Рішення № 56889805, 28.03.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15050/15-ц

Провадження № 2/127/757/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Луценко Л.В.,

при секретарі Завадюк О.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, СПД ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, який в процесі судового розгляду зменшила, мотивуючи свої вимоги тим, що 20.05.2014 року між сторонами по справі було укладено угоду про завдаток, за умовами якої позивач передає відповідачу ОСОБА_3 на зберігання грошову суму у розмірі 2000 дол. США в якості завдатку на його користь в рахунок належних платежів з метою забезпечення виконання зобовязання укласти договір про відчуження обєкта нерухомості договору купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: вул. Радянська, 19, с. Супрунівка, Немирівський р-н, Вінницька обл., що належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування.

З певних причин договір купівлі-продажу між сторонами укладено не було, права власності на вищевказаний будинок позивач не набула.

24.07.2014 року відповідачем ОСОБА_3 було повернуто позивачеві лише 500 дол. США за вищезазначеною угодою.

Позивач вважає, що угода про завдаток від 20.05.2014 року є недійсною, оскільки під час її укладення сторонами не було дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення правочину, а відтак останній є недійсним (нікчемним). А тому, у звязку із недійсністю правочину відповідач ОСОБА_3 зобовязаний повернути їй 1500 дол. США, що станом на 01.02.2016 року згідно курсу НБУ становить 38332,54 грн., які він отримав на виконання даного правочину.

Таким чином, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 зменшені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_3 поклався на розсуд суду при вирішенні даного спору.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала та просила в задоволенні останніх відмовити.

Відповідач СПД ОСОБА_5 до судового засідання не зявилась із невідомих суду причин, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином через оголошення в газеті «Вінниччина» від 19.02.2016 року №14 (23056) (а.с.92).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що 20.05.2014 року між сторонами по справі було укладено угоду про завдаток, за умовами якої позивач передає відповідачу ОСОБА_3 на зберігання грошову суму у розмірі 2000 дол. США в якості завдатку на його користь в рахунок належних платежів з метою забезпечення виконання зобовязання укласти договір про відчуження обєкта нерухомості договору купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: вул. Радянська, 19, с. Супрунівка, Немирівський р-н, Вінницька обл., що належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування (а.с.56-57).

Погоджена сторонами ціна зазначеного будинку за договором купівлі-продажу становить 40000 грн., згідно змісту угоди про завдаток.

Разом з тим, суд звертає увагу, що з аналізу умов вищезазначеного договору не вбачається, що сторонами було погоджено строк (термін) укладення основного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

З певних причин договір купівлі-продажу між сторонами укладено не було, права власності на вищевказаний будинок позивач не набула.

Згідно розписки від 24.07.2014 року вбачається, що відповідачем ОСОБА_3 було повернуто позивачеві 500 дол. США відповідно до угоди про завдаток від 20.05.2014 року, що сторонами не заперечувалось (а.с.83).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

А тому, з огляду на вищенаведене та виходячи зі змісту вищезазначеного, суд приходить до висновку, що правовою підставою даного позову є попередній договір купівлі-продажу житлового будинку, на виконання якого позивачем були передані відповідачу кошти у розмірі 1500 дол. США.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Зобовязання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.657 ЦК України (в редакції чинній на момент підписання попереднього договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, угода про завдаток (попередній договір купівлі-продажу квартири) від 20.05.2014 року укладено сторонами в простій письмовій формі.

Згідно розяснень, наданих в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставоюнедійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 210, 640 ЦК України, тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача, тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, а тому слід відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Таким чином, попередній договір купівлі-продажу квартири від 20.05.2014 року є неукладеним з підстав недотримання сторонами форми його вчинення і не створює для його сторін прав та обовязків.

А тому, думки та твердження позивача та його представника в судовому засіданні, що такий договір є нікчемним безпідставні та такі, що не заслуговують на увагу, оскільки не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як розяснено в п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 214 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв'язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (стаття 119 ЦПК України).

Оскільки правовою підставою звернення позивача до суду з даним позовом є попередній договір купівлі-продажу, на виконання якого позивачем були передані відповідачу кошти у розмірі 1 500 дол. США є неукладеним, тобто таким, що не створює для осіб прав та обовязків, зокрема обовязку з передачі коштів, набуття відповідачем коштів в сумі 1 500 дол. США не є передачею авансу за договором, а являється безпідставним набуттям грошових коштів.

А тому, з огляду на викладене, спірні правовідносини між сторонами виникли з недоговірних зобовязань безпідставне збагачення за рахунок іншої особи та регулюються нормами глави 83 книги пятої ЦК України, а не ст.216 ЦК України, на які посилалася позивач в своїх позовних вимогах, однак дана обставина не є підставою для відмови позивачу у задоволенні позову, оскільки зміст позовних вимог (спосіб захисту порушеного права) позивача повернення коштів, переданих відповідачу ОСОБА_3

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Що ж стосується думок та тверджень відповідача ОСОБА_3 та його представника адвоката ОСОБА_4, що на виконання угоди про завдаток від 20.05.2016 року йому було передано позивачем грошові кошти лише у розмірі 500 дол. США, а решта коштів у розмірі 1500 дол. США було передано відповідачу СПД ОСОБА_5, то дані твердження спростовуються змістом договору про завдаток (попереднього договору), який в розумінні ч.2 ст.57, ст.64 ЦПК України є письмовим доказом, відповідно до якого встановлено, що завдаткодавець, тобто позивач ОСОБА_1, передала завдаткоодержувачу, тобто відповідачу ОСОБА_3, аванс в сумі 2 000 дол. США. Тобто, сторонами в договорі зафіксовано передачу коштів позивачем саме відповідачу ОСОБА_3 у розмірі 2000 дол. США та саме в іноземній валюті.

Натомість, як вбачається з листа ВМВ УМВС України у Вінницькій області №1/6765вих. від 18.09.2014 року вбачається, що СПД ОСОБА_5 ніякого відношення до даного договору не має. Натомість, під час укладення спірного договору між сторонами була присутня громадянка ОСОБА_6 По проханню відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 з переданих 2000 дол. США залишила собі 1500 дол. США, для виготовлення усіх необхідних документів, необхідних для відчуження нерухомого майна належного відповідачу ОСОБА_3 (а.с.7), що також підтверджує правову природу угоди про завдаток, укладену між сторонами на суму 500 дол. США в межах суми 2000 дол. США, що сторонами не заперечувалось.

Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися вУкраїніу випадках і в порядку, встановлених законом.

А тому, враховуючи, що відповідачем ОСОБА_3 повернуто в добровільному порядку 500 дол. США, грошові кошти в сумі 1 500 дол. США, що станом на 01.02.2016 року, тобто на момент подання заяви про зменшення позовних вимог, що згідно курсу НБУ становить 38332,54 грн., відповідач ОСОБА_3 набув без достатньої правової підстави, які зобовязаний повернути позивачеві.

Окрім того, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати щодо сплати судового збору у розмірі 383,32 грн., а також понесені витрати, повязані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, у розмірі 90,00 грн. пропорційно до задоволеної частини вимог, що відповідає вимогам ч.1 ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 192, 203, 205-210, 215, 635, 640, 655, 657, 1212 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 60, 64, 79, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, 1 500 (одна тисяча пятсот) дол. США, що станом на 01.02.2016 року, згідно курсу НБУ становить 38 332 (тридцять вісім тисяч триста тридцять дві) грн. 54 коп., як такі, що набуті без достатньої правової підстави.

В іншій частині задоволення позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати щодо сплати судового збору у розмірі 383 (триста вісімдесят три) грн. 32 коп. та витрати повязані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача у розмірі 90 (девяносто) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: