Постанова № 56906799, 04.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2016 року письмове провадження № 826/23167/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-97» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія-97» (далі - позивач або ТОВ «Енергія-97») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.05.2015 року № 0001552204 та № 0001562204.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ТОВ «Енергія-97» не порушувало вимог пункту 135.4. статті 135, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139, пункту 198.3., пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит та формування витрат підприємства по взаємовідносинам з контрагентом.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими з підстав встановлення, під час перевірки позивача, факту нереальності господарських операцій з контрагентом, що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту та витрат підприємства по таким операціям.

Керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка позивача щодо докуметального підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 15.04.2015 року № 503/26-53-22-04-21/13670891 (далі - Акт), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

пункту 135.4. статті 135, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік всього в сумі 220 451,00 грн.;

пункту 198.3., пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ 245 230,00 грн. за грудень 2014 року.

У порядку пункту 86.7. статті 86 Податкового кодексу України, позивачем подавалися відповідачу заперечення до Акту, за результатом розгляд яких, висновки Акту залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.05.2015 року:

№ 0001552204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 245 230,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 122 615,00 грн.

№ 0001562204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 220 451,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 110 225,00 грн.

Підставою для прийняття зазначених спірних актів індивідуальної дії, став висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з контрагентом - ТОВ «Діслав», сформований виходячи з наступного.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Діслав» (підрядник) укладено договір підряду від 30.10.2014 року № 110/141, за умовами якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завдання замовника комплекс проектних, монтажних, сантехнічних, електротехнічних, ремонтних, в т.ч. по приладам обліку теплової енергії, обладнанню ЦТП (центральних теплових пунктів) та ІТП (індивідуальних теплових пунктів), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Перелік, ціна та обсяг робіт вказується сторонами в додатках до договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, сторонами були оформлені первинні документи: акти виконаних робіт на загальну суму 1 469 676,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 244 946,00 грн.). Також, ТОВ «Діслав» виписало на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 1 471 380,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 245 230,00 грн.), які зареєстрована в ЄРПН. Підтвердженням оплати виконаних робіт є платіжні доручення.

Інші первинні документи, що підтверджують взаємовідносини між СГД до перевірки не надавались.

При цьому, під час перевірки відповідно до даних актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2 здійснено аналіз часу, який було витрачено на виконання вказаних ремонтних робіт по кожному окремому акту та об'єкту, з чисельністю працюючих на період підписання актів згідно завіту 1 ДФ ТОВ «Діслав» та встановлено неможливість виконання власними силами ТОВ «Діслав» такого обсягу робіт. В актах відсутня інформація про субпідрядника, який би міг виконувати ці роботи.

Також, в ході перевірки було встановлено, що стан платника ТОВ «Діслав» - 9 направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; основні засоби відсутні; кількість працюючих - 11 чоловік; основний вид діяльності - неспеціалізована торгівля. Згідно ЄРПН жодної ПН не зареєстровано, що унеможливлює встановити походження та вид послуг.

Таким чином, ТОВ «Енергія-97» використовувалось з метою прикриття незаконної діяльності.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що реальність вчинення господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентом відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, отже у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Відповідно до пункту 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

За результатом адміністративного оскарження, спірні податкові повідомлення-рішення від 05.05.2015 року № 0001552204 та № 0001562204 залишені без змін, у зв'язку з чим позивач, вважаючи їх протиправними, звернувся з відповідним адміністративним позовом до суду про їх скасування.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що діяла на момент здійснення спірних відносин).

Згідно підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

Між тим, наявність податкових накладних, видаткових накладних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку, є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операцій, за результатами яких платник податків формує податковий кредит та витрати.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Діслав» для підтвердження їх реальності (договір та невід'ємні частини до нього (технічні завдання, договірна ціна тощо), акти, податкові накладні), в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Крім того, позивачем надані суду платіжні доручення, виписки з банку, ліцензія ТОВ «Діслав» на діяльності із створення об'єктів архітектури, на підтвердження права контрагента здійснювати відповідний вид діяльності та оплати у повному обсязі виконаних ним робіт.

Також, позивачем надані суду докази фактичної реалізації виконаних ТОВ «Діслав» робіт іншим контрагентам (договори підряду, субпідряду та супровідна документація до них).

Наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з контрагентом відповідачем не заперечується, проте на його думку, такі первинні документи складені формально по операціям, які фактично не здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та витрат підприємства. При цьому, вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів, відповідачем же не наведено.

В той же час, суд вважає, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація, достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

Всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

При цьому, зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Також, суд притримується позиції, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальником, який був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платник податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, за наслідками яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Діслав».

Крім зазначеного, суд також не залишає поза увагою, що за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року № К/800/9087/13).

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту та витрат підприємства через недотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

За таких обставин, висновки відповідача, покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 05.05.2015 року № 0001552204 та № 0001562204 є помилковими, внаслідок чого такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-97» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 05.05.2015 року № 0001552204 та № 0001562204.

Судові витрати в сумі 10 477,82 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-97» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій