Постанова № 56906912, 04.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2016 року письмове провадження № 826/18322/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року № 0207-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що передбачений нормами Податкового кодексу України транспортний податок підлягає застосуванню лише з 2016 року.

Позивач зазначає, що на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення, вона фактично не володіє об'єктом оподаткування, оскільки з 05.12.2014 року невідома особа незаконно заволоділа транспортирним засобом, у зв'язку з чим Голосіївським РУ ГУ МВС України у м. Києві відкрито кримінальне провадження, передбачене ч.3 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що позивач є власником транспортного засобу (який на момент винесення податкового повідомлення-рішення визначається як об'єкт транспортного податку), а тому податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року № 0207-17 прийняте на підставі вимог чинного законодавства.

У судовому засіданні сторонами було подано заяву про розгляд адміністративної справи у порядку письмового провадження без участі представників позивача та відповідача.

З урахуванням вимог ч.4 ст.122 КАС України, суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив:

Позивачу на праві власності належить автомобіль Toyota Highlander 2011 року випуску, об'єм двигуна 3 456 куб. см., державний номерний знак НОМЕР_1.

Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст. 54 та п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року № 0207-17, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25 000 грн.

Позивач вважаючи спірне податкове повідомлення-рішення винесеним з порушенням норм податкового законодавства звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 внесено зміни до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2015, зокрема, введено новий транспортний податок.

Так, пунктом 6.3 ст.6 Податкового кодексу України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (п. 7.3 статті 7 Податкового кодексу України ).

Відповідно до ст.8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори, а згідно з п. 8.3 ст.8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

При цьому, приписами п.10.1 та п.10.2 ст.10 Податкового кодексу України встановлено, що до місцевих податків належать податок на майно, єдиний податок. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п. 12.3.1 - 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України).

Так, рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 був встановлений транспортний податок, який справляється на території міста Києва, та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить норми, аналогічні зазначеним вище приписам ПК України.

Вказане рішення Київської міської ради набрало законної сили з 06.03.2015 року після його публікації в газеті «Хрещатик».

В той же час, п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Виходячи з положень п. 10.2 ст.10 Податкового кодексу України транспортний податок є обов'язковим місцевим податком.

Нормами Податкового кодексу України транспортний податок встановлений у вигляді єдиної ставки відносно об'єктів оподаткування та визначається з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000, 00 грн..

Окрім іншого, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 11.10.2005 року у справі "ТОВ "Компанія "МАСА інвест груп" проти України" прийшов до висновку, що держава має право вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Європейським судом також було зазначено, що держава має широкі межі розсуду, зокрема у формуванні та впровадженні податкової політики, і Суд поважатиме позицію законодавця у таких справах, за винятком випадків, коли вона не має жодного розумного обґрунтування.

Таким чином, за даних обставин, рішення міської ради не може вплинути на формування та встановлення елементів транспортного податку, оскільки вони встановлені нормами Податкового кодексу України, які і мають бути застосовані до правовідносин, що досліджуються судом в межах розгляду справи.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 та пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

В розумінні пп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України транспортні засоби, що використовувалися - це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Приписами п. 267.4 та п. 267.5ст. 267 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (пп. 267.6.1та пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України).

Автомобіль Toyota Highlander (державний номерний знак НОМЕР_1), зареєстрований ВРЕР-3 УДАІ в м. Києві 15.11.2011 року 2011 року, об'єм двигуна складає 3 456 куб.см., а тому в розумінні положень ст. 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування транспортним податком.

Отже, позивач є платником вказаного податку, та має обов'язок зі сплати визначених податкових зобов'язань відповідно до вимог діючого законодавства.

Водночас, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, автомобіль Toyota Highlander (державний номерний знак НОМЕР_1), що належить позивачу на праві власності, відповідно до довідки Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві від 03.12.2015 року №11315, 05.12.2014 року викрадено невідомою особою, у зв'язку з чим відкрито кримінальне провадження.

Згідно вказаної довідки, станом на 03.12.2015 року особу причетну до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України не встановлено.

Тобто, починаючи з 05.12.2014 року позивач позбавлена можливості користуватись та розпоряджатись автомобілем ToyotaHighlander (державний номерний знак НОМЕР_1).

При цьому, на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення та дотепер автомобіль ToyotaHighlander (державний номерний знак НОМЕР_1) зареєстрований за ОСОБА_1.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Так, транспортний податок є різновидом податку на майно, який встановлюється для власників такого майна (транспортних засобів) або осіб, що використовують його на відповідній правовій підставі.

Разом з тим, норми Податкового кодексу України про оподаткування конкретним податком не можуть суперечити нормам загальної частини вказаного Кодексу, у зв'язку з чим для правильного вирішення спірного питання необхідно досліджувати порядок визначення та формування елементів податків, що встановлюються загальною частиною Податкового кодексу України, у їх взаємозв'язку із вимогами інших нормативно-правових актів.

Зокрема, відповідно до ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно зі ст.22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування може бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Тобто, ознаками платника визначеного податку є дотримання всіх або принаймні однієї правомочності, що становлять зміст права власності та визначають можливість фактично володіти, розпоряджатись та/або користуватись об'єктом оподаткування

При цьому, відповідно до вимог ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначається ст.317 Цивільного кодексу України, згідно якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно ст.ст 319, 321 Цивільного кодексу України власність зобов'язує. Право власності є непорушним. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Із аналізу вказаних вимог цивільного законодавства слідує, що обов'язок власника сплачувати податок на майно повинен відповідати можливості такого власника володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Таким чином, визначальним, як для вимог Податкового кодексу України, так і Цивільного кодексу України, є встановлення обставин, які б, зокрема, встановлювали обов'язок власника нести тягар утримання майна, в даному випадку сплачувати податок за це майно. Вбачається, що у разі протиправного вибуття майна з володіння власника у останнього припиняється обов'язок і щодо утримання цього майна аж до моменту його повернення власнику.

При цьому, посилання на норми ЦК України є правомірним та не суперечить вимогам ч.2 ст.1 ЦК України про незастосування до податкових відносин цивільного законодавства, оскільки в даному випадку йдеться про визначення критеріїв суб'єкта та об'єкта оподаткування, які, в свою чергу, встановлені Податковим кодексом України на підставі актів цивільного законодавства.

Відповідно до приписів п.267.6.3 ст.267 Податкового кодексу України джерелом отримання податковим органом інформації про об'єкт оподаткування, є відомості органів внутрішніх справ, які останні зобов'язані подати до 1 квітня 2015 року контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування, що є необхідними для розрахунку податку.

Разом з тим, суд вважає за потрібне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 «Про затвердження порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» (далі - Порядок) не передбачено процедури зняття з обліку викраденого транспортного засобу.

Так, відповідно до п.40 вищезазначеного Порядку зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника тощо. Такий огляд оформляється відповідним актом, засвідчується підписом посадової особи, що скріплюється печаткою підрозділів Державтоінспекції.

Згідно положень п.45 Порядку зняття з обліку транспортних засобів без їх огляду уповноваженою особою Державтоінспекції можливе лише внаслідок вибракування (знищення) цих транспортних засобів. В такому випадку до підрозділів Державтоінспекції здаються номерні знаки та реєстраційні документи на такий транспортний засіб.

Тобто, у разі викрадення транспортних засобів власники позбавлені можливості виконати вимоги Порядку, що тому зняття з реєстрації таких автомобілів не відбувається.

Таким чином, державна реєстрація транспортного засобу хоча і використовується для вимог податкового законодавства, оскільки відповідно до даних, внесених до реєстру, визначаються платники транспортного податку, разом з тим не може бути визначальною обставиною для покладення обов'язку сплати податку особами, які внаслідок вчинених стосовно них злочинних дій позбавлені правомочностей власника майна, яке є об'єктом оподаткування.

За таких обставин, позивач, за яким зареєстровано викрадений автомобіль ToyotaHighlander (державний номерний знак НОМЕР_1), не має можливості ані реалізовувати своє право власності на нього, ані зняти з реєстрації такий транспортний засіб з метою звільнення від оподаткування.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що Державна податкова інспекція у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві неправомірно застосувала до позивача норми Податкового кодексу України щодо нарахування транспортного податку, а тому податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року № 0207-17 винесене протиправно та підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на наведене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року № 0207-17, прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Стягнути судові витрати в сумі 1832,00 грн. на користь ОСОБА_1 шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій