Рішення № 56893128, 23.03.2016, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

№ 2/645/94/16

№ 645/2961/15

РІШЕННЯ

іменем України

23 березня 2016 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Бондарєвої І.В., при секретарі Гудзенко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», ОСОБА_2, Державної іпотечної установи про визнання частково недійсним Кредитного договору та договору поруки, третя особа Харківське регіональне відділення Державного Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву,

В С Т А Н О В И В:

06.04.2015 р. позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання частково недійсним Кредитного договору та договору поруки, вказуючи, що між ТОВ Банком «Фінанси та кредит», правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 27/03 від 11.03.2005 року. Згідно п. 4.7 Кредитного договору, позичальник щомісячно в строк до 10 числа кожного місяця сплачує в складі щомісячного платежу комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів в розмірі 155 грн., шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № 22183210553980. Відповідно до п. 7.9 договору за здійснення кредитної операції позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 951 грн. одноразово на рахунок №61118021530980. Вважає, що ці положення кредитного договору протирічать вимогам законодавства України, в зв*язку з чим є недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 КК України.

Так, оплата щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів , згідно п.4.9, здійснюється на рахунок № 22183210553980, який призначений для обліку нарахованих та отриманих відсотків, тобто щомісячна сплата відсотків є прихованою формою отримання додаткових відсотків по договору. Видача кредитних ресурсів була здійснена одноразово, а стягнення комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів проводиться щомісяця, при цьому додаткові кредитні ресурси не надаються.

П.7.9 містить вимогу одноразової сплати Банку комісійної винагороди за здійснення кредитної операції, проте не зазначено за яку саме банківську кредитну операцію стягується комісія.

Також зазначає, що на забезпечення кредитного договору між позивачем та відповідачами був укладений договір поруки від 11.03.2005 р. Оскільки п. 4.7, 7.9 Кредитного договору є незаконними, положення п.п.2.2, 2.3 та 4.2 договору поруки, які забезпечують виконання п. 4.7, 7.9 Кредитного договору, також є не дійсними.

Просить суд визнати недійсними п. 4.7, 7.9 Кредитного договору № 27/03 від 11.03.2005 року з моменту укладення договору, та п. 2.2, 2.3, 4.2 Договору поруки від 11.03.2015 року, підстав, передбачених ч..1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та пояснив, що комісійна винагорода за надання кредитних ресурсів, передбачена п.4.7 та п.7.9 кредитного договору, є прихованими відсотками за користування кредитом, оскільки ніяких кредитних коштів позивач щомісяця не отримує та щомісяця сплачує обумовлені сторони проценти за користування кредитом у розмірі 12% річних. Комісійна винагорода має сплачуватись за надання банківських послуг, а не за здійснення кредитних операцій. Позовна давність позивачем не пропущена, оскільки правовідносини за кредитним договором є триваючими, а повернення сплачених коштів позивач не вимагає.

Представник відповідача ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» - ОСОБА_4 проти позову заперечувала, просила застосувати позовну давність. Пояснила суду, що комісійна винагорода стягується за поточну роботу з обслуговування рахунку платника. Кредитна операція є складовою банківських послуг. Заборгованості за кредитним договором позивач не має.

Відповідач ОСОБА_2, представники відповідача Державної іпотечної установи та третьої особи в судове засідання не з*явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник третьої особи просив про розгляд справи у їх відсутність, відповідачі про поважність причини неявки суду не повідомили .

За таких обставин суд вважає можливим розгляд справи у відсутність відповідача ОСОБА_2, представників відповідача Державної іпотечної установи та третьої особи, та ухвалює рішення на підставі наданих суду доказів.

Дослідивши надані докази, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 203 ч.1 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання сторонами вказаних вимог в момент вчинення правочину є підставою недійсності такого правочину (ч.1 ст.215 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що 11.03.2005 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», було укладено кредитний договір № 27/03, відповідно до якого Банк надав Позичальнику Кредитні кошти у сумі 11900 дол.США, зі сплатою 12% річних, зі строком повернення кредиту до 11.03.2020 р.

Пунктом 4.9 кредитного договору передбачено, що позичальник щомісячно в строк до 10 числа кожного місяця, сплачує в складі щомісячного платежу комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів в розмірі 155,00 грн. У вказаний строк сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № 2218 32 10553 980.

Крім того, згідно п.7.9 кредитного договору, за здійснення кредитної операції позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 851,00 грн. одноразово. Комісія сплачується на рахунок № 6111 802 1530 980.

Також судом встановлено, що 11.03.2005 р. між ОСОБА_1, ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», та ОСОБА_2 як поручителем було укладено договір поруки , відповідно до якого ОСОБА_2 зобовязався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором № 27/03 від 11.03.2005 р.

Згідно п.2.2, 2.3 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, в томі числі по основному боргу, оплаті щомісячних відсотків і підвищених відсотків, оплаті комісійної винагороди, оплаті неустойки по основному боргу і відсотках, а також по відшкодуванню всіх збитків. У випадку непогашення боржником заборгованості по кредитному договору на протязі одного календарного дня з моменту настання строку оплаті відсотків, або основного боргу, або комісійної винагороди, передбачених кредитним договором, у кредитора настає повне право вимоги оплати боргу в повному обсязі від поручителя.

Як встановлено судом, на час розгляду справи позивач здійснює платежі за кредитним договором щомісяця, згідно встановленого сторонами графіку погашення заборгованості, у тому числі щомісяця сплачує комісійну винагороду у розмірі 155 грн., та не має заборгованості за кредитним договором.

Крім того, при укладанні кредитного договору 11.03.2005 р. позивач сплатив банку одноразово комісійну винагороду у розмірі 851,00 грн., тобто виконав зобовязання, передбачене п.7.9 кредитного договору.

Вказані обставини сторони визнані і не оспорюються.

Суд вважає, що підстави для визнання недійсним п.7.9 кредитного договору відсутні, оскільки відповідачем була здійснена кредитна операція, позивачеві було відкрито поточний рахунок, на який перераховано грошові кошти, згода щодо сплати одноразової комісійної винагороди у розмірі 851,00 грн. за здійснення кредитної операції сторонами було досягнута, і така згода з боку позивача була добровільною.

За таких обставин суд вважає , що при укладанні п.7.9 кредитного договору право позивача не було порушеним, тому у задоволенні позовних вимог щодо визнання його недійсним, та, відповідно, п.п.2.2, 2.3, 4.2 договору поруки, які стосуються обовязку Поручителя відповідати перед Кредитором за сплату Боржником одноразової комісійної винагороди, - відмовляє за безпідставністю, без застосування позовної давності.

Що стосується вимог про визнання недійсним п.4.9 кредитного договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобовязання це правовідношення, в якому одна

сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобовязання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України). Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (ст.ст.530, 631 ЦК України).

Якщо в зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань (п.7.3 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 11.03.2020 р. (п.3.2 кредитного договору), так і строки виконання зобовязання із щомісячного погашення заборгованості по кредитним ресурсам у складі ануїтентного платежу, до якого входить і щомісячна комісійна винагорода, передбачена п.4.7 кредитного договору, - до 10 числа кожного місяця (п.3.2 кредитного договору).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач не надав суду даних про те, за надання яких же саме кредитних ресурсів позивач зобовязаний, згідно п.4.9 кредитного договору, щомісяця сплачувати комісійну винагороду у розмірі 155,00 грн., тобто не надав суду доказів тог, що позивачеві щомісяця надаються кредитні ресурси.

За таких обставин суд вважає обгрунтованими доводи позивача щодо порушення його права внаслідок укладання п.4.7 кредитного договору та відповідних положень договору поруки.

Перевіряючи доводи відповідача в частині застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним п.4.7 кредитного договору, суд виходять із такого.

Як зазначалося вище, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів, у тому числі щомісячної комісійної винагороди, передбаченої п.4.7 кредитного договору, визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання, згідно із ч.3 ст.254 ЦК, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязаний його початок (ст.253 ЦК України).

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК України).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252255 ЦК.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобовязаний здійснювати сплату комісійної винагороди у розмірі 155 грн. до 10 числа кожного місяця (п.3.2).

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути борг частинами, у тому числі щодо комісійної винагороди, та

встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право позивача вважається порушеним з моменту погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту його сплати.

Уклавши кредитний договір 11.03.2005 р., позивач мав сплатити перший щомісячний платіж, у тому числі щомісячну комісійну винагороду, передбачену п.4.7 кредитного договору, до 10.04.2005 р., таким чином, суд вважає початком перебігу позовної давності - 10.04.2008 р.

Між тим, до суду позивач звернувся з позовом 06.04.2015 р., при цьому доказів поважності причин пропуску позовної давності щодо платежів, здійснених ним у період з 10.04.2005 р. по 06.04.2012 р., - суду не надав.

Враховуючи, що право позивача при укладанні п.4.7 кредитного договору було порушено, проте ним без поважних причин пропущено позовну давність в частині, що стосується сплати щомісячної комісійної винагороди у період з 10.04.2005 р. по 06.04.2012 р., про застосування якої заявлено відповідачем, суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог у звязку із сплином позовної давності.

В частині вимог про визнання недійсним п.4.7 кредитного договору, що стосується сплати щомісячної комісійної винагороди , починаючи з 06.04.2012 р., - порушене право підлягає захисту, оскільки положення п..4.7 кредитного договору суперечить ст.ст.1042, 1011 ЦК України, п.5 ч.1 ст.4 Зкону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», та принципу справедливості, передбаченому п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

З підстав, передбачених ст.88 ЦПК України, суд стягує з ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст.203 ч.1, 215 ч.1 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», ОСОБА_2, Державної іпотечної установи про визнання частково недійсним Кредитного договору та договору поруки задовільнити частково.

Визнати недійсним п.4.7 Кредитного договору, укладеного 11.03.2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» та ОСОБА_1, починаючи з 06.04.2012 р.

Визнати недійсним п.2.2 та п.2.3 Договору поруки, укладеного 11.03.2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в частині зобовязання Поручителя відповідати перед Кредитором за сплату Боржником щомісячної комісійної винагороди, та в частині права Кредитора вимагати сплати Поручителем щомісячної комісійної винагороди, передбаченої п.4.7 Кредитного договору.

Визнати недійсним п.4.2 Договору поруки, укладеного 11.03.2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в частині права Кредитора на договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків Боржника та/або Поручителя у випадку несвоєчасної сплати щомісячної комісійної винагороди, передбаченої п.4.7 Кредитного договору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м.Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя