Постанова № 56906007, 21.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2016 року №810/303/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Хріпкової Ірини Дмитрівни про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася з позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (далі - відповідач 1), державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Хріпкової Ірини Дмитрівни (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №27825871 від 15.01.2016 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Хріпковою Іриною Дмитрівною;

- зобов'язати Реєстраційну службу Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що подана 11.01.2016 о 15:27:01 год. ОСОБА_3 та зареєстрована за номером 15247087.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-2 безпідставно і протиправно відмовлену позивачу у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2

Позивач наголошує, що ним були подані всі документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, передбачені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 15 грудня 2015 року №1127, а тому рішення відповідача 2 про відмову у державній реєстрації права власності на земельну ділянку порушують законні інтереси позивача.

Зокрема, позивач наголошує, що за об'єктом нерухомості - земельною ділянкою площею 0,11 га проводиться приватизація, право на завершення якої у порядку спадкування належить саме позивачеві - ОСОБА_1 з видачею їй документу про право власності, що підтверджено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у цивільній справі № 369/1109/15-ц (провадження № 2/369/1088/15). За таких обставин позивач вважає, що підстав для відмови у державній реєстрації права власності вказаного об'єкту нерухомості не було.

Відповідач-1 та відповідач-2 правом надати суду письмові заперечення або пояснення по суті позовних вимог не скористались, проте відповідачем-1 суду надані витребувані докази.

У судовому засіданні 10 березня 2016 року представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач-1 та відповідач-2 у судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідач-2 про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином та завчасно рекомендованою кореспонденцією, що була відправлена на поштову адресу, зазначену у позовній заяві, однак поштова кореспонденція була повернута з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання».

У судовому засіданні 10.03.2016 представником позивача подано клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представників відповідачів, які були належним чином проінформовані про дату, час і місце судового розгляду справи, беручи до уваги, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та у відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, враховуючи подане клопотання представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням №5/1 від 11 березня 2009 року 26 сесії сільської ради V скликання Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області матері позивача ОСОБА_4 безкоштовно надано у власність земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.136).

Рішенням від 19 червня 2009 року 29 сесії сільської ради V скликання Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області матері позивача ОСОБА_4 безкоштовно надано у власність земельну ділянку площею 0,11 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.137).

Зазначеними рішеннями доручено землевпорядній організації виготовити технічну документацію по складанню державних актів на землю.

З метою розробки та виготовлення технічної документації на земельні ділянки, мати позивача ОСОБА_4 звернулась із заявою до землевпорядної організації Товариства з обмеженою відповідальністю "Гео-Сервіс Україна", якою була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 на території Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Земельні ділянки були виділені у натурі на місцевості, їх межі погоджені з суміжними землекористувачами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року мати позивача ОСОБА_4 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане виконавчим комітетом Мироцької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 15 червня 2011 року (а.с.133).

Судом встановлено, що 10 червня 2015 року земельна ділянка площею 0,11 га для ведення особистого селянського господарства за адресою місця розташування: АДРЕСА_1 зареєстрована у Державному земельному кадастрі та їй присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.124).

Судом встановлено, що 10 червня 2015 року земельна ділянка площею 0,14 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою місця розташування: АДРЕСА_2, зареєстрована у Державному земельному кадастрі та їй присвоєно кадастровий номер НОМЕР_3 (а.с.121).

Оскільки процедура оформлення технічної документації та правовстановлюючих документів на земельні ділянки відбувається протягом тривалого часу, за своє життя мати позивача ОСОБА_4 не встигла одержати правовстановлюючі документи на зазначені земельні ділянки, що передані їй у власність.

У січні 2015 року позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Мироцької сільської Ради Київської області, треті особи - Відділ земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора про визнання права на завершення приватизації земельних ділянок у порядку спадкування.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2015 року у цивільній справі №369/1109/15-ц (провадження № 2/369/1088/15) її позовні вимоги задоволені у повному обсязі:

- визнано за ОСОБА_1 право на завершення процедури приватизації у порядку спадкування та оформлення правовстановлюючого документу на земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в АДРЕСА_2 кадастровий номер НОМЕР_3, та видати документ про право власності на вказану земельну ділянку на її ім'я;

- визнано за ОСОБА_1 право на завершення процедури приватизації в порядку спадкування та оформлення правовстановлюючого документу на земельну ділянку площею 0,11 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_2, та видати документ про право власності на вказану земельну ділянку на її ім'я.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2015 року у цивільній справі № 369/1109/15-ц набрало законної сили 30 квітня 2015 року (а.с.15-18).

З матеріалів справи судом встановлено, що 11.01.2016 представник позивача за довіреністю звернувся до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області із заявою (реєстраційний номер №15247087) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою місця ролзташування: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 (а.с.54-55).

До вказаної заяви представником позивача було додано: копію паспорту громадянина України ОСОБА_1 серії - НОМЕР_4, виданий Бородянським РВ ГУ МВС України у Київській області 23.12.1997, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3205499562015 від 25.11.2015; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/1109/15-ц від 17.04.2015; копію паспорту громадянина України представника позивача ОСОБА_3 серії - НОМЕР_5, виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 12.06.1997, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ДПА по Ленінградському району м. Києва; довіреність від 16.05.2015 серії - НОМЕР_6, видану приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Бова Т.В. та зареєстровану у реєстрі за №262.

Проте, рішенням №27825871 від 15.01.2016, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Хріпковою І.Д., відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с.78).

Не погоджуючись з прийнятим державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Хріпковою І.Д. рішенням №27825871 від 15.01.2016 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частинами третьою та четвертою вказаної статті сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Наявні в матеріалах справи витяги з Державного земельного кадастру свідчать про здійснення державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, зокрема, зареєстрованими є земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,11 га для ведення особистого селянського господарства за адресою місця розташування: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3, площею 0,14 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою місця розташування: АДРЕСА_2.

Відповідно до частини десятої статті 791 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття Мироцькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області рішень про надання земельних ділянок у власність матері позивача ОСОБА_4.) встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI, який набрав чинності 01.01.2013, внесено зміни до статті 126 Земельного кодексу України, яку викладено у новій редакції.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України (в редакції після 01.01.2013 року) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки, а після 1 січня 2013 року повноваження по реєстрації прав власності на земельні ділянки перейшли до реєстраційних служб відповідних територіальних органів юстиції Міністерства юстиції України з видачею свідоцтв про право власності на земельні ділянки.

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 (у редакції, чинній на дату подання заяви про державну реєстрацію права власності від 11.01.2016) (далі - Закон України №1952-IV), вбачається, що державна реєстрація прав завершується формуванням інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання її заявником.

Статтею 27 Закону України №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності та інших речових прав проводиться на підставі:1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно чи його дубліката, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України №1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Як вбачається із оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №27825871 від 15.01.2016, підставою для його прийняття слугувало те, що документи, подані для проведення державної реєстрації права не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, зокрема, подане для реєстрації рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/1109/15-ц від 17.04.2015 не містить у резолютивній частині відомостей про необхідність проведення відповідної дії у Державному реєстрі прав власності щодо рішення державного реєстратора, а тому не є належним документом.

Тобто, позивачеві фактично було відмовлено у державній реєстрації права власності з підстав, викладених у пунктах 3, 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/1109/15-ц від 17.04.2015 за позивачем закріплено, зокрема, право на завершення процедури приватизації у порядку спадкування та оформлення правовстановлюючого документу на земельну ділянку площею 0,11 га із видачею документу про право власності на вказану земельну ділянку на ім'я позивача.

Тобто, зазначеним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, судом визнано за позивачем право на оформлення документів на право власності на спірну земельну ділянку.

Разом з цим, посилання відповідача 2 в оспорюваному рішенні про те, що рішення суду є неналежним документом, у зв'язку із тим, що не містить відомостей про необхідність проведення відповідної дії у Державному реєстрі прав власності щодо рішення державного реєстратора, є необґрунтованим, оскільки, завершення процедури приватизації земельної ділянки полягає у видачі позивачу документа про право власності після його державної реєстрації.

Тому, суд дійшов до висновку, що рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №27825871 від 15.01.2016 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки, у відповідача були відсутні передбачені статтею 24 Закону України ««Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» правові підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

При цьому суд зазначає, що позивач, одночасно із подачею заяви від 11.01.2016 №15247087 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою місця розташування: АДРЕСА_1, звернувся до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.01.2016 №15247483 для проведення державної реєстрації права власності на іншу земельну ділянку, зазначену в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/1109/15-ц від 17.04.2015, що розташована за адресою місця розташування: АДРЕСА_2.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Самсон Т.В., вирішено провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3 за ОСОБА_1.(а.с.78).

Судом витребувано у відповідача 1 копії документів, поданих представником позивача для державної реєстрації права власності на земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_2, які надані суду.

Порівнявши пакети документів, які подавались представником позивача для державної реєстрації права власності на земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_2 судом встановлено, що вони не відрізняються за об'ємом поданих документів, отже, за рівнозначних умов різними державними реєстраторами прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області прийняті протилежні рішення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачем 2 правомірності оспорюваного рішення суду не доведено, а доводи позивача, викладені в позовній заяві, не спростовані.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що подана 11.01.2016 о 15:27:01 год. ОСОБА_3 та зареєстрована за номером 15247087, суд зазначає таке.

У силу положень частини четвертої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про відмову в державній реєстрації прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "б" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування відповідного рішення та відновлюється розгляд документів за відповідною заявою у сфері державної реєстрації прав.

Тобто, відповідно до зазначеної норми, враховуючи, що вказаним рішенням суду задоволено вимоги позивача про визнання протиправним та скасовано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №27825871 від 15.01.2016, повноваження відповідача щодо повторного розгляду заяви та доданих документів щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно є чітко передбаченими законом та не дозволяють власного розсуду суб'єкта владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, згідно пункту 2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача 1 як суб'єкта владних повноважень щодо відновлення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та обтяжень за умови визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав, чітко передбачені законом, а відтак не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 1 повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що подана 11.01.2016 о 15:27:01 год. представником позивача ОСОБА_3 та зареєстрована за номером 15247087.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн. згідно із квитанцією №0.0.497446974.1 від 28.01.2016 (а.с.2).

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 551,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення №27825871 від 15.01.2016 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Хріпковою Іриною Дмитрівною.

3. Зобов'язати Реєстраційну службу Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що подана 11.01.2016 о 15:27:01 год. представником ОСОБА_1 ОСОБА_3 та зареєстрована за номером 15247087.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Ярослава Мудрого, 1 а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_3) судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.