Постанова № 56892227, 04.04.2016, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 0707/1756/2012

№1/303/4/16

П О С Т А Н О В А

04 квітня 2016 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого-судді Заболотного А.М.

при секретарі Штець І.І.

з участю: прокурора Демко В.В.

підсудного ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3,

представників потерпілих ОСОБА_4

ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мукачево кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бондурівка Чечелицького району Вінницької області, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 українець, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, не одружений, в силу ст. 89 КК України не судимий,

- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Мукачівського міськрайонного суду знаходиться кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.115 КК України.

Відповідно до пред'явленого обвинувачення ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що знаходячись 24.03.2010 року приблизно о 12 годині 30 хвилин на робочому місці на території водозабору «Ключарки», який підвідомчий Мукачівському міському комунальному підприємству «Мукачівводоканал», і розташований в с. Павшино на вул. Лісна, б/н Мукачівського району, на ґрунті особистих неприязних відносин, затіяв сварку з ОСОБА_6, в процесі якої, діючи умисно, з метою вбивства, кухонним ножем наніс два удари потерпілому ОСОБА_6 в область грудної клітки, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_6 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді множинних (не менше двох) проникаючих торакоабдомінальних колото-різаних поранень з ушкодженням лівого купола діафрагми, серцевої сорочки, наскрізних поранень стінки правого шлуночка серця, що супроводжувався гострою внутрішньо-грудною кровотечею у ліву плевральну порожнину, з розвитком травматичного та гіповолемічного шоку, що і явилося безпосередньою причиною його смерті. Після цього ОСОБА_1 впевнившись у тому, що ОСОБА_6 помер і бажаючи приховати сліди злочину, з шафи приміщення машиністів, яка розташована на території водозабору «Ключарки», взяв скляну банку з олією, облив тіло потерпілого в області грудей і підпалив, чим самим спричинив потерпілому ОСОБА_6 посмертні тілесні ушкодження у вигляді опіків ІІ-ІV ступеня приблизно 80% поверхні тіла з обвугленням шкірних покривів та підшкірної клітковини, розтріскуванням м'яких тканин та евентрацією петель кишківника.

Дії підсудного ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК України як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.

Захисник підсудного подав суду клопотання, яке уточнив в ході судового розгляду, та яке підтримав підсудний, в якому просить змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на інший, який не пов'язаний з позбавленням волі. Клопотання обгрунтовує тим, що органом досудового слідства було сфабриковано обвинувачення відносно ОСОБА_1, матеріали кримінальної справи містять численні докази фабрикування обвинувачення та як наслідок незаконних дій осіб, що проводили досудове слідство. При цьому матеріали кримінальної справи не містять жодного доказу вини підсуднього. Крім цього на цей час не має достатніх підстав вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_1 може ухилитись від суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Прокурор вважає, що підстав до задоволення клопотання та зміни раніше обраного запобіжного заходу стосовно нього немає, оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, крім того він не визнає своєї вини у інкримінованому злочині.

Потерпілий та представники потерпілих заперечили проти звільнення підсудного з-під варти.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до положення п. 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, застосовані під час дізнання, досудового слідства запобіжні заходи до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 КПК України 1960 року запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. При цьому запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Згідно з ст. 155 КПК України 1960 року взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Як передбачено ст. 274 КПК України 1960 року суд під час розгляду справи, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного.

Відповідно до ч. 2 ст. 165 КПК України 1960 року заміна одного запобіжного заходу іншим або його скасування, зміна або скасування обов'язків, передбачених статтею 149-1 цього Кодексу та покладених на особу, здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом з додержанням вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 165 цього Кодексу запобіжні заходи у вигляді застави, взяття під варту застосовуються лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Інші запобіжні заходи застосовуються за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду. Обов'язки, передбачені статтею 149-1 цього Кодексу та покладені на особу суддею, судом, можуть бути змінені чи скасовані лише постановою судді або ухвалою суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 165-1 КПК України 1960 року про застосування, скасування чи зміну запобіжного заходу орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову. У постанові (ухвалі) про застосування чи зміну запобіжного заходу зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження особи, щодо якої застосовується чи змінюється запобіжний захід, вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни, а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали). У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування. У разі покладення на особу, скасування або зміни обов'язків, передбачених статтею 149-1 цього Кодексу, у постанові (ухвалі) про застосування або зміну запобіжного заходу також зазначаються відповідні обов'язки.

При обранні запобіжного заходу у відповідно до вимог ст.ст. 148, 150, 155, 165-1, 165-2 КПК України 1960 року враховувались особа, щодо якої вирішувалось питання про взяття під варту, можливість впливу на свідків, потерпілу, тощо. Наведене давало обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 може продовжувати злочинну діяльність, ухилятись від слідства і суду, а більш м'які запобіжні заходи не можуть забезпечити належної його поведінки. В подальшому при продовженні судами різних інстанцій, в тому числі при скасуванні апеляційним судом рішень суду першої інстанції у цій справі з направленням на новий судовий розгляд, строку тримання під вартою ОСОБА_1, підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який не встановлено.

Поряд з тим, судом встановлено, що підсудний ОСОБА_1 перебуває під вартою з 25.03.2010 року.

Статтею 29 Конституції України передбачено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність і, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Вказані гарантії права на свободу та особисту недоторканність, які передбачені ст. 29 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17.07.1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». В п. 1 ст. 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року також передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так у справі «Єлоєв проти України» (п. 53) Європейський Суд з прав людини встановив, що відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на невизначений період на стадії досудового слідства, не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції. Крім того, Європейський Суд з прав людини у цій справі зазначив, що практика, яка виникла у зв'язку із законодавчою прогалиною і яка зумовлює тримання особи під вартою протягом необмеженого і непередбачуваного строку, за обставин, коли таке тримання не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні будь-яким судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який становить один із основних елементів верховенства права.

У справі «Мустафаєв проти України» Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні встановив порушення вимог пп. «c» п. 1 ст. 5 Конвенції, що полягало у тому, що тримання гр. ОСОБА_7 під вартою було незаконним, оскільки протягом певного періоду він тримався під вартою без будь-якого рішення суду та оскільки рішення суду щодо залишення його під вартою не містило підстав і визначених строків такого тримання. Аналогічні порушення були встановлено у справах «Олейнікова проти України», «Кравченко проти України».

Також Європейський Суд з прав людини своєму рішенні у справі «Третьяков проти України» встановив порушення вимог пп. «c» п. 1 ст. 5 Конвенції та констатовано з огляду на те, що рішення суду, якими продовжувалось застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не містили належного обґрунтування та визначених строків; при цьому ці рішення містили посилання на первісні підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою; можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою не розглядалась.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що тяжкість злочину, вчиненого підсудним, та ризик його ухилення від слідства залишаються єдиними підставами для відмови суду у задоволенні клопотань про звільнення. Проте згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ від 21.12.2000 року у справі «Яблонський проти Польщі», від 23.09.1998 року у справі «І.А. проти Франції», від 04.10.2001 року у справі «Іловецький проти Польщі»).

Як постановив Європейський Суд з прав людини у справі «W. vs. Switzerland», що питання, «чи був строк тримання під вартою розумним, не може оцінюватися абстрактно. Питання розумності знаходження обвинуваченого під вартою повинно оцінюватися у кожній справі відповідно до її специфічних рис. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі лише, що є специфічні ознаки суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію винуватості, переважає правило поваги до свободи особи».

При цьому суд звертає увагу, що сам факт вчинення тяжкого злочину не дає достатніх підстав суду вважати, що підсудний має намір переховуватись від суду чи перешкоджати встановленню істини по справі, а також продовжити злочинну діяльність. Також, у суду немає підстав стверджувати у цій справі, що підсудний чинитиме тиск на свідків і в такий спосіб перешкоджатиме здійсненню правосуддя або він є суспільно-небезпечною особою в розумінні вищезазначеної практики Європейського суду з прав людини.

Одночасно судом встановлено, що підсудний має визначене постійне місце проживання, обґрунтовуючи наявність підстав для зміни запобіжного заходу запевнив суд, що своєю поведінкою забезпечить виконання процесуальних рішень. Крім цього суд враховує і те, що розгляд справи займе ще тривалий час, враховуючи необхідність проведення судових експертиз, а також те, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів в підтвердження того, що підсудний може ухилятися від суду чи від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі, продовжувати злочинну діяльність та доказів того, що на цей час необхідність в обраному запобіжному заході не відпала, а інші запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підсудним процесуальних обов'язків, суд приходить до висновку, що клопотання слід задовольнити та змінити підсудному ОСОБА_1 міру запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти в залі суду.

Керуючись ст.ст. 148, 149, 149-1, 150, 151, 155, 165, 165-1, 273, 274 КПК України 1960 року, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

Змінити підсудному ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід із взяття під варту на підписку про невиїзд, звільнивши підсудного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з-під варти в залі суду.

Покласти на підсудного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступні обов'язки:

- з'являтися на виклики до суду, а в разі неможливості з'явитися через поважні причини завчасно повідомляти про це суд;

- не відлучатися із населеного пункту за місцем реєстрації та проживання без дозволу суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа;

- повідомляти суд, в провадженні якого перебуває справа, про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утримуватися від спілкування із свідками та потерпілими у цій справі.

Попередити підсудного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що у разі порушення покладених на нього обов'язків та його неналежної поведінки до нього може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

Постанова апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя А.М.Заболотний