Рішення № 56900437, 16.03.2016, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/14564/15-ц

Провадження № 2/520/1604/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Реви С.В.,

при секретарі Кириковій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд, -

В С Т А Н О В И В :

27 жовтня 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № OD03АЕ00000023 від 15 листопада 2006 року, у розмірі 39156,25 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на 30.09.2015 року складає 842642,50 грн.

Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк», просить суд стягнути з відповідачів солідарно на свою користь грошові кошти у розмірі 12639,64 гривень в рахунок відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги аргументовані тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 15.11.2006 року уклали кредитний договір № OD03АЕ00000023, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» зобовязався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 19697,00 дол. США на термін до 15.11.2011 року, а ОСОБА_1 зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Позивач стверджує, що ОСОБА_1 свої зобовязання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

Таким чином, у звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 30.09.2015 року має заборгованість 39156,25 дол. США, з яких:

- 4369,92 дол. США заборгованість за кредитом;

-9360,01 дол. США- заборгованість по процентам за користування кредитом;

-583,24 дол. США- заборгованість по комісії за користування кредитом;

-24843,08 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

В забезпечення виконання зобовязань за договором № OD03АЕ00000023 від 15 листопада 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки.

Вимога, що була предявлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобовязання, залишена без задоволення.

02.03.2016 року від представника ОСОБА_1 на адресу суду надійшло заперечення проти позову, яким відповідач просить суд відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 39156,25 доларів США з ОСОБА_1, ОСОБА_2 у повному обсязі.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що документи, які були надані в суді разом з позовною заявою, не можна назвати копіями документів, оскільки вони не відповідають вимогам ЦПК України. Крім того, відповідач зазначає, що згідно умов п.1.1. кредитного договору, позивач, тобто ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зобовязується надати відповідачу кредитні кошти, у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, у розмірі 19697,70 доларів. У той же час в договорі не зазначено у доларах якої саме країни його надано. Таким чином, намір видачі саме доларів США не зафіксовано в тексті кредитного договору.

На підтвердження позовних вимог позивачем додано до суду розрахунок заборгованості за договором №ОD03АЕ00000023 від 15 листопада 2006 року, станом на 30.09.2015 року. Але, проаналізувавши зазначений розрахунок заборгованості, відповідач стверджує, що він є неповним, необґрунтованим, а зазначені у ньому суми заборгованості по тілу кредиту та відсотках є недоведеними. Тому,ОСОБА_1 вважає, що вказаний розрахунок не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом по справі. Крім того, у наданому до суду кредитному договорі не передбачено графік платежів, а тому визначити, яка сума з щомісячного платежу направлялась позивачем на погашення кредиту, відсотків і комісії не вбачається можливим.

До того ж, як вбачається з наданого до суду розрахунку, розмір суми тіла кредиту позивачем був неодноразово збільшений, на загальну суму 2391,32 долари, при цьому жодних обґрунтованих пояснень такого збільшення ані розрахунок, ані позовна заява не містять.

Таким чином, відповідач стверджує, що враховуючи, що розмір основної заборгованості по кредиту(тілу кредиту) є необґрунтованим та недоведеним, відсутні і підстави думати, що є правильними і розрахунки процентів за користування кредитом, розрахунки підвищених відсотків за порушення термінів сплати заборгованості, а також пені, базою нарахування яких є саме прострочена заборгованість по кредиту. Тим більше, що відповідно до умов п.3.4. кредитного договору, відсотки нараховуються на фактичний залишок заборгованості.

Пункт 1.3. кредитного договору зазначає, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язання за даним договором виступає договір застави автомобіля MAZDA 3, 2004 р. в., реєстраційний номер ВН 0874ВА, кузов № НОМЕР_1. Однак позивач навіть не згадує в позові про існування даного договору застави. На виконання вказаного пункту кредитного договору, 15 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір застави рухомого майна № O D 3AE 00000023/А.

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що 08 вересня 2010 року, після загрози застосування до відповідача і членів його сім'ї фізичного насильства, представники банку відібрали у нього зазначений автомобіль, мотивуючи такі дії наявністю простроченої заборгованості по кредиту.

16.03.2016 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшла заява від представника ОСОБА_1, якою він просить суд застосувати до спірних відносин за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, як в частині пред'явлених вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, простроченими відсотками так і неустойкою, позовну давність та у зв'язку із закінченням терміну позовної давності, в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № OD03АЕ00000023, від 15.11.2006 року , відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» підтримав заявлені позовні вимоги і просиа їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Представник позивача пояснив суду, що у звязку з наявністю заочного рішення від 10 лютого 2012 року по справі №0417/2-1564/2012, постановленого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави (суддя Зосименко С.Г.), строки позовної давності були перервані, а вказаний автомобіль був реалізований, кошти від реалізації були зараховані в рахунок погашення заборгованості, але зазначених коштів недостатньо для повного погашення заборгованості, тому банк вимушений був звернутися з позовом.

Представник відповідачів у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у наданих до суду письмових запереченнях. При цьому, представник відповідачів пояснив суду, що у звязку з пропуском позивачем трирічного строку позовної давності, до спірних відносин необхідно застосувати позовну давність і згідно положень ч. 4 ст.267 ЦК України, в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» необхідно відмовити у повному обсязі. Крім того, представник відповідачів у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 ніколи не отримував інформацію ні від позивача, ні від суду про наявність будь-якого рішення щодо його.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 15.11.2006 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № OD03АЕ00000023. Згідно умов п.1.1. кредитного договору № OD03АЕ00000023 від 15.11.2006 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» зобовязався надати ОСОБА_1 кредитні кошти у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у розмірі 19697,70 доларів, з яких на споживчі цілі у сумі 14880,00 доларів, а також 4817,00 доларів - на сплату страхових платежів, у випадках, передбачених п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, на строк до 15.11. 2011 року.

В забезпечення виконання зобовязання по вказаному кредитному договору, між позивачем та ОСОБА_3 15 листопада 2006 року було укладено договір поруки № 0023/Р.

Пункт 1.3. кредитного договору зазначає, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язання за даним договором виступає договір застави автомобіля MAZDA 3, 2004 р. в., реєстраційний номер ВН 0874ВА, кузов № НОМЕР_1. На виконання вказаного пункту кредитного договору 15 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір застави рухомого майна № OD 3AE00000023/А.

Надану позивачем ксерокопію заочного рішення від 10 лютого 2012 року по справі №0417/2-1564/2012, постановленого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, за позовом позивача до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави суд не може взяти до уваги з наступних причин.

Копія судового рішення по справі №0417/2-1564/2012 є лише його ксерокопією та вона не засвідчена належним чином, як того передбачає Інструкція із діловодства у місцевих загальних судах, затверджена наказом Державної судової адміністрації України 17 грудня 2013 року № 173.

Крім того, рішення по справі №0417/2-1564/2012 відсутнє в єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому суд не має можливості пересвідчитись у його справжності.

Судом встановлено, що рішення по справі №0417/2-1564/2012 було винесено із можливим порушенням правил підсудності, оскільки відповідач ПАТ «Акцент Банк» не має жодного стосунку до правовідносин, що виникли між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_3. Відтак ПАТ «Акцент Банк» було включено до числа відповідачів по справі №0417/2-1564/2012 навмисно для зміни підсудності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не отримував копію заочного рішення по справі №0417/2-1564/2012 після його винесення 10 лютого 2012 року, тобто, вже понад чотири роки.

Враховуючі викладене, суд приходить до висновку, що надана представником позивача у судовому засіданні ксерокопія заочного судового рішення, яка не засвідчена належним чином, не може бути взята судом до уваги у якості доказу по справі, так як є неналежним, недостовірним та недостатнім для обґрунтування причини пропуску позовної давності. Ані при наданні позовної заяви, ані у судовому засіданні, представник позивача з заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не звертався.

У позовній заяві, наданій до суду 27.10.2015 року позивач надав копію кредитного договору №OD03АЕ00000023, від 15.11.2006 року, згідно умов п.1.1. якого, кредит надано на строк, до 15.11.2011 року та розрахунок заборгованості, станом на 30.09.2015 року. Тобто перебіг позовної давності почався 15 листопада 2011 року та сплив 15 листопада 2014 року. Так як позивач звернувся до суду з позовом 27 жовтня 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, він повинен був надати заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності та надати докази, які обґрунтовують причини пропуску позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина пята статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до наведених вище висновків, перебіг позовної давності за зобовязанням з повернення заборгованості по кредиту почався 15 листопада 2011 року та сплив 15 листопада 2014 року. Позивач звернувся до суду з позовом 27 жовтня 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. За таких обставин, позов відносно ОСОБА_1 задоволенню не підлягає у звязку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Відносно ОСОБА_3, позов задоволенню не підлягає у звязку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Згідно із ч. 4ст. 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що він діє до повного виконання боржником своїх зобовязань перед банком за кредитним договором. Але ця умова не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У кредитному договорі строк виконання основного зобовязання чітко визначений строк повного погашення кредиту є 15 листопада 2011 року .

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки. Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Так як позивач не надав будь-яких правових доказів про поважність причин пропуску встановленого шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя, суд вважає, що за таких обставин, позов задоволенню відносно ОСОБА_3 не підлягає, у звязку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Дії позивача по насильницькому вилученню автомобіля, який був в заставі та незаконному утриманню його у себе здійснено із порушенням закону, і в цих діях вбачається склад злочину. Крім того, позивач намагався ввести в оману суд, і не вказав у позові про вилучення та реалізацію автомашини.

Посилання позивача про те, що сума виручена від реалізації автомобіля була включена до розрахунку заборгованості не виправдовує дії позивача, які мають ознаки шахрайства. Суду не було надано жодних документів відносно правомірності вилучення автомобіля у відповідача та його реалізації. Утримання та експлуатація на протязі декількох років вилученого автомобіля є порушенням закону. Реалізація автомобіля через декілька років його утримання та експлуатації суттєво вплинуло на ціну, за яку автомобіль було реалізовано, що порушило права відповідачів.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10-11, 60, 88, 209, 212-215, 224-225 ЦПК України, на підставі ст.ст. 256, 257, 260-268, 514, 516, 525-526, 530, 610-612, 1046-1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш ИВ :

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у звязку з пропуском строків позовної давності.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду міста Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Рева С. В.