Ухвала суду № 56900049, 04.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4367/15-ц 04.04.2016 04.04.2016 04.04.2016

Провадження №22-ц/784/810/16

Справа №489/4367/15-ц

Провадження №22-ц/784/810/16 Суддя у 1-й інстанції - Губницький Д.Г.

Категорія 46 Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

04 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю:

- позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2016 року ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування житлом,

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням у належній йому квартирі АДРЕСА_1.

Позивач зазначав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 07 липня 2001 року, 26 жовтня 2012 року їх шлюб було розірвано.

Відповідач ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані та проживали у зазначеній квартирі на правах членів його сім'ї.

З липня 2012 року вони в квартирі не проживають, не сплачують за комунальні послуги, житло не утримують, проте не бажають знятися з реєстрації.

Відповідачі йому не повідомили про причини своєї відсутності у житловому приміщенні, у доступі до житла він їм не перешкоджав.

Посилаючись на те, що відповідачі більше року без поважних причин не проживають в квартирі, уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_2 просив визнати їх такими, що втратили право користування квартирою на підставі ст. 405 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_4 посилалася на те, що позивач перешкоджав їй і її сину користуватися квартирою через його протиправну поведінку, вживання наркотичних засобів, алкогольних напоїв, що призводило до скандалів із застосуванням фізичної сили, у зв'язку з чим, вони були вимушені переїхати проживати до іншого житла. Крім того, він не допускав їх до квартири, змінив вхідні замки на дверях.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_4 і ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22 лютого 2016 року стягнуто з відповідачів по 243 грн. 60 коп. судового збору.

-2-

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в позові ОСОБА_2 повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі не довели поважність причин не проживання у квартирі з вини відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'є без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 липня 2001 року по 26 жовтня 2012 року.

ОСОБА_4 має сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

До укладення шлюбу з ОСОБА_4, 26 червня 2001 року за договором купівлі - продажу на ім'я позивача придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій сторони зареєстровані (а.с.7, 26,80).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року визнано дійсним вищезазначений договір купівлі-продажу квартири (а.с.80).

З серпня 2012 року відповідачі в квартирі не проживають (а.с.21).

Згідно довідки, у перекладі з польської мови на українську мову, від 30 жовтня 2015 року, ОСОБА_5 є студентом Факультету теології, Варшавського Університету Кардинала Стефана Вишенського, на денній формі навчання, на етапі навчання теологія II рік (а.с. 62).

Із пояснень допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 (сусідів позивача) слідує, що за час проживання подружжя в квартирі вони скандалів, сварок між ними не помічали.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідачі, з часу їх не проживання, намагалися вселитися в квартиру, а позивач їх не допускав, відповідачі суду не надали, хоча це згідно ст. 60 ЦПК України є їх обов'язком.

Посилання ОСОБА_4, як на поважність причини її не проживання в квартирі, на те, що позивач з 2007 року зловживав наркотичними речовинами та алкогольними напоями, на думку колегії суддів, є не безспірними, оскільки як вбачається з довідки обласного наркологічного диспансеру від 29 жовтня 2015 року № 4961, за час шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4, позивач дійсно з 21 листопада 1986 року перебував на обліку з діагнозом: синдром залежності від опіїв, з

-3-

21 листопада 1986 року по 23 січня 1987 року знаходився на лікуванні (виписаний по закінченню курсу лікування), з 14 квітня по 19 травня 2006 року проходив курс лікування залежності від алкоголю, та у 2007 році був виписаний на прохання родичів, у зв'язку з покращенням стану (а.с.50). Іншого матеріали справи не містять.

Саме по собі розірвання шлюбу ОСОБА_4 з позивачем, та у зв'язку з тим, неможливість проживання їх в одній однокімнатній квартирі, на думку колегії суддів, не є достатньою підставою вважати не проживання відповідачів в квартирі з поважних причин.

Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність поважності причин не проживання відповідачів у квартирі з вини позивача та наявності його перешкод на користування ними жилою площею у спірній квартирі є вірним.

Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення ст. ст. 71,72 ЖК України застосуванню не підлягають, як роз'яснено у ч.2 п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і, з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова