Постанова № 56906481, 29.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 березня 2016 року № 2а-8716/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Проксис» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Проксис» (далі - позивач, ТОВ «Проксис») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником є ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 11.06.2012 № 0004602208 та № 0004612208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2015 прийнято справу № 2а-8716/12/2670 до провадження.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову.

Крім того, під час судового розгляду допитано в якості свідка з попередженням про кримінальну відповідальність за порушення ст.ст. 384, 385 КК України ОСОБА_1, директора Приватної агропромислової фірми «ДРОС» (далі - ПАФ «ДРОС») у спірний період.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце розгляду справи, відповідач не забезпечив явку своїх представників у судове засідання, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.05.2012 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Проксис» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПАФ «ДРОС» за період з 01.01.2008 по 31.03.2012, проведеної на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на виконання постанови слідчого ВРЕЗ СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 03.04.2012, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС (правонаступником є ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) складено Акт № 287/22-8/33101280 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:

ст. 185, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 1722988,56 грн.;

пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 1968459 грн.

11.06.2012 на підставі Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС (правонаступником є ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0004612208, яким у зв'язку з порушенням вказаних норм ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1722988 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 430748 грн.;

№ 0004602208, яким у зв'язку з порушенням вказаних норм ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1968459 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 492115 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору поставки від 21.07.2011 № 21072011 з ПАФ «ДРОС» (далі - Договір), поставлено комплектуючі до комп'ютерної техніки, кріплення та інше в асортименті, що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 1722988 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем ст. 185, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 1722988,56 грн., а також про порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 1968459 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок показань при допиті в якості свідка директора ПАФ «ДРОС» ОСОБА_1 у протоколі допиту від 06.03.2012, який показав, що він є лише номінальним директором вказаної фірми, а фінансово-господарською та іншою діяльністю займається засновник фірми. Також повідомив, що ніякі фінансово-господарські, звітні та інші документи він не складав та нікого на це не уповноважував, а які документи ПАФ «ДРОС» підписував та який їх зміст він не пам'ятає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Проксис» та ПАФ «ДРОС» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договором поставки від 10.08.2010 № 10-08/МТО, укладеним позивачем з ПАТ «СНВО «Імпульс», видатковими та податковими накладними, з метою виконання якого здійснювались спірні господарські операції та, відповідно, останні підтверджують реалізацію позивачем поставленого ПАФ «ДРОС» товару на користь вказаного товариства.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на матеріали досудового розслідування, а саме: на вказаний протокол допиту свідка, оскільки допитаний в якості свідка ОСОБА_1, директор ПАФ «ДРОС» у спірний період, показав, що показання у протоколі допиту від 06.03.2012 він надав під тиском з боку працівників правоохоронних органів і з приводу протиправності дій яких він звертався до прокуратури та відповідача. При цьому, свідок підтвердив укладення Договору з ТОВ «Проксис» та здійснення спірних господарських операцій, а також повідомив про обставини та економічну доцільність вчинення таких операцій.

Дійсно, як вбачається з залучених до матеріалів справи заяв ОСОБА_1 від 11.06.2012 до заступника Генерального прокурора України - прокурора міста Києва та начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва, останній повідомляв про здійснення на нього тиску та просив, зокрема, взяти до уваги, що інформація, викладена в тексті протоколу допиту ОСОБА_1 від 06.03.2012, є такою, що не відповідає дійсності та сфальсифікованою співробітниками правоохоронних органів, а протокол підписаний виключно через погрози.

Разом з тим, судом також враховується, що, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/53981/12), по-п'яте, посилання відповідача на вказані показання є необґрунтованими також і з тих підстав, що відповідачем не надано доказів наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі відносно відповідних осіб (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 у справі № К/9991/29330/12), по-шосте, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою СВ ФР ДПІ у Деснсянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 31.07.2013 про закриття кримінальної справи, за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження № 32012110030000023, за фактом умисного ухилення службовими особами ТОВ «Проксис» від сплати податків у особливо великому розмірі, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, вказане кримінальне провадження у відношенні службових осіб ТОВ «Проксис» за фактом умисного ухилення від сплати податків при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин, зокрема, з ПАФ «ДРОС», у зв'язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, - закрито.

Отже, зважаючи на встановлені обставини суд приходить до висновку, що фактичний рух активів, так само як і зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача у зв'язку з його господарською діяльністю в рамках спірних правовідносин мали місце.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ПАФ «ДРОС» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Проксис» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ПАФ «ДРОС».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладеного позивачем з ПАФ «ДРОС» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірного Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань контролюючих органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних видаткових та податкових накладних, юридична особа ПАФ «ДРОС» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочин між ТОВ «Проксис» та ПАФ «ДРОС» укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Проксис» та ПАФ «ДРОС» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок № 969), п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), чинних на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 1722988 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ПАФ «ДРОС». На момент складання вказаних податкових накладних ПАФ «ДРОС» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 1722988 грн., віднесена ТОВ «Проксис» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969 та № 1379.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПАФ «ДРОС» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем ст. 185, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договором з ПАФ «ДРОС» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України.

Крім того, як вже зазначено, перевірку, за наслідками якої прийнято оспорювані акти індивідуальної дії, проведено на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України та на виконання постанови слідчого ВРЕЗ СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 03.04.2012.

За змістом цієї норми ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у випадку, коли отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Разом з тим, згідно з вимогами п. 58.4 ст. 58 ПК України у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що матеріали позапланової перевірки, проведеної на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, можуть бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.10.2015 у справі № К/800/33603/13.

Таким чином, матеріали перевірки та висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, що призначена на виконання постанови слідчого ВРЕЗ СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 03.04.2012 відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Отже, оскільки, перевірку позивача призначено відповідно до кримінально-процесуального закону, то в силу положення п. 86.9 ст. 86 ПК України Акт перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є доказом в кримінальній справі та на його підставі заборонено виносити податкові повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З огляду на зазначене, а також враховуючи те, що відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано суду доказів на підтвердження того, що на момент прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами в рамках такої кримінальної справи, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 0004602208 та № 0004612208 прийнято відповідачем всупереч приписам п. 86.9 ст. 86 ПК України, у зв'язку з чим вони є протиправними та підлягають скасуванню. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 19.12.2012 у справі № К/9991/64526/12, від 05.09.2012 у справі № К/9991/42479/12, в ухвалах Вищого адміністративного суду України 07.11.2012 у справі № К/9991/48571/12, 22.10.2012 у справі № К/9991/52018/12, від 24.09.2012 у справі № К/9991/50512/12, від 28.08.2012 у справі № К/9991/96613/11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Проксис» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 0004602208 та № 0004612208, прийняті Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві).

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксис» (код ЄДРПОУ 33101280) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39669867) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко