Рішення № 56893474, 31.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/2197/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 638/2961/15-ц Грищенко І.О.

Категорія :аліменти Доповідач -Гальянова І.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді: Гальянової І.Г.,

суддів: Колтунової А.І.,

Зазулинської Т.П.,

за участю секретаря: Рязанової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , в особі її представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в особі представника ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 05 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів та додаткових витрат,-

ВСТАНОВИЛА :

04.03.2015 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 50000,00 гривень щомісячно, починаючи з 16 грудня 2014 року і до досягнення сином повноліття. Стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на малолітню дитину, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі еквівалентному 1000 (одна тисяча) доларів США, що по офіційному курсу НБУ складає 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень щомісячно, починаючи з 16 грудня 2014 року і до досягнення сином повноліття.

Вказані вимоги обґрунтовує тим , що вони з відповідачем перебувають у шлюбі з 04.06.2005 року, від якого мають спільного сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні, оскільки відповідач у грудні 2014 року залишив сім»ю та з цього часу не надає матеріальної допомоги на утримання сина.

Як на підставу визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 50000,00 грн. та додаткових витрат на утримання дитини в такому ж розмірі щомісячно , позивач зазначає, що відповідач найбільший миловар України, відома та багата людина, є засновником та власником ТОВ «Слобожанський миловар» та інших суб'єктів господарювання, фізичною особою - підприємцем, власником інвестиційних сертифікатів ПВІФ «ТАУ» НВЗТ ПрАТ «КУА «Національний резерв», власником патентів на промислові зразки на мило «Шик», а також на те, що між нею та відповідачем було укладено шлюбний договір , відповідно до умов якого відповідач зобов'язався виплачувати щомісячно додаткове грошове утримання на сина у розмірі еквівалентному 1000,00 доларів США ( т.1 а.с.1-3)

20 травня 2015 року представниками відповідача до суду були надані письмові заперечення в яких останні просили відмовити позивачу в задоволенні вказаних позовних вимог. Як на підставу заперечень представники відповідача зазначали, що відповідач не ухиляється від утримання сина, добровільно передавав як через хатніх працівниць так і особисто позивачу грошові кошти , а також тим, що на утриманні відповідача також знаходиться його мати ОСОБА_7 , 1928 року народження ( т.1 а.с.103-106).

29.09.2015 року представником відповідача до суду було надано письмову заяву про часткове визнання відповідачем позову , в частині визнання зобов'язань передбачених умовами шлюбного договору від 03.06.2005 року в розмірі еквівалентному 1000,00 доларів США на час ухвалення рішення щомісячно, починаючи з дня ухвалення рішення і до досягнення дитиною повноліття ( т.2 а.с.22).

12 жовтня 2015 року представник відповідача звернулась до суду з заявою про залишення зазначеної заяви без розгляду та визнання відповідачем вимог в частині стягнення з нього на користь позивача грошових коштів на утримання спільної малолітньої дитини сина ОСОБА_9 в загальному розмірі, еквівалентному 1000,00 доларів США, з яких 500 доларів США - розмір аліментів і 500 доларів США розмір додаткових витрат, щомісячно, за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення, починаючи з дня ухвалення рішення і до досягнення сином повноліття, з яких частину коштів на утримання сина ОСОБА_9, а саме: грошові кошти, еквівалентні 500 доларів США, щомісячно, за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення, сплачувати на рахунок, відкритий на ім'я сина в Державному ощадному банку України. Представник відповідача також зазначає, що у випадку стягнення з відповідача аліментів на утримання сина за період з моменту звернення позивачки до суду і до моменту вирішення спору судом, надати відповідачу відстрочку сплати суми аліментів на утримання неповнолітнього сина на один рік рівними частинами. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. (т.2 а.с.30-33).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2016 року позовні вимоги позивача задоволені частково. Суд стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3аліменти на утримання сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України на день ухвалення рішення складає 12946,34 грн. щомісячно, починаючи з 04.03.2015 р. та до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 .додаткові витрати на утримання сина, у твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 (п'ятсот) доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України на день ухвалення рішення складає 12946,34 грн. щомісячно, починаючи з 05.02.2016 р. та до досягнення дитиною повноліття.

Суд вирішив питання щодо розподілу судових витрат у справі та допустив негайного виконання судового рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити вказане рішення суду та задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обгрунтовує невідповідністю висновків суду обставинам справи та наявним у справі доказам.

Представник позивача зазначає, що при ухваленні рішення суд не врахував, що укладеним між сторонами шлюбним договором додаткові витрати на утримання дитини не визначені, а також не врахував значні доходи відповідача, необхідність таких додаткових витрат на розвиток здібностей дитини,зайняттям фізкультурою та спортом, профілактикою хвороб, відвідуванням кабінетів приватних лікарів, подорожей, високим рівнем забезпечення дитини до якого він звик та який він мав до залишення відповідачем сім»ї. Також зазначає, що суд також не врахував ту обставину, що з ініціативи відповідача суд неодноразово переносив розгляд справи та пропонував позивачу укласти мирову угоду, в якій загальний розмір аліментів складав 2500,00 доларів США , однак така мирова угода так і не була підписана.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить змінити вказане рішення та надати відповідачу відстрочку сплати заборгованості по аліментам,що виникла за період з 04.03.2015 року по 05.02.2016 року. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує порушенням судом першої інстанції норм ч.1 ст. 197 СК України та зазначає, що відповідач працює на посаді голови Дергачівської районної державної адміністрації та його посадовий оклад складає 3103,00 грн., на його утриманні знаходиться мати ,віком 87 років , а загальний розмір заборгованості складає майже 150000 грн..

В запереченнях на апеляційну скаргу представника позивача, представник відповідача, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги щодо збільшення розміру стягнутих за оскаржуваним рішенням аліментів , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та заперечень на апеляційну скаргу, судова колегія приходить до висновку , що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника відповідача - не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до вимог частин 1 та 3 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи в апеляційному порядку буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача та стягуючи з відповідача на її користь на утримання неповнолітнього сина сторін аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України на день ухвалення рішення складає 12946,34 грн. щомісячно, починаючи з 04.03.2015 року та до досягнення дитиною повноліття, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та стягуючи з відповідача на користь позивача додаткові витрати на утримання сина сторін у твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України на день ухвалення рішення складає 12946,34 грн. , щомісячно, починаючи з 05.02.2016 року та до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції, виходив як з права позивача на отримання таких аліментів та додаткових витрат, так і з визнання відповідачем розміру як аліментів, так і додаткових витрат на утримання дитини.

При цьому, судом першої інстанції встановлено , підтверджено наявними у справі доказами та сторонами цей факт не заперечується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 03.06.2005 року уклали нотаріально посвідчених шлюбний договір, відповідно до пункту 6 умов якого, ОСОБА_5 за умови працездатності за віком та станом здоров'я, зобов'язаний виплачувати щомісячно грошове утримання на кожну спільну дитину у розмірі еквівалентному 1000 (одна тисяча) доларів США. В разі розірвання шлюбу за ініціативою або за вини ОСОБА_8, ОСОБА_5, за умови працездатності за віком та станом здоров'я, зобов'язується виплачувати щомісячно грошове утримання на кожну спільну дитину у розмірі еквівалентному 1000,00 (одна тисяча) доларів США ( т.1 а.с.6-7).

Судом першої інстанції також встановлено , підтверджено наявними у справі доказами та сторонами не заперечується, що сторони 04.06.2005 року уклали шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_9 ( т.1 а.с.4-5) , припинили шлюбні відносини у грудні 2014 року та син сторін після припинення шлюбних відносин залишився проживати з позивачем.

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 11.08.2015 року , що у сторін виникав спір щодо участі відповідача у вихованні та спілкуванні із сином сторін та вказаним заочним рішенням батьку ОСОБА_5 було встановлено час спілкування із сином ( т.2 а.с.59-61).

Обов'язок матері, батька утримувати дитину та виконання такого обов'язку визначених в главі 15 СК України .

Статтею 180 СК встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття .

Вказаною главою передбачено такі види утримання дитини до повноліття , як сплата аліментів ( ст. 181 СК України) та участь батьків у додаткових витратах на дитину ( ст. 185 СК України).

Згідно до вимог частин 1 та 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини ( аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька ( або ) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

В ст. 185 СК України встановлено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами ( розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду,з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК України, шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

За ч. 2 ст. 93 СК України, шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

За ч. 2 ст. 99 СК України, якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Умови зазначеного шлюбного договору та вимоги вказаних норм матеріального права свідчить про те, що сторони домовились про грошове утримання спільної дитини в щомісячному розмірі еквівалентному 1000,00 доларів США, при цьому не визначили , що вказане грошове утримання передбачає саме сплату відповідачем аліменти, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги твердження представника позивача про те, що визначений сторонами розмір грошового утримання дитини передбачає саме виплату відповідачем аліментів та не включає також сплату додаткових витрат на дитину.

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що сукупний дохід відповідача за 2014 року складав 2021696,35 грн., в тому числі: заробітна плата - 282020,00 грн., інвестиційний прибуток - 10000,00 грн., інші доходи (відсотки за депозитами) - 1729676,35 грн., при цьому, до грудня 2014 року сторони проживали однією сім'єю.

Судом першої інстанції також встановлено, підтверджено наявними у справі доказами та позивачем вказана обставина не спростована . що з березня 2015 року відповідача призначено на посаду голови районної державної адміністрації та як свідчить довідка про отриману ним з 16.03.2015 року по 29.02.2016 року його заробітна плата складає 46863, 76 грн.( т.2 а.с.161).

Судом першої інстанції також встановлено , підтверджено наявними у справі доказами та відповідачем вказана обставина не заперечується, що син сторін крім навчання в ліцеї , займається спортом, що вимагає додаткових витрат для його духовного та фізичного розвитку .

Судом першої інстанції також встановлено та підтверджується сторонами про відсутність між ними як домовленості про сплату аліментів та додаткових витрат на сина, так і про наявність між ними спору щодо розміру такого утримання.

В ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

В порушення вказаних норм ЦПК України, позивач не надала суду доказів, які б свідчили, що до моменту звернення її до суду з зазначеним позовом та під час розгляду судом вказаної справи відповідач ухилявся від надання в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання сина та не надає такого утримання в добровільному порядку.

За таких обставин, а також з урахуванням чинного на теперішній шлюбного контракту, укладеного сторонами 03.06.2005 року, визнання відповідачем розміру аліментів на утримання сина в сумі, еквівалентній 500 ,00 доларів США та розміру додаткових витрат на сина в сумі, еквівалентній 500,00 доларів США, що відповідає встановленому пунктом 6 умов шлюбного контракту розміру щомісячного грошового утримання спільної дитини, а також покладення обов'язку щодо утримання дитини , як на батька, так і на матір , судова колегія погоджується з висновком суду як в частині наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів та додаткових витрат на дитину, так і визначеного судом розміру таких аліментів.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів за минулий час з 16 грудня 2014 року, суд першої інстанції , з посиланням на вимоги ст. 191 СК України виходив з того, що вона не надала доказів , які б підтверджували вжиття нею заходів щодо одержання аліментів від відповідача та не могла їх одержати внаслідок його ухилення від їх сплати.

Згідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо

позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів із відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

За змістом цієї статті , аліменти за минулий час можуть бути присуджені, за наявності надання саме позивачем доказів які б свідчили , що вона вживала заходів щодо їх одержання з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Таких доказів позивач, в порушення ст. 60 ЦПК України , суду не надала.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі , вказаних висновків суду не спростовують, були предметом їх розгляду судом першої інстанції , яким суд дав належну оцінку та не дають підстав для збільшення розміру як аліментів, так і додаткових витрат на дитину, були предметом їх розгляду судом першої інстанції, яким суд дав належну оцінку.

Є також безпідставними викладені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача, як підстави для зміни ухваленого у справі рішення, необґрунтованої відмови в задоволенні її заяви про відстрочку сплати відповідачем заборгованості по аліментам, яка виникла за період з 04.03.2015 року по 05.02.2016 року, терміном на один рік з дати набрання рішенням суду законної сили, виходячи з наступного.

Згідно до ч.1 ст. 197 СК України, на вимоги якої посилається представник відповідача як на підставу відстрочки сплати відповідачем заборгованості по аліментам, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментам.

Згідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Як свідчать матеріали справи, в межах даної справи судом розглядались вимоги позивача щодо стягнення з відповідача аліментів та додаткових витрат на утримання дитини та при розгляді вказаної справи судом не визначалась заборгованість відповідача по аліментам та таких вимог сторони в межах даної справи не заявляли.

Більш того, відповідно до вимог ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості по аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення.

Оскільки ж розмір заборгованості по аліментам в межах даної справи судом не визначавсь, то підстави для задоволення зазначеної заяви представника відповідача були відсутні та це не позбавляє його права на звернення з такою заявою до суду в порядку виконання зазначеного рішення суду.

Між тим, судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо зазначення в резолютивній частині рішення розміру аліментів та додаткових витрат на утримання дитини в сумі 500 доларів США , а також визначення судом мінімального розміру стягнення аліментів з відповідача на користь позивача,виходячи з наступного.

Згідно до вимог ст. 192 ЦК України,законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог частин 1 та 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях . Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках , порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо стягнення аліментів.

Визначаючи мінімальний розмір аліментів на дитину у твердій грошовій сумі ( ст. 184 СК України) суд першої інстанції не звернув уваги та помилково визначив такий розмір - не менший, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки відповідно до ч.2 ст. 182 СК України такий мінімальний розмір аліментів на одну дитину встановлюється за винятком випадків, передбачених саме статтею 184 цього Кодексу, а також в порушення вимог ч.2 ст. 184 ЦПК України не зазначив в резолютивній частині рішення, що зазначений вище розмір аліментів підлягає індексації відповідно до закону.

За таких обставин, резолютивну частину рішення в цій частині не можна визнати такою, що відповідає вказаним нормам матеріального права, і це у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України , є обов'язковою підставою для її скасування в цій частині, викладенню резолютивної частини рішення без зазначення доларів США та зазначенню в резолютивній частині рішення про індексацію стягнутих з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини в сумі 12946, 34 грн. відповідно до закону та у відповідності до вимог ч.3 ст. 303 ЦПК України, дає судовій колегії підстави не обмежуватись доводами апеляційної скарги представника позивача .

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню його без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316, 317, 319, 218, 209 ЦПК України, судова колегія,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі її представника ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, в особі представника ОСОБА_6 , відхилити.

Змінити рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2016 року, скасувавши його в частині визначення розміру аліментів та додаткових витрат на утримання неповнолітнього ОСОБА_9 в сумі еквівалентній 500 доларів США , а також в частині визначення судом мінімального розміру стягнення таких аліментів з відповідача на користь позивача, у зв'язку з чим резолютивну частину рішення в цій частині викласти в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1, номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованої за адресою : АДРЕСА_1, номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ,аліменти на утримання сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сумі 12946, 34 грн. , щомісячно, починаючи з 04 березня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття. Визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі 12946, 34 грн. підлягає індексації відповідно до закону.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1, номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованої за адресою : АДРЕСА_1, номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , додаткові витрати на дитину, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сумі 12946, 34 грн. , щомісячно, починаючи з 05 лютого 2016 року та до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий, суддя: І.Г. Гальянова

Судді : А.І. Колтунова

Т.П. Зазулинська