Постанова № 56906409, 18.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 березня 2016 року № 826/16119/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Приватного акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні

системи»

до Міжрегіонального Головного управління ДФС – Центрального офісу з

обслуговування великих платників

про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії

На підставі ч.4 ст.122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Приватного акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи» (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального Головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі – Відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Міжрегіонального Головного управління ДФС – Центрального офісу з обслуговування великих платників щодо відмови у поверненні надміру сплачених сум грошового зобов’язання з податку (бюджетного платежу) «Авансові внески з податку на прибуток, створених за участю іноземних інвесторів» (код 11023300) на підставі заяви від 28 квітня 2015 року №273/4-15ц за напрямом перерахування коштів: на поточних рахунок платника податків в установі банку у розмірі 34000000,00 грн. та зобов’язати Відповідача вчинити дії щодо повернення надміру сплачених грошових зобов’язань з податку (бюджетного платежу) «Авансові внески з податку на прибуток, створених за участю іноземних інвесторів» (код 11023300), а саме: відповідно до п.43.5 ст.43 ПКУ на підставі заяви від 28 квітня 2015 року №273/4-15ц підготувати висновок про повернення сум коштів в розмірі 34000000,00 грн. з відповідного бюджету та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за напрямом перерахування коштів: на поточний рахунок Позивача в установі банку за наступними банківськими реквізитами: отримувач: код ЄДРПОУ 24364528, поточний рахунок 26006010031479, банк АТ «Укрексімбанк», МФО 322313.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач безпідставно відмовляє позивачу у поверненні коштів з авансового внеску з податку на прибуток.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, у яких відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.

Позивачем 2 березня 2015 року подана до відповідача податкова декларація з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, в якій позивачем обчислено суму податкового зобов'язання з авансового внеску з податку на прибуток підприємств, сума якого була зазначена у рядку 23 поданої декларації.

За підсумками року відповідно до податкової декларації з податку на прибуток за звітний (податковий) період загальна сума авансових внесків за січень - грудень 2014 року з вирахуванням зобов'язань з податку на прибуток відповідно до рядку 11 поданої декларації у розмірі 9 133 649 грн. становить 45 880 133 грн., відповідно до рядку 14 поданої декларації.

З огляду на відсутність податкового боргу позивач звернувся до відповідача з заявою від 28 квітня 2015 року №273/4-15ц щодо повернення надміру сплачених сум грошового зобов'язання з податку (бюджетного платежу) «Авансові внески з податку на прибуток, створених за участю іноземних інвесторів» (Код « 11023300») в розмірі 34000000,00 грн. на поточний рахунок позивача в установі банку.

За результатами розгляду заяви від 28 квітня 2015 року №273/4-15ц відповідач листом від 22.05.2015 року № 12870/10/28-10-20-4-20віфдмовив відмовив позивачу у перерахуванні переплати по авансовим внескам з податку на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів та запропонував розглянути питання щодо можливості зарахування зазначеної суми в рахунок майбутніх платежів.

Суд, розглянувши позовні вимоги про зобов’язання надати висновок, висловлює наступну позицію.

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».

Водночас у постанові від 16.09.2015р. (у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс») Верховним Судом України зроблено висновок, що стягнення бюджетного відшкодування не є належним способом захисту порушеного права, яким у розглядуваній категорії спорів має бути вимога про зобов'язання податковий орган надати висновок про суму бюджетного відшкодування.

Втім у спірних правовідносинах вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а тому сприяє лише частковому відновленню порушеного права. До того ж, наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму бюджетного відшкодування у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

З урахуванням викладеного задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання висновку із зазначенням суми, яка підлягає перерахуванню позивачу, не можна визнати достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, незабороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надміру сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог статті 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту належним засобом правового захисту є стягнення суми податку з державного бюджету на користь позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми податку і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Відповідно до підпункту 43.1 ст. 43 Податкового кодексу України надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно п. 43.3 ст. 43 Податкового кодексу України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми.

З огляду на вищенаведені норми суд доходить висновків, що належним засобом захисту порушеного права позивача є подання позову про стягнення суми надміру сплаченої суми податку. При цьому суд враховує позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 04 лютого 2016 року № К/800/44985/15.

Оскільки вимог про стягнення позивачем не заявлено, суд доходить висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук