку позивача було отримано платіж в розмірі 245000,00грн. згідно платіжного доручення №46407 від 03.08.2012р. з призначенням платежу: "За комплекс робіт по виносу кабелів зв'язку з зони будівництва згідно договору №212 від 12.07.2012р. ПДВ 40833,33".

Вказана сума обліковується позивачем по договору №212 від 12.07.2012р.

На основі отриманого платежу згідно договору №212 від 12.07.2012р. була виписана податкова накладна №201 від 03.08.2012р. та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач включив вказану податкову накладну в податкові зобов'язання та відобразив в Декларації з ПДВ №J 1201505.

Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку. (ОСОБА_6 банку України від 09.06.2011р. за №25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу"").

Докази наявної згоди сторін відповідач-1 суду не надав, позивач заперечив проти отримання листа відповідача-1.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 252, 253, 254, 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 837, 843, 846, 853, 854 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 66, 67, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вест ОСОБА_4" (43010, м.Луцьк, вул.Кременецька, буд.38; ідентифікаційний код 34524327) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Енергопростір" (49044, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35323619) 752178,51грн. (сімсот п'ятдесят дві тисячі сто сімдесят вісім грн. 51 коп.) основної заборгованості; 330958,54грн. (триста тридцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім грн. 54 коп.) інфляційного збільшення суми боргу; 189150,34грн. (сто вісімдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят грн. 34 коп.) пені; 28253,06грн. (двадцять вісім тисяч двісті п'ятдесят три грн. 06 коп.) три відсотки річних; 19508,86грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот вісім грн. 86 коп.) судового збору.

Видати наказ.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Енергопростір" (49044, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35323619) з Державного бюджету України 2682,94грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн. 94 коп.) судового збору сплаченого за платіжним дорученням №1075 від 15.02.2016р.

Видати ухвалу.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Ухвалу видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

01.04.2016 року

Суддя ОСОБА_7