Постанова № 56889642, 04.04.2016, Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 149/385/16-а

Провадження №2-а/149/10/16 Номер рядка звіту 3

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04.04.2016 Хмільницький міськрайонний суд в складі:

головуючого (ї) Войнаревич М. Г.

при секретарі Паламарчук Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмільнику справу за позовом ОСОБА_1 до Жданівська сільська рада про визнання протиправною відмову Жданівської сільської ради передати безоплатно у приватну власність надану під забудову земельну ділянку площею 0,25 га та зобов'язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Жданівської сільської ради та просить визнати протиправною відмову Жданівської сільської ради передати безоплатно у приватну власність надану під забудову земельну ділянку площею 0,25 га та зобов'язати вчинити дії.

Позивач посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Жданівської сільської ради депутатів трудящих від 1973 року ОСОБА_1 було виділено з колгоспних земель земельну ділянку під забудову площею 0.25 га по АДРЕСА_1. На підставі виданого свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української PCP та плану забудови садиби від 21 липня 1973 року виготовленого інженером-будівельником Хмільницького технічного бюро та за погодженням архітектора району було розпочато будівництво індивідуального житлового будинку. Після виділення земельної ділянки в натурі та встановлення меж, позивач розпочала будівництво будинку та стала користуватися земельною ділянкою в повному обсязі виділеної площі. Від непосильної праці різко ускладнився стан здоров'я позивача, захворіла на бронхіальну астму та на хворобу суглобів, що в свою чергу не давало можливості на протязі тривалого часу належним чином обробляти земельну ділянку та вирішувати своє нагальне питання щодо приватизації виділеної земельної ділянки. Цією ситуацією скористався сусід по садибі ОСОБА_2, розпочав будувати собі жилий будинок та зазіхати на земельну ділянку, попросивши дозволу позивача тимчасово нею покористуватись. Звернувшись до сільського голови Жданівської сільської ради вияснити законність дій ОСОБА_2, 18.10.2005 року позивач отримала відповідь за підписом сільського голови Ядвіжиної С.З. про те, що за нею рахується земельна ділянка 0.15 га, зауваживши при цьому що документами про виділення земельної ділянки для будівництва гр. ОСОБА_2 сільська рада не відає. Звернувшись до Жданівської сільської ради з запитом, вияснилось, що незважаючи на те. що позивачу була виділена земельна ділянка під забудову площею 0.25 га, станом на 2007 рік, сільською радою в односторонньому порядку була зменшена до 0,05га. В цей же час, позивач з метою узаконити закріплену земельну ділянку в тому обсязі, в якому вона була надана під забудову, подала заяву до Жданівської сільської ради про передачу безоплатно у приватну власність надану позивачу під забудову земельну ділянку площею 0,25 га. На що отримала відповідь про відмову в задоволенні прохання. Сільський голова мотивує свої дії тим, що їй невідома площа земельної ділянки, яка є в користуванні ОСОБА_1.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5, який діє за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача - сільський голова Жданівської сільської ради Ядвіжина С.С. позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що згідно рішення виконкому Жданівської сільської ради від 1973 року ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку для будівництва житлового будинку площею 0,15 га, згідно з погосподарськими книгами за 1974 - 1976 роки, 1977-1979 роки фактично рахувалось 0,13 га. Після продажу ОСОБА_1, в 1985 році, старого будинку разом із прилеглою до нього земельною ділянкою, у користуванні ОСОБА_1 залишилось 0,09 га, що підтверджується погосподарськими книгами за 1980-82 роки, 1983-85 роки, 1986-89 роки. В 1989 році ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_7 і після поділу будинку та земельної ділянки в її користуванні залишилась земельна ділянка площею 0,05 га, що підтверджується по господарською книгою за 1993-95 роки. В 1999 році земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 0,05 га була приватизована ОСОБА_1. За таких обставин позовні вимоги вважає безпідставними та просить у їх задоволенні відмовити.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР ОСОБА_1 належить земельна ділянка під забудову площею 0,25 га, що розташована в с. Дубрівка Хмільницького району Вінницької області.(а.с.7), будь яких інших документів, підтверджуючих право користування позивачем ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,25 га суду не надано.

Свідоцтвом № 2 виданим на підставі рішення Хмільницької районної ради народних депутатів від 15.04.1988 року № 63 на право власності на жилий будинок підтверджується той факт, що цілий житловий будинок, за адресою с. Дубрівка Хмільницького району Вінницької області належить ОСОБА_1(а.с.9)

Згідно інформації Жданівської сільської ради № 130 від 18.10.2005 року ОСОБА_1 повідомлено що згідно рішення виконкому Жданівської сільської ради від 26 березня 1973 року їй надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,15 га.(а.с10)

Рішенням виконкому № 52 Жданівської сільської ради, яке затверджено 7 сесією 23 скликання Жданівської сільської ради від 20 грудня 1999 року задоволено заяву ОСОБА_1 та передано їй безкоштовно в приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,05 га.

22 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Жданівської сільської ради з заявою про передачу безоплатно в приватну власність земельну ділянку в межах населеного пункту орієнтованою площею 0,25 га в АДРЕСА_1 для забудови садиби в сільських населених пунктах.

Жданівською сільською радою було направлено лист ОСОБА_1 про те, що згідно погосподарських книг сільської ради станом на 01.01.1986 року за нею рахувалося 0,09 га землі, на якій вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_7 побудували житловий будинок. В 1989 році в судовому порядку було розірвано шлюб, поділено житловий будинок, а також поділено землю. Після поділу будинку в користуванні ОСОБА_1 залишилась земельна ділянка в розмірі 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд. Запропоновано заявниці вказати в заяві на приватизацію площу земельної ділянки, яка є в фактичному користуванні.(а.с.11)

Так, згідно ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140,143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтями 10 та 11 встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що оскільки відповідачем не порушувалися права позивача, позаяк дії, які позивач просить зобов'язати вчинити відповідача, не є законними, відповідач надав матеріали в яких засвідчено, що за ОСОБА_1 числиться земельна ділянка під забудову площею 0,05 га, яка рішенням виконкому № 52 від 06.10.1999 року, затвердженим 7 сесією 23 скликання Жданівської сільської ради від 20 грудня 1999 року передана ОСОБА_1 безкоштовно в приватну власність. Позивач ніяких належних доказів протиправності відмови передачі у приватну власність земельної ділянки під забудову суду не надала, то у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі ст.ст. 13, 19 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст.ст. 2, 6, 10, 11, 69-72, 76, 79, 86, 158-163, 167, КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Жданівської сільської ради про визнання протиправною відмови Жданівської сільської ради передати безоплатно у приватну власність надану під забудову земельну ділянку площею 0,25 га та зобов'язати вчинити дії - відмовити.

Постанову можна оскаржити до Вінницького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Хмільницький міськрайонний суд апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо не було подано апеляційну скаргу, в разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Войнаревич М. Г.