Постанова № 56902593, 22.03.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 р. Справа № 805/293/16-а

Приміщення суду за адресою: 84122, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Час прийняття постанови: 12 година 55 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

суддів Аляб'єва І.Г., Голошивця І.О.,

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

позивача - ОСОБА_1 - особисто,

представника відповідача 1 - не з'явився,

представника відповідача 2 - не з'явився,

представника відповідача 3 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

10 лютого 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач), датований 10 лютого 2016 року, до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1 або МВС України), Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач 2 або Добропільській МВ ГУМВС України в Донецькій області), в якому позивач просив стягнути з МВС України, Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області на його користь:

- нараховану одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 30 767,43 грн.,

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10 674,18 грн.,

- моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 11 серпня 2003 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУМВС України в Донецькій області) від 06 листопада 2015 року № 357о/с «По особовому складу» він був звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року.

Позивач зазначав, що йому була нарахована, проте не виплачена, одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 30 767,43 грн.

Вказував на те, що звертався до Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області з приводу непроведення з ним розрахунку при звільненні, однак листом від 21 січня 2016 року № 6-П відповідач 2 повідомив, щодо додаткових коштів на виплату вихідної допомоги УФЗБО ГУМВС України в Донецькій області не виділялось.

З урахуванням наведеного та на підставі положень ст.ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України позивач просив стягнути на його користь одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 30 767,43 грн.

Крім того, посилаючись на приписи ст.ст. 116, 117, 238 Кодексу законів про працю України, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2015 року по день постановлення судового рішення.

Також позивач стверджував, що непроведення вчасних виплат завдало йому моральну шкоди, оскільки було порушено його право на працю. Усвідомлення відповідальності за забезпечення сім'ї в контексті непроведення відповідачами належних до виплати сум у день звільнення завдало йому значних моральних страждань, призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя.

З огляду на це на підставі ст. 237-1 Кодексу законів про працю України позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду, відшкодування якої оцінював у суму 10 000 грн. (а.с. 3).

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Відповідач 1 - МВС України свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Відповідач 2 - Добропільський МВ ГУМВС України в Донецькій області подав заперечення проти позову, вважав вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині відшкодування моральної шкоди необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач 2 зазначив, що наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 357 о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» та відповідно до п.64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

На підставі наказів ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 357о/с та від 07 грудня 2015 року № 6о/с сектором фінансового забезпечення Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області проведений розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, а відповідна інформація спрямована до УФЗБО ГУМВС України в Донецькій області для виділення додаткових коштів на виплату вихідної допомоги.

Згідно з розрахунком відповідача 2 розмір нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні позивача становить 30 767,43 грн. (грошове забезпечення в місяці звільнення 4 733,45 грн. х 13 років х 50%).

Відповідач 2 зазначав, що на час судового розгляду додаткові кошти не виділені, а одноразова грошова допомога буде виплачена позивачу після отримання необхідного бюджетного фінансування.

Посилаючись на з роз'яснення Верховного Суду України, наведені у листі від 23 березня 1998 року № 1-4/83, відповідач 2 доводив, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню, оскільки на позивача не поширюються положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, відповідач 2 наголошував на тому, що звільненим особам здійснюється виплата державної соціальної допомоги на підставі ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а позивач, будучи звільненим у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, перебуває на обліку в Добропільському міському центрі зайнятості.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідач 2 вважав безпідставними, наголошував на тому, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності моральної шкоди та розміру її відшкодування.

Відповідач 2 зазначав, що у зв'язку особливостями бюджетного фінансування вихідна допомога не може бути виплачена відразу в момент звільнення.

Добропільський МВ ГУМВС України в Донецькій області є бюджетною установою, яка фінансується з державного бюджету в порядку підпорядкування, а саме фінансування проводиться головним розпорядником коштів - МВС України. Відповідно до кошторису та виділених бюджетних асигнувань вихідна допомога при звільненні не є плановим показником, тому для проведення цих видатків необхідне додаткове фінансування, внаслідок чого виникає технічна затримка у проведенні розрахунків.

Компенсація моральної шкоди є правомірною за умови наявності вини відповідача у вчиненні дій, якими така шкода була завдана, однак, за висновком відповідача 2, у спірних правовідносинах вина відповідачів відсутня. Також відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та заявленою позивачем моральною шкодою.

Посилаючись на ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, п.п. 1, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідач 2 стверджував, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховується вимоги розумності і справедливості. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За висновком відповідача 2, доводи позивача щодо спричинення йому моральної шкоди є бездоказовими, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню.

Одночасно з поданням заперечень проти позову відповідач 2 просив розглянути справу за відсутності його представника (а.с. 36-40, 72-76).

Ухвалою від 22 лютого 2016 року до участі у справі у якості відповідача залучене Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач 3 або ГУ ДКС України у Донецькій області) (а.с. 20).

Відповідач 3 - ГУ ДКС України в Донецькій області свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідачі явку своїх представників до судового засідання не забезпечили.

На підставі положень ч. 4 ст. 122, ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності представників відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 - Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684) зареєстроване як юридична особа 17 жовтня 2000 року, про що 16 липня 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером НОМЕР_5, що встановлено на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 24).

Відповідач 2 - Добропільський міський відділ (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671573) зареєстрований як юридична особа 10 серпня 2006 року, про що 06 червня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером НОМЕР_4; з 06 листопада 2015 року перебуває в стані припинення; запис про державну реєстрацію про припинення як юридичної особи на час судового розгляду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 27-29).

Відповідач 3 - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ідентифікаційний код 37967785) зареєстроване як юридична особа, про що 02 грудня 2011 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером НОМЕР_6 (а.с. 30-31).

Позичав - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Білозерським МВМ Добропільського МВ УМВС України в Донецькій області 18 лютого 2000 року (а.с. 4).

На підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 встановлено, що з 03 грудня 2003 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ (а.с. 7-9).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 357о/с «По особовому складу» згідно з п.п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майор міліції ОСОБА_1 (М-164512), старший дільничний інспектор міліції Білозерського міського відділення міліції Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району), звільнений у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року(а.с. 6).

Як свідчить розрахунок вислуги років майора міліції ОСОБА_1, старшого дільничного інспектора міліції Білозерського МВМ Добропільського міськвідділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області, складений СКЗ Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області, станом на 06 листопада 2015 року вислуга років становить 13 років 07 місяців 20 днів.

До вислуги років ОСОБА_1 зарахований час перебування на таких посадах:

- стрілець в/ч А3007, стрілець-курсант в/ч 3007, стрілець в/ч 3035, стрілець в/ч 3025 в період з 21 травня 2001 року по 16 жовтня 2002 року, календарна вислуга 01.04.25, коефіцієнт 1;

- курсант Маріупольського училища ПППМ УМВС України в Донецькій області в період з 11 серпня 2003 року по 03 грудня 2003 року, календарна вислуга 00.03.22, коефіцієнт 1;

- міліціонер відділення ППСМ Добропільського МРВ УМВС України в Донецькій області в період з 03 грудня 2003 року по 08 серпня 2005 року, календарна вислуга 01.08.05, коефіцієнт 1;

- дільничний інспектор міліції Білозерського МВМ Добропільського МРВ УМВС України в Донецькій області в період з 08 серпня 2005 року по 20 грудня 2006 року, календарна вислуга 01.04.12, коефіцієнт 1;

- дільничний інспектор сектору дільничних інспекторів міліції Добропільського МРВ ГУМВС України в Донецькій області в період з 20 грудня 2006 року по 12 грудня 2007 року, календарна вислуга 00.11.22, коефіцієнт 1;

- дільничний інспектор міліції Білозерського МВМ Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області в період з 12 грудня 2007 року по 29 грудня 2009 року, календарна вислуга 02.00.17, коефіцієнт 1;

- старший дільничний інспектор міліції Білозерського МВМ Добропільського МВ (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області в період з 29 грудня 2009 року по 05 серпня 2013 року, календарна вислуга 03.07.06, коефіцієнт 1;

- старший дільничний інспектор міліції Білозерського МВМ Добропільського МВ (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області в період з 05 серпня 2013 року по 06 листопада 2015 року, календарна вислуга 02.03.01, коефіцієнт 1 (а.с. 43-45, 80-81).

Розрахунок здійснений на підставі послужного списку ОСОБА_1 (а.с. 47-52, 77-79).

На підставі листа Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 13810 07 грудня 2015 року ГУМВС України в Донецькій області виданий наказ за № 6о/с «По особовому складу», яким внесено зміни до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 357о/с у частині звільнення майора міліції ОСОБА_1 (М-164512) - старшого дільничного інспектора міліції Білозерського міського відділення міліції Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району), вирішено вважати вислугу років на 06 листопада 2015 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 13 років 07 місяців 20 днів (а.с. 53-54, 82-83).

Сектором фінансового забезпечення Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області на підставі наказів ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 357о/с та від 07 грудня 2015 року № 6о/с проведений розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та інформацію передано до УФЗБО ГУМВС України в Донецькій області для виділення додаткових коштів на виплату вихідної допомоги.

Розмір нарахованої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні становить 30 767,43 грн. (грошове забезпечення в місяці звільнення 4 733,45 грн. х 13 років х 50%).

Про вказані обставини відповідач 2 повідомив позивача листом від 21 січня 2016 року № 6-П (а.с. 13).

Аналогічні відомості наведені у довідці Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 03 березня 2016 року № 36 (а.с. 41, 85).

Як свідчать довідки Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 20 січня 2016 року №№ 12, 13 та від 03 березня 2016 року № 35, грошове забезпечення позивача за останні два місяці, що передували звільненню, становило за вересень 2015 року 4 032,19 грн. (30 днів), за жовтень 2015 року 5 833,44 грн. (31 день), середньоденне грошове забезпечення становило 161,73 грн. З розрахунку 4 032,91 грн. + 5 833,44 грн. = 9 865,63 грн.; 30 днів + 31 день = 61 день; 9 865,63 грн. / 61 день = 161,73 грн. (а.с. 11-12, 42, 84).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що визначено ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Ч. 1 ст. 18 Закону № 565 було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (далі - Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580 офіційно оприлюднений 06 серпня 2015 року у газеті «Голос України» № 141-142.

Відповідно до п. 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Таким чином, з 07 серпня 2015 року набули чинності п.п. 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580.

Згідно з абз. 1 п. 10 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Судом встановлено, що наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 357о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон № 2262 має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

На час виникнення спірних правовідносин (день звільнення позивача) Закон № 2262 діяв у редакції від 01 квітня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2262 особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби у зв'язку із скороченням штатів виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2262 виплата зазначеної в частині першій цієї статті одноразової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до Закону № 2262 та на виконання постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09 квітня 1992 року № 2263-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Постанова КМУ № 393).

На час виникнення спірних правовідносин Постанова КМУ № 393 діяла у редакції від 04 жовтня 2015 року.

Згідно з абз. 3 п. 10 Постанови КМУ № 393 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби у зв'язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до абз. 8 п. 10 Постанови КМУ № 393 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Абз. 1 п. 14 Постанови КМУ № 393 визначено, що одноразова грошова допомога, передбачена п. 10 цієї постанови, виплачується Міністерством внутрішніх справ за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Ч. 1 ст. 19 Закону № 565 було передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294 (далі - Постанова КМУ № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Постанови КМУ № 1294 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до абз. 1 п. 1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що позивач звільнений з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, на день звільнення мав вислугу 13 років, що не оспорюється сторонами.

Таким чином, в силу положень ч. 1 ст. 9 Закону № 2262, абз. 3 п. 10 Постанови КМУ № 393 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як було зазначено вище, відповідно до абз. 1 п. 14 Постанови КМУ № 393 одноразова грошова допомога виплачується Міністерством внутрішніх справ за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для його утримання.

Разом з цим, діючи в межах повноважень, визначених абз. 1 п. 2 Постанови КМУ № 1294, МВС України затвердило Інструкцію № 499, абз. 1 п. 1.6. якої передбачило, що грошове забезпечення виплачується за місцем служби.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є стягнення на його користь з Добропільського МВ ГУМВС України в Донецькій області одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 30 767,43 грн.

З огляду на приписи абз. 1 п. 1.6. Інструкції № 499 вимоги позивача про стягнення з МВС України одноразової грошової допомоги при звільненні не підлягають задоволенню.

Посилання відповідача 2 на відсутність додаткового бюджетного фінансування як на підставу затримки виплати позивачу одноразової грошової допомоги, суд вважає неприйнятним з огляду на таке.

Відповідно до судової практики Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» заява № 10972/05, відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобов'язань. Відмова у проведенні відповідних виплат розцінюється Європейським Судом з прав людини як свавільна, така, що не ґрунтується на законі, та порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідачів середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України суд відзначає наступне.

Ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Ст. 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За висновком суду, наведені вище положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, ст. 1 Кодексу законів про працю України встановлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Ст.ст. 116, 117, на які посилається позивач, містяться у главі VII «Оплата праці» Кодексу законів про працю України.

Таким чином, положення цих статей розповсюджуються на правовідносини з оплати праці за трудовим договором.

Проте, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, про що зазначено у ч. 1 ст. 18 Закону № 565.

Умови оплати праці за трудовим договором та, відповідно, відповідальність за невиконання цих умов, не розповсюджуються на правовідносини з грошового забезпечення працівників міліції.

Спеціальним законодавством, яке розповсюджується на спірні правовідносини не передбачено право звільненого через скорочення штатів працівника міліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошової допомоги при звільненні у зв'язку із скороченням штатів згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, суд відзначає, що предметом спору у справі є стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні.

Аналіз положень Закону № 2262 та Постанови КМУ № 323 зумовлює висновок, що одноразова грошова допомога не є складовою щомісячного грошового забезпечення. За своєю правовою природою одноразова допомога при звільненні є додатковою соціальною гарантією, встановленою для осіб рядового і начальницького складу.

Таким чином, правові підстави для стягнення з відповідачів 1 і 2 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст.ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України відсутні, а тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідачів 1 і 2 відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Доводи позивача про спричинення йому моральної шкоди ґрунтуються винятково на його поясненнях.

В порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України позивач не довів належними та допустими доказами факт спричинення йому моральної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідачів 1 і 2 та моральної шкодою, обґрунтованість розміру відшкодування тощо.

Крім того, положення ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з викладених вище міркувань.

Як наслідок, вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідачів 1 і 2 відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Стягнути з Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671573, 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Первомайська, буд. 52) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 30 767 (тридцять тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 43 копійки.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 22 березня 2016 року.

5. Повний текст постанови виготовлений 28 березня 2016 року.

6. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

7. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Кравченко Т.О.

Судді Аляб'єв І.Г.

Голошивець І.О.