Рішення № 56900700, 15.03.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/10907/15-ц

Провадження №2/521/1873/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Мазинській І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, третя особа Національний банк України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, третя особа Національний банк України.

В обґрунтування позову повноважний представник сторони позивача вказує, що 29 липня 2011 року між ПАТ «Астра Банк» з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої сторони, був укладений кредитний договір №150104027925020, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 120000,00 гривень на споживчі потреби строком до 29 липня 2016 року виходячи зі ставки 17,9% річних за користування кредитом з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а остання в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

В подальшому ПАТ «Астра Банк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за низкою кредитних договорів та договорів забезпечення, в тому числі договору з ОСОБА_1

Однак як зазначає представник банку, не зважаючи на взяті на себе зобовязання, ОСОБА_1 в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертає та проценти не сплачує, у звязку з чим банк звернувся з даним позовом до суду, заявляючи вимоги про стягнення з боржника на користь банку суми заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 89433,75 гривень.

Представник банку у відкрите судове засідання зявилась, заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 у відкрите судове засідання зявився, від імені та в інтересах особи заявлені вимоги не визнав, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник Національного банку України у відкрите судове засідання не зявився, третя особа повідомлялась судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, дослідивши письмові докази, представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, належну правову оцінку, проаналізувавши відповідні арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову банку виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 29 липня 2011 року між ПАТ «Астра Банк» з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої сторони, був укладений кредитний договір №150104027925020, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 120000,00 гривень на споживчі потреби строком до 29 липня 2016 року виходячи зі ставки 17,9% річних за користування кредитом з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а остання в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

02 грудня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Астра Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимог, в силу якого ПАТ «Астра Банк» відступило на користь ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до боржників з повернення заборгованості за низкою кредитних договорів, в тому числі кредитного договору з ОСОБА_1

Як свідчив представник банку, в порушення вимог договору, відповідач ОСОБА_1 умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Надаючи виниклим між сторонами по справі належну правову оцінку, суд зазначає, що згідно ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. 1054 ч.2 ЦК України, судом звернуто увагу на наступне. Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом самого договору. Однак відповідач не виконує відповідного грошового зобовязання.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень договору, боржник ОСОБА_1 отримала визначену суму кредитних коштів в користування до 29 липня 2016 року. Однак як погодили сторони, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів та інших повязаних із кредитом виплат, передбаченим договором, у випадку зокрема неналежного виконання його умов позичальником (п.3.2.5 договору), що відповідає положенням ст. 1050 ЦК України.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позичальник ОСОБА_1 прострочила виконання зобовязання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 546 ч.ч.1,2 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Матеріали справи свідчать, що належне виконання позичальником ОСОБА_1 грошового зобовязання за договором було забезпечено зокрема неустойкою.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин і виходячи із умов договору, суд прийшов до наступного висновку.

Заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по договору станом на 18 червня 2015 року, за яким загальна сума боргу ОСОБА_1 становить 89433,75 гривень, з яких: з яких: тіло кредиту 74380,82 гривень; відсотки 2834,70 гривень; пеня 11371,31 гривень; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу 813,19 гривень; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках 30,73 гривень.

Однак при розгляді справи відповідачем було представлено зокрема платіжну квитанцію №180074809 від 01 липня 2015 року на 2000,00 гривень та платіжну квитанцію №58487102 від 31 серпня 2015 року на 2000,00 гривень, згідно яких ОСОБА_1 на виконання договору загалом сплатила 4000,00 гривень.

Заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача звертався до суду із заявою про зменшення суми пені за договором.

Суд зазначає, що в силу ст. 551 ч.3 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п.27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобовязання).

Виходячи з викладеного, суд вбачає, що пеня нарахована банком правомірно у звязку із несвоєчасним виконанням грошового зобовязання та в даному випадку відсутні підстави для її зменшення.

З приведеного вище аналізу досліджених судом відомостей сукупно випливає, що існує законне підґрунтя для задоволення вимог банку та за даним спором стягненню з відповідача підлягає 89433,75 4000,00 = 85433,75 гривень.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином суд вважає обґрунтованим стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму неоплаченого судового збору у розмірі 854,34 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, третя особа Національний банк України задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк»суму заборгованості за кредитним договором №150104027925020 від 29 липня 2011 року з урахуванням процентів та штрафних санкцій у загальному розмірі 85433,75 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму неоплаченого судового збору у розмірі 854,34 гривень.

В задоволенні інших вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: