Рішення № 56895690, 10.08.2015, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 10.08.2015

Справа № 334/8086/14-ц

Провадження № 2/334/108/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10серпня 2015 року Ленінський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Дубини Л.А., при секретарі Філіпповій Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, 3-тя особа Орган опіки і піклування Запорізької міської ради по Ленінському району про виселення, -

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення, у якому вказує, що відповідно до умов укладеного кредитного договору № ZHS0GK0000000014 від 04.04.2008 року відповідачка отримала кредит у розмірі 41600,00 доларів США строком до 04.04.2018 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 04.04.2008 року уклали договір іпотеки № ZHS0GK0000000014, відповідно до умов якого, відповідачка як іпотекодавець передала банку як іпотекодежателю, в іпотеку, житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 48,80 кв.м.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, і 12.02.2014 року згідно рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя позов банку задоволено, стягнення заборгованості за кредитним договором звернуто на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до приписів ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

22.06.2014 року на адресу ОСОБА_1 позивачем нарвлено вимогу у добровільному порядку звільнити жилий будинок АДРЕСА_1 Яка була отримана відповідачкою -23.06.2014 року.

Крім того, відповідач без письмової згоди іпотекодержателя зареєструвала за вказаною адресою свою неповнолітню доньку, яка також піддягає виселенню.

Позивач просить суд виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 і покласти на відповідача понесені судові витрати.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, у якій просить розглядати справу без його участі, заявлені вимоги підтримує.

Відповідачка ОСОБА_1 проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні у зв'язку з набранням чинності та дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, оскільки відповідно до ст. 1 цього закону не може бути звернуто стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань за споживчими кредитами, за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника чи майнового поручителя і у позичальника чи майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Крім того, у своїх запереченнях зазначає, що разом з нею проживає неповнолітня дитина, яка не може бути виселена з житлового приміщення, оскільки це призведе до порушення її прав.

Відповідачка просить відмовити у задоволенні даного позову.

Представник органу опіки і піклування у судове засідання не з'явився, і своєї думку щодо позовних вимог не виказав.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов такого висновку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.ст. 525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором.

Ст.615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Судом установлено, що відповідно до умов укладеного кредитного договору № ZHS0GK0000000014 від 04.04.2008 року відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 41600,00 доларів США строком до 04.04.2018 року для придбання нерухомого майна.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 04.04.2008 року уклали договір іпотеки № ZHS0GK0000000014, відповідно до умов якого, відповідачка як іпотекодавець передала банку як іпотекодежателю, в іпотеку, житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 48,80 кв.м.

Ст. 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Також, ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору та утворенням заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, і 12.02.2014 року згідно рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя позов банку задоволено, стягнення заборгованості за кредитним договором звернуто на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. Рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Банк дотримався передбаченої законом процедури повідомлення іпотекодавця про добровільне звільнення житлового будинку протягом місяця з дня отримання вимоги і 22.06.2014 року направив на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про добровільне звільнення нерухомого майна, яка була отримана нею 23.06.2014 року, особисто ( а.с. 12-14).

Між тим, відповідачка не виконала вимогу іпотекодержателя у встановлений строк, і той звернувся до суду з даним позовом.

За вимогою норм ст. 109 ЖК України, якою передбачено порядок виселення з жилих приміщень,зокрема у ч.2 зазначено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-39цс15 від 18.02.2015 року.

Оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_1 саме за кредитні кошти, то виселення відповідачки та членів її сім'ї має бути здійснено без надання їй іншого жилого приміщення.

Ч.1 статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За змістом цієї статті право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Щодо доводів відповідачки, що разом з нею зареєстрована і проживає неповнолітня дитина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була зареєстрована і проживала у цьому будинку на момент укладання Договору іпотеки (згідно довідки № 363 голови квартального комітету №72 ( а.с.29), на укладання якого не було отримано згоди органу опіки та піклування, у зв'язку з чим в силу ч.6 сn. 203 ЦК України такий договір є нікчемним з моменту його укладання, то суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження, житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Аналогічні положення містить ст. 177 СК України.

Відповідно до п.1.3 Договору купівлі-продажу від 04.04.2008 року малолітні або неповнолітні особи не ні зареєстрованими, ні проживаючими у будинку ( а.с.46).

Зі змісту повідомлення Ленінського РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькі й області ( а.с. 78) випливає, що донька відповідачки - ОСОБА_2 зареєстрована у вказаному будинку з 04.12.2013 року, що також вбачається з даних домової книги про зареєстрованих осіб ( а.с.51).

Оскільки у будинку були відсутні малолітні або неповнолітні особи чиї майнові права могли бути порушені, то й згода органу опіки і піклування на укладання цього договору, а потім і договору іпотеки не надавалася.

В ході судового розгляду установлено, що з передачею в іпотеку жилого будинку АДРЕСА_1 майнові права неповнолітньої ОСОБА_2 порушені не були.

Дійсність Договору іпотеки з вказаних вище підстав може бути предметом окремого судового розгляду, але зі змісту рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12.02.2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідач ОСОБА_1 визнавала вимоги у повному обсязі і про недійсність чи нікчемність Договору іпотеки не заявляла ( а.с 11).

Отже, суд дійшов висновку, що на час укладання Договору іпотеки і його реєстрації, майнові права неповнолітніх осіб порушені не були. Так само неповнолітні особи у жилому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані не були. Реєстрація дитини у предметі іпотеки відповідачкою була здійснена 04.12.2013 року з порушення п.20.12 Договору Іпотеки від 04.04.2008 року - без відома іпотекодержателя.

Щодо доводів відповідачки, що 07.06.2014 року набрав чинності Закон України від 03.06.2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до ст. 1 якого протягом його дії: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку, а тому, вона не може бути виселена з будинку судом до уваги не приймаються, т.я. рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя про звернення стягнення на предмет іпотеки було прийнято ще 12.02.2014 року, тобто до набрання чинності цим законом.

Крім того, наявність вказаного Закону не позбавляє банківську установу на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення кредитних зобов'язань за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті.

Отже, відсутні підстави для застосування зазначеного Закону при вирішенні питання про виселення з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, придбане за кредитні кошти і на яке звернуто стягнення.

В силу ч.2 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення. .

Згідно ст. 10 та ст.. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі -. відповідачка разом з членами сім'ї підлягає виселенню із житлового будинку, що є предметом іпотеки.

Також, згідно із ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому на к користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати на оплату судового збору у сумі 121,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 12.08.2014 року.

Керуючись ст. ст.10, 11, 57-60, 88,169, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 15,16, 525,526, 527 ,530 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», Законом України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд, -

В и р і ш и в :

Позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, 3-тя особа Органі опіки і піклування Запорізької міської ради по Ленінському району про виселення -

з а д о в о л ь н и т и.

Виселити ОСОБА_1 разом з особами, які зареєстровані та /або проживають з нею у жилому будинку АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь ПАТ КБ «Приватбанк» ЄДРПОУ 14360570 понесені ним судові витрати на оплату судового збору у сумі 121,80 грн.,

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Дубина Л. А.